Підручник

Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 
227 
згодою. Використання законодавцем терміна «допускається» ще раз 
підкреслює чітку дію у трудовому праві принципів визначеності трудової 
функції та стабільності трудових відносин. Деякий відхід від цих 
принципів спостерігається у ч. 2 ст. 33 КЗпП України відповідно до якої, 
роботодавець має право перевести працівника строком до одного місяця 
на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, 
якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для 
відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, 
виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть 
поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з 
оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній 
заробіток за попередньою роботою. У цих випадках, забороняється 
тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають 
дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до 
вісімнадцяти років без їх згоди. 
З метою запобігання свавільному використанню таких переведень 
роботодавцями, у наказі про переведення мають чітко формулюватися 
фактичні обставини, які є підставою для застосування цього виключного 
різновиду переведення. Така вимога випливає з аналізу змісту норми ч. 3 
ст. 43 Конституції України про заборону використання примусової праці, 
оскільки положення ч. 2 ст. 33 КЗпП України сформульовані дещо 
ширше ніж це дозволяє конституційна норма. 
Певну плутанину в процес застосування норм щодо тимчасових 
переведень вносять норми, які регулюють виконання обов’язків 
тимчасово відсутнього працівника та тимчасове заміщення на вакантній 
посаді. Це обумовлюється не тільки схожістю застосовуваної 
термінології, але й особливостями правового регулювання оформлення 
тимчасового заміщення. 
Необхідно відзначити, що єдиним актом, який деяким чином 
регламентує питання тимчасового заміщення, встановлюючи певні 
правила призначення працівника виконуючим обов’язки за вакантною 
посадою, є роз’яснення Держкомпраці СССР і ВЦРПС від 29 грудня 1965 
р. № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заміщення». Поняття 
«тимчасове заміщення» і «виконання обов’язків тимчасово відсутнього 
працівника» дуже схожі. Відповідно до п. 1 Роз’яснень, тимчасове 
заміщення – це виконання службових обов’язків за посадою тимчасово 
відсутнього працівника, коли це викликано виробничою потребою. За 
загальним правилом, передбаченим п. 2 Роз’яснень, призначення 
працівника виконуючим обов’язки на вакантну посаду не допускається. 
Однак, тимчасове заміщення в порядку виключення все ж допускається. 
Виключення складають випадки, коли призначення на посаду 
здійснюється відповідним органом управління. Наприклад, заміщення 
посади керівника організації здійснюється шляхом обрання за конкурсом 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
228 
на заміщення відповідної посади, призначення на посаду чи утвердження 
на посаді залежно від організаційно-правової форми юридичної особи і 
положень, передбачених її засновницькими документами (статутом). 
Застосовуючи положення Роз’яснень за аналогією є підстави 
стверджувати, по-перше, що тимчасове заміщення посади керівника 
організації за вакантною посадою в силу п. 2 Роз’яснень допускається не 
більше одного місяця, протягом якого відповідний орган зобов’язаний 
прийняти рішення про призначення (обрання, утвердження) працівника, 
який виконує обов’язки, на посаду керівника організації. При цьому в 
наказі про тимчасове заміщення (призначення працівника виконуючим 
обов’язки керівника організації за вакантною посадою) необхідно вказати 
період виконання обов’язків. Таким чином, слід обмежити строк 
виконання обов’язків часом обрання, призначення чи затвердження на 
посаді. По-друге, у випадку не призначення (не обрання, не 
затвердження) на посаді керівника організації йому повинна бути 
запропонована інша робота з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи. 
За відсутності відповідної роботи чи відмові від пропозиції керівник 
звільняється з роботи з підстав, передбачених законодавством, у тому 
числі й за угодою сторін. Якщо незатверджений працівник, висунутий на 
керівну посаду із числа резерву цієї організації, йому має бути надана 
робота по кваліфікації і оплаті не нижче тієї, яку він виконував до 
призначення на нову посаду, у тому числі його може бути повернуто на 
попередню посаду. І насамкінець, по-третє, у разі тимчасового заміщення 
працівнику, який виконує обов’язки за вакантною посадою, оплата праці 
провадиться за цією посадою (І.А. Костян). 
Відповідно до ч. 7 ст. 31 Закону України «Про державну службу», з 
метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з 
прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної 
посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб’єкт 
призначення може прийняти рішення: 
1) про тимчасове покладення виконання обов’язків за вакантною 
посадою державної служби категорії «А» на одного із заступників або на 
одного з керівників самостійних структурних підрозділів цього 
державного органу; 
2) про тимчасове покладення виконання обов’язків за вакантною 
посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із 
державних службовців, які працюють у відповідному структурному 
підрозділі державного органу; 
3) про тимчасовий розподіл обов’язків за іншими вакантними 
посадами державної служби між державними службовцями, які 
працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: