Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
229
перевищувати три місяці. На час виконання обов’язків за вакантною
посадою державної служби здійснюється виплата, передбачена ч. 4 ст. 52
цього Закону, крім випадку покладення виконання обов’язків на
відповідного заступника.
Фактично у ч. 7 ст. 31 Закону України «Про державну службу»
йдеться про суміщення посад, яке передбачає ч. 1 ст. 105 КЗпП України.
Більше того, щодо оплати «виконання обов’язків», то вона провадиться у
вигляді «доплати». За ч. 2 ст. 105
КЗпП України,
розміри доплат за
суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово
відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у
колективному договорі. Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України «Про
державну службу», виплата за додаткове навантаження у зв’язку з
виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця
встановлюється керівником державної служби державному службовцю за
поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків
посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.
Крім того,
терміни виконання обов’язків на вакантній посаді не для
державних службовців – питання остаточно не врегульоване. Це
пов’язано з тим як
оцінювати становище працівника, який виконує
обов’язки на вакантній посаді: його треба вважати постійно чи тимчасово
переведеним на іншу роботу, з дотриманням процедури його проведення,
чи все ж йдеться про суміщення посад. Законодавець різними способами
обмежує тривалість «виконання обов’язків» чи взагалі йому запобігає.
Прикладом останнього є внесення змін до ст. 9 Закону від 17 березня
2011 р. № 3166-VI України «Про центральні органи виконавчої влади»
шляхом доповнення її
абзацом другим. Згідно із Законом № 1009-IX від
17.11.2020 р. забороняється, якщо посада міністра є вакантною,
покладення на
першого заступника міністра, заступників міністра
виконання обов’язків міністра, визначених п.п. 1 (крім очолювання
міністерства),2, 5, 7, 8, 9, 11, 12, 12
-1
, 14, 15, 21, 24, 27 ч. 2 ст. 8 цього
Закону, а також п.п. 3, 6, 7, 8, 11, 12, 21 ч. 2 ст. 18 цього Закону. Таким
чином законодавець зробив спробу запобігти випадкам зловживань із так
званими «тривалими виконаннями обов’язків» не міністрами, а їх
заступниками, коли посада міністра – вакантна. Уявляється, що подібна
норма може бути застосована як аналогія й
щодо інших керівників
державних органів, установ та організацій.
На наш погляд, для уникнення плутанини у цих випадках необхідно
керуватися законодавчими положеннями про тимчасові переведення або
ж суміщення посад, що гарантуватиме зрозумілість дій роботодавця та
передбачатиме для керівника більш-менш чіткі гарантії при не укладанні
трудового договору з ним у подальшому.
Окремим різновидом тимчасових переведень є переведення на іншу
роботу
в разі простою. До 1999 р. поняття «простій» у КЗпП України
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
230
було відсутнє. Також не вимагалося згоди
працівника на переведення у
разі простою. Брак законодавчого визначення поняття простою
призводив до чисельних трудових спорів. Не було єдності з цього
питання й серед учених. Одні автори розглядали простій як тимчасову
відсутність тієї роботи, для виконання якої громадянин був прийнятий на
роботу, інші – як тимчасову зупинку робіт з причин виробничого
характеру
(брак
сировини,
від’єднання
електроенергії
тощо)
(Т.В. Парпан).
Відповідно до ч. 1 ст. 34 КЗпП України,
простій – це зупинення
роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов,
необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими
обставинами.
Необхідно зауважити, що поняття простою в Кодексі
сформульовано
досить
широко
за
рахунок
використання
словосполучення «інші обставини», і яке включає
будь-які обставини, що
Достарыңызбен бөлісу: