притягнення до матеріальної відповідальності у трудовому праві

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
498 
Дисциплінарне матеріальне правопорушення у трудовому праві є 
близьким за складом до дисциплінарного проступку, але має низку 
принципових відмінностей. По-перше, йдеться про об’єкт цього 
правопорушення. На наш погляд, у ньому, крім загального, родового і 
безпосереднього об’єктів, треба виділяти ще й предмет цього 
правопорушення. Це дозволяє відрізняти його від дисциплінарного 
проступку і майнового правопорушення в цивільному праві. 
Предметом дисциплінарного матеріального правопорушення є 
конкретне майно роботодавця, тобто засоби, які використовуються на 
підприємстві, установі, організації для досягнення ними статутних цілей 
або засоби, які використовує працівник у роботодавця-фізичної особи для 
виконання трудової функції. До цих засобів слід зараховувати: будівлі і 
приміщення, технологічне обладнання, верстати, машини, транспортні 
засоби, вимірювальні прилади, спеціальний одяг, матеріали, вироби, 
продукцію, паливо, енергію, грошові цінності та ін. Підставою для такого 
твердження є аналіз глави ІХ КЗпП України та Постанови Пленуму 
Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову 
практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, 
установам, організаціям їх працівниками», де акценти зосереджено на 
посяганні не на право власності роботодавця (як у цивільному 
законодавстві), а на посяганні на конкретне майно роботодавця, що 
використовується 
для 
досягнення 
підприємствами, 
установами, 
організаціями статутних завдань (див. ст. 133, 134 і 135-3 КЗпП, п. 4, 5, 6 
зазначеної вище Постанови). 
Другим розмежувальним критерієм виступає об’єктивна сторона, 
а саме такі її елементи: характер діяння і наслідки, що настали. Поза 
всяким сумнівом, дія чи бездіяльність повинні бути протиправними. Але 
якщо для дисциплінарного проступку характерні протиправні дії та 
бездіяльність, то для проступку, яким заподіяно матеріальну шкоду, 
визначальною є дія. І лише в окремих випадках – бездіяльність (О.І. 
Процевський). 
Характеризуючи дисциплінарне матеріальне правопорушення слід 
звернути увагу на положення ч. 1 і 2 ст. 130 КЗпП України де 
законодавець двічі акцентує увагу на протиправності діяння працівника, 
його діях або бездіяльності. Це випливає із спеціальних обов’язків 
працівника щодо дбайливого ставлення до майна підприємства, установи, 
організації та вжиття заходів до запобігання шкоді, які закріплені у ч. 2 
ст. 131 КЗпП України. 
Необхідно зазначити, що допоки законодавець України в цілому ще 
обмежує поняття шкідливих наслідків у дисциплінарному матеріальному 
правопорушенні – це пряма дійсна шкода (ч. 2 ст. 130 КЗпП України). 
Визначення поняття «пряма дійсна шкода» сформульовано судовою 
практикою. Відповідно до абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного 

Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА 
499 
Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику у справах 
про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, 
організаціям їх працівниками», під прямою дійсною шкодою, зокрема, 
слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, 
необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати 
на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, 
тобто, викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, 
грошові виплати. 
Хоча ч. 4 ст. 130 КЗпП України, в редакції Закону № 1255-VII від 
13.05.2014 р., вже містить речення друге з такою редакцією: 
«Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, 
організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є 
посадовими особами». Фактично зазначений вище Закон передбачив 
норму, яка суттєво змінює усталене правило щодо шкідливих наслідків. 
Саме наявність повного складу правопорушення є підставою для 
застосування заходів юридичної відповідальності. Працівник несе 
матеріальну відповідальність за вчинення дисциплінарного матеріального 
правопорушення. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: