Підручник

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
74 
Рекомендована література 
1. Щербина В.І. Трудове право України та зарубіжних країн: 
Академічний курс. Загальна та Особлива частини: підручник /М.І. Іншин, 
В.І. Щербина. – Харків: Колегіум, 2017. – 1122 с. 
2. Любчик О.А. Кодифікація трудового законодавства України: теорія 
та практика: монографія. – Харків: Константа, 2017. – 420 с. 
3. Макогон О.В. Гармонізація трудового законодавства України із 
законодавством Європейського Союзу про регулювання трудових 
відносин працівників-мігрантів: монографія / О.В. Макогон. – К.: Ніка-
Центр, 2015. – 328 с. 
4. Чижмарь Ю.В. Національне та міжнародне трудове право: 
теоретико-правові проблеми: монографія / Ю.В. Чижмарь. – Харків: Діса 
плюс, 2015. – 472 с. 
 
 
 

Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
75 
 
Розділ 4. Суб’єкти трудового права 
 
4.1. Поняття і класифікація суб’єктів трудового права 
Трудове право України, регулюючи суспільні відносини, пов’язані з 
працею, у своїх нормах визначає і суб’єктів права. Необхідно мати на 
увазі, що тільки на підставі правових норм суб’єкти суспільних відносин 
у сфері праці є носіями суб’єктивних прав і обов’язків, а також 
наділяються 
особливою 
властивістю 
– 
правосуб’єктністю. 
Правосуб’єктність включає в себе два елементи: правоздатність і 
дієздатність. Правоздатність – це визнана державою здатність суб’єкта 
мати права і нести обов’язки. Дієздатність – це здатність особи своїми 
діями вступати в правовідносини, здійснювати суб’єктивні права і 
виконувати юридичні обов’язки. Під суб’єктивним правом необхідно 
розуміти забезпечену законом міру можливої поведінки особи, 
направленої на досягнення цілей, пов’язаних із задоволенням її інтересів. 
Юридичні обов’язки – це міра необхідної поведінки, яка встановлена і 
забезпечена правовими нормами.
Здатність бути суб’єктом трудового права не є природною 
властивістю особи, а суспільно-юридичною. Зміст цієї властивості 
визначається законодавством, тобто законодавство встановлює суб’єктів і 
воно ж наділяє їх суб’єктивними правами і покладає на них юридичні 
обов’язки. Однак слід зазначити, що законодавство визначає суб’єктів 
трудового права виходячи із рівня розвитку суспільства, його 
продуктивних сил, державної політики в сфері зайнятості та трудових 
відносин. Основними ознаками суб’єктів трудового права є: це особа чи 
організація; ця особа чи організація визнана законом; ця особа чи 
організація є учасником трудових чи пов’язаних із ними відносин; 
законом визначено суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи чи 
організації у цих суспільних зв’язках. Отже, суб’єкти трудового права – 
це фізичні особи чи організації, які відповідно до закону наділені 
здатністю мати та здійснювати безпосередньо або через представника 
суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки. 
Залежно від кількісного складу учасників суспільних зв’язків 
суб’єктів трудового права можна підрозділити на індивідуальні та 
неіндивідуальні. 
Індивідуальні суб’єкти трудового права – це трудящі, працівники, 
працівники, які представляють інтереси інших працівників, а також 
фізичні особи, які наймають працівників на роботу та ін. Основне, що 
характеризує індивідуального суб’єкта трудового права – це те, що ним 
може виступати тільки людина. 
Неіндивідуальні суб’єкти трудового права – це юридичні особи 
(підприємства, їх об’єднання, установи, організації), їх структурні 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
76 
підрозділи, а також організації, які не мають статусу юридичної особи 
(трудовий колектив, комісія по трудових спорах тощо). Серед названих 
неіндивідуальних суб’єктів трудового права у трудовому законодавстві 
найчастіше зустрічаються такі терміни як «підприємство», «установа», 
«організація». Термін «підприємство» відноситься до заводів, фабрик, 
майстерень, копалень та інших юридичних осіб, які створюють чи 
видобувають матеріальні цінності, засоби виробництва, надають послуги 
тощо. Терміни «установа» й «організація» дуже схожі за змістом, 
оскільки позначають те, що організовано, засновано або створено. Однак, 
ці терміни дещо відмінні. Так, до організацій зазвичай відносять органи, 
які здійснюють невиробничу діяльність у сфері науки, культури, а до 
установ – такі органи, основу діяльності яких складають планово-
регулюючі і господарсько-розпорядчі функції в межах певної галузі 
народного господарства (управління, відділи, контори тощо). Для 
правового регулювання трудових відносин названі терміни мають суто 
умовний характер. 
Неіндивідуальні суб’єкти трудового права характеризуються 
наступними ознаками:
стійке об’єднання окремих індивідів; 
чітка мета створення – задоволення об’єднаними зусиллями 
особистих інтересів, які не суперечать інтересам суспільства і держави 
(н-д, мета створення підприємства отримання прибутку, частина якого 
трансформується у заробітну плату працівників); 
організаційна єдність, що дає підстави розглядати сукупність 
індивідів як єдине ціле, як соціальний інститут; 
визнання цього об’єднання державою. 
Таким чином, неіндивідуальний суб’єкт трудового права – це 
стійке об’єднання людей, пов’язаних єдиною метою, для досягнення якої 
вони діють, як організаційно оформлене ціле, що визнається державою. 
Так, н-д, згідно зі ст. 252-1 КЗпП України трудовий колектив 
підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь 
у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), також 
інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з 
підприємством. Повноваження трудового колективу визначаються 
законодавством. 
Неіндивідуальні суб’єкти трудового права наділяються певним 
правовим статусом. Правовий статус суб’єкта трудового права – це 
сукупність його прав і обов’язків. Вони визначаються правоздатністю 
суб’єкта, яка виникає разом із дієздатністю. Правоздатність і дієздатність 
неіндивідуального суб’єкта трудового права визначається його статутом, 
положенням або іншим державним актом, на підставі якого він здійснює 
свою 
діяльність. 
Оскільки 
обсяг 
і 
характер 
правоздатності 

Модуль 1. ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК СКЛАДОВА ПРАВА ДЕРЖАВИ 
77 
неіндивідуального суб’єкта обмежується цілями, які поставлені перед 
ним статутом чи положенням, його правоздатність називається цільовою. 
Так, ч. 1 ст. 14 Закону України від 15 вересня 1999 р. «Про професійні 
спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлює правило, що 
профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. А ч. 3 
цієї статті визначає обов’язкові положення, які повинен містити статут 
(положення) профспілки. Аналогічні норми щодо об’єднань профспілок 
містить ст. 15 цього Закону. Слід також зазначити, що неіндивідуальні 
суб’єкти трудового права мають різний правовий статус, який 
обумовлюється перш за все їх місцем у системі соціальних зв’язків, які 
регулюються нормами трудового права. Так, наприклад, статус, порядок 
формування, повноваження та порядок діяльності комісії по трудових 
спорах визначається главою XV КЗпП України. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: