Після вивчення курсу і виконання практичних робіт студенти повинні уміти

Грунт для рослин є основним джерелом води і живильних речовин, тому його якість і властивості повинні враховуватися в квітникарстві.

У кожної групи квітів є свої переваги по структурі ґрунту, кислотності, вологоємності, вмісту окремих мінеральних елементів.

В даний час багато комерційних підприємств спеціалізуються з продажу ґрунту, піску, щебеня, керамзиту, вермикулита і інших матеріалів, необхідних квітникарям. При цьому кожен матеріал може бути замовлений окремо або у виді заданої суміші. Значна частина цих матеріалів проходить через торгову мережу у вигляді фасованих сумішей.

Грунт повинен бути екологічно чистим, не зараженим шкідниками і хворобами. Якість грунтосумішів нормується ТУ, розробленими і затвердженими в установленому порядку.
Завдання 1. Визначення гранулометричного складу ґрунту

без допомоги приладів

Жменю ґрунту ретельно розітріть пальцями на долоні. Супіщані ґрунти розтираються легко. При цьому виділяється незначна кількість пилеглинистого матеріалу. Піщані ґрунти зовсім позбавлені глинистих частинок. Глинисті ґрунти розтираються з зусіллям і утворюють велику кількість пилеглинистих частинок.

Жменьку ґрунту замочіть водою і розімніть пальцями до консистенції пластичного тіста. Вода при цьому не повинна віджиматися, але тісто повинне бути достатньо зволоженим. На долоні з тіста скачайте шнур завтовшки близько 3 мм і з'єднаєте в кільце діаметром 3 – 3,5 см. Про механічний склад досліджуваного ґрунту можна зробити висновок по даних таблиці 4.

Таблиця 4 – Механічний склад ґрунту залежно від властивостей

ґрунтового шнура

Фізично зв'язану воду грунт утримує силами поверхневої енергії. Здатність утримувати фізично зв'язану воду залежить від розміру частинок ґрунту, їх форми і хіміко-мінералогічного складу. Вода, яка утримується ґрунтом з найбільшою силою, називається гігроскопічною. Вона не доступна для використання рослинами.

Підвищеною здатністю утримувати фізично зв'язану воду, зокрема гігроскопічну, володіє перегній, торф (до 10 %). У піщаних ґрунтах величина максимальної гігроскопічної води менше 1%, в суглинках – 3–5%.

Міцно зв'язана вода здатна пересуватися в ґрунті тільки в пароподібному стані, тому видалити її з ґрунту можна лише шляхом тривалого нагрівання при tº 100-105º C.

Для визначення в ґрунті або грунтосумішах кількості гігроскопічної води із зразка ґрунту методом квартування виділяють наважку близько 5 г. на технічних вагах її зважують з точністю до 0,01 г і переносять в заздалегідь зважений бюкс. Підготовлений зразок в сушильній шафі прогрівають протягом однієї години при температурі 120ºС. Бюкс з ґрунтом охолоджують в ексикаторі, а потім зважують. Різницю ваги до і після висушування виражають у відсотках до узятої наважки ґрунту (5 г).
Завдання 3. Визначення повної вологоємкості ґрунту
Повною вологоємкістю називається кількість води, яку здатний утримувати грунт. В цьому випадку всі пори ґрунту заповнені водою, повітря повністю відсутнє. Така ситуація виникає в грунті при тривалих дощах і повенях. Характеристику повної вологоємкості ґрунту можна отримати його насиченням водою.

Хід роботи

Беруть зразок ґрунту із зруйнованою структурою. Скляну трубку діаметром 2-3 см і завдовжки 15 см з одного кінця обв'язують двома шарами марлі і зважують. Щоб уникнути втрати ґрунту, під марлю кладуть шар фільтрувального паперу.

Грунт розтирають в ступці і через воронку засинають в скляну трубку на висоту 10-12 см. Для ущільнення вмісту трубкою постукують об стіл і потім зважують і розраховують чисту масу ґрунту.

Рисунок 19. Прилад для визначення повної вологоємкості ґрунту:

1 – стакан, 2 – вода, 3 – трубка, 4 – грунт, 5 – фильтр з марлею
рубку занурюють в стакан з водою так, щоб вода була на 1 см вище за рівень ґрунту (рис. 19), і залишають в такому положенні до тих пір, поки вода піднімається на 3-5 мм над грунтом. Далі трубку виймають і закріплюють в штативі на 10 хвилин для стоку зайвої води. Тепер трубку виймають з штатива, витирають поверхню фільтрувальним папером і зважують. Знаходять різницю між мокрим і сухим ґрунтом і розраховують відсоток поглиненої води.

Р3 – Р2

А = ------------

Р2 – Р1
де А - % поглиненої води;

Р1 - маса порожньої скляної трубки, г;

Р2 - маса трубки з сухим ґрунтом, г;

Р3 – маса трубки з мокрим ґрунтом, г.

Повна вологоємкість ґрунту дорівнюється сумі відсотків утриманої води і гігроскопічної вологи.

Завдання 4. Визначення капілярного підняття води в ґрунті
Вода поступає в грунт у вигляді поливу і у вигляді атмосферних опадів. Проникаюча в грунт вода в першу чергу утримується капілярами поверхневих шарів, а надлишок проникає в глиб ґрунту. у міру просихання ґрунту вона з нижніх шарів по капілярах поступає вгору.

Капілярна вода, що наповнює пори, знаходиться під дією капілярних сил, що впливають на її пересування в ґрунті. Капілярні сили перевищують сили земного тяжіння, і це обумовлює підйом води в ґрунті. Чим тонше капіляр, тим на більшу висоту піднімається в ньому вода. Підняття води по капілярах відбувається поволі, але воно сприяє зволоженню ґрунту, що особливо важливе в посушливі періоди.

Висота і швидкість підйому води в ґрунті залежить від ряду чинників, серед яких ведучим є його гранулометричний склад. Дрібнозерниста структура ґрунту обумовлює дрібний розмір пор, а грубозерниста – пори великі. Чим менше пори, тим вище капілярний підйом води. Разом з цим в грубозернистих ґрунтах вода піднімається швидше.

Найбільшу кількість води, яку грунт здатний утримувати шляхом підйому води по капілярах, називають капілярною вологоємкістю.

Уявлення про процес капілярного підйому води в ґрунті можна отримати шляхом спостереження за підйомом води в скляній трубці, заповненій розтертим ґрунтом.

Зразок повітряно–сухого ґрунту (ґрунтової суміші) ретельно розтирають в ступці і через воронку насипають в скляну трубку діаметром 2-3 см і завдовжки близько 50 см. Нижній кінець трубки заздалегідь обв'язують двома шарами марлі, щоб грунт не висипався.

Для ущільнення ґрунту скляну трубку постукують нижнім кінцем об стіл або лист гуми.



Рис. 20. прибор для визначення высоти капилярного підняття води в грунті: 1 – штатив,

2 – стакан з водою, 3 – трубка з грунтом, 4 – марля, 5 - зажим

Відразу після спуску трубки у воду починають відлік часу. По мірі підйому води грунт темніє. Підняття води відлічують протягом 1 години через кожні 5 хвилин. Вимір висоти підйому ведуть лінійкою або міліметровою стрічкою, починаючи від поверхні води в стакані. У разі нерівномірного підйому води в різних шарах ґрунту проводять вимір мінімальної і максимальної відстані і розраховують середню величину.

За даними спостережень будують графік. На осі ординат відкладають висоту капілярного підйому води в мілілітрах, а на осі ординат - відповідні значення часу. Вид графіка залежить від гранулометричного складу ґрунту: чим більше величина частинок ґрунту, тим стрімкіше піднімається крива. Одночасно в грубозернистих ґрунтах крива швидше схиляється за рахунок припинення капілярного підйому.

Завдання 5. Визначення pH водної витяжки ґрунту

Середній зразок ґрунту розтирають у фарфоровій ступці і просівають через сито з діаметром отворів 1 мм. Наважку ґрунту масою 25 г переносять в конічну колбу об'ємом 250 мл і підливають 125 мл дистильованої води. Колбу кілька разів збовтують і відстоюють 5 хвилин. Далі витяжку фільтрують через паперовий фільтр і відбирають 5 мл фільтрату в пробірку. До нього додають 0,25 мл універсального індикатора, струшують і спостерігають за зміною кольору.

Пробірку із забарвленим фільтратом підносять до штатива з кольоровими розчинами, що мають певне pH, і порівнюють, відшукуючи ідентичний колір. Якщо кольори точно співпадають, то записують в зошит значення pH, вказане на етикетці стандартного розчину. Якщо колір досліджуваного розчину проміжний між кольорами двох стандартних розчинів, то pH розраховується як середнє між їх величинами.

За відсутності набору стандартних розчинів pH ґрунту визначається за допомогою універсального індикаторного паперу.

У фільтрат опускають листок індикаторного паперу і дивляться, яка з її смужок яскраво забарвилася. По кольоровій шкалі паперу, що додається до набору, визначається значення pH.
Завдання 6. Визначення кількості гумусу в ґрунті по методу I.В.Тюріна
В процесі розкладання в ґрунті мертвих рослинних і тваринних залишків відбувається утворення специфічних органічних речовин, властивих тільки ґрунтам, які мають назву гумусу або перегнійних речовин.

Основне джерело накопичення в ґрунтах перегною – кореневі системи рослин. Дослідженнями встановлено, що перегнійні речовини ґрунту утворюються в результаті ферментативного біохімічного синтезу, здійснюваного ґрунтовими мікроорганізмами з продуктів розкладання рослинних залишків. Серед продуктів розкладання найбільше значення мають речовини ароматичної природи, білкового характеру і вуглеводи.

В процесі біологічного круговороту елементів в ґрунтах накопичуються вельми значні кількості перегнійних речовин. У найбільш багатих перегноєм ґрунтах його вміст може доходити до 600 – 800 т з 1 га при потужності збагаченого шару 100 – 120 см, а іноді до – 200 см. Разом з перегноєм накопичуються значні кількості азоту, фосфору, сірки і інших елементів, що входять в його склад. До складу перегнійних речовин входять багато вітамінів а також антибіотики.

Із вмістом гумусу (перегною) пов'язаний структурний стан ґрунту (особливо верхнього шару), його поглинальна здатність, багато фізичних властивостей, зокрема вологоємкість і теплові властивості. Ґрунти, багаті гумусом, дуже родючі.

Метод І.В.Тюріна дозволяє визначити вміст в ґрунті новоутворених органічних сполук і сильно змінених найдрібніших залишків рослин. Визначення кількості гумусу цим методом засноване на окисленні органічного вуглецю за реакцією:
K2 Cr2 O7 + 8 H2SO4 + 3C > 2 K2SO4 + 2 Cr2 (SO4)₃ + 3 CO2 + 8 H2O
Надлишок хромової кислоти, що залишилася після окислення органічних речовин, титрують сіллю Мора у присутності індикатора (фенілантронілової кислоти або діфеніламіну).

Щоб уникнути помилки зразок ґрунту повинен бути ретельно очищений від органічних залишків (дрібних корінців, залишків стебел і ін.).

Від зразка ґрунту, сильно розтертого в ступці, відбирають наважку масою близько 1 г. з цієї проби ретельно видаляють органічні залишки. З кількості, що залишилася, беруть точну наважку 0,2 г. Її переносять в конічну колбу об'ємом 100 мл, додають 15 мл хромової суміші. У іншу колбу (контрольну) також наливають 15 мл суміші. Обидві колби ставлять на електроплитку, накривають воронками і кип'ятять 5 хвилин. Після охолоджування рідини в обидві колби додають дистильовану воду до 1/4 її об'єму і знову охолоджують. Далі додають по 5 крапель індикатора і з бюретки титрують розчином солі Мора до зеленого кольору.

Хромова суміш реагує з сіллю Мора по реакції:

К2Cr2O7 + 7 H2SO4 + 6 FeSO4 = K2SO4 + Cr2 (SO4)₃ + 3 Fe2 (SO4)₃ + 7 H2O

В процесі титрування колір розчинів в колбах поступово змінюється на: фіолетовий - синій - зелений. Чистий зелений колір свідчить про повну нейтралізацію хромової суміші і відновлення індикатора.

В першу чергу титрують контрольний розчин, а потім досліджуваний, з ґрунтом. Розрахунок ведеться по формулі:

Х =,

де Х – кількість гумусу в ґрунті, %;

а – кількість солі Мора, що пішла на титрування хромової суміші без грунту, мл;

б – кількість солі Мора, витраченій на титрування хромової суміші після окислення ґрунту, мл;

n – наважка ґрунту, г.

Практичне заняття № 5

Тема: Розмноження квіткових рослин

У декоративному садівництві розмноження квітково-декоративних рослин ведеться насінням, вегетативно (шляхом вкорінення цибулин, бульбоцибулин, бульб, вусів, відділенням від материнської рослини окремих вегетативних частин - живців, діток...), а також щепленнями.

Всі без виключення літники і багато дволітників розмножуються насінням, зберігаючи при цьому ознаки, властиві даному виду і сорту рослини. Більшість багатолітників при насінному розмноженні дають неоднорідне потомство, тому розмножувати їх рекомендується вегетативно, а до насінного розмноження звертатися тільки в селекційних роботах.

Насіннєве розмноження. Декоративні рослини, що розмножуються насінням, поділяються на дві групи: які висівають у відкритий грунт для зростання на постійному місці і вирощувані розсадою в парниках і теплицях для подальшої пересадки на постійне місце. До першої групи належать культури, які не витримують пересаджування, які не бояться заморозків і багаторічники, котрі зимують у відкритому ґрунті. До другої групи належать рослини, які не витримують весняних заморозків, з раннім цвітінням.

Посів повинен проводитися якісним насінням. Посівні якості насіння характеризуються чистотою, енергією проростання, схожістю, життєздатністю, вологістю.

Терміни сівби рослин залежать від їх вегетаційного періоду, погодних і кліматичних умов даного району, від планованих термінів виходу квіткової продукції. З урахуванням названих чинників в квіткових господарствах складають графіки сівби насіння для відкритого і закритого ґрунту.

Посів насіння може бути рядковим, гніздовим і розкидним. Вибір способу залежить від місця і часу проведення робіт. У відкритому ґрунті здебільше насіння сіють рядками або гніздами, в закритому - ще і розкиданням насіння по поверхні. Глибина закладення насіння повинна дорівнювати 1,5-2 розмірам насіння. При посіві дрібного насіння обмежуються його коткуванням.

Для отримання повноцінних рослин сходи проріджують 2-3 рази після появи першої пари справжніх листків. Таким чином між рослинами залишають простір, сприятливий для подальшого зростання.

Вегетативне розмноження. У декоративному садівництві вегетативне розмноження відбувається за допомогою природних вегетативних органів, передбачених природою (бульби, кореневища, цибулини, вуса і ін.), або штучно викликають утворення бракуючих органів (коріння, пагони) до відокремлення якоїсь частини від материнської рослини (ділення кущів, відсадками, кореневими відростками) або після відділення (живцювання).

Ділення кущів використовують в тих випадках, коли їх можна витягнути з ґрунту і без збитку для рослини розділити так, щоб кожна частина мала повноцінні надземні пагони і корені (флокси, примула, геленіум) - рис.. 21.

Рис. 21 - Розмноження флокса:

а - ділення куща, б - відокремлена частина: 1 - бруньки відновлення

Кореневими паростками розмножують рослини, в корінні яких знаходяться придаткові бруньки, здатні розвиватися в надземні пагони (конвалія). Коли в них з'являються власні корені і вони можуть живитися самостійно, пагони відокремлюють від материнської рослини і розсаджують (хризантеми, флокси, півники, флокси.

Відсадки - це укорінені пагони, прикопані в землю горизонтально або дугоподібно. Їх відсікають від материнської рослини і залишають на місці або пересаджують. Так можна розмножувати троянди, клематіс, гвоздики, гортензію і ін. (рис.22.)



Рис. 22. - Розмноження відсадками:

а - пришпилені однорічні пагони, б - вкорінені пагони

а - г - живці верхівок пагонів, д, е - живці частини листка

ж, з - листкове живцювання

Щеплення (окуліровка) - полягає у зрощуванні тканин двох споріднених рослин, причому одна з них, яка називається підщепою, обов'язково повинна мати власну кореневу систему і забезпечувати прищеплені рослини водою з ґрунту з розчиненими у ній мінеральними речовинами. Створюється єдиний організм з новими декоративними якостями (рис.24.). Щеплення має перевагу ще й в тому, що підщепа має всі функціонуючі вегетативні органи і забезпечують прищеплену частину продуктами фотосинтезу. Цінні сорти квітів, чагарників, листяних рослин розмножують щепленням (троянди, бузок, кактуси, азалії).

Рис.24 - Щеплення бруньками:

а - підготовка живця до щеплення, б – відокремлення щитка з брунькою, в - Т-образний спосіб щеплення, г - щеплення вприклад
Завдання 1. Освоїти методику ділення і пересадки кореневищ на прикладі сансив'єри.

Необхідні матеріали: горщик, пісок, грунт, гострий ніж:, совок, дерев'яна паличка, вода для поливу, ножиці, порошок з деревного вугілля.

Хід роботи

На дно горщика покласти щебінь заввишки до 2 см, потім насипати промитий і висушений пісок (біля 3 см). Пісок прикрити ґрунтом. З горщика з сансив'єрою, що розрослася, обережно вийняти рослину з ґрунтом, уникаючи пошкоджень. Якщо витягання неможливе, обережно уздовж стінок горщика вузьким тупим предметом грунт відокремити, горщик перевернути і витягнути рослину з грудкою землі (рис. 25).

Землю обережно зняти з кореневища, кореневище відмити водою і розглянути. Коріння пошкоджене, підіпріле або відмерле видалити ножицями.

Гострим ножем розділити кореневище на долі, що мають повноцінну надземну і підземну частини. Місця розрізу обсипати порошком з деревного вугілля. Кожну частину рослини посадити окремо. Для цього в підготовлений горщик опустити рослину і досипати бракуючу частину ґрунту (до кореневої шийки). Грунт добре ущільнити, рослину полити до тих пір, поки з отвору в денці горщика не з'явиться вода. Горщик поставити на піддон, промаркірувати і встановити далеко від яскравого світла.

Рис. 25 - Пересадка рослини:

1 - вибивання грудки, 2 - розпушування поверхні грудки,

3 – рослина, підготовлена для пересадки, 4 - посадка в новий горщик

Хід роботи:

На піддон укласти шар ґрунту (3-4см) і прикрити шаром піску. Поверхню добре зволожити, зробити лунки під кутом 30-40° (майже на рівні піску) і вставити в них живців. Пісок над живцем ущільнити, зволожити і рослину накрити стаканчиком (банкою).

Піддон з живцями поставити в слабо освітлене місце. Щодоби живців потрібно провітрювати, видаляючи на півгодини стаканчики, і стежити за вологістю піску. Через тиждень живців можна поставити на місце із звичайним освітленням. Спостереження за рослиною слід вести 2-3 тижні і зробити в зошиті запис про термін появи пагонів.

Завдання 3. Освоїти методику розмноження бегонії за допомогою ділення листа.

Матеріали: лист бегонії, ящик або скляний піддон з ґрунтом, бритва або гострий ніж:, скальпель, скріпки для придавлювання жилок до ґрунту, стекло або скляний стакан, пісок.

Хід роботи

Зрізається великий лист бегонії і кладеться верхньою стороною на чисте скло.

в


Уважно розглядаються крупні жилки листа і там, де вони сходяться в одну, утворюючи трикутник, перерізують лезом. Потім лист перевертається і кладеться вниз на добре промитий вологий пісок в скляний піддонник або на вологий пісок в ящик для розсадження. У місцях надрізу жилок лист придавити скріпками до піску і грунту.

Рис. 26 - Живцювання листка бегонії:

а - схема нарізки живців з листка, б - вкорінення листкового живця,

в - розмноження бегонії широколистої цілим листом: 1 - надріз жилок з нижнього боку листка, 2 - утворення молодих рослин в місцях надрізів жилок

Лист накривається банкою (стаканом) або склом і ставиться в тепле місце (температура 20°С). Ковпак щодня потрібно піднімати для провітрювання.

Спостереження слід проводити три тижні, щоб уловити момент появи молодих пагонів. Спочатку вони повинні з'явитися у основи листа, а потім і у надрізів дрібніших жилок. Цей лист може давати нові пагони протягом року.

Питання для самоконтролю

1. Якими способами можна розмножувати квіти і декоративно-листяні рослини?

2. Які способи застосовуються для розмноження особливо цінних квітів і чагарників?

3. Що називається поліплоідією і для чого вона застосовується?

Тема: Вивчення хвороб і шкідників квітів

Завдання 2. Аналогічно першому завданню вивчити шкідників квітів.

Завдання 3. Познайомтеся із змістом ДСТУ 4009 - 2001 « Карантин рослин. Методи гербологічної експертизи підкарантинних матеріалів»
Питання для самоконтролю

1. 
   Назвіть головні причини пошкодження квітів хворобами.
   
2. 
   Назвіть найпоширеніші хвороби квітів.
   
3. 
   Назвіть ефективні методи профілактики і боротьби з хворобами.
   
4. 
   Назвіть карантинних шкідників квітів.
   
5. 
   Викладіть сутність карантинного законодавства України.