Політичні та безпекові інститути Сутність і поняття політичних іститутів держави?
Політичні аспекти функціонування системи національної безпеки України
жүктеу/скачать 106.69 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 5.Проблема підконтрольності та підзвітності інститутів національної безпеки держави.
| 4.Політичні аспекти функціонування системи національної безпеки України.
Під державною політикою національної безпеки розуміють сукупність дій, заходів, закладів (установ, інститутів) органів державної влади, за допомогою яких забезпечується збереження цілісності суспільства, суспільний прогрес, в контексті дотримання взаємоприйнятого балансу інтересів особи (громадянина), суспільства і держави. Розробка та реалізація ефективної політики національної безпеки є складною проблемою в силу свого комплексного характеру, бо передусім передбачає системне врахування сукупності економічних, соціологічних, психологічних та інших чинників. Таким чином під вказаною політикою розуміються не будь-які дії і заходи держави, а саме ті, за допомогою яких узгоджуються інтереси громадян, суспільства і держави. Державна політика національної безпеки спрямована на захист: • природи – як сфери існування (буття) людини; • людини – її прав та свобод; соціальних груп – їх статусу, функціональних ролей та самобутності; • суспільства – його духовних та матеріальних цінностей; • держави – її суверенітету, територіальної цілісності, недоторканості та політичної незалежності. Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є: 1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; 2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; 3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони. 5.Проблема підконтрольності та підзвітності інститутів національної безпеки держави. Проведений структурно-функціональний аналіз повноважень органів державної влади дозволив зробити ряд висновків, важливим серед яких є той, що сучасна система управління національною безпекою потребує удосконалення. Практичним виходом даних висновків є запропонування структури ієрархічної системи управління національною безпекою. Опис феномену національної безпеки без окреслення загального бачення структури системи управління національною безпекою є неповним. Складовими даної структури є органи влади й управління усіх гілок влади, а також громадські організації та окремі громадяни відповідно до чинного законодавства. Таким чином, з урахуванням викладених вище пояснень, пропонується наступне. Найвищий щабель державного управління національною безпекою посідає Президент України, який здійснює загальне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. Президент також координує діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади в питаннях забезпечення національної безпеки України. Наступний елемент ієрархії — Рада національної безпеки і оборони України, яка має здійснювати стратегічне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. На РНБОУ доцільне покласти завдання щодо координації діяльності у сфері забезпечення національної безпеки не лише органів виконавчої, а й законодавчої і судової влади. Нині РНБОУ фактично перебуває у полі тяжіння виконавчої влади, і фактично за змістом виконуваних завдань є органом управління спеціальної компетенції. Даний підхід не виправдовує себе. Саме міжгалузевий не лише вертикальний, а й горизонтальний характер діяльності даного органу є одним з напрямів оптимізації його діяльності. Кабінет Міністрів України, як вищий орган системи органів виконавчої влади, здійснює управління національною безпекою через центральні та місцеві органи виконавчої влади. Таким чином можна стверджувати про міжгалузевий характер управління національною безпекою Кабінетом Міністрів. Це надає можливість визначити Кабінет Міністрів як орган міжгалузевого державного управління національною безпекою. Такий же міжгалузевий характер забезпечення національної безпеки притаманний Верховній Раді України, судам загальної юрисдикції, Конституційному Суду України. Наступний щабель в ієрархічній системі органів державного управління посідають центральні органи виконавчої влади, які виступають центральними органами управління в певній сфері життєдіяльності. Так, наприклад, основним призначенням МВС є забезпечення внутрішньої безпеки, СБУ - зовнішньої безпеки. Міністерства аграрної політики — забезпечення продовольчої безпеки тощо. Таким чином, кожен центральний орган виконавчої влади виступає самостійним суб'єктом управління національною безпекою в конкретній сфері життєдіяльності, у той же час є підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Таким чином дані органи пропонується називати органами тактично-галузевого управління. У свою чергу місцеві органи виконавчої влади, які здійснюють діяльність із забезпечення національної безпеки, а також органи місцевого самоврядування у межах делегованих ним Кабінетом Міністрів повноважень є нижчою ланкою управління національною безпекою. Вони забезпечують національну безпеку відповідно до потреб тієї місцевості, управління якою вони здійснюють. Таким чином дані органи можна назвати органами локального управління національною безпекою. Окрема увага приділена недержавним структурам, на які, на нашу думку, доцільно покласти функції щодо здійснення демократичного цивільного контролю над системою управління національною безпекою, а також розробити форми їх сприяння і безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки. Причому даний контроль разом із різними видами державного контролю (парламентський, адміністративний, прокурорський, судовий) має виступати складовим елементом загальної системи контролю системи управління національно безпекою. Отже, структура системи управління національною безпекою має наступний вигляд: 1) Президент України; 2) Рада національної безпеки і оборони України; 3) Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції; 4) центральні органи виконавчої влади; 5) місцеві органи виконавчої влади, та органи місцевого самоврядування в межах делегованих Кабінетом Міністрів України повноважень; 6) система суб'єктів недержавної форми власності. жүктеу/скачать 106.69 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|