Важливі чинники, що впливають на розвиток дитини з особливими потребами

Враховуючи ослабленість та чутливість нервової системи, психокорекційна робота спрямовується на:

• 
  страх перед негативною оцінкою;
  
• 
  страх перед аудиторією;
  
• 
  занижений рівень домагань;
  
• 
  тривожність.
  

• 
  прояви агресії (ілюзія захисту);
  
• 
  неадекватність поведінки;
  
• 
  ухилення від контактів;
  
• 
  надмірне очікування допомоги (психологія утриманця – увесь світ мені винен).
  

Важливо враховувати наявність (відсутність) органічних уражень та відповідно будувати психокорекційні програми. За умови відсутності органічних відхилень, діти даної категорії часто мають сповільнений темп проходження психічних реакцій.

• 
  Візуально - афективний стереотип «каліцтва».
  
• 
  Переживання нетовариського ставлення ровесників (не приймають в групові ігри).
  
• 
  Надмірна увага оточуючих.
  
• 
  Неповна сім’я, матеріальні проблеми.
  
• 
  Труднощі в процесі навчання.
  
• 
  Звинувачування з боку особи, яка опікується (через тебе я не маю грошей, бо лікувала…).
  
• 
  Гіперопіка.
  
• 
  Усвідомлення зовнішніх відмінностей.
  
• 
  Перенесення потрясіння (травма, втрата органу).
  
• 
  Ізоляція (лікарня, індивідуальне навчання).
  
• 
  Некоректність, нетолерантність оточуючого середовища.
  

• 
  формування позитивного відношення батьків до заходів, що психологічно виривають дитину з положення соціального утриманця.
  
• 
  формування відношення дитини до себе. Активний вектор. «Хочу—можу».
  
• 
  підвищення компетентності суміжних галузей: налагодження тісного контакту з медициною, соціальною службою (знати механізм захворювання, динаміку хвороби, фізичні та психологічні резерви організму, працездатність, можливість компенсації).
  
• 
  поєднання зусиль класного керівника, майстра в\н, вчителя- предметника, психолога, батьків у напрямку адаптації до оточуючого середовища та соціалізації дитини.
  

Але батьки з різних причин не завжди можуть надати психологічну підтримку своїй дитині, недооцінюючи її необхідність. До таких причин можна віднести:

1. 
   необізнаність батьків у тому, що не всі примхи дитини можна виправити більш жорстким вихованням;
   
2. 
   під пресингом суспільної думки батьки не хочуть показувати, що з їхньою дитиною щось негаразд;
   
3. 
   неможливість батьків забезпечити належну допомогу через незадовільні матерільно-економічні умови життя сімї.
   

У діагностичній роботі використовуються різноманітні методики.

Проективні методики: тест «Дерево», «Намалюй людину», «Намалюй неіснуючу тварину», «Малюнок сім’ї», малюнок «Будинок, дерево, людина». Усі вони є засобами психодіагностики особистості дитини (та дорослого), а також діагностики внутрішньо-сімейних стосунків з точки зору дитини.

Психологічний тест «Дерево» відноситься до проективних методик і дає змогу в стислі строки виявити саме ті проблеми дітей, які можуть бути прихованими від очей дорослих. Дітям пропонується намалювати на аркуші паперу дерево. Малювати можуть будь-яке дерево, за своїм бажанням. Малювати можна ручкою чи олівцем. Після закінчення роботи проводиться інтерпретація малюнків. При інтерпретації малюнків використовуються як схеми диференціації зображень дерева ("типологія малюнків"), так і психологічне значення фігур (по Стору). Малюнки, як правило, типологізують на вісім типів.

Тип 1 — "ялинка", тип 2 — "синтетичне дерево", тип 3 — "педантичне", тип 4 — "зимове", тип 5 — "пікнічне", тип 6 — "естетичне", тип 7 — "пальма, екзотичне ", тип 8 — "характерне дерево", тип 9 — "сюжетне" і тип 10 — "змішаний тип".

Наступна частина роботи по інтерпретації тесту "Дерево" проводиться з урахуванням рекомендацій щодо аналізу графічного матеріалу, розроблених Р. Стором (зображення на малюнку та їх характер: ґрунт, стовбур, коріння, симетрія, хрести, розташування на сторінці, форма листя, штриховка та інші показники).

Малювання дітей слугує засобом вирішення психологічних проблем (страхи, неспокій, самотність, подолання негативних переживань, формування уміння та впевненості руки).

Крім проективних у роботі з цією категорією дітей використовуються такі методики: «Визначення типу темпераменту» Г.Айзенка, «Типи акцентуацій» А.Є.Личка, «Незакінчені речення», «Діагностика самооцінки психічних станів» Г.Айзенка.

Аналізуючи результати діагностики за даними методиками, учнів можна поділити на групи:

• 
  високо тривожні, конформні, песимісти, неагресивні, схильні до страхів, орієнтовані на загальноприйняті норми поведінки, залежні від впливів середовища;
  
• 
  низько тривожні, неагресивні, незалежні від зовнішнього впливу, орієнтовані на власну думку, суб’єктивно мотивовані, але з тенденцією до психосоматичних захворювань.
  

Тренінги, які проводяться з дітьми з особливими потребами – це можливість інтеграції в суспільство, можливість не почувати себе одиноким, можливість взаємодіяти з іншими і відчути себе корисним.

Для розумово відсталих дітей проводяться тренінги, спрямовані на вироблення життєвих умінь, під якими мається на увазі оволодіння вміннями самообслуговування, навичками елементарної гігієни, елементарних дій і спілкування з оточуючими, тобто вироблення вмінь і навичок повсякденної поведінки. У тренінгу використовуються такі методи :

• 
  активні розвиваючі вправи;
  
• 
  рольові ігри, які допомагають учасникам розвивати обмежені мовні вміння і навчатися взаємодіяти;
  
• 
  рольові ігрові ситуації, взяті з реального життя, що мають дуже простий сценарій;
  
• 
  багатоманітність репетиційних завдань, які дозволяють вивчити та запамятати інформацію.
  

Ці кроки розглядаються по одному в кожну сесію занять і відпрацьовуються до тих пір, поки не настане черга наступного кроку. Кожен крок пояснюється в найпростішій для розуміння формі.

Одним з методів тренінгових заняття є використання музикотерапії і мистецтва.

Процес творчості дає змогу:

• 
  побудувати адекватну Я – функцію;
  
• 
  усвідомити особистісні переживання;
  
• 
  збудувати творчі сили, виявити оригінальність, сформувати здатність розкриватися духовно, виробити гнучкіть психічних функцій;
  
• 
  набути соціальних навичок і вмінь;
  
• 
  адаптуватися до соціального та професійного життя;
  
• 
  вивільнити негативні стани;
  
• 
  реконструювати та закріпити особистісне “Я” – через процес образотворчого саморегулювання, самопізнання і самопозбавлення від деструктивних станів;
  
• 
  підвищити самооцінку;
  
• 
  встановити позитивні емоційні стосунки з оточуючими.
  

• 
  катарсис;
  
• 
  вплив на емоційний стан;
  
• 
  підвищення доступності для свідомого переживання психо- і соціально-динамічних процесів.
  
• 
  аутогенне тренування, подолання тривожних станів, корекція астенії, внутрішньої напруги, стресових станів.
  

а) музично-рухові ігри та вправи;

б) психічна і соматична релаксація за допомогою музики.

в) вокальне вираження – спів;

г) рецептивне сприйняття музики;

Такі вправи допомагають зняти внутрішній конфлікт, сприяють стабілізації особистості, активному сприйманню власної себе як особистості. Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху (класичні твори).

Прикладами вправ є музичне малювання, пантоміма під музику, рухова драматизація під музику (пісні, сюжет яких можна зобразити в рухових елементах), дихальні вправи з музичним супроводом.

Арт - терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Арт - терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі актуалізацію психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла виразити внутрішній стан, відчуття, переживання, без акценту на художні здібності. Основна увага при проведенні корекційної арт – терапії приділяється ставленню дитини-інваліда до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо.

Це лише декілька прикладів психокорекційнї роботи, яка сприяє інтеграції людини з особливими потребами в суспільство. Насправді ж видів терапії і заходів психокорекційної роботи є незліченна кількість, оскільки кожен тренінг, кожна програма, кожен метод, що застосовується, розрахований на певний тип аудиторії. Єдине, що хотілося б підкреслити, це те, що групова психокорекційна робота є надзвичайно ефективним засобом інтеграції у суспільство.

Тренінгові заняття для учнів з обмеженими потребами

Вправи, які можна використати в тренінгових заняттях

Учасники: учні з обмеженими фізичними можливостями віком 14-17 років.

Вправа на знайомство «Моя пора року»

Учасники розміщуються на стільцях по колу. Тренер пропонує кожному назвати своє ім'я і три ознаки, які характеризують пору року, коли народився учасник. Всі присутні повинні відгадати, яка саме пора року відповідає дню народження учасника.

Вправа на знайомство «Миттєва характеристика».

Учасники стають у коло, ведучий в центрі, вказує на когось або кидає м'яч. Людина ловить м’яч і протягом 5 секунд говорить щось про себе, що йому подобається (називає улюблений фільм / книгу / напій / хобі і т.п.). Хто загальмував, стає на місце ведучого.

- Які стереотипи нав'язувалися?

«Медична та соціальна модель»

Учасники діляться на 3 групи. Кожна група ділить чистий аркуш паперу на дві частини. Зліва на аркуші пишуть "Вони можуть", праворуч - "Але вони не можуть".

1. Чи можуть працювати на комп'ютерах, лікарями, льотчиками, вчителями, водіями автомобілів, збирачами в цеху?

2. Чи можуть самі перейти через дорогу?

3. Чи можуть обійти перешкоду на дорозі?

Вправа проводиться в парах. У кожній парі вибирається "Сліпий" і "Поводир".

Інструкція "Поводирів": "Ви ведете свого партнера за собою. Очі в нього закриті. Познайомте його з навколишнім світом ".

Учасники в парах розходяться по кімнаті. "Поводир" веде "Сліпого" за собою (або підтримує його ззаді), знайомить його з предметами навколишнього світу, людьми, інтер'єром. Через п'ять хвилин учасники міняються ролями. Після завершення вправи проводиться обговорення.

Висновок. Вправа дозволяє на власному досвіді відчути, що значить бути залежним, допомагає більш чітко усвідомити свої життєві ролі і свою позицію.

Учасники діляться на пари по найближчій даті народження. Протягом 10 хвилин пізнають один одного, задають питання, вивідують саме цікаве з життя, те, чого багато хто не знає. Потім по колу кожен учасник говорить про свого партнера: «Всі знають, що, це (ім'я), але ніхто не знає (розповідає те, цікаве, що він дізнався, але ніхто про це не здогадувався) ».

Учасники об'єднуються у дві команди і шикуються один за другим. До ведучого підходять по одному ігроку з кожної команди, що стоять в самому кінці, він тихо говорить для них слово, яке вони по команді починають малювати пальцем на спині людини, що стоїть попереду, який у свою чергу, розпізнавши, що на ньому малюють, має намалювати те ж саме на спині того, хто стоїть перед ним. Коли це малювання доходить до людини, що стоїть на чолі шеренги, він повинен написати це слово на аркуші ватману. Після закінчення результат обговорюється: чи те це слово, яке сказав ведучий першому учаснику. Малюнки створюються в повній тиші - розмовляти при цьому, пояснювати нічого не можна.

Висновок. Ця вправа дає нам можливість зрозуміти: коли якась інформація проходить через багатьох людей ,вона може істотно спотворитися. Брехня і

чутки часто зустрічаються і в повсякденному житті.

Тривалість: 35 хв.

Мета:
• створити в групі атмосферу відкритості;

• "зламати лід", що виникає на перших заняттях;

• дозволити учасникам відкрито говорити про себе;

• показати, що в групі між учасниками існують як відмінності, так і речі, які об'єднують їх.

перший учасник (бажано - ведучий) стає в центр і називає дві свої характеристики - "З одного боку, я ношу окуляри, з іншого - люблю морозиво ".Учасник, який теж носить окуляри чи теж любить морозиво,підходить до першого учаснику і бере його за руку, кажучи, наприклад: "З одного боку, я теж люблю морозиво, з іншого боку - у мене є собака ". Гра продовжується, поки всі учасники не стануть частиною доміно. Можливі варіації в самій побудові доміно - можна побудувати коло чи типову "доміношну" структуру: учасники можуть братися за руки, обніматися, стояти або лежати на підлозі, і т.д.

• що учасники відчували, поки чекали, що до них хто-небудь "причепиться ";

• що нового вони дізналися один про одного;

• що вони відчували, коли дізнавалися, що хтось у групі схожий на них;
• що вони відчували, коли дізнавалися, що хтось на них не схожий;

• добре чи погано, що в групі є стільки різних людей. Чому?

Подумати про те, чим схожі і чим відрізняються один від одного члени сімей учасників.