Тема 8. Види листів. Особливості ділового спілкування

1) лист дерева - тонка зелена пластинка (демонстрація малюнка);

2) тонкий шар якого-небудь матеріалу (аркуш паперу, лист жесті; демонстрація малюнка);

3) лист - писемне повідомлення, що надсилається якійсь особі або установі;

4) листування - вид письмового спілкування, писати листи кому-небудь і одержувати відповіді.

- Ось скільки значень має слово «лист». Яким воно є? (Багатозначним).

- Назвіть відомі вам стилі мовлення (науковий, офіційно-діловий, художній, публіцистичний, розмовний, конфесійний, епістолярний)

- Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей в усіх сферах їхнього життя.Часто доводиться чути, що листи - застарілий спосіб спілкування. Кажуть, у часи телефонів, факсів, інтернету писати листи - непотрібна трата часу. Якщо мова йде про передачу інформації, так, безперечно. Але ми говоримо про спілкування. У наш час лист стає знаком уваги, поваги, любові. Оскільки навіть через багато років він збереже ваші думки, почуття, написані сьогодні. Так, як зберігає пам'ять оцей лист, написаний запорожцями турецькому султанові. Це пам'ять про історичні події, про мужніх, сміливих козаків, відданих своєму народові, своїй Вітчизні (демонстрація репродукції картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану»).


- Чи часто ви пишете листи? Чи вмієте писати такі листи, яких із нетерпінням чекатимуть ваші рідні та друзі?
ІІ. Оголошення теми та мети заняття

ІІІ. Опрацювання нового матеріалу

1. 
   Розповідь учителя
   

Крім листів, до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі. Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами. Таке листування входить у сферу офіційно-ділового стилю.

Неофіційне, приватне листування ведеться між особами, що перебувають у неофіційних стосунках. Воно має преважно побутовий характер.

Українська епістолярна спадщина дуже багата і різноманітна, бо умови бездержавності народу змушували часто його найвидатніших представників, діячів культури, політиків висловлювати свої думки, пропагувати і відстоювати ідеї у спосіб листування з найближчими, довіреними особами, друзями (учитель зачитує зразки таких листів).

- Адресант – адресат . Яка різниця в значеннях цих слів? 
Адресант – той, хто надсилає листа, телеграму, бандероль; відправник.

«Здивований, він починає читати адресу. Якась нісенітниця: прізвище адресата – Франко, прізвище адресанта – так само Франко” (Петро Колесник). Адресат – той, кому надсилають листа, телеграму, бандероль; одержувач.

«У шістдесят п’ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь вони мали знайти одного адресата – інститут переливання крові» (Юрій Смолич).

- Як називаються такі слова? (пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням).

2. 
   Опрацювання таблиці «Класифікація листів»
   

Сучасний лист повинен мати декілька ознак:

1. 
   Конверт стандартного зразка
   
2. 
   Адреса та індекс відправника
   
3. 
   Адреса та індекс одержувача
   
4. 
   Адреса, індекс відправника та одержувача повинна бути написана чітко, без скорочень та переносу частин слова на інший рядок.
   
5. 
   Марка(и) відповідно типу пересилання
   
6. 
   Лист повинен бути вагою не більш 20 г та товщиною не більш 5 мм
   

Іванов Іван Іванич вул. Московська, буд. 1, кв. 10 м. Підгородне, Дніпропетровський район Дніпропетровська область 52002
	Петров Петро Петрович  вул. Київська, буд. 2, кв. 6 с. Станкувате, Вільшанський район Кіровоградська область 26608

• 
  110х220
  
• 
  114х162
  
• 
  114х229
  
• 
  162х229
  
• 
  229х324 (учитель демонструє конверти, звертає увагу на правила їх оформлення)
  

• 
  Будьте лаконічні. Намагайтеся викладати інформацію чітко й по суті, не зловживаючи чужим часом і увагою.
  
• 
  Пишіть коротко і просто.
  
• 
  Слідкуйте за логічністю та послідовністю викладу.
  
• 
  Уникайте багатозначності та не переобтяжуйте лист іншомовними словами.
  
• 
  Будьте ввічливі. Стежте за стилем вашої кореспонденції. Уникайте категоричності. Не забувайте про вступний і завершальний компліменти.
  
• 
  Не забувайте про звертання. Правильно обирайте прощальні фрази (залежно від рівня стосунків):
  

• 
  Не відправляйте відразу написаний лист. Відкладіть, щоб потім ще раз перечитати. Пам’ятайте: бездоганно оформлена ділова кореспонденція – це свідчення вашої поваги до адресата.
  

Українська епістолярна спадщина багата і різноманітна, бо умови бездержавності народу змушували часто його найвидатніших представників, діячів культури, політиків висловлювати свої думки, пропагувати і відстоювати ідеї у спосіб листування з найближчими, довіреними особами, однодумцями, друзями. Багато таких щоденників, сповідей, спогадів розкидано по світу, ще не зібрано і не досліджено.

Наприклад, звертаючи увагу на структуру листів Панаса Мирного, помічаємо, що в них, крім традиційних привітань, на початку йдуть звертання: «Шановний добродію Михайле Петровичу!» (до М.Старицького, жовтень 1881 р.), «Славний наш Бояне, сьогочасний Кобзарю Миколо Віталійовичу» (до М.Лисенка, 1893 р.). Майже всі листи Панаса Мирного закінчуються етикетною формулою: «До вас усім серцем прихильний».

7. Написання листа

ІV. Підсумок заняття

Хотілося б закінчити заняття словами української поетеси Ліни Костенко

Пишіть  листи  і  надсилайте  вчасно,
коли  їх  ждуть  далекі  адресати,
коли  є  час,  коли  немає  часу,
і  коли  навіть  ні  про  що  писати.
Пишіть  про  те,  що  ви  живі-здорові,
не  говоріть,  чого  ви  так  мовчали.
Не  треба  слів,  навіщо  бандеролі?
Ау!  -  і  все,  крізь  роки  і  печалі.

Тема 9. Формули ввічливості в дипломатичному спілкуванні

Мета: повторити основні дати становлення незалежної України, з’ясувати значення державної мови; проаналізувати особливості дипломатичного листування; навчити складати листи в офіційно-діловому стилі та вживати етикетні мовленнєві формули дипломатичного характеру; працювати над розвитком зв’язного мовлення учнів; виховувати любов до своєї Батьківщини, рідної мови.

Хід заняття
І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

- Назвіть функціональні стилі сучасної української літературної мови (розмовний, публіцистичний, художній, науковий, епістолярний, конфесійний, офіційно-діловий).

- Сформулюйте основне призначення офіційно-ділового стилю (регулює ділові стосунки в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-громадською діяльністю).

- У статті 10 Конституції України написано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Поясніть, як ви розумієте зміст даної статті.

- Замініть словосполучення службові листи синонімічним (офіційна кореспонденція).

Є два види офіційної кореспонденції: ділове (комерційне) листування, яке має напівофіційний характер і офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у дипломатичній практиці.

1. 
   Бліц-опитування
   

- Яка роль Грушевського у питанні конституційного будівництва в Україні?

- Коли було проголошено незалежність України?

- Чим знаменний для України 1996 рік? (28 червня 1996 року в житті Українського народу й Української держави сталася історична подія — в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу була прийнята нова Конституція України. Ця подія майже збіглася з п'ятиріччям незалежності України та ознаменувала завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України).

Отже, Україна – незалежна суверенна держава, а українська мова – державна мова в Україні. Значення дипломатичної служби для держави дуже велике.

2. 
   Значення дипломатичної служби для держави. Дипломатичне красномовство
   

Основні види документів для дипломатичного листування: ноти, листи, меморандуми, пам’ятні записки, заяви уряду, ноти уряду, особисті послання, приватні листи напівофіційного характеру.

До дипломатичних документів належать також заяви і виступи представників держави на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях (ООН, ОБСЄ, ПАРЄ); їхні відповіді на звернення або запитання представників громадських організацій чи окремих осіб; кореспондентів щодо найбільш актуальних проблем зовнішньої політики, виступи на дипломатичних прийомах. Ці виступи, як правило, наповнені великим політичним змістом і стосуються не тільки двосторонніх відносин, але й глобальних міжнародних проблем.

Особливе місце серед дипломатичних документів належить комюніке.

Комюніке — це офіційне повідомлення про результати переговорів, яке може бути коротким — у вигляді повідомлення, або більш широким, з викладенням змісту переговорів чи досягнутих угод та їх публікацією. Комюніке відрізняється від усіх інших дипломатичних документів, перш за все, тим, що це документ двосторонніх та багатосторонніх переговорів, і він також в обов'язковому порядку узгоджується сторонами, і за своїм характером належить до міжнародно-правових документів.

Крім вищеназваних традиційних документів дипломатичного листування, нині все частіше використовуються і нові документи, до яких належать декларації, послання, заяви глав держав, урядів, міністрів закордонних справ, законодавчих органів влади з питань зовнішньої політики, а також телеграми. Як правило, на телеграму обов'язково дається відповідь. Приводом для надсилання телеграми можуть бути національні свята й ювілейні дати, річниці знаменних подій, вступ на посаду глави держави тощо. Надсилання телеграми у зв'язку із вступом на посаду глави держави — це не тільки ознака ввічливості, прийнятна в міжнародній практиці, але й показник рівня та характеру відносин між державами, привід для того, щоб ще раз продемонструвати бажання й надалі поглиблювати й розширювати співробітництво. Це ж стосується й листів — запрошень або подяк.

Дипломатичне красномовство має кілька видів промов, серед яких поширені:

а) промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах;

б) промови під час дипломатичних актів (угод, контактів, комюніке);

в) промови під час візитів, прийомів, прощань, нагород тощо;

г) дипломатичне листування.

Дипломатичне красномовство досягає належного розвитку тільки у вільних державах, що проводять активну міжнародну політику. Воно потребує від оратора бездоганного володіння рідною літературною та іноземними мовами, гарної вимови, розвиненого чуття мови, вміння підключатися до потрібних тем, ідей, думок, зацікавлено вести бесіду, потребує такту і коректності. Для оратора-дипломата потрібні воля, сила, інтелект і разом із тим обережність та обачність.

В Україні дипломатичне красномовство започаткувалося у часи Київської Русі, продовжувалося в періоди державного будівництва за часів Богдана Хмельницького, козаччини і гетьманщини, в період Української Народної Республіки (1917—1920 рр.) і нині активно розвивається, набирає сили в Українській державі з 1991 р.

Дипломатичне красномовство належить до особливо вишуканого виду. Це елітарний, вищий рівень мовлення. Навчитися цьому самому неможливо. Його треба спеціально вивчати як засіб професійної дипломатичної майстерності. Дипломатичне красномовство започаткувалося в античній риториці. Для того, щоб досягти успіху в переговорах із представниками інших країн, треба було бути гарним контактним оратором, володіти майстерністю спілкування. Бувало так, що часто великі оратори ставали послами своїх країн і домагалися значних успіхів (Горгій, Демосфен). Упродовж віків міжнародне співробітництво виробило певні правила і норми дипломатичного спілкування, порушення яких не допускається й нині. Їх треба суворо дотримуватися в дипломатичних промовах та інших жанрах цього спілкування, як усних, так і писемних, бо вони закріпилися традицією і стали тими умовностями, що допомагають підтримувати процеси міждержавного спілкування.

Сукупність таких загальноприйнятих правил, традицій, умовностей називають дипломатичним протоколом.

- У дипломатії часто вживаються слова посол, посланник, посланець. Чи можна назвати дані слова синонімами? 

(Усі три лексеми близькі між собою значенням, але в окремих стилях спостерігається їх сувора диференціація. Так, у мові дипломатів слова посол і посланник істотно розрізняються. Посол – це повноважний найвищого рангу дипломатичний представник однієї держави в іншій, а посланник рангом нижчий від нього. Проте в усному та художньому мовленні їх часом використовують у значенні, притаманному іменникові посланець, – «особа, котру хтось послав з якимись дорученнями, завданнями». Наприклад: «Латину тільки що сказали, що од Енея єсть посли» (Іван Котляревський). Інше значення іменника посланець – «гонець; той, хто приносить звістку, повідомлення». «Він (кошик білих хризантем) так виглядав, немов прийшов до неї звідкись посланцем, приніс їй чиєсь далеке й прекрасне вітання!» (Валер’ян Підмогильний). Останнім часом поширене вживання цього слова в розумінні «чийсь представник для участі в чомусь»)

3. 
   Дипломатія в Запорозькій Січі (учнівські повідомлення)
   

Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше — гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів листування, деколи радячись із ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий штат різного звання канцелярських службовців.

Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорізькими землями або до яких треба було надсилати листи. Подорожнім він візував їхні пашпорти, роз'яснював вимоги та правила поведінки на Запоріжжі, перекладав під час переговорів, читав надіслані на Січ грамоти закордонних володарів. Як знавець іноземних мов, товмач частенько вирушав з розвідувальною метою на кордони запорізьких земель або ж навіть у стан ворога.

Послів на Січі любили і приймали пишно, як і належить самостійній, впевненій у собі державі. Досить цікавим і важливим є листування Богдана Хмельницького.

Лист 1. ДО ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ КАРЛА ГУСТАВА ПРО ДРУЖБУ

Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже!

З наказу самої природи і з нашої вродженої прихильності до кожного ми звикли нікому не робити кривди, а, навпаки, змагатися у доброзичливості з тими, хто ставиться до нас прихильно. Отже, ми, відчуваючи добре й достатньою мірою ясне ставлення до нас вашої королівської величності, вже двічі, з душевною насолодою, відіслали листи до вашої королівської величності. Але якимсь чином, як проти нашого бажання, так і проти бажання вашої королівської величності, вони і досі не торкнулися рук вашої королівської величності. Таким же чином частіші нагоди до бесід були відрізані з обох сторін; це треба приписати не якійсь ворожій недбайливості з нашого боку, а зависній ненависті тієї ж долі. Тепер, отже, для підтвердження нашої приязні до вашої королівської величності ми повідомляємо і ясно заявляємо, що не дамо нікому допомоги — хоч би до цього нас часто закликали — ані підемо ні на кого в наступ, але при Божій допомозі захищатимемо, як зможемо, віру, волю й наші кордони. Хоч би й поширювалася якась несприятлива чутка, ніби ми піднімаємо зброю проти вашої королівської величності, то нехай ваша королівська величність дасть якнайменше віри цій безглуздій чутці, бо ми (як свідчать про нас минулі події) ніколи без причини не трубимо сигналу. Подавець цього листа усно й більш докладно викладе вашій королівській величності нашу доброзичливість. Тим часом благаємо у Всевишнього, найліпшого Бога, вічного щастя вашій королівській величності.

Дано в Чигирині, дня 13 липня 1656 за старим календарем.

Вашої королівської величності, вельмишановного пана й друга готовий до послуг друг Богдан Хмельницький,гетьман військ Запорозьких.

На звороті адреса: Найяснішому Карлу Густаву, Божою милістю королю шведів, готів і вандалів, великому герцогові Фінляндії, герцогові Естонії, Карелії, Бреми, Верди, Штеттіну, Померанії, Кашубії і Вандалії, князеві Ругії, панові Унгрії і Вісмарії, а також маркграфові Рейну, Баварії, Клінії і герцогу Гір і ін., нашому вельмишановному панові і другові.
Лист 2. ДО ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ КАРЛА ГУСТАВА ПРО ДРУЖБУ

1656, листопада 16 (26). Чигирин

Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже!

Для того, щоб приязнь могла зміцнюватись і перетворитись у тривалі зв’язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Христини  ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але як би ваша найясніша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням. Однак тепер, коли ми частіше одержуємо від вашої найяснішої величності листи, що підносять колишні запоруки до справи повного зв’язку, — ми не тільки почуваємо себе зобов’язаним висловити належну взаємність, але совість, неминучий свідок, спонукає теж гаряче подякувати. Отже тепер, пройняті до глибини серця цим листовним запевненням про прихильність вашої найяснішої величності, ставимо собі за обов’язок заявити взаємно нашу найнижчу прихильність, присвячуючи її всяким послугам найяснішій величності, і висловлюємо надію, що дістанемо від вашої найяснішої величності прихильне ставлення. Те, що минуло багато днів, а від нас нічого не дано знати про хід справи і наміри, не здивує — як думаємо — вашу найяснішу величність, коли вона довідається від подавця цього [листа], що це сталося через неможливість безпечного проходу. Проте сповіщаємо цим [листом], що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вольності, так і тепер не перестанемо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній Бог помститься за насильство і знущання над нами. Ми обіцяли найяснішій величності неприкрашену прихильність і любов і віримо, що дотримаємо її з незмінною сталістю. Це виявляється в тому, що ми не допомагали нікому і не підтримували нікого з ворогів, незважаючи на багато прохань з їхнього боку, виходячи тільки з того переконання, що це буде приємно вашій найяснішій величності, і також, що добудемо за це безсумнівну прихильність. З успіхами, здобутими, з Божою допомогою, від душі вітаємо вашу найяснішу величність і бажаємо, щоб дальші дії були так само щасливими. Бажаємо насамперед, щоб ваша найясніша величність знала, що ми з’єднані й пов’язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв’язком, ніж тим, яким ми зобов’язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансильванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід. Адже досі, зазнаючи труднощів в цьому, не могли ми нічого переслати (за винятком одного спеціального листа, надісланого до нас найсвітлішим князем Трансильванії). Тепер, передаючи наші найнижчі послуги, щиро просимо у Бога Всевишнього, подателя всього добра, довготривалого і доброго здоров’я для вашої найяснішої величності.

Дано в Чигирині, дня 16 листопада старого стилю, року 1656.

Вашої найяснішої величності щирий друг і вельми готовий до послуг Богдан Хмельницький, гетьман військ Запорозьких.

Адреса: Найяснішому Карлу Густаву, милістю Божою королю шведів, готів і вандалів... нашому вельмишановному панові і приятелеві.
- Чи дотримується Богдан Хмельницький міжнародної ввічливості? Думку аргументуйте.

(Міжнародна ввічливість — таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. «Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обов’язковими», — підкреслюється в Юридичній енциклопедії. «Правила ввічливості кожного народу — це дуже складне поєднання національних традицій, звичаїв і міжнародного етикету»).
4. Особливості мови дипломатичних документів

Мова дипломатичних документів — це специфічна професійна мова, вона повинна бути простою і лаконічною, при цьому надзвичайно рідко допускається вживання порівнянь та епітетів, хоча майстерно підібраний художній образ може підсилити виразність документа.

Особливість дипломатичної мови полягає, за англійським прислів'ям, у майстерності «висловити найогидніші речі в приємних виразах». Приклади цієї мови наводить Г. Нікольсон:

Говорить дипломат	Слід розуміти
У такому випадку уряд... буде змушений переглянути свою позицію	Дружба в будь-який момент перетвориться у ворожнечу
Уряд вважає за необхідне зберегти за собою право	Уряд не дозволить
У такому випадку уряд буде змушений подбати про свої власні інтереси чи залишає за собою право на дії	Передбачається розрив відносин
Його (уряду) дії будуть розглядатися як недружелюбний акт. Уряд не може відповідати за наслідки	Погроза війни. Уряд готовий викликати інцидент, що призведе до війни
Зажадає відповіді, скажімо, до шостої години вечора	Ультиматум

Звичайно, не всі ці вирази дослівно застосовуються, але про них треба пам'ятати, бо дипломати-професіонали і нині часто послуговуються цією «напівезопівською мовою», що маскує справжню думку автора.
V. Закріплення навчального матеріалу

Скласти лист в офіційно-діловому стилі, вживаючи етикетні мовленнєві формули.

Отже, писане слово в дипломатичній практиці може бути і добрим союзником, і злим ворогом. Коли воно вміло підібране, використане своєчасно і до місця, то може допомогти тим, хто вагався, стати на ваш бік, роз'яснити їм вашу позицію, а в кінцевому підсумку — підтримати вас. Грамотно підібрані слова і вирази роблять дипломатичний документ більш переконливим, чітким і можуть принести бажані результати. Слід завжди пам'ятати старе, але мудре народне прислів'я «Слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш».

Для кожного дипломатичного документа надзвичайно важливим є зміст і форма. Складання дипломатичних документів вимагає великих і ґрунтовних професійних знань та значного дипломатичного досвіду.

Дипломатія України, будучи порівняно молодою, активно застосовує весь арсенал форм дипломатичного листування для забезпечення миру і стабільності в Європі та світі, а її політичні пропозиції і конкретні ідеї знаходять усе більше розуміння і підтримку.

Тема 10

Телефонний апарат, що став незмінним атрибутом будь-якого офісу, квартири або будинку має більш ніж столітню історію. Але дотепер тривають суперечки навколо того, хто був винахідником цього засобу зв'язку, що повністю змінив світ. Загалом телефон — це будь-який механізм, що має здатність передавати звук на велику відстань. Найперші телефони були механічними приладами, що базувались на передачі звуку, використовуючи повітря або інші фізичні засоби, на відміну від електричних приладів, що базуються на електромагнітних сигналах.

- Що ви знаєте про стародавні телефони?

Виступи учнів «Стародавні «телефони»

1. Походження вислову «королівські вуха»

Потреба в телефоні у людини виникла ще в стародавні часи, коли почали утворюватися перші держави. Причини для цього були різними: необхідність передавати накази правителя у віддалені провінції країни, необхідність повідомляти про напад ворогів на віддалені ділянки кордону, необхідність повідомити царя про повінь або про те, що «дарував Господь нам сина, буде славний богатир, а для війська командир». Відповідно, і способи вирішення проблеми були різними. Хтось із правителів використовував поштових голубів, інші користувалися скороходами або кур'єрами, а самі далекоглядні влаштовували по всій країні мережу веж із черговими на них. Чергові одночасно й за порядком у державі стежили, і повідомлення про наступ ворогів могли швидко передати. У перського царя Кіра (VI століття до н.е.) для цієї мети на службі було 30 000 людей, яких звали «царськими вухами». Розташовуючись на вершинах пагорбів і сторожових веж у межах зони чутності один одного, вони передавали повідомлення, призначені царю, і його накази. Грецький історик Діодор Сицилійський (I століття до н.е.) свідчить, що протягом дня повідомлення таким «телефоном» передавалися на відстань тридцятиденного переходу. Лише один істотний недолік був у цього способу: повідомлення чули всі, а, отже, про таємність не могло бути й мови.

Кількома століттями пізніше досвідом персів скористалися галли. Під час війни із Цезарем вони передавали повідомлення про пересування римських легіонів за допомогою розставлених ланцюжком крикунів. Ефективність такого способу була вражаючою: за допомогою своєї «лудженої» горлянки професійні крикуни передавали інформацію зі швидкістю 100 км/год.

Є відомості про те, що в 968 році н.е. китаєць Кунг-Фу-Вінг винайшов спосіб переговорів на відстані до декількох десятків метрів. Звук від одного абонента до іншого передавався трубами.

Протягом століть відомий мотузковий телефон, що містить дві діафрагми, сполучені мотузкою або дротом. З подібними пристроями в ХХ столітті грали багато радянських дітей. Як діафрагми використовували порожні сірникові коробки, що з'єднувалися ниткою.

Всі описані вище конструкції можна назвати телефонами лише умовно, оскільки всі вони були неелектричними й не могли забезпечити зв'язок на скільки-небудь значній відстані. Розвиток телефонів став можливим тільки лише після відкриття електрики.

У 1854 році у журналі  Шарль Бурсей (Charles Bourseul), французський телеграфіст, опублікував план передачі звуків та навіть мови електрикою. Припустимо, пояснював він, що людина говорить поблизу чутливого диска, який не втратить жодного коливання голоса; цей диск почергово встановлює та роз'єднує струм із батареї: також на деякій відстані може розташовуватись інший диск, який буде одночасно виконувати такі ж вібрації… Певно, у близькому чи далекому майбутньому, мова буде передаватись електрикою. Я робив експерименти у цьому напрямі; вони делікатні та вимагають часу та терплячості, але ця справа обіцяє дати сприятливий результат.

У 1877 році винахідник Ваден використав для виклику абоненту телеграфний ключ, який замикав коло дзвінка. Того ж року німецька компанія «Сіменс і Гальске» почала виготовляти телефонні аппарати з двома телефонними трубками — одна для прийому, інша — для передачі мови.

Томас Едісон винайшов вугільний мікрофон, який майже без змін пропрацював до 1980 року.

Історія подальшого розвитку телефону включає винахід електричного мікрофона, який прийшов на заміну вугільному, гучномовний зв'язок, тоновий набір, цифрове стискання звуку, нові телекомунікаційні технології (IP телефонію, ISDN, DSL, стільниковий зв'язок, DECT).

Перша телефонна станція

1877 року угорський інженер Т.Пушкаш запропонував проект створення першої телефонної станції, який відразу був реалізований у США, в Нью-Гавані. У Європі перша телефонна станція з’явилась у 1879 році в Парижі. Перші телефонні станції в Росії було збудовано протягом 1881 року відразу в п’яти містах – Москві, Петербурзі, Одесі, Варшаві, Ризі. 1885 року російський інженер П.М.Голубицький запропонував будувати телефонні станції з електроживленням від центральної батареї, встановленій у самій станції. Цей блискучий технічний задум сприяв створенню централізованих телефонних станцій, обслуговуючих десятки тисяч абонентів. Перший проект спорудження автоматичної телефонної станції, знайомої нам АТС, підготував американський винахідник А.Б.Строунджер у 1889 році. До початку першої світової війни в світі вже діяло більше 200 000 АТС.

Найпротяжніша телефонна лінія

Рекорд ХІХ століття за протяжністю телефонної магістралі належав Росії. 1898 року була введена в дію повітряна телефонна лінія, що з’єднувала Москву і Петербург, загальною довжиною 660 км. По ній за добу в середньому велось 200 міжміських переговорів. Рекорднний показник ХХ століття досяг довжини 15 150 км. Саме на таку відстань простягається телефонний кабель, що з’єднує канадське місто Порт-Алберні з австралійським портом Сіднеєм.

Вперше телефонний зв’язок у військових цілях був використаний у грудні 1877 року під час визвольної місії російської армії в боротьбі за звільнення Болгарії від османського ярма. Тоді російському військовому інженеру генералу Шталю, який обіймав посаду начальника польового телеграфу, вдалося налагодити телефонний зв’язок фронту зі Ставкою головнокомандуючого Дунайської армії. Окрилений раптовим успіхом, Шталь робить спробу прокласти першу військову 16-кілометрову лінію між Ставкою армії та містом Порадимою, де зупинився імператор Олександр ІІ.

Про пріоритет створення першого в історії телефонного довідника і дотепер сперечаються два міста – Берлін і Нью-Йорк. Та все ж перевагу можна віддати Берліну, де в 1881 році вийшла друком брошюра під назвою «Список учасників системи дальніх переговорів». Телефонний довідник складався з 27 сторінок із зазначенням 152 абонентських номерів. І хоча нью-йоркський телефонний довідник мав більш широку мережу абонентів, він з’явився лише в 1884 році, тобто на 3 роки пізніше.

Вперше телефони-автомати загального користування були встановлені 1881 року в центрі Берліна. Щоправда, первістків було тільки два, і вони були безкоштовними. Згодом автомати довелось зняти за проханням 48 берлінців – перших щасливих власників телефонів, яким набридли безкінечні дзвінки любителів пожартувати.

Найбільш телефонізованим на планеті є населення Швеції. Тут на кожні 100 жителів припадає 69 апаратів. Слідом за безперечним лідером у списку США (54 на 100 жителів), Франція (49) і Японія (45). Найменше телефонних абонентів в Африці. У більшості країн цього континенту на 1000 жителів припадає всього 3 телефонних апарата.

За кількістю встановлених телефонних апаратів випереджає всі інші країни світу Сингапур, де на кожну 1000 жителів припадає 10 телефонів-автоматів.

А ось таксофони встигли досягти узбережжя Антарктиди. Перша телефона будка була встановлена на антарктичній авіабазі Чилі. По цьому телефону-автомату можна зв’язатися з будь-яким регіоном планети.

Більше за всіх люблять говорити по телефону громадяни США. А в Європі найбільшими балакунами виявились шведи та ісландці.
4. Телефонне ділове спілкування

Приватна телефонна розмова суттєво відрізняється від службової, яка складається з таких компонентів:

• 
  момент установлення зв’язку;
  
• 
  виклад суті справи;
  
• 
  завершальні слова і фрази.
  

• 
  укласти чіткий план спілкування (порядок питань, які б ви хотіли поставити адресатові);
  
• 
  мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та інше);
  
• 
  мати напохваті чим і на чому зафіксувати потрібну інформацію.
  

Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмовниками низку обов’язкових етикетних реплік.

(Адресант після короткого вітання називає своє прізвище, ім’я та ім’я по батькові, посаду і організацію, яку він представляє).

- У разі відсутності потрібної вам людини в офісі взагалі та коли ви не встигли відрекомендуватися, ви можете почути: «Хто його запитує». Назвавши себе, можна попросити: занотувати інформацію для подальшої передачі; попередити потрібну вам людину про час, коли ви знову зателефонуєте; щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону т а час. Але в усіх зазначених вище випадках варто поцікавитися, з ким ви щойно розмовляли.

Адресат, приймаючи «вхідний» дзвінок, із метою економії часу, після відповіді на вітання, мусить відразу назвати організацію, відділ, свою посаду, прізвище, ім’я та ім’я по батькові, наприклад: «Фірма «Гетьман», відділ збуту, менеджер Смаглій».

Якщо «вхідний» дзвінок порушує робочий процес, слід вибачитися й попросити зателефонувати пізніше, назвавши час, або ж пообіцяти самому зв’язатися з адресантом, також назвавши час.

• 
  службовий телефон – переважно для службових справ;
  
• 
  телефон загального користування має бути розташовано у зручному, доступному, звукоізольованому місці (коридор, окрема кабіна тощо);
  
• 
  говорити слід чітко, стисло й конкретно (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного);
  
• 
  уважне слухання виключає постійне перепитування;
  
• 
  слід пам’ятати, що телефонна розмова – це діалог, а не монолог;
  
• 
  поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;
  
• 
  у діловому спілкуванні прийнято звертатися на «Ви»;
  
• 
  телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;
  
• 
  у випадку роз’єднання, поновлює зв'язок той, хто телефонував;
  
• 
  закінчує розмову той, хто телефонував.
  

Ми опрацювали основні правила ділового телефонного спілкування, а тепер спробуємо відтворити їх на практиці. Нагадую, що при звертанні використовуються іменники у кличному відмінку, також не забуваємо про відповідні пошанні форми та форми вибачення.

Ситуативні завдання: ділова телефонна розмова між учнями (теми пропонує учитель)
V. Підсумок уроку
Спростувати або підтвердити твердження:

1. Перший прототип сучасного телефону запатентовано в 1876 році американським винахідником Александром Белом (Так)

2. Томас Едісон винайшов вугільний мікрофон, який майже без змін пропрацював до 1980 року (Так)

3. Спілкуючись по телефону, адресант після короткого вітання відразу викладає суть справи (Ні)

4. Закінчує розмову будь-хто із співрозмовників (Ні)

5. Поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати телефоном (Ні)

6. Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати і висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись тільки голосом (Так)