Репресованих радянською владою

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

401

мання своїх стареньких батьків (87 та 82 роки) готовий навіть поміняти поле

діяльності.

Попри це суд визнав вину ксьондза за арт. 54–2 та 54–10, ч. 2 КК УСРР

і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі з суворою ізоля-

цією терміном на 10 років та конфіскацією усього майна. Найвищим су-

дом УСРР 8 лютого 1930 р. касаційну скаргу Ад. Кобця було залишено

без наслідків, а вирок у силі.

Покарання відбував в Ярославльському політізоляторі та Соловецько-

му таборі, де й помер в 1930-х роках. Точна дата смерті залишається не

з’ясованою. Вину з Адальберта Кобця знято прокуратурою Хмельницької

обл. 19 листопада 1991 р. згідно з арт. 1 Закону УРСР від 17 квітня 1991 р.

«Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

дільської губ. в родині шевця, поляк, громадянин УСРР. Закінчивши Проску-

рівське міське училище, близько двох років готувався до вступу в духовну

семінарію Луцько-Житомирської єпархії РКЦ, в якій навчався в 1900–1906 рр.

Духовний сан прийняв у 1906 р. Служив вікарієм в костьолах м-ка Полонне і

м-ка Баранівка Новоград-Волинського пов. Волинської губ. та м-ка Махнівка

Бердичівського пов. Київської губ., з 1909 р. — адміністратором парафії в

с. Завалійки Проскурівського пов. Подільської губ.

У вересні 1918 р. єп. І. Дуб-Дубовським був переведений на посаду ад-

міністратора парафії в с. Купель Старокостянтинівського пов. Волинської

губ. Під час польсько-радянської війни, залишивши Купельську парафію, з

6 липня по 5 жовтня 1920 р. перебував у Польщі. Повернувшись в Україну,

продовжив роботу в с. Купель, водночас надаючи пастирські послуги римо-

католикам м-ка Базалія.

У 1926 р. перебував під арештом за звинуваченням у порушенні ч. 3

арт. 125 КК УСРР і був засуджений до 6 місяців примусових робіт. Окрім

Купельської, з жовтня 1928 р. обслуговував Чорноострівську та Миколаї-

вську парафії Проскурівського деканату, настоятелі яких були репресо-

вані радянською владою.

25 червня 1929 р. начальником міліції Війтовецького р-ну Проскурів-

ської окр. було складено протокол про виявлення в костьолі с. Купель зна-

хідки: «прапор атласової малінової матерії двойного складення, розміром

приблизно 9070 см з зображенням: з одного боку наклеєний католічесь-

кий бумажний образ Ченстоховської божої матері, з другого боку — на-

шитий з шовкової матерії білий орел з надписом біля нього «Нєх жиє

Польска» й 1917 рік, в верху й низу дві древки, низом — білий поясок, по

краям — кутасики».

27 вересня 1929 р. кс. Ант. Кобець, а також органіст Купельського кос-

тьолу А. Вільчинський, голова костьольного комітету А. Михайловський
та член костьольної ради Т. Петровський були заарештовані співробітни-

ками Волочиського прикордонного загону ДПУ. Пізніше в цій справі було

заарештовано ще 5 членів Купельської римо-католицької громади.

На допиті кс. Кобець пояснив, що ця корогва-прапор, очевидно, ви-

готовлена в 1917 р. на замовлення попереднього настоятеля Купельсь-

кого ко стьолу як символ здобуття Польщею свободи і, оскільки мала

також культове призначення, надалі зберігалася серед іншого костьоль-

ного майна. 9 листопада того ж року ксьондза було відправлено до Київ-

ського бупру.

4 квітня 1930 р. слідство в цій справі, яким займався КРВ Київського

окрвідділу ДПУ УСРР, завершилося поданням остаточного висновку,

згідно з яким кс. Кобця було звинувачено в шпигунстві на користь Польщі,

а також провадженні контрреволюційної діяльності, тобто злочинах, пе-

редбачених арт. 54–6, 54–10 та 54–13 КК УСРР. Ксьондз відмовився

підтвердити висунуті проти нього обвинувачення. Рішенням судової трійки

при колегії ДПУ УСРР від 9 травня 1930 р. Ант. Кобця було приречено на

10 років ув’язнення у концтаборі.

Покарання відбував у Ярославльському політізоляторі, а з листопада

1933 р. — на Соловках. Документально підтверджено, що 30 серпня

1937 р. кс. Ант. Кобець все ще перебував у таборі на Соловецьких остро-

вах. Подальша доля не відома.

Реабілітований 30 жовтня 1989 р. військовою прокуратурою Прикар-

патського військового округу як особа, на яку поширюється чинність арт. 1

Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові

заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали

місце в період 30-х–40-х і початку 50-х років».

Озерне Бердичівського пов. Київської губ. (нині Погребищенського р-ну

Вінницької обл.), у заможній селянській родині, поляк, громадянин УСРР. У

1916 р. закінчив Житомирську римо-католицьку духовну семінарію, був

висвячений на священика і вступив до Петроградської римо-католицької

духовної академії, яку не зміг закінчити через революційні події і закриття

цього навчального закладу більшовиками.

Працював помічником настоятеля у Кременці, учителем Закону Божого

в Житомирі. Після радянсько-польської війни був призначений настояте-

лем костьолу в с. Топори біля Ружина (нині Житомирської обл.). У 1931 р.,

коли в Ружинському р-ні провадилася антирелігійна кампанія і розгорну-

лисягоніння проти православних священнослужителів, кс. Козинський таєм-

но залишив Топори і близько місяця переховувався у родичів та інших

ксьондзів, маючи намір виїхати до Кам’янецької єпархії або за кордон, од-

нак повернувся до своєї парафії, де й служив надалі.

402

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

403

19 серпня 1935 р. арештований співробітниками ОВ УДБ Київського об-

ласного управління НКВС УСРР за обвинуваченням в участі у «Контр-

революційній фашистській організації римо-католицького і уніатського

духовенства Правобережної України». 14 травня 1936 р. особливою нара-

дою при НКВС СРСР йому було призначене покарання — 5 років ув’яз-

нення у ВТТ.

Після відбуття покарання в Ухто-Іжемському таборі (Республіка Комі,

РРФСР), 19 серпня 1940 р. вийшов на волю. Повернувшись до с. Топо-

ри і не одержавши дозволу на душпастирську діяльність, працював у

місцевому колгоспі. Під час німецької окупації відновив богослужіння

в Бердичівському костьолі св. Варвари. Впродовж 40–60-х років обслу-

говував рівночасно кілька парафій Житомирської обл. Помер у Берди-

чеві 20 січня 1967 р. Реабілітований 8 серпня 1989 р. за висновком Про-

куратури УРСР.

Житомирського пов. Волинської губ. у селянській родині, поляк, громадя-

нин УСРР. Закінчивши Житомирське міське училище, в 1917 р. вступив до

жити навчанняв духовній семінарії, яка евакуювалася до Олики, а потім — до

м. Ґнєзно, в жовтні 1919 р. покинув зайнятий Червоною армією Житомир і

таємно перебрався на територію, що перебувала під контролем поляків.

Після закінчення семінарії в 1922 р. і висвячення на священика одержав

призначення на посаду помічника настоятеля Житомирського кафедраль-

ного костьолу. У серпні 1922 р. нелегально перетнув польсько-радянський

державний кордон і, прибувши до Житомира, приступив до виконання па-

стирських обов’язків.

4 листопада 1923 р. разом із настоятелем костьолу кс. А. Федуковичем

та 10 житомирянами різних віросповідань і професій був заарештований

працівниками Волинського губвідділу ДПУ УСРР і звинувачений в нала-

годженні зв’язків із Польщею, нелегальному перетині кордону та участі в

роботі таємної польської організації. 26 грудня 1923 р. через недоведеність

обвинувачення з-під варти був звільнений. Із в’язниці 26-річний ксьондз

вийшов у стані фізичного та морального виснаження, без зубів.

9 травня 1924 р. вдруге потрапив за ґрати за звинуваченням у шпигунстві

і був вивезений до Харкова. 14 вересня 1925 р. Житомирським окрсудом

засуджений до висилки на північ РСФРР. 22 вересня 1925 р. особливою

нарадою при колегії ОДПУ СРСР цей вирок було переглянуто в бік поси-

лення міри покарання шляхом заміни висилки на 3-річний термін ув’язнен-

ня в концтаборі. Після півторарічного утримання на Соловках у травні

1927 р. кс. Котвицького було переведено до Бутирської тюрми в Москві.

В липні 1927 р., вийшовши на волю із забороною на перебування в при-

нігівщині. 31 січня 1928 р. виїхав до Польщі в рамках обміну політичними

в’язнями між СРСР та Польщею. В 1928–1930 рр. служив вікарним свяще-

ником у м. Рівне, 1931–1943 рр. — настоятелем парафій Кременецького,

Луцького, Колківського та Володимирецького деканатів Луцької єпархії РКЦ.

11 липня 1943 р. убитий боївкою УПА в с. Хринів біля м. Володимир-

Волинський.
34. Крушинський Йосип (Йозеф) Петрович народився у 1865 р. в се-

лянській родині на хуторі Лев’яново під Маріуполем, німець, громадянин

УСРР. З 1882 р. навчався в духовній семінарії Тираспольської єпархії РКЦ в

Саратові і після прийняття в 1889 р. сану священика 3 роки успішно працю-

вав у католицьких парафіях німецьких колоній Поволжя.

З 1892 р. поєднував пастирську і педагогічну діяльність, ставши профе-

сором, а в 1901 р. — ректором Саратовської духовної семінарії РКЦ, де

викладав богословські науки, цивільне і канонічне право, французьку мову,

латинь, загальну історію. Був збирачем фольклору колоністів та переказів з

історії німецьких поселень. Його перу належали публікації про діяльність

на Поволжі ордену єзуїтів та заснування в німецьких колоніях римо-като-

лицьких парафій. Здобувши у 1903 р. титул прелата, займав керівні посади

в консисторії та курії Тираспольської єпархії РКЦ.

Рятуючись від «червоного» терору, у 1918 р. перевів духовну семінарію

із Саратова до Одеси. Після закриття більшовиками в кінці 1919 р. цього

навчального закладу поселився під Миколаєвом в кол. Карлсруе, де про-

довжував приватно навчати семінаристів і викладав Закон Божий в німецькій

гімназії. У 1921 р. був усунутий від роботи в гімназії і залишився без заро-

бітку. З 1922 р. працював настоятелем костьолу в кол. Карлсруе і водночас

управляв римо-католицькими парафіями півдня України, одержавши з Ва-

тикану повноваження генерального вікарія Тираспольської єпархії.

Влада постійно тримала прелата під наглядом, в тому числі таємних

агентів ДПУ, і примушувала його виступати з публічними заявами про лояль-

ність щодо комуністичного режиму. З 1930 р. мешкав у с. Шпаєр Карл-

Лібкнехтського німецького національного р-ну. У червні 1934 р. під тис-

ком влади розпорядився, щоб підлегле йому римо-католицьке духовенство

припинило сприяти своїм парафіянам, що потерпали від голоду, в одер-

жанні допомоги з Німеччини. Прелат порекомендував священикам припи-

нити листування із закордоном і знищити адреси благодійних організацій.

Попри це 29 грудня 1934 р. співробітниками Карл-Лібкнехтського рай-

відділу НКВС в його помешканні було вчинено трус. Ніяких речей, що ком-

прометували б патера Крушинського, небуло виявлено, однак 4 січня 1935 р.

ОВ УДБ Одеського облуправління НКВС УСРР йому було пред’явлено

звинувачення за арт. 54–4 та 54–11 КК УСРР. Того ж дня, відповідно до по-

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

405

станови ОВ про обрання запобіжних заходів щодо Й. Крушинського, у 70-

літнього патера було взято підписку про невиїзд із с. Шпаєр.

17 січня 1935 р. Шпаєрська сільрада підготувала для ДПУ довідку, в

якій Й. Крушинського було названо куркулем, призвідником невиконання

селянами хлібозаготівель та інших господарсько-політичних кампаній за

1931–1933 рр. Слідство насамперед з’ясовувало реагування генерально-

го вікарія та підлеглого йому римо-католицького духовенства на голод

1933 р. Особливо непокоїло владу ведення священнослужителями обліку

померлих парафіян та зазначення причин їхньої смерті.

3 квітня 1935 р. Одеською облпрокуратурою до суду був поданий обви-

нувальний висновок у справі римо-католицького духовенства Карл-Лібкнехт-

ського р-ну. Генеральному вікарієві РКЦ на півдні України Й. Крушинсько-

му та священикам І. Таубергеру, А. Гофману і Р. Лорану було поставлено у

вину насамперед те, що у 1933 р. вони сприяли мешканцям німецьких ко-

лоній в одержанні допомоги з-за кордону.

Паралельно зі справою вищеназваних священиків чекісти здійснили в

Карл-Лібкнехтському німецькому національному р-ні широкомасштабну

операцію під назвою «Католики», в перебігу якої було заарештовано де-

сятки мешканців колоній, більшість з яких невдовзі за вироками судів

опинилася у таборах та на засланні у північних районах СРСР.

25–28 квітня 1935 р. спецколегія Оде ського облсуду розглянула спра-

ву патерів Карл-Лібкнехтського р-ну. Й. Крушинського було засуджено за

арт. 54–4 і 54–7 КК УСРР до 10 років ув’язнення у ВТТ. У травні 1935 р.

особливою нарадою при колегії НКВС СРСР вирок суду стосовно Кру-

шинського було переглянуто із заміною позбавлення волі на заслання.

Помер Й. Крушинський 31 липня 1940 р. в м. Алма-Ата (Казахстан).

Згідно з висновком Генеральної прокуратури України від 30 жовтня 1992 р.,

на особу Й. Крушинського поширюється чинність арт. 1 Закону УРСР від

17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

35. Кьолер Михайло (Міхаель) Якович народився 30 жовтня 1897 р. в

кол. Йоганнесталь поблизу Одеси у хліборобській родині, німець, громадя-

нин УСРР. З 1906 р. на кошти батьків навчався в початковій школі с. Зельци,

пізніше — в прогімназії с. Карлсруе, яку заснував римо-католицький свя-

щеник Я. Шерр. У 1913 р. вступив до духовної семінарії РКЦ у Саратові.

Разом з викладачами та вихованцями цього навчального закладу у

1918 р., рятуючись від «червоного» терору, перебрався до Одеси і в 1919 р.

завершив освоєння повного семінарського курсу. До досягнення каноніч-

ного віку (24 роки) працював законовчителем у школі кол. Зельци. 21 трав-

ня 1922 р. єп. А. Церром був висвячений на священика і призначений

вікарієм в парафії Зельци. Наступні 11 років — з лютого 1923 р. по чер-

вень 1934 р. — служив настоятелем в кол. Шпаєр біля Миколаєва.

УСРР, де задали, як це видно з протоколу «бесіди», лише одне питання:

«Що ви можете показати по суті листів, які ви надсилаєте до Німеччини,

з клопотанням про надання допомоги німецькому населенню, що нібито

потерпає від злиднів?» Патер Кьолер визнав, що надсилав за кордон лис-

ти з адресами мешканців кол. Шпаєр після того, як, роздавши впродовж

кількох місяців 1933 р. всі свої продуктові запаси, переконався у власній

неспроможності допомогти усім нужденним. Переказом у сумі 10 доларів,

що одержав з Америки, скористався, щоб закупити в Торгсіні харчів і

роздати тим односельчанам, які найбільше потерпали від голоду.

22 червня 1934 р. його заарештували, обшукали і ув’язнили в Одеській

тюрмі. Під час допитів він підтвердив, що звернення до закордонних органі-

зацій було вимушеним кроком, оскільки в 1933 р. йому щодня доводилося

ховати по кілька жертв голоду (того року у кол. Шпаєр, де нараховувалося

близько 2,5 тис. мешканців, померло 256 осіб). Водночас він категорично

відхилив звинувачення в участі в контрреволюційній організації.

Слідом за М. Кьолером за ґрати потрапили ще два священики Мико-

лаївського деканату — Й. Таубергер із с. Карлсруе та А. Гофман із с. Лан-

дау. Їм, а також прелатові Й. Крушинському і декану Р. Лорану (с. Зульц),

які до суду перебували під домашнім арештом, інкримінувалася антира-

дянська діяльність, що полягала насамперед у зверненні до закордонних

організацій за допомогою для вражених голодом німецьких колоній.

Слідство провадилося під керівництвом московського Центру та контро-

лем наркома внутрішніх справ і голови ДПУ УСРР В. Балицького.

5 серпня 1934 р. ОВ УДБ УНКВС по Одеській обл. підготував обви-

нувальний висновок у справі М. Кьолера, констатувавши, що матеріала-

ми слідства «встановлю ється його організуюча контрреволюційна

діяльність в Карл-Лібкнехтському р-ні в напрямі створення антирадянсь-

кого руху серед колоністів по зверненню за допомогою в Німеччину і

Німецьке консульство для нібито голодаючого німецького населення —

радянськопідданих». Кваліфікувавши його вину за арт. 54–4 КК УСРР,

одеські чекісти вимагали призначити покарання у вигляді 5 років ув’яз-

нення в концтаборі. Прокуратура погодилася з обвинуваченням, однак

запропонувала іншу міру покарання — висилку у віддалені місцевості

СРСР строком на 3 роки.

28 листопада 1934 р. ОВ ГУДБ НКВС СРСР визнав, що «зізнання»

М. Кьолера не підтверджені показаннями свідків та іншими матеріалами

і ухвалив передати справу на дослідування. 25 січня 1935 р. ОВ УДБ

УНКВС по Одеській обл. передав до обласної прокуратури обвинуваль-

ний висновок у справі римо-католицького духовенства Карл-Лібкнехтсь-

кого р-ну, де М. Кьолер, а також Й. Таубергер, А. Гофман, Й. Крушинсь-

кий та Р. Лоран звинувачувалися за арт. 54–4 і 54–11 КК УСРР.

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

407

3 квітня того ж року Одеська облпрокуратура передала до суду власний

обвинувальний висновок у цій груповій справі, однак серед звинувачених

прізвище М. Кьолера цього разу не фігурувало, бо його справу було виді-

лено окремим провадженням. Невдовзі він опинився назасланні в Середній

Після звільнення, осівши у Новосибірську, він влаштувався на будів-

ництві контролером з техніки безпеки. В умовах відносної свободи (що-

тижня доводилося відмічатися в місцевому відділенні міліції), о. М. Кьо-

лер таємно, в домівках віруючих, виконував пастирські обов’язки. Вперше

після 1934 р., не криючись, відправив богослужіння лише з досягненням

пенсійного віку — у 1957 р., у сел. Тайнча (Красноармійськ), що в північно-

му Казахстані.

Кілька разів відвідавши Киргизію, де мешкало близько 90 тис. німців,

у тому числі понад 22 тис. римо-католиків, 14 липня 1967 р. одержав офі-

ційний дозвіл на проживання і пастирську діяльність у м. Фрунзе (нині

м. Бішкек, Киргизстан). На початку 1970-х рр. патер Кьолер залишився

останнім священнослужителем колишньої Тираспольської дієцезії РКЦ.

Відсвяткувавши у 1982 р. 60-літній ювілей свого священицтва, наступно-

го року він помер.