Рідні імена

БАТЮТА — дитинний (вірогідно, за аналогією до мамин синок — батьків синок).

БАХТІЯР, БАХТЕЯР — одягнутий в панцир; ім’я відоме в Росії; за ЕСУМ, ймовірно циганське обдурювати при продажу коня.

БАЯ — старосербське ім’я Бога страху (пор. боятися); небезпека.

БАЯН — оповідач, ворожбит; див. ще Боян.

БДИГОСТ — дослівно поважай гостей.

БДИНА, БДИЧ, БУДИН, БУДИЧ, БУДНА, БУДНИК — імена, похідні від бдити (бути готовим, бути на чатах); санскритське budh — бадьоритися, пильнувати, не спати.

БЕБРЬ — див. БОБР.

БЕЗВЕРХ — переносно безверхий, безголовий.

БЕЗДІДОК — безрідний; дослівно без дідів.

БЕЗМЕН — міра ваги (близько 1,02 кг, або 1/16 пуда). Ім’я поширене в Мозирському повіті.

БЕЗНОС — безносий; переносно: з маленьким носом. Ім’я поширене на Вінниччині, Житомирщині, Переяславщині, Московщині.

БЕЗОБРАЗ — некрасивий (ім’я-оберіг). Згадується в Московщині.

БЕЗПРЕМ — незмінний, неодмінний; від безпременно — неодмінно.

БЕЗРУК — невмійко, від переносного безрукий.

БЕЗСОН — той, хто не спить ночами. На Рівненщині згадується в 1586 р.

БЕЛ, БЕЛА — від білий; ім’я короля Іллірії.

БЕЛЕН — див. Білун.

БЕНЬ — 1) той, хто гудить, бубонить; 2) можливо, від бенчати — гудіти, дзижчати (про комах).

БЕР, БЕРА, БЕРАК — сербське (М. Гркович); від брати.

БЕРДИШ — сокира з довгим держаком, зброя.

БЕРДО, БЕРДНИК — той, хто виготовляє деталі ткацького верстату; від бердо — гребінь для верстата.

БЕРЕЗА — 1) березове дерево; 2) провідник колядницького гурту, що первісно називався Пережа; називали хлопчика, який, імовірно, народився в пору святкувань, пов’язаних із вшануванням берізки (коляда, веснянки, русалії, водіння Куста тощо); загалом береза — жіночий символ.

БЕРЕНДА, БЕРЕНДЕЙ, БЕРИНДА — від бренний, глиняний. Назва племені берендеї.

БЕРИВОЙ, БЕРИЛО — сербське (М. Гркович).

БЕРИМИР — бери мир (мир в значенні громада, люди).

БЕРИСЛАВ — від наказового дієслова й іменника — бери славу; сербське (М. Гркович).

БЕРИХНА — сербське (М. Гркович).

БЕРКО, БЕРОЄ, БЕРУЙ — сербське (М. Гркович).

БЕРКУТ — порода орла (вірогідно, саме слово тюркського походження).

БЕРМЯТА — важкий; від брем’я — тягар.

БЕРОН, БЕРУН — словенське Перун (Ю. Венелін прочитав латинський напис на словенському вотивному камені: «Юпітеру Беруну Громовержцю», також Граматика Словенсько-Країнська 1783 р. перекладає Берун як Юпітер).

БЕСКО — 1) від бес, біс — чаклун, чарівник; пор. назви отруйних рослин: бесиво, бесіжник, бісина, які використовувалися у лікуванні й чарах; 2) від бесіда — розмова вірян із волхвом; від санскритського кореня bhasha — розмова і обрядова братчина (обід) одночасно.

БЕСТУЖ — безсоромний; від стоуж — сором; без стиду.

БЄЖАН — від старослов’янського ізбhжать — уникнути (небезпеки).

БИВОЙ — той, хто б’є воїв; боєць.

БИК — 1) бик (у значенні здоровий, міцний); 2) народжений під знаком Бика (у травні).

БИРЮК, БИРЮЧ — 1) вовк; 2) глашатай, який зачитував на майдані грамоти князя, укази тощо.

БИСЛАВ — скорочене від Збислав (дуже славний; від ізбиток — надмірна слава).

БІДА — бідовий, бравий.

БІДАЙ, БЄДАЙ — у словенській міфології дух, тотожний нашому Корочуну, болгарському Бадняку, подоби яких спалюють на Різдво. Ю. Венелін із посиланням на М. Катанчича, зазначає, що Бідай у словенців був опікуном війни, стрілянини, здобичі, мисливства й руйнування. Він мав своїх підлеглих ловнів (єловців, можливо, ловців). На Різдво Бадняка (привезену з лісу дубову колоду, часто вдягнену в чоловічу сорочку) спалюють, при цьому, вдаряючи кочергою, намагаються викресати побільше іскр, і промовляють заклинання: «Щоб стільки було корів, коней, всілякого багатства…» Переважно це робив перший «полазник», якого обдаровували хусткою, шкарпетками й обов’язково колачем.

БІДОСЛАВ — дослівно бідою славний.

БІЛАН — білий, світлий, святий; західнослов’янське; козацьке ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

БІЛИЙ ВОВК — втілення духу воїна; «вовки» — назва військової касти русів.

БІЛИЙ ПОЛЯНИН — 1) належний до вищої (військової) касти племені полян; 2) ім’я казкового лицаря, який, за билиною, навчає царевича військовій справі.

БІЛИК — 1) світловолосий; 2) самець білки.

БІЛОБОГ — Бог Білого (світлого) дня, добра, щастя; згадується у ВК; від старослов’янського кореня біл-, індоєвропейського bhol, bha — сяяти, блищати, що асоціативно завжди пов’язувалось із вищим, божественним світлом. Тотожний Світовидові. Виступає переважно в парі з Чорнобогом, як два протилежні начала. На думку багатьох дослідників, Білобог тотожний грецькому Аполлону. Геродот записав у V ст. до н. е., що Аполлон прийшов із Гіперборейського краю на о. Делос, тобто із Скіфії в Грецію. Кілька італійських писемних згадок також вказують на тотожність Аполлона з Білуном, Білобогом: Apollini Beleno, Belts, Belenus, Belinus. Див. ще Білун.

БІЛОВОД, БІЛОВОЛОД ПРОСОВИЧ — дружинник князя Ігора Святославича (ІХ ст.), за Густинським літописом; дослівно володар святості (білий колір — символ святості).

БІЛОГОР — біла (священна) гора.

БІЛОГОСТЬ — священний гість.

БІЛОГУБ — 1) блідогубий; 2) може означати надто білий, пор. Тригуб (3).

БІЛОДІД — білий дід.

БІЛОДАН, БІЛОДАНЧИК — персонаж весняної обрядової пісні (“Русалка Дністрова», 1837 р.).

БІЛОЗІР, БIЛОЗОР — 1) красень, епітет Місяця; 2) білий сокіл; 3) світлоокий; 4) назва рослини гадай-зілля.

БІЛОКУР — білий півень (символ світанку).

БІЛОМИР — білий мир.

БІЛОСЛАВ — славний святістю.

БІЛОТА — священний, білий.

БІЛОТУР — білий тур (тотемна тварина; можливо, народжений під знаком Тура — Тільця).

БІЛОУС — той, хто має білі вуса.

БІЛОЯР — священна сила, мужність, звитяга; ім’я князя-будівника міста Сурожа, згадується у ВК (дощ. 4-В, 9-Б).

БІЛУГ — венедський князь 1256 р.

БІЛУН — тотожний Білобогу; слов’яни уявляли його сивим дідом з довгою бородою, в білому вбранні, з білою палицею в руці. Він виводить з лісу тих, хто заблукав, допомагає тим, хто працює в полі. У білорусів Білун — покровитель хліборобства: він підходить до бідняка, тримаючи торбу на носі й просить втерти йому носа, якщо чоловік не злякається й утре, Білун висипає йому всі гроші з торби й зникає.

БІЛЯЙ — скорочене від імен на Біл-.

БІЛЯН — скорочене від імен на Біл-.

БІС — від індоєвропейського бгаса — блиск, світло.

БЛАГИНЯ — благий, добрий, похідне від благо — добро.

БЛАГОВИД — гарний на вигляд; благовидний.

БЛАГОВІСНИК — блага вість; епітет Перуна; перший весняний грім 24-25 березня.

БЛАГОЛЮБ — той, хто любить благо (добро).

БЛАГОМИЛ — благий, милий; ім’я-новотвір.

БЛАГОМИР — 1) благий (добрий) і мирний; 2) благо для людей (миру); ім’я згадується у ВК (дощ. 22), за якою Благомир одержав від Сварги повчання, що подарований Квасурі священний напій потрібно назвати суринією.

БЛАГОРОД — добре народжений, благородний.

БЛАГОСЛАВ — славний добром або той, хто славить благо (добро); те саме, що Благовісник.

БЛАГОТВОР — той, хто творить добро; ім’я-новотвір.

БЛАГОЯР — добре родючий, потужний.

БЛАЖКО — скорочене від імен на Благо-; ім’я поширене в Київській державі, залишилося й в українських козаків ХVІІ ст. (Реєстр Війська Запорізького).

БЛУД, БЛУДЕК, БЛУДИЛО, БЛУДЕНЬ — 1) дух, який примушує людину блукати в лісі, в дорозі тощо, бо цей дух «водить»; причиною блукання може бути галас чи інші негативні дії людини в лісі, входження в ліс без «дозволу» Лісовика або коли людина потрапила на «слід Лісовика», на його дорогу тощо; рятуватися від Блуда можна, вдягнувши одяг навиворіт або помінявши черевики (лівий на праву ногу й навпаки); 2) блудливий; ім’я воєводи, який зрадив князя Ярополка Святославича і допоміг князю Володимиру вбити свого брата; подія описана в літописі під 980 p.; 3) історична особа воєвода руський Блуд — воював у об’єднаному русько-литовському війську князя Гедиміна з христоносцями та татарами (“Історія Русів»).

БОБР, БОБРЕЦЬ — бобер; ім’я воєводи, згадане у ВК (дощ. 18-А): по смерті отримав Чин Перунь, тобто звання хороброго воїна.

БОБРОК — ім’я воєводи, учасника Куликівської битви 1380 р. Боброк Волинський — українець, онук литовського князя Гедиміна, зять і воєвода Дмитрія Донського; із засідки вдарив по татарах і розбив їх ущент, внаслідок чого Куликівська битва завершилася перемогою русів і московитів. Від Боброка Волинського походять роди Волинських і Вороних. У 1552 р. згадуються Бобр і Бобруєвич — мозирські селяни.

БОВА — від староруського забава, забавний; красень; герой середньовічної літератури Бова Королевич; варіанти імені Бавор, Баворко, Баврик; згадується в ХІІ–ХІV ст. в Моравії, Сербії, Чехії; в 1574 р. — Баврик — киянин.

БОГ — від старослов’янського Богь, південнослов’янсь­кого Bogъ, давньоіндійського Bhagah — той, хто наділяє, податель, пан, господь, владика; основа Бог- стала надзвичайно словотворчою для особових імен людей і Богів. Див. ще Богиня, Божич. Многопроявність Божественної сутності отримала у слов’ян велику кількість імен Бога і, відповідно, множину слова Боги. Серед імен слов’янських Богів є багато найменувань одного й того ж Божества (імена-синоніми), які часто можуть виявитися давніми епітетами, що пізніше стали сприйматися як імена власні: Вишень — Всевишній, Світовид — Світлий, Миродержець — Миробог, Мокоша — Мокра та ін. З приходом інтернаціональних світових релігій відбулося спрощення релігійного світогляду, примітивізація розуміння Божественного. Християнська церква жорстоко боролася з етнічними іменами Богів, називаючи їх «лжеіменнії Боги», однак і вона, не змігши викорінити народне розуміння багатопроявності Бога, вимушена була замінити давніх Богів на своїх «святих»: Власа замість Велеса, Іллю замість Перуна, Богородицю замість Рожаниці тощо.

БОГАТИР — міцний, сильний.

БОГДАВЛАД — дослівно: 1) Бог дав лад (порядок, згоду); 2) Бог дав владу (володіння).

БОГДАЖДЬ — одна з форм імені Дажбога: «Яко же видіти не дав Богдаждь будучини смертним, тож восславимо премудрість його. А старе спом’янемо і, що відаємо, речемо» (ВК, дощ. 8-А).

БОГДАН — 1) даний Богом; 2) присвячений Богам.

БОГОВІД — знаючий (той, хто відає) Богів; ім’я-новотвір.

БОГОДІЙ — дослівно той, хто діє для Бога — той, хто діє на догоду Богам, або Богослужитель.

БОГОЙ — божий, набожний; сербське.

БОГОЛІП — від Бог і ліпий (вродливий, ліпший) — гарний, богоподібний або Богові приємний красою.

БОГОЛЮБ — 1) той, хто любить Богів; 2) той, кого люблять Боги; 3) набожний.

БОГОМИЛ — дослівно Богові милий; історична особа — жрець Богомил Соловей, відомий як захисник Рідної Віри в Новгороді у 990 p.

БОГОМОЛ — той, хто молиться Богам.

БОГОНОС — дослівно той, хто несе знання про Бога; зав­жди з Богом.

БОГОРИС — форма імені Борис; історична особа — болгарський цар 843 р.

БОГОРОД — 1) дослівно Богом народжений — народжений після прохання Богів; 2) нащадок Божественного роду.

БОГОСЛОВ — священик; той, хто знає слово Боже.

БОГОСУД — суд Божий; моравське, богемське.

БОГУМИЛ — милий Богу.

БОГУМИР — той, хто живе в мирі з Богами (один з прабатьків слов’ян за ВК (дощ. 9-А, 10, 22)).

БОГУН — від старослов’янського Богь, південнослов’­янського Bogъ, санскритського Bhagah; скорочене від імен на Бог-. Історично відомі імена: полковник у війську Богдана Хмельницького — український герой ХVІІ ст., урядник, генеральний осавул (“Історія Русів»); Богун Іванович (сотня Маркова) згадується в Реєстрі Війська Запорізького, 1649 р.

БОГУНЕЦЬ — козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

БОГУСЛАВ, БОГУСЛАВЕЦЬ — той, хто славить Богів; історично відоме ім’я запорізького писаря (“Історія

БОГУСЬ, БОГУШ — скорочене від Богуслав; поширене козацьке ім’я згадується близько десятка разів у Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.: Богуш Костачка (сотня Петрашкова), Богуш Бобонщенко (сотня Волинця), Богуш Лебединський (полк Корсунський) та ін.

БОГУХВАЛ — той, хто хвалить Богів.

БОГША — скорочене від імен на Бог-. У 1224 р. згадується Богша — мешканець Старої Руси (Болгарія).

БОДАН — колючий; історична особа — сербський князь ХІ ст.

БОДАЛО — спис.

БОДИСЛАВ, БУДИСЛАВ — від будь славний.

БОДРИК, БАДРИК — бадьорий.

БОЖ — від Бог; князь русів (антів), воював із готами в Північному Причорномор’ї; розгромив війська короля Вінітара, але під час підписання мирної угоди його підступно розіп’яли разом із синами та 70 старійшинами на хрестах у 376 році; у ВК згадується, що молодший руський князь Вендеслав зібрав військо і жорстоко помстився готам (дощ. 32). Див. також Бус.

БОЖАТ, БОЖАТКО — чоловік, який забожив (здійснив давній обряд ім’янаречення) новонародженій дитині: «Родился увечеръ, а утрясь божатъ забожилъ его у купели» (за Г. Дяченком); по відношенню до батьків дитини — кум.

БОЖЕДОМ — Божий дім (можливо, той, хто служить у храмі — Божому домі).

БОЖЕЙ — чеське ім’я ХІ ст.

БОЖЕН — скорочене від імен на Бож-.

БОЖЕСЛАВ, БОЖИСЛАВ — той, хто славить Богів.

БОЖЕТІХ — Божа втіха.

БОЖИДАР, БОГУДАР — Божий подарунок.

БОЖИМИР — Божий мир (люди).

БОЖИН ВНУК — історичне ім’я новгородського боярина, скинутого християнами в річку Волхов у 1404 р. (А. Баженова).

БОЖИЧ — Божий син; в Рідній Вірі Божества мисляться як родина: Батько-Небо, Матінка-Земля, син-людина; або сім’я небесних світил: Бог-Сонце (батько), Богиня-Луна (Місяць, мати), Зірки (діти). В праукраїнській релігії Божич — Різдвяне світло Дажбога (народжується 21-22 грудня, зимове сонцестояння). Див. також Коляда.

БОЖОК, БОЖКО — скорочене від імен на Бож-.

БОЖУРКА — назва рослини божур; болгарське ім’я.

БОЖУШКО — зменшено-пестливе від імен на Бог-, Бож-.

БОЙ — воїн, боєць.

БОЙДАН — войовничий (дослівно: даний в бою або для бою).

БОЙМИР, БОЙОМИР — боєць за мир.

БОЙСЛАВ — славний боєць.

БОЛЕБОР — найбільший борець, сильніший вояк.

БОЛЕГНІВ, БОЛЕГНЄВ — дуже гнівливий, палкий; старо­слов’янське гнhв етимологічно близьке до огнь — вогонь (пор. гнітити — розпалювати — ЕСУМ); ім’я поширене в Богемії.

БОЛЕГОСТ — дуже гостинний, згадується в 977 р. в Богемії.

БОЛЕМИЛ — миліший.

БОЛЕСЛАВ — славніший; дослівно більш славний; історичне ім’я польського князя Болеслава І Хороброго (992–1025) — сина князя Мєшка. Його дочка була одружена з руським князем Святополком; Болеслав кілька разів нападав на Київ, грабував та вбивав киян.

БОЛИК, БОЛИН, БОЛКАН, БОЛЯН, БОЛЯШ — від большой — великий; у сербів, поляків, росіян та ін. слов’ян. Скорочене від Болемил, Болеслав та под.

БОЛОРЕВ — не з’ясоване; ім’я воїна чи воєводи, згадується у ВК (дощ. 8, 27); ймовірно, більш ревний, старанний.

БОЛОТЯНИК — дух болота, який намагається затягнути неуважну людину в трясовину; близький до Водяника.

БОРАЙ — 1) Божий Рай (Вирій, Ірій — місце перебування Богів); 2) скорочене від імен на Бор- (корінь від боротися); 3) від слова бір, пор. Боровин, Боровик; 4) див. також Борей.

БОРЕВЕН — переможець в боротьбі; ім’я князя, який переміг еланів на морському узбережжі; згадується у ВК (дощ. 18-Д).

БОРЕВЛАН — оборонець земель; ім’я правнука князя Боревена; згадується у ВК (дощ. 18-Б).

БОРЕЙ — ім’я одного з Вітрів: швидкий, сильний (пор. борше — швидше); тотожний Стрибогу — Богу Вітрів; згадується у ВК (дощ. 5-Б).

БОРЕЙКО — зменшено-пестливе від Борей.

БОРЖИВОЙ, БОРЗИВОЙ — від борзий — швидкий воїн, польське.

БОРЗОМИСЛ — той, хто швидко (борзо) мислить; згадується в слов’янському фольклорі.

БОРЗОХОД — той, хто швидко (борзо) ходить.

БОРЗЯТА — швидкий (можливо, скорочене від Борзомисл).

БОРИВОЙ — переможець воїнів.

БОРИГНІВ — той, хто поборов гнів.

БОРИЛО — борець.

БОРИМ — скорочене від Боримир.

БОРИМИР — борець за мир або той, хто бореться мирними засобами.

БОРИНЯ — борець, вояк; скорочене від імен на Бор-.

БОРИПОЛК — переможець полків.

БОРИС — скорочене від Борислав; імена слов’янських і руських князів.

БОРИСЛАВ — уславлений в боротьбі.

БОРИТА — борець; польське.

БОРИЧ — боровий, лісовий (живе в лісі); ім’я руського купця в посольстві князя Ігора у Візантію 944 р.

БОРНА — борня, боротьба; князь Борна І з Хорватської династії (810–821).

БОРОВИК — дух бору; уявляється у вигляді маленького дідка, який завідує грибами, живе під грибами й харчується ними; молодший лісовий дух, підлеглий головному, старшому Лісовику.

БОРОВИН, БОРОВИТ — боровий, лісовий (або походить від назви ягоди боровина — брусниця, чорниця); згадується у ВК як ім’я проповідника, який намовив венедів відійти на захід: «Боровин бо мовить, яко сильний, а люд той віру має до тих слів» (дощ. 36-А). Автор дощечки стверджує, що ми не повинні уподібнюватися венедам, які хибну віру взяли, а тепер «перед ворогами землю упорядковують», бо «ми не дурні, не безумці». В цій дощечці звучить оптимістичний заклик: «Відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля...»

БОРОДАЙ — бородатий, колючий, гострий.

БОРОНЛЮБ — старослов’янське заступник за інших, той, хто любить боронити когось.

БОРОНМИР — оборонець миру. Див. також Бранимир.

БОРУСЛАВ — те саме, що й Борислав; ім’я князя згадується у ВК (дощ. 25).

БОРУТ, БОРУТА — лісовий чаклун; той, хто в бору, в лісі; у 745 р. згадується історичне ім’я Карантанського (тепер Словенія) князя Борути, який воював із Аварським каганатом; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.), також українське прізвище.

БОРШЕ — швидше; швидкий.

БОРЯТА, БОРЯНТА — борець (в Богемії, Моравії).

БОСИЛКО — назва чарівної рослини; болгарське.

БОХВАЛ — той, хто вихваляє сам себе.

БОШКО — сербське; історичне ім’я героя Косовської битви 1389 р.

БОЮН — боєць; ім’я полковника, жорстоко закатованого католиками за свою віру, відомий з «Історії Русів».

БОЯН — 1) оповідач, співець, казкар, ворожбит, поет. Віщий Боян згадується в «Слові о полку Ігоревім», де він називається Велесовим онуком; він наділений здатністю перекладати мову птахів і звірів на мову людей і укладати їх у пісні, вміє чути пророцтва птиць Гамаюна, Алконоста і Сирина; 2) історичне ім’я болгарського царевича.

БОЯТА, ВОЯТА — боєць, вояк.

БРАВЛИН — бравий, хоробрий, зухвалий; історичні імена князів згадуються у літописах та ВК (дощ. 28); Бравелен, Боровлень — новгородський князь, згадується в «Житії Стафана Сурозького»: «Прииде рать велика роусскаа из Новограда. Князь Бравлин силен зело. Плени от Корсуня и до Корча, с многою силою прииде в Соурожу, за 10 дней билася зле междоу себе, и по 10 дний вниде Бравлин, силою зломив железнаа врата, и вниде в град и земь меч свой…»; згадується також у візантійських хроніках як Бравлін 790 р. Вважають, що в руському билинному епосі він — Буревой.

БРАЖНИК — любитель випити.

БРАЗД — походить від старослов’янського бразна — борозна.

БРАН — 1) дослівно взятий (у значенні прийнятий на світ); пор. баба-бранка — повитуха; 2) бранець, полоняник; 3) народжений для борні, брані — битви; західнослов’янське.

БРАНИБОР — той, хто бореться на полі бою (брані); історичне ім’я князя слов’ян-гаволян, на честь якого названо місто Бранибор ІХ ст.

БРАНИМ — скорочене від імен на Бран-.

БРАНИМИР — той, хто боронить мир (людей); історичні імена болгарських князів ІХ-Х ст., ім’я хорватського князя 979–892 рр.; ім’я словацького воєводи.

БРАНИПОЛК — від брань — боротьба, битва і полк — військовий похід, військо (можливо: полководець або взагалі хоробрий воїн).

БРАНИСЛАВ, БРОНИСЛАВ — 1) оборонець слави; 2)  воїн, що прославився в боях; чеські, словацькі, польські, сербські імена.

БРАНИША — скорочене від імен на Бран- (оборонець).

БРАНКО — скорочене від імен на Бран-.

БРАСЛАВ — від боронити славу; Браслав І — князь Хорватської династії (880–887 рр.).

БРАТАН, БРАТАНИЧ — 1) племінник (син брата); 2) побратим (“побратаний»); походить від давньоіндійського кореня ber, bra — родити, приймати пологи.

БРАТИВОЙ — воїн-побратим.

БРАТИЛО — скорочене від імен на Брат-.

БРАТИМИР, БРАТОМИР — той, хто бере (бореться) мир (людей), або дослівно братній мир; так могли називати синів, щоб між братами був мир (магія, що прикликає сказане); сербські імена.

БРАТИНА — 1) побратим або скорочене від імен на Брат-; 2) назва кругової ритуальної чари.

БРАТИНКО — скорочене від імен на Брат-.

БРАТИСЛАВ, БРАТОСЛАВ — первісне значення: родова слава, братня слава.

БРАТКО — зменшено-пестливе від імен на Брат-.

БРАТОЛЮБ — любий брат, люблячий братів.

БРАТОМИЛ — милий брат.

БРАТУНЬ, БРАТША — зменшене від імен на Брат-.

БРАЦЛАВ — див. БРЯЧиСЛАВ.

БРЕНКО — від брень — бриніти; відоме як ім’я боярина Дмитра Донського.

БРЕСЛАВ — скорочене від Бретислав.

БРЕТИСЛАВ — той, хто надбав славу (від слов’янського обрести — знайти, придбати); документальне ім’я чеського князя ХІ ст.

БРОНЕБОР — старослов’янське той, хто все поборює.

БРОНЕТВОР — оборонець творчості; ім’я-новотвір.

БРОНИСЛАВ — той, хто боронить славу.

БРОНЬКО, БРОНЯ — скорочене від Бронислав.

БРЯЧИСЛАВ, БРЕЧИСЛАВ — той, хто дзвенить (бряжчить) славою; документальне ім’я князя полоцького Брячислава Ізяславича 1044 p., Брецислав — князь польський 1045 р.; Брячислав ІІ — чеський князь; ім’я Брячи­слав згадується в Новгородському літописі.

БУВАЛ, БУВАЙЛО — бувалий, бувалець.

БУДАЙ — 1) той, хто будить, пробуджує; 2) будівник; 3) скорочене від імен на Буд-.

БУДАНКО — зменшено-пестливе від імен на Буд-.

БУДИВИД, БУДИВИТ — той, хто пробуджує воїнів, витязів; пор. Світовит.

БУДИВОЙ — спонукальне: будь воїном!

БУДИВОЛНА — той, хто піднімає хвилі; той, хто хвилюється.

БУДИГОСТ, БУДОГОЩ — 1) те саме, що Бдигост; 2) побажальне ім’я: дослівно будь гостем!; згадується в ХVІІ ст. у Болгарії.

БУДКО, БУДЬША, БУДИВИД, БУДИВОЙ — похідні від будити, бути.

БУДИЛО — скорочене від імен на Буд-; відомі новгородці з таким ім’ям.

БУДИМИЛ — побажальне будь милий.

БУДИМИР — півень; той, хто пробуджує мир (людей); імена відомі в ХІІІ ст. в Галицько-Волинському князівстві; 854, 880 рр. — король Далматський; 1126 р. — король Боснійський; 1330 р. — серби.

БУДИСЛАВ — той, хто пробуджує славу; будь славним! ім’я відоме в Новгороді.

БУДКО, БУДУТА — скорочене від імен на Буд-.

БУЄСЛАВ — 1) бойова слава; 2) буйний славою (уславлений буйством, молодецтвом).

БУЙ — 1) тотожне Яру — буйний, нестримний, плодючий, збуджуючий (пор. Буй-Тур і Яр-Тур); 2) історичне ім’я білоруського князя.

БУЙВИД — буйний вид.

БУЙНІС — буйний, нестримний; ім’я генерального хорунжого Війська Запорізького.

БУЙ-ТУР — дикий бик із великими рогами; буйний тур (прізвисько князя Всеволода).

БУКА, БУКАН, БУКОНЯ — 1) Бука — дух, яким лякають неслухняних дітей; можливо, від бук — палиця; уявлення про нього різноманітні: волохатий, темний, страшний; етимологи пов’язують значення із звуконаслідуванням бу! — ревіти, плакати, кричати тощо; 2) бук, дерево, ліс взагалі.

БУЛЬБА — товстун, бульбашка (можливо, круглий, кулястий; пор. діал. бульба — картопля).

БУНКО — від бути; див. ще Бутко.

БУРЕВИН — див. Буривой; імена династії венденських князів (за Ю. Венеліним).

БУРЕВІЙ, БУРЕЙКО — див. Буривой.

БУРИВОЙ — 1) воїн бурі; 2) від бурий — рудий, червонуватий. Ім’я новгородського князя кінця ІХ ст. — батька князя Гостомисла, прадіда Рюрика; український варіант імені — Буревій.

БУРКА — від бурий; ім’я шляхтича (“Історія Русів»).

БУРЛІЙ — від бурхливий; полковий осавул Війська Запорізького (“Історія Русів»).

БУС — 1) туман; народжений в негоду; сірий; 2) від українського бусол — лелека; історичне ім’я князя антів ІV ст. (варіанти імені: Бож, Боз). Згадується у ВК (дощ. 32).

БУСЛАВ, БУСЛАЙ — будь славним!

БУСОЛ — син лелеки (бусла); лелека — тотемний птах слов’ян ще з VI-ІІІ тис. до н. е.

БУТКО — 1) від дієслова бути (в значенні жити; пор. набутися — нажитися); 2) східнослов’янське бувалець, досвідчений.

БУЧКО — 1) від буча — буйний; 2) від бук — дерев’яна (букова) палиця.

БУШУЙ — той, хто бушує, шумливий.

БУЯК — буйний, нестримний.

БУЯН, БУЯНКО — буйний, нестримний, розбишака; назва острова Буян (або Руян) — сучасний о. Рюген у Німеччині, де була святиня Аркона, або о. Березань поблизу м. Очакова (Україна), де існували язичницькі храми античного періоду.

В

ВАВДИШ, ВАВУЛА — краснобай, покровитель скоморохів; імена новгородців згадуються в 1137 р.

ВАДИМ — скорочене від Вадимир; історична особа Вадим Хоробрий підняв повстання в Новгороді проти Рюрика і його дружини, але повстання зазнало поразки, ватажка стратили (ПВЛ, 864 рік).

ВАДИМИР — той, хто веде мир (людей), провідник громади.

ВАДИСЛАВ — той, хто приваблює славу; водить славу.

ВАДКО — скорочене від Вадимир.

ВАЖИН — поважний.

ВАКЛАВ — добрий промовець; король Чехії, 930 р.

ВАКО, ВАКОЛ, ВАКЛАВ — від санскритського vac — голос, промова; в Рігведі є Богиня красномовства Вач; імена Вак, Вакей відомі в Моравії, Богемії.

ВАКУЛА — старослов’янське Вукол (Воуколъ) складається з двох частин: бик і коло — дослівно доглядаю, випасаю, культивую корів, рогату худобу (ЕСУМ); козацьке ім’я Вакула Маценко (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.); поширене українське ім’я вживане ще в ХІХ ст., зокрема в творах М. Гоголя.

ВАЛИБУК — від валити бук; велетень зі словацької казки, близький до нашого Вернидуба.

ВАЛИГОРА — від валити гору; казковий богатир у слов’ян.

ВАЛЛУК — від валити з лука; князь племені вінідів, які в 663 р. врятували й прийняли до себе частину болгар (Свод древнейших…).

ВАНДАЛ — з племені вандалів; з кінця Х ст. серед європейських істориків були спроби асоціювати вандалів із поляками, пізніше — з русами. В 990 р. Герхард з Авгсбурга назвав польського князя Мешка I — dux Wandalorum. Хроніст XI ст. Адам Бременський уточнив, що за давніх часів вандалами називали всіх слов’ян. Історичні особи на ім’я Вандал згадуються в різних середньовічних хроніках. Густинський літопис (с. 13) подає дві версії походження імені: чи то від назви ріки Вісли (друга назва — Вандал, див. легенду про королеву Ванду), чи то від назви племені; Вандалом літопис називає Венда — хороброго вождя слов’яно-германського племені (змішаного з германцями), прадіда новгородського князя Гостомисла; Ісидор Севільський згадує короля Вандала й описує його війни проти римлян та іспанців у V ст.; В. Татіщев в «Історії російській» вандалами називав поморських слов’ян у Польщі.

ВАНДИШ — ймовірно, зменшене від Вандал.

ВАРЯЖКО — від варяг; історична особа — боярин князя Ярополка Святославича.

ВАЦЛАВ — чеське ім’я; те саме, що й давньоруське Вяче­слав.

ВЕЗИМИР, ВЕЖАМИР, ВЯЖИМИР — ймовірно, ім’я вандальського (або венденського) короля, який близько 340 р. збудував на Балтійському узбережжі слов’янське місто Візмар, що стало столицею союзу слов’янських племен (Ю. Венелін з посиланнями на латинські джерела).

ВЕЙДАВУТ, ВЕЙДЕВУТ — «пруський цар»; за Густинським літописом, перший верховний пруський язичницький жрець, який жив майже 500 років, установив релігійні закони, розробив культ, велів спалити себе живцем в жертву Богам. Літописець вважає, що «і русь, тобто енети, чи слов’яни там жили. Усі ті народи, як я вище казав, у єдиний народ і єдину мову змішалися і прусами нареклися. А од них по тому пішли литва, жмудь, інфлянти, курлянди, ятвяги, печеніги, половці» (ст. 16). Вейдавут мав 12 синів, між якими розділив своє царство, серед них був Литвос, від якого й назвалася Литва. Можливо, він заснував святилище Ромова.

ВЕЛЕС — Бог таємних знань, покровитель музики й поезії; опікун домашніх тварин; зв’язковий світів Яви і Нави. Походження імені: від південнослов’янського *vels-, *vols-, що пов’язане з *volstb — власть, влада, *voldeti — володіти; існує також припущення, що в основі веле- криється значення великий, а також воля — повелитель. Велесу присвячувалися окремі храми, де на жертовнику підтримувався вічний вогонь. Культ Велеса — один з найрозвинутіших у Східній Слов’янщині, пов’язаний насамперед із господарською діяльністю наших Предків.

ВЕЛЕСИК — син Велеса; нині існує прізвище Велесик (Рівненщина).

ВЕЛЕСИЧ — син Велеса.

ВЕЛИКОСАН — 1) можливо, від косан — великий косак (козак), така форма існує й нині; 2) довговолосий; ім’я давньослов’янського князя; 3) етимологія великий сан (як подає В. Казаков) не відповідає часу побутування імені.

ВЕЛИМИР — 1) дуже мирний; 2) той, хто повеліває миром (людьми).

ВЕЛИМОЖ — дослівно великий муж; вельможа.

ВЕЛИН — можливо, від веліти або від вельми — дуже; західнослов’янське.

ВЕЛИСАР — ймовірно, великий цар; західнослов’янське.

ВЕЛИСЛАВ — вельми славний.

ВЕЛИМУДР — людина великої мудрості.

ВЕЛИЧКО — від великий, величний, величавий; син великого.

ВЕНДЕСЛАВ — дослівно уславлений венед; у ВК (дощ. 32): князь, який розбив готів і помстився за те, що вони розіп’яли князя Буса і сімдесят руських старійшин.

ВЕНЕД, ВЕНЕТ — за походженням венед (слов’янин); венеди (венети) — жителі північного берега Адріатичного моря, на північ від р. По і р. Еча; Геродот відносить їх до іллірійських племен; були підкорені римлянами; їхнім голов­ним містом була Патавія (Густинський літопис).

ВЕНЦЕСЛАВ — уславлений вінцем (короною); історична особа — уроджений руський (український) князь Венцеслав Світольдович — герой переможних битв із христоносцями на початку ХV ст.; пізніше його назвали гетьманом руського воїнства.

ВЕРГУН, ВЕРГУНЕЦЬ — синонім до Перун; згадується у ВК (дощ. 30): «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець», «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки»; тотожний індійському громовержцю Індрі. Козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.). Від імені Вергун утворилися українські прізвища Вергунець, Вергуненко (там само).

ВЕРЕН — скорочена форма від вірний; «Верен був родом із Великограддя і княжив у Києві після Києвого сина Славера двадцять літ» (ВК, дощ. 36-Б).

ВЕРНИГОРА — від вернути гори; казковий богатир, що може звернути гору.

ВЕРНИДУБ — від вивертати дуба; казковий богатир, що може вивернути дуба.

ВЕРХУСЛАВ — той, хто досяг вершини слави.

ВЕРШИГОРА — буквально вершина гори; високий, великий, здоровий; або те, що й Вернигора.

ВЕСЕЛИК — веселий; журавель (породжене часовим табу на слово журавель): коли вперше прилітають журавлі, їх називають веселики, щоб позбутися журби й бути веселими; якщо назвати журавлями, то «будеш журитися».

ВЕСЕЛИН — веселий.

ВЕСЕЛУН — веселий; той, хто розвеселяє.

ВИБОР — 1) вибраний; 2) виборений; це ім’я новгородського князя ІХ ст. — сина Гостомисла, на честь якого батько заснував місто на березі моря.

ВИД, ВИТ — Бог західних слов’ян (напр., чехів, сербів), тотожний Світовиту; в дохристиянські часи його вшановували 15 червня, в цей день приносили в жертву чорного півня; відомі звичаї «показувати» Сонечку весь гарний одяг, рушники, все, що є в скрині, виносили на подвір’я, щоб Вид «видів» і примножував добро. Саме у Видів день 1168 р. християни зруйнували слов’янську святиню Світовида Аркону на острові Руян (нині Рюген належить Німеччині).

ВИЛКО — вірогідно, пов’язане з Вилами (русалками): дослівно син Вили; можливо, так називали народжених у час Русалій. Русальний тиждень за календарем наших Предків нині припадає на початок або середину травня.

ВИТОМИР — те саме, що Вітомир.

ВИТОСЛАВ — те саме, що Вітослав.

ВИХОР — одне з імен Бога Посвистача (ця форма імені вжита в «Хронографі» Л. Боболинського в ХVІІ ст.).

ВИШАН — високий; той, хто живе на горі (у вишині); західнослов’янське.

ВИШАТА — скорочене від Вишеслав; ім’я воєводи згадується в літописах під 1043 p.; у Густинському літописі Вишата Остромирич — воєвода і тисяцький Ярослава Володимировича.

ВИШЕЗОР — народжений під високими зорями.

ВИШЕНЬ — язичницьке ім’я Бога Всевишнього; згадується у ВК (дощ. 15-Б).

ВИШЕСЛАВ — 1) дослівно вищий славою; 2) той, хто славить Всевишнього; Вишеслав І — князь Хорватської династії (пом. 803 р.); документальне ім’я одного з синів князя Володимира-христителя від чехині.

ВИШНЯК — 1) скорочене від Вишень — син Вишня; 2) вишневий сад.

ВІДОГОНЬ — душа; духовний вогонь, який живе в тілесній людській оболонці (віра у Відогонь існує в Чорногорії та в сербів).

ВІРКО — південнослов’янське від жін. Віра.

ВІРОСЛАВ — 1) той, хто вірує у Богиню Славу; 2) той, хто славить віру; ім’я-новотвір.

ВІТЕНЬ — князь литовський, батько Гедиміна.

ВІТЕР — від вітер.

ВІТОМИР — привітний з людьми (миром).

ВІТОСЛАВ — дослівно славний своєю привітністю, привітний; ім’я-новотвір.

ВІЩЕСЛАВ — 1) той, кому віщують славу; 2) славний віщун.

ВЛАД — скорочене від імен на Влад-, Волод-.

ВЛАДИБОР — 1) той, хто виборює владу; 2) той, хто володіє боротьбою.

ВЛАДИЛО — від влада.

ВЛАДИСЛАВ — той, хто володіє славою; князь Влади­слав І (821–835) з Хорватської династії.

ВЛАДИЯР — той, хто володіє ярістю (за В. Казаковим).

ВЛАДКО — скорочене від Владислав.

ВЛАДОБОР — той, хто бореться за владу або з владою.

ВЛАДУЛ — від влада; західнослов’янське.

ВЛАДУХ — володар духу; князь венедів у VІІІ ст.

ВЛАСЛАВ — скорочене від Владислав; згадується у Краледворському рукописі.

ВЛАСТ — володар.

ВЛАСТИБОР — той, хто бореться за владу (власть) або з владою; російське ім’я.

ВЛОТКО — від волот — велетень; ім’я з берестяної грамоти.

ВОВА — міфічна істота, якою лякають дітей; подібний до Буки; пор. українське Вовка — вовк.

ВОВК — належний до касти воїнів; ім’я-оберіг; чоловік із племені лютичів (вовків); документальне ім’я воєводи князя Святослава Ігоровича; згадується у Ю. Венеліна; козацьке ім’я та прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ВОВЧИЙ ХВІСТ — воєвода Володимира Святославовича і Святополка Ярополчича.

ВОВЧОК — маленький вовк, вовченя; ім’я з новгородської берестяної грамоти.

ВОГНЕБОГ — синонім Симаргла: «Цьому Богу Вогнику Семурглі речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його ім’ям Вогнебога і йдемо трудитися, всяк день молитви творячи» (ВК, дощ. 3-А). Вогнебог — посередник між Богами і жертводавцем, богомольцем.

ВОГНЕВІД — той, хто відає (знає і завідує) священним вогнем — священнослужитель; ім’я-новотвір.

ВОГНЕДАР — той, хто дарує вогонь; ім’я-новотвір.

ВОГНЕМИР — вогонь для миру (людей); вогонь, який горить на громадському жертовнику під час язичницької Богослужби; ім’я-новотвір.

ВОГНЕСЛАВ — той, хто славить вогонь.

ВОГНИК — зменшено-пестливе від імен на Вогне-.

ВОДАН — слов’янський Бог води і моря, якому поклонялися мешканці міста Воліна. Як зазначав Ю. Венелін, Водан не тотожний скандинавському Одіну.

ВОДЯНИК — чоловічий дух води; уявляли його у вигляді Царя Річного в короні й з тризубом, як грецький Посейдон, римський Нептун. Йому приносять жертви рибалки (першу пійману рибину), пасічники (перший мед), мірошники (перше борошно з нового врожаю) тощо, щоб був добрий промисел.

ВОЄГОСТЬ — військовий гість; гостинний воїн.

ВОЇМИР — воїн світу.

ВОЇН — боєць; давньоруське ім’я.

ВОЙБОР — старослов’янське войовничий.

ВОЙГНІВ — воїн гнівний, запальний.

ВОЙКИНА — отрок, молодший дружинник.

ВОЙКО, ВОЙТКО — 1) зменшене від імен на Вой-; 2) міський голова або сільський староста; козацькі імена Войтко Лях (сотня Куришкова) і Войтко Стасенко (сотня Іржищівська) є в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.

ВОЙНА — війна; козацьке ім’я Война Тирченко з полку Корсунського (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ВОЙНИМИР — той, хто воює за мир; історичне ім’я Карантанського князя Войнимира, який спільно з германцями зруйнував столицю Аварського каганату, внаслідок чого в 803 р. Аварська держава припинила своє існування.

ВОЙНІГ — войовничий.

ВОЙНОМИР — той, хто воює за мир; хорутанський князь Войномир І з Хорватської династії в Паннонії (791–810) згадується в 796 р. (Свод древнейших…).

ВОЙНЯТА — син воїна; або зменшене від Воїн.

ВОЙСВІТ — світлий воїн, воїн світла.

ВОЙСИЛ, ВОЇСИЛ — воїн сильний.

ВОЙСЛАВ — уславлений воїн.

ВОЙТЕХ — міський голова; згадується в 997 році.

ВОЙТИША — зменшене від Войтех.

ВОЙЦА(-Я) — войовничий; ім’я з берестяної грамоти.

ВОЙЦЕХ, ВОЙШЕК — те саме, що й чеське Войтех.

ВОЛЕГ — від воля; див. також Олег.

ВОЛЕЛЮБ — той, хто любить волю; ім’я-новотвір.

ВОЛЕМИР — 1) вільний і мирний; 2) воля для людей (миру); 3) той, хто прагне миру; ім’я-новотвір.

ВОЛЕСЛАВ — той, хто славить волю.

ВОЛЕТВОР — той, хто є творцем (здобувачем) волі; ім’я-новотвір.

ВОЛОБУЙ — той, хто воює за волю; від воля і боєць.

ВОЛОДАР — 1) власник; 2) той, кому подарована влада; ім’я ватажка, який в 1000 p. боровся проти силоміць впровадженого християнства.

ВОЛОДИМИР — 1) той, хто володіє людьми (миром, громадою); 2) думка сучасних мовознавців про те, що це ім’я нібито є запозиченням з готського Вольдемар (знаменитий владою), видається непереконливою; 3) на думку С. Наливайка, друга частина слов’янських імен на -мир походить від індоіранського mitra (мир, світ); отже Володимир — слов’янське ім’я (форми імені: Владимир, Ладимир — від влада над миром або ладувати мир). Ім’я Волхва Рідної Віри — професора Володимира Шаяна, який відновив Віру Предків (книга «Віра Предків Наших»).

ВОЛОДИСЛАВ — див. Владислав.

ВОЛОС — див. Велес.

ВОЛОТ — велетень, богатир; є легенда про перших людей-велетів, які населяли слов’янську землю. Вони поховані в курганах, що називаються волотками; синонім до волот — могут, могута; пор. також чол. Могута, жін. Волотка.

ВОЛУЙ — крикун (від волати).

ВОЛХВ — 1) із санскритського volva — світлий, блискучий; литовське volho — той, що палає; наділений чарівною силою (волхв); жрець; провісник; 2) старослов’янське влъхвъ — маг, ворожбит, лікар, знахар; 3) язичницький священик. Див. також жіноче Волхва; від професійної назви утворилося власне ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, 1649 р. згадує козака Ситницької сотні Гриня Волхового); Волх Всеславич — герой українського епосу.

ВОЛХОВЕЦЬ — молодий волхв або син волхва.

ВОЛЬГА — 1) скорочене від Вольгост; 2) одна з версій — тотожне з Олегом (пор. Ольгост, Волег); 3) похідне від ольха, вільха (див. також Олех, Олешко).

ВОЛЬГОСТ — дослівно воліти гостей; бути прихильним до гостей.

ВОЛЯ — скорочене від імен на Воле-.

ВОРОБЕЙ — горобець; ім’я новгородського посадника, який намовляв людей охриститися.

ВОРОЖБИТ — знавець язичницької магії, чаклун; історичне ім’я — сотник Війська Запорізького, страчений католиками 1638 р. (його прибили цвяхами до дощок, облитих смолою, і спалили на повільному вогні — «Історія Русів»); козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.); від нього утворені українські прізвища Ворожбитко, Ворожбитенко.

ВОРОНІГ(Ж) — чорний, чорнявий; від ворон.

ВОРОНКО — скорочене від Вороніг.

ВОРОПАЙ — 1) від давньоруського вороп — напад; епітет молодого у весільному обряді (парубок, який за давнім язичницьким обрядом викрадає дівчину); 2) весільний коровай.

ВОРОТИСЛАВ — той, хто повернув славу; ім’я згадується в 945 p.

ВОЯТА, ВОЯЧЕК — скорочене від імен на Вой-.

ВПАРУНА — можливо, те саме, що Перун (ВК, дощ. З1): «Слава Впаруні, Богу нашому, який нас охороняє і здоров’я дає!»

ВСЕБОР — той, хто все поборює; історична особа — гетьман князя польського Болеслава, воєвода Краківський.

ВСЕВИД — той, хто все бачить, передбачливий.

ВСЕВІД — той, хто все відає, все знає, передбачливий.

ВСЕВОЛОД — 1) володар села (від давньоруського весь — село); 2) власник всього (володар).

ВСЕМИЛ — всім милий.

ВСЕМИР — 1) той, хто всіх мирить; 2) той, хто живе для всіх людей (миру).

ВСЕСЛАВ — 1) той, хто прославив село (старослов’янське весь — село); 2) всім славний; ім’я князя Всеслава Полоцького, якого в народі називали віщим, бо він був народжений матір’ю від волхвування.

ВСЕТВОР — дослівно все вміє творити; здалий, умілець; слов’янське ім’я.

ВТОРАК — другий син у сім’ї.

В’ЯТКО — легендарне ім’я одного з братів-ляхів (Радим і В’ятко); обидва стали прабатьками племені радимичів і в’ятичів.

ВЯЧЕСЛАВ — 1) славніший (від вяче — більше); 2) старший у славі (від вятше — старіше); 3) варіант імені — Вящеслав, словацьке і чеське — Вацлав; пор. також Венцеслав.

В’ЯЧЕСЛАВ — українське від давньоруського Вячеслав.

ВЯЧКО, В’ЯЧКО — скорочене від Вячеслав; діал. закарпатське в’ячати — плакати, скиглити (ЕСУМ).

Г

ГАЛАН — 1) українське півень (символ сонця); 2) півден­но­слов’янське гал — чорний; 3) старослов’янське гал — кулястий.

ГАЛАТА — можливо, від гал — круглий, кулястий.

ГАЛАШ — 1) від гал — круглий; 2) можливо, від галас — крик, шум.

ГАЛИК — від гал — круглий, кулястий; ім’я козака Галик Щербиненко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ГАЛКО — похідне від галка — назва птаха в значенні чорний.

ГАЛЮТА — 1) те саме, що й Галко; 2) можливо, похідне від гал — круглий, кулястий.

ГАМАЮН — 1) балакучий; 2) ім’я казкової птиці-віщунки (пор. українське гомін — тихий звук; гомоніти — вести тиху розмову).

ГАРАЗД — від українського гаразд — добре; в значенні здіб­ний, ладний, кмітливий; див. ще Горазд.

ГАТАЛ — від гатити (битися); сарматський цар Гатал згадується у Полібія в 179 р. як правитель Північного Причорномор’я; оскільки не існує археологічних пам’яток, які б свідчили про присутність сарматів у цей час в Причорномор’ї, то припускають, що під сарматами візантійці зазвичай мали на увазі слов’ян.

ГАТИЛО — 1) довбня для трамбування гаток, гребель (Іван Білик); 2) той, хто воює, добре б’ється, пор. українське гатити — гамселити, бити. Версія українського письменника Івана Білика: Гатило — слов’янське ім’я полководця Аттіли, V ст. (“Меч Арея»).

ГЕЛОН — відтопонімне ім’я: мешканець Гелону, скіф, один із синів слов’янського Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. У ВК: «відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл» (дощ. 36-А); Гелон згадує Геродот як дерев’яне місто слов’янського племені будинів, розташоване на північному сході від гирла Дунаю; відоме археологам городище Гелон на Полтавщині (Україна) дійсно розташоване в північно-східному напрямку від гирла Дунаю.

ГЕНЕТ — стародавня назва венетів (венедів); представник племені венетів.

ГЕННІЛЬ — Бог-покровитель пастухів у балтійських слов’ян: від гнати — погонщик череди, отари. Його символом був кий з навершям у вигляді руки, що тримає кільце. Його носив з хати в хату пастух, який промовляв: «Бди, Генніль, бди!», тобто пильнуй, доглядай. Після цього починався загальний бенкет, усі були переконані, що їхня худоба перебуває під охороною Бога-захисника тварин і пастухів. Свято Генніля у слов’ян припадало на середину травня, супроводжувалося спеціальними пастушими піснями. Див. ще Гонидло, Гонигліс.

ГЕРАКЛ — ймовірно, від слов’янського Ґерлак — лоша, ягня, свійська тварина (пор. міф про табун коней Геракла); ім’я скіфського героя, родоначальника скіфських племен, якого греки включили до свого пантеону; на деяких грецьких кам’яних пам’ятниках він називається «Гереклес Склавенс» (Геракл Слов’янський). Дослідники припускають, що Геракл тотожний Таргітаю. Докладніше легенду про нього див. в жіночих іменах: Змієнога Богиня.

ГЕРОВИТ — див. Яровит.

ГІЛІМЕР — за Густинським літописом (с. 13), цар слов’­ян­ського племені (вандалів), яке осіло в Африці в 429–438 р. Їх із цих земель вигнав Велізарій (воєвода імператора Юстиніана).

ГЛАДИШ — яйце; в значенні круглий, гладкий.

ГЛАДУН — те саме, що й Гладиш.

ГЛАЗКО — негативне значення: той, хто здатний зурочити (зглазити); в позитивному значенні вживали слово око.

ГЛАС ОРІЇВ — згадується у ВК як ще одна форма імені Отця Ора: «І наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив» (дощ. 31).

ГЛІБ — 1) слов’янське не з’ясоване: можлива етимологія від хліб; пор. ще глина, глевкий; 2) сучасні лінгвісти вважають ім’я Гліб раннім запозиченням зі скандинавської (від Готліб), що видається не досить переконливим (у скандинавів гот — Бог, лефр — нащадок, дослівно нащадок Бога). Це ім’я серед слов’ян настільки давно вживається (згадується в писемних джерелах вже з V ст.), що нема підстав вважати його християнським.

ГЛОБА — 1) клин, зігнуте дерево; 2) глобити — гнути, ламати, завдавати болю.

ГЛУЗД — розум, свідомість.

ГЛУШАТА — 1) глухий, тихий; 2) той, хто заглушує своїм голосом, перекрикує.

ГЛУШКО — зменшене від Глушата.

ГЛЯД — скорочене від Глядота.

ГЛЯДІЙ — скорочене від Глядота.

ГЛЯДКО — скорочене від Глядота.

ГЛЯДОТА — 1) від глядіти — дивитися; 2) від глядило — дзеркало; 3) від глядіти — доглядати.

ГНІВАШ — гнівливий (венедське ім’я); запальний, пор. гніт, огниво.

ГНІЗДИЛО — багатодітний (пор. Всеволод Велике Гніздо).

ГНУР — не з’ясоване; ім’я скіфа, батька Анахарсиса.

ГОВСЕНЬ — див. Овсень.

ГОДИМИР — 1) народжений в мирну годину (година загалом означає добрий час); 2) угодний людям.

ГОДИСЛАВ — 1) народжений у славну годину; 2) той, хто догодив Богині Славі.

ГОДОВИК — народжений на Новоліття (Новий рік).

ГОДОСЛАВ — те саме, що й Годислав; історичне ім’я князя бодричів (початок ІХ ст.).

ГОДОТА — повільний.

ГОДУН — 1) годувальник; 2) горщик для їжі.

ГОЄМИСЛ — 1) від гойний — сильний, дужий і мислити, думати; 2) дослівно той, хто зцілює думками (від гоїти — лікувати, зцілювати).

ГОЖИЙ — гарний, вродливий, приємний.

ГОЖІЙ — те саме, що Гожий.

ГОЙ, ГОЙКО, ГОЙНИК, ГОЙЯН — чоловіча сила; гуцульське гойний — сильний, плідний; вигук гой, єси! — привітання до Богів, духовних сил; імена князів, дружинників з коренем гой- відомі у сербів, болгар, чехів, русів.

ГОЙМИР — гойний мир; згадується в Моравії 850 р.; у сербів (“Дечанські хривосулі» у виданні Милоєвича).

ГОЙСЛАВ — гойна слава; відомі імена сербських князів; 1018 р. згадується князь хорватський Гойслав; в 1050 р. в Далматії.

ГОЙТАН — скорочене від імен на Гой-.

ГОЙТОСІР, ОЙТОСІР — значення не з’ясоване; скіфський Бог, подібний грецькому Аполлону; він поєднує воєдино Небо, Землю і Підземний світ, тобто, за слов’янським світоглядом, є зв’язківцем світів Прави, Яви і Нави. Має деякі риси Велеса, Симаргла, Ярила та ін.

ГОЙША, ГОЇША — скорочене від імен на Гой-.

ГОЛЕЦЬ — 1) гладенький, добре поголений; 2) бідний.

ГОЛИК — те саме, що й Голець.

ГОЛІБО — див. Гліб.

ГОЛОБ, ГОЛУБ — назва птаха; болгарське ім’я.

ГОЛОВАНЬ — головатий, головний, розумний.

ГОЛУБЕЦЬ — зменшене від Голуб.

ГОЛУБКО — пестливе від Голуб.

ГОЛЯШ — зменшене від Голець.

ГОНИГЛІС — у литвинів (українців-сіверян і білорусів-поліщуків) Бог-покровитель пастухів; див. ще Генніль (за О. Фамінциним).

ГОНИДЛО — у поляків і лужицьких сербів Бог-покро­витель пастухів; див. Генніль. Українська форма імені — Гонило.

ГОПКО — танцюрист; той, хто гопає, скаче, танцює.

ГОРА — високий, як гора.

ГОРАЗД — добрий; той, у якого все гаразд; історичне ім’я сина карантанського (словенського) князя Борути.

ГОРАН — горішній; той, хто живе на горі; південно­слов’янське ім’я.

ГОРДА — гордий; цар слов’янських племен із Приазов’я, згадується в 528 р., загинув під час насильницького хрищення язичників імператором Юстиніаном І (Свод древнейших…).

ГОРДАН — гордий; південнослов’янське ім’я.

ГОРДИНЯ — гордий; ім’я боярина, згадується у ВК (дощ. 6-Д).

ГОРДОСЛАВ — той, хто гордиться славою; ім’я-ново­твір.

ГОРДУН, ГОРДЯТА — гордий.

ГОРЕСЛАВ — дослівно вгору слава; ім’я сина Ярослава Мудрого — Олег Ізгой Гореслав — переосмислено як призвідця загального горя.

ГОРИМИСЛ — 1) той, хто має високі думки; 2) той, хто горить думками (запальний).

ГОРИНИЧ — 1) той, хто живе на горі, в горі (в печері); 2) той, хто приносить горе; міфологічний персонаж — Змій Горинич.

ГОРИНЯ — казковий гірський велетень.

ГОРИСЛАВ — той, хто горить (сяє) славою; згадується у ВК.

ГОРЛАЧ — крикун (горластий).

ГОРОБЕЦЬ — назва птаха; пізнє (первісне Воробець, Воробей: сталася заміна літери «в» на «г»).

ГОРОВАТО — ототожнюється з Хоривом; означає верхній, буквально горувати — підвищувати, керувати; історична особа (згадується у ВК (дощ. 4-Г), як один з трьох братів: Кий, Пащек, Горовато).

ГОРОГЛЯД — 1) той, хто дивиться вгору; 2) той, хто доглядає (глядить) гору (можливо, святилище на горі).

ГОРОХ — ім’я міфічного царя Гороха: «це було за царя Гороха, коли людей було троха»; слово горох (польське groch, сербське грах, грашах) одного походження зі словами грім, гриміти, грохати. Цар Горох у східних слов’ян — символ Бога грому Перуна; щоб позначити події незапам’ятної старовини, використовують вираз «згадати царя Гороха».

ГОРОШКО — від горох (пор. українське Котигорошко; казковий лицар Горошко).

ГОРУН — 1) високий; 2) горець (той, хто живе на горі); можливо, скорочене від Горовато.

ГОРЮТА — гарячий, палкий; князь із династії Драговита.

ГОРЯЙ — 1) той, хто живе на горі; 2) той, хто горить, палкий; документальне ім’я улицького князя (1462–1492).

ГОРЯСІР — не з’ясоване; можливо, гарячкуватий і сердитий (варіант: Горясер); ім’я воєводи князя Святополка Ярополковича, який убив Гліба (1015 р.).

ГОСТАН — гість; у сербів (згадується в Дечанській грамоті).

ГОСТЕНІГ — дослівно той, хто ніжить (надто піклується) гостей (купців).

ГОСТИВИТ — той, хто вітає гостей (купців).

ГОСТИЛО, ГОСТИША — гість; ім’я з новгородської берестяної грамоти; сербське ім’я з Дечанської грамоти.

ГОСТИМ — скорочене від Гостимир.

ГОСТИМИР — мирний з гостями (купцями).

ГОСТОМИСЛ — той, хто думає (мислить, дбає) про гостей; документальне ім’я новгородського князя (дід Рюрика) ІХ ст.

ГОСТУН — гостинний; цар приазовських болгар, згадується у візантійців у 626 р.

ГОСТЯТА — скорочене від імен на Гост-; ім’я з берестяної грамоти.

ГРАДА, ГРАДАН, ГРАДИЛО — від городити, огороджувати; у сербів — згадується в Дечанській грамоті.

ГРАДИМИР — той, хто огороджує (зберігає, будує) мир.

ГРАДИСЛАВ — той, хто охороняє славу (загороджує).

ГРАДОЄ, ГРАДЕН — сербські імена з Дечанської грамоти.

ГРАНИСЛАВ — 1) від грань — розжарене вугілля (палаюча слава); пор. чеське граніце — багаття; 2) від границ — межа (загороджена, захищена слава); пор. ще звичай на кордонах запалювати охоронні вогнища.

ГРЕМИСЛАВ — 1) той, хто гримить славою; 2) громова слава (від грім).

ГРЕМИЧ — від грім; історичне ім’я військового обозного згадується в «Історії Русів» у 1633 р. під час українсько-польської війни.

ГРІМ — від грім; ім’я боярина, посла, якого князь Ігор послав до греків.

ГРІМКО — 1) народжений під час грому; 2) зменшене від імен на Грім-, Грем-.

ГРОДАН — містобудівник.

ГРОЗА — народжений під час грози; є також жіноча пара імені.

ГРОЗДАН — гроно винограду; болгарське.

ГРОМАШКО — див. Грімко.

ГРОМВАЛ — 1) від грім і валити, подібний сильному грому; 2) друга частина, ймовірно, від польського валка — війна; історична особа — руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича та Гедиміна, Громвал воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

ГРОМИКА — той, хто громить, або скорочене від імен на Грім-.

ГРОМКО — те саме, що й Грімко.

ГРОМОБОЙ — народжений під час громобою.

ГРУБАН, ГРУБЕ, ГРУБЕЦЬ, ГРУБША — від грубий, великий (товстий?); сербські імена з Дечанської грамоти.

ГРУДЕНЬ — народжений у грудні.

ГРУНЬ — пагорб, вершина гори.

ГУБАР, ГУБЕР — губатий.

ГУБАЧ — те саме, що й Губар.

ГУДА — від гудіти; історична особа — боярин, посол Олега Віщого до імператорів візантійських Лева і Олександра.

ГУДИМА — 1) музикант (від гудіти — грати на гуслях, дудках тощо); 2) від литовського Гедимін — відважний, хоробрий; 3) є припущення, що Гудима, можливо, походить від гебрайської самоназви єгудим; 4) ймовірне скорочення від Гудимир. Історичне ім’я руського полковника Гудими, учасника битви з турками під Варною 1444 р.

ГУДИМИР — той, хто гуде для миру (людей), тобто грає на гуслях; пор.: гудіння птахів символізує сватання

ГУДИСЛАВ — грає (співає) про Славу (співець).

ГУКАЛО — той, хто гукає.

ГУЛЯЙВІТЕР — народжений у вітряну погоду.

ГУЛЯЙПОЛЕ — народжений у полі.

ГУНЯ — той, хто носить гуню (тип одягу).

ГУРИБРАД — сербське ім’я; реконструкція з патроніма (А. Ма­ринкович-Обровська).

ГУРЯТА — твірна основа імені: слов’янське юрь — відкрите підвищене місце; ярь — крута гора, обривистий берег; яр — пристрасть, збудження; польське jury — пристрасний. Початкове «г» з’явилось в деяких діалектах (як наприклад, очі — гочі). Ім’я поширене в Київській Русі: Гурята Рогович здійснив третю редакцію ПВЛ та інформував літописця про події у північних землях Русі; в Київському посольстві Ростислава Мстиславовича був посол Гурята Семкович.

ГУСЛАН — від музичного інструмента гуслі; ймовірно, Бог веселощів у словенців (за Ю. Венеліним).

ГУСЛЯ — гусляр, співець, ворожбит.

Д

ДАБА, ДАБЕ, ДАБИША — ймовірно, скорочене від Дайбог, Дабог; сербські імена з Дечанської грамоти.

ДАБОЄ, ДАБЕЦЬ — сербські імена з Дечанської грамоти.

ДАВИЛО — від давити — тиснути, переносно — силач.

ДАВОР — той, хто дає; київсько-руське ім’я.

ДАГОН, ДАГУС — ймовірно, від основи давати; венедське ім’я згадує Саксон Граматик; князь Дагон в Гнєзно 944 р.

ДАЖБОГ — слов’янський Бог літнього Сонця, син Сварога, Прабатько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (ВК, дощ. 3-А, 31). За В. Шаяном, Дажбог — це животворче горіння в душі нації, Дажбог — Батько людського щастя, добра, блага, любові, Добростану, саме в цьому розумінні — багатства. Дажбог — творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам зорями од Іру» (ВК, дощ. 1).

ДАЖБОЖИЧ — нащадок Дажбога; ім’я зафіксоване в словниках староукраїнської мови XIV–ХVІІ ст. уже як прізвище.

ДАЙБОГОВИЧ, ДАЙБОЖИЧ — варіанти імені Дажбожич.

ДАКША — сила, могутність; ім’я ведійського Бога, який дає блага, пов’язане з вогнем Агні та жертвопринесенням; похідні від нього імена відомі у сербів: Дак, Дако, Дайша; Дашко відоме у Києві та в поляків;

ДАЛЕБОР — 1) далекий воїн (здалека); 2) той, хто поборює далеко.

ДАЛЕВИД — передбачливий; ім’я-новотвір.

ДАЛЕМИР — 1) далекий від людей (миру); 2) дослівно той, хто дає мир чи даний миру.

ДАЛЕСЛАВ — прославлений далеко; ім’я-новотвір.

ДАЛИМИЛ — 1) милий вдалині; 2) дослівно той, хто дає милість.

ДАЛКО — зменшене від імен на Дал-.

ДАЛЯТА — скорочене від Далемир.

ДАМИР — той, хто дає мир.

ДАН — тотожне жіночому Дана; чеське.

ДАНЕСЛАВ, ДАНИСЛАВ, ДАНЬСЛАВ — даний для слави, данина Богині Славі; відомий боярин київський Даньслав, воєвода новгородський Даньслав Лазутич (1167, 1169 рр.); Данслав Рекполт в Червоній Русі (1393 р.).

ДАНЕЦЬ — від давати данину; можливо, від данець (мешканець Данії); козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ДАНКО, ДАНЬКО — зменшене від Данеслав; пів­деннослов’янське; популярне в дохристиянські часи, пізніше вживалося як зменшене від християнського Даниїл (Данило).

ДАНЬША — зменшене від Данеслав.

ДАХНО — похідне від давати, той, хто дає — давалець (ЕСУМ); див. ще Давор, Дашко, Даян; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ДАШКО, ДАЯН — той, хто дає; давалець.

ДБАЙЛО — дбайливий; ім’я-новотвір.

ДВИНЕЦЬ — 1) вірогідно, від старослов’янського двизати — рухати; 2) похідне від назви річки Двіна; ім’я з берестяної грамоти.

ДЕВ’ЯСИЛ — 1) дуже сильний (дев’ять сил); 2) назва цілющого зілля — бот. оман високий (лат. Inula helenium).

ДЕДЯТА — схожий на свого діда.

ДЕРЖИКРАЙ — володар країни; історичне ім’я галицького князя 1223 p.

ДЕРЖИСЛАВ — володар слави.

ДЕРКАЧ — назва птаха; походить від звуконаслідувального слова дер, що імітує звук птаха (пор. деркати).

ДЕРМЕЛА — вірогідно, від дерти і молоти: пор. дерти крупи — перетворювати зерно в крупу з допомогою жорен (у Б. Грінченка).

ДЕСА, ДЕСАН, ДЕСАНКО, ДЕСКО — скорочене від імен на Дес-.

ДЕСИБОР, ДЕСИБОРКО — від сербського десно — право — і боротьба.

ДЕСИМИЛ — від сербського десно — право — і мила.

ДЕСИМИР, ДЕСИМИРКО — від сербського десно — право — і мир.

ДЕСИСАВ, ДЕСИСЛАВ — від сербського десно — право — і слава.

ДИВ — слов’янський Бог Ясного Неба, Денного світла. Слова диво — чудо і дивний — незвичайний — були близькими до божественний. У «Слові о полку Ігоревім» вислів «уже вержеся Див на землю», мабуть, означає «настав день», тобто світло. В ранніх «Поученіях» проти язичництва згадується «Диєва служеніє і кладення треб», що означали вранішню Богослужбу. Пізніше християнство перетворило Дия на Диявола, якого оголосило антиподом свого бога (Ісуса-Ягве). За Г. Дяченком, Див, Дій тотожний римському Юпітеру; давньоіндійське devah — Бог (ЕСУМ).

ДИВІЙ — первісно: божественний, належний Диву; за Густинським літописом — дикий, неприручений, незайманий (про природу); білоруське дзивый — лісовик (ЕСУМ).

ДИВОЗОР — від диво і зір: 1) спостерігати небесне світло; 2) народжений на світанку (диво — вранішнє світло, світанкова зоря).

ДИЙ — те саме, що Див.

ДИТЯТА — дитинний.

ДІД — північнослов’янське уявлення про Бога як про діда, який підтримує сонячний вогонь; по його велінню починається день і настає ніч. В Україні Дід тотожний білоруському Білуну, який наділяє людей багатством.

ДІДИЛЕЦЬ — зменшене від Дідослав.

ДІД-ЛАДО — чоловіча персоніфікація Ладу; Предок; інші варіанти імені Див-Ладо, Диво-Ладо; у західних слов’ян Didis Lado.

ДІДОСЛАВ — славний Предками (дідами).

ДІДУХ — дослівно дідів дух; мотиви називання — схожість із дідом, час народження на Різдво Божича, коли сніп жита вносять у хату як священний символ єднання з духами Пращурів. Про ритуальне призначення Дідуха оповідає ВК: «Це Велес навчив праотців наших орати землю, і засівати цілини, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити снопа при вогнищі у хаті, і шанувати його, як Отця Божого».

ДІЕС — можливо, похідне від Дій, Див; у ВК це ім’я отця Діеса, який був замучений обрами (дощ. 32).

ДІЙ — те саме, що Див, Дий.

ДІЙКО — зменшене від Дій, Дий; західнослов’янське.

ДІР — не з’ясоване; можливо, від діра або дерти (за ЕСУМ, т. ІІ); є гіпотези про варязьке, кельтське, грецьке походження імені. «Повість врем’яних літ» про Аскольда та Діра повідомляє: «І було в нього (Рюрика) два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри». ВК називає його: «Дірос Еллінський» (дощ. 6-Е, 29). Б. Рибаков писав: «особистість князя Діра нам не зрозуміла. Відчувається, що його ім’я штучно приєднано до Оскольда, тому що під час опису їхніх спільних дій граматична форма дає нам одиничне, а не подвійне число, як то мало би бути при описі спільних дій двох осіб». За Густинським літописом, Дір — князь київський (полянський) з династії Києвичів.

ДІЯН — діяльний; можливо, від Дій, Див.

ДНІСТРЯН — від назви ріки Дністер; закарпатське, українське.

ДОБРЕНТ — добрий; князь придунайських слов’ян, згадується в 575 р. (Свод древнейших…).

ДОБРИК — скорочене від імен на Добр-.

ДОБРИЛО — скорочене від імен на Добр-.

ДОБРИНЯ — скорочене від імен на Добр-; Добриня Малкович — дядько Володимира-христителя; по батькові Добринич також зафіксоване у документах.

ДОБРИША — скорочене від імен на Добр-.

ДОБРИЯН — 1) можливо, поєднання язичницького доб­рий і християнського Ян (Іван); 2) той, хто добре себе хвалить (від янь — самохвал, версія В. Казакова).

ДОБРО — добро; західнослов’янське.

ДОБРОБОЙ — добрий боєць.

ДОБРОВИТ — 1) добрий витязь; 2) дослівно той, хто в добрі перебуває (від витати — перебувати в повітрі, виталище — місце перебування душі).

ДОБРОГНІВ — запальний; пор. добре огниво (гніт).

ДОБРОГОСТ — добрий купець; добрий до гостей (купців); гостинний.

ДОБРОДІЙ — той, хто діє добро.

ДОБРОЖИР — багатий добром; ім’я з берестяної грамоти.

ДОБРОЛЮБ — той, хто любить добро.

ДОБРОМИЛ — від добрий і милий.

ДОБРОМИР — добрий до миру (людей).

ДОБРОМИСЛ — добро мислить; той, хто добре мислить.

ДОБРОСЛАВ — той, хто славить добро; той, хто має доб­ру славу.

ДОБРОТВОР — той, хто творить добро; ім’я-новотвір.

ДОБРОХОД — той, хто добре ходить або ходить з доб­ром.

ДОБРЯН — добрий, добряк.

ДОВБНЯ — від довбати; вид бойової палиці; козацьке ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ДОВБУШ — 1) дятел; 2) той, хто б’є в литаври (козацьке); Олекса Довбуш — ватажок опришків у Карпатах.

ДОВГАЛЬ — 1) назва ковальського молотка; 2) високий, довгий.

ДОВГАНЬ — 1) назва одного з видів змій; 2) високий, дов­гий.

ДОВГУШ — високий, довгий.

ДОГОДА — те саме, що Погода; давньослов’янський Бог, тотожний із грецьким Зефіром.

ДОГОДЬКО — той, хто догоджає.

ДОЛЯ — 1) той, у кого покровителька — Богиня Доля; 2) частина.

ДОМАБОГ, ДОМАБОЖ, ДОМОБОЖ — домашній Бог; польські, чеські імена.

ДОМАГОЙ — те саме, що Домагость; князь Хорватської династії (кінець ІХ ст.).

ДОМАГОСТЬ — вдома гість.

ДОМАЖАР — домочадець, від дім і жар — дослівно домашнє вогнище.

ДОМАЖИР — домовитий, багатий домом (домашнім достатком); ім’я боярина Галицького, посла Романа Мстиславовича до Константинополя; домажирич — дворецький, значна посадова особа при княжому дворі (Іван Білик).

ДОМАЙ, ДОМАК — скорочене від імен на Дом-.

ДОМАНКО, ДОМША — скорочене від імен на Дом-.

ДОМАСЛАВ, ДОМИСЛАВ, ДОМОСЛАВ — славити дім; руські, сербські, чеські, польські імена; відомі також в новгородських берестяних грамотах. Згадується старійшина чехів Домаслав при княгині Лібуше.

ДОМАШ — домашній; князь із династії Драговита.

ДОМЕЦЬ, ДОМКО — скорочене від імен на Дом-.

ДОМОРАД — 1) домашня радість; 2) той, хто приносить додому радість.

ДОМОСЛАВ — див. Домаслав.

ДОННИК — дух дна моря, тотожний Водянику.

ДОПОМОГА — помічник.

ДОРОГА — народжений в дорозі.

ДОРОГОКУП — дорого куплений. Відомий спеціальний обряд «викупу» немовляти, який застосовували у випадку частого вмирання дітей в родині: «продавали» дитину через вікно прийомним батькам, щоб вберегти від смерті; див. ще подібний обряд: Продан.

ДОРОГОМИЛ — від дорогий і милий; писемна згадка імені у 1299 p.

ДОРОГОСИЛ — той, хто дорожить силою.

ДОРОЖ, ДОРОШ — 1) народжений в дорозі; 2) скорочене від дорогий; писемна згадка імені на Русі в 1238 p.; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ДРАГОВИТ — дорогий витязь; князь венедів відомий з 738 р.; став найвпливовішим у конфедерації прибалтійських слов’ян, у 789 р. боронив рідну віру від натиску франків і насильницької християнізації слов’ян. Династія Драговита пов’язана з містом Ковель, відомі князі цієї династії: Ян, Матей, Горюта, Домаш, Жирохно, Перята, Прохно, Сміхно (Свод древнейших…).

ДРАГОЛЮБ — дорогий, любий; південнослов’янське.

ДРАГОМИЛ — форма імені Дорогомил; південно­слов’­янське.

ДРАГОСИЛ — дорога сила.

ДРАГОСЛАВ — дорога слава.

ДРАГОТА, ДРАГОШ — західнослов’янське, скорочене від дорогий.

ДРАҐАН — південнослов’янське; від дорогий.

ДРАЖКО — вірогідно, скорочене від імен на Драг- і Дорог-; ім’я князя бодричів, згадується у 808 p.

ДРЕВАН, ДРЕВЛЯН — нащадок священного дерева; можливо, древлянин — людина з племені древлян.

ДРЕВОСЛАВ — той, хто славить священні дерева.

ДРОЗД — птах.

ДРУЖЕЛЮБ — дружній, дружелюбний; болгарське.

ДРУЖИНА — друг, дружинник.

ДУБИКА — похідне від дуб.

ДУБКО — похідне від дуб.

ДУБОВИК — присвячений дубу (або Перуну, бо дуб — Перунове дерево); міцний, як дуб; козацьке ім’я та прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ДУБОК — молодий дуб, міцний хлопчик; дуб у фольклорі — символ чоловіка (пор. береза — жіночий символ).

ДУБУН — син дуба.

ДУДАР — гравець на дудці.

ДУДИКА — гравець на дудці; переносно балакун.

ДУДКО — гравець на дудці.

ДУЖЕСЛАВ — дуже славний; славний силою (дужий); ім’я-новотвір.

ДУКА — багач, від дукат — червінець. Образ билинного богатиря відомий у галицьких українців. Дука їде з Галича до Києва, де вихваляється своїм багатством і красою, якої в Києві не бачили. Навіть Чурило Пленкович не зможе зрівнятися з ним. Тоді князь наказує обом богатирям міняти щодня вбрання іншої барви й оздоби та брати іншого коня впродовж трьох з половиною років. Виграє Дука, ім’я якого стало символом багатства й розкоші. Див. ще ім’я Дюк. Пор. також дукач — золота монета і жіноча прикраса.

ДУЛЕБ — представник племені дулебів (дулібів); ім’я згадується в VI ст.

ДУЛІПА — легендарний родоначальник племені дулібів (лучан, бужан, волинян) за Густинським літописом.

ДУНАЙ — за В. Шаяном, Дана — жіноча персоніфікація води, Дунай — чоловіча; основа міфів, що означає потужний, переможець, завойовник (пор. Дунаєць — менший від Дунаю). Ім’я воєводи волинського князя Володимира Васильковича ХІІІ ст.; драматичний образ билинного героя Дуная, який на догоду цареві змагається зі своєю любою жінкою Поляницею (польською королівною) у стрільбі з лука, під час чого гинуть обоє, їхня кров тече в дві ріки — Дунай і Дніпро.

ДУХЕН — належний духам; чеське.

ДУШАН — душевний, добрий, лагідний.

ДУШКО — від душа; болгарське.

ДЮДЯ — від дитячого дюдя — холод; див. ще Зюзя.

ДЮДЬКО — народжений в холоднечу; від дитячого дюдя — холод.

ДЮК — багач; див. Дука.

ДЯТЕЛ — птах; історичне ім’я волхва-віщуна (за В. Казаковим).

ДЯТИНА — жертвопринесення третього дня Великоднього тижня (вірогідно, так називали народженого в цей день).

Е

ЕНЕЙ — венед, європеєць; від давньої назви Європи — Енея та її аборигенів енетів, венедів (слов’ян); ім’я, що після «Енеїди» Вергілія стало популярним у літературі багатьох європейських народів, в тому числі й українців (І. Котляревський). Історична особа Еней Сильвій жив у Чехії, працював у канцелярії імператора Фрідріха ІІІ, де в 1485 р. написав «Історію Богемії».

ЄВНИК — див. Овинник.

ЄЛАН — ім’я відетнонімного походження — представник племені єланів, аланів (згадується у ВК); 1) від слов’янського єлань — рівнина, луг, степ, неозора долина, яка ще називається алань (за Г. Дяченком); 2) від єлень — олень; в Україні кілька сіл мають назву з цим коренем: Ялан, Єлан, Яланець, Єланець тощо.

ЄЛЕНЯ — олень.

ЄРЕЙ — варіант імені отця Орія (ВК, дощ. 35-А).

ЄРЕМИС — ім’я покровителя мандрівників, торгівлі, мистецтва, який вважався посланцем Богів. Про нього пам’ятають старі люди в Україні як про назву планети Меркурій. В українському народному зодіаку йому присвячена середа. Близький до грецького Гермеса, який прийшов до них від пелазгів (найдавніші відомі племена Європи, що поширилися з Подніпров’я). Єремис — Бог таємних знань (герметичних, закритих).

Ж

ЖАВР — вірогідно, від жайвір, жайворонок; писемна згадка імені 1266 р. в джерелах з литовської історії.

ЖАДИМИР — той, хто жадає (прагне) миру.

ЖАДИСЛАВ — той, хто жадає (прагне) слави.

ЖАДОК, ЖАДЬКО — жадібний.

ЖАНЬ — не з’ясоване; можливо, те саме, що західно­слов’янське Ян (християнське Іван), отже, це слов’я­ні­зована форма чужоземного імені; сербське.

ЖАР — жаркий, гарячий; народжений в спеку.

ЖАРКО — жаркий; південнослов’янське.

ЖАРОК — те саме, що й Жар; з берестяної грамоти.

ЖДАМИР — очікуваний миром (людьми).

ЖДАН — те саме, що й Жадан.

ЖДИГОД — той, хто чекає на добру годину.

ЖДИМИР — той, кого чекає мир (люди).

ЖДИСЛАВ — той, хто чекає славу або на кого чекає слава.

ЖЕЛАН — бажаний.

ЖЕЛЄЗАН — залізний; болгарське.

ЖЕЛИСЛАВ — дослівно жалощами славний; пор. жіноче Желя; ім’я Володимир-Волинського воєводи.

ЖЕНЧИК — 1) від слов’янського жнива, жати, жнець; українське пестливе — женчик; 2) від давньоруського жень — драбинка для вилізання на дерево для добування дикого меду; 3) від індоєвропейського ген, жен — носій спадковості, рід; називали хлопчиків, які народилися під час жнив.

ЖИВАН — чоловіче ім’я-пара до жіночого Жива; півден­но­слов’янське.

ЖИВ’Є — польський Бог Життя; пор. жін. Жива.

ЖИВИНБУД, ЖИВИБУНТ — ймовірно, слов’янське від Жива і будити; ім’я князя литовського, сина Керна, що платив данину руським князям.

ЖИВКО — скорочене від імен на Жив-; західнослов’­янське.

ЖИВОДАН — данина життю (присвячений Богині Живі).

ЖИВОДАР — подарований Богинею Живою.

ЖИВОРОД — народжений для життя, нащадок живучого роду.

ЖИВОТОК — 1) джерело Живої води; 2) течія життя; писемна згадка імені в ХІ ст.

ЖИДИСЛАВ — дослівно той, хто славить жидів; документальне ім’я батька московського воєводи Бориса Жидиславича, який грабував Київ 8 березня 1171 р. за вказівкою Андрія Боголюбського.

ЖИДОБОЙ — дослівно той, хто б’є жидів (за В. Казаковим); ймовірно, новотвір.

ЖИДОБОР — дослівно той, хто поборює жидів (за В. Казаковим). На нашу думку, імена Жидобой і Жидобор є прізвиськами-новотворами.

ЖИДЯТА — скорочене від Жидослав; документальне: писемна згадка 1036 p. — ім’я християнського єпископа; Лука Жидята писав християнські твори.

ЖИЖ — дух вогню; пор. дитяче жижа — гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть «жиж унадзів­ся», коли засуха.

ЖИЗНОМИР — той, хто живе мирно; ім’я з берестяної грамоти.

ЖИЛА — жилистий.

ЖИЛЕЦЬ — зменшене від Жилко; живучий.

ЖИЛКО — живучий, народжений для життя.

ЖИЛЯТА — форма імен на Жил-.

ЖИРОВИТ — той, хто живе в достатку, багатстві.

ЖИРОМИР — від жир — багатство, достаток і мир.

ЖИРОСЛАВ — славний багатством і достатком; ім’я поширене серед боярської верстви, відомо кілька воєвод з цим іменем, посадників Київських, Володимир-Волинських та ін.

ЖИРОХНО — багатий; князь із династії Драговита.

ЖИРЯТА — 1) скорочене від імен на Жир-; 2) жертводавець.

ЖИТКО — скорочене від імен на Жит-.

ЖИТО — 1) хліб, зерно; 2) від слов’янського жити, життя;, історичне ім’я чеського волхва.

ЖИТОВАБ — той, хто приваблює життя, достаток.

ЖИТОМИЛ — життя миле.

ЖИТОМИР — 1) від жито — хліб, багатство і люди (мир); 2) життя для миру (людей). Назва міста та ім’я воїна в Україні; за легендою, записаною в ХІХ ст., місто започатковане близько 884 року, свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда й Діра — Житоми2ра, що нібито відмовився служити Олегові, сховався в древлянських лісах і оселився на високій скелі, у підніжжі якої зливаються ріки Кам’янка й Тетерів, тут над глибоким урвищем в 30 м збудував дерев’яний замок (М. Трипольський). Відомий чеський славіст Павел Шафарик припускав, що древнє городище виникло як центр племені житичів, що входило в плем’яний союз древлян. Назва міста означає мирні житичі, бо основним заняттям племені було хліборобство; культура жита культивується тут із незапам’ятних часів. Житомир — це символ мирного спокійного життя.

ЖОЛУДЬ — плід дуба; первісно означало чоловічу плідність (пор. символіку дуба — Перунового дерева, захисника воїнів); давньоіндійське gulah — жолудь, пеніс, фалос. Мотиви називання — народження на Перунові святки (20–27 липня).

ЖУК — від жук; вірогідно, в значенні чорний.

ЖУЛЯВА — 1) українське діалектне жулявка — щучка; 2) від польського zul — намул, болотиста місцевість; у Києві є місцевість Шулявка, що розташована на берегах прадавньої річки Либеді; тут же був Шулярський млин та Шелвовий бір. Припускають, що назва місцевості походить від імені якогось невідомого першопоселенця. Перехід