Рідні імена

ЖУРАВ — журавель.

ЖУРИЛО — див. Чурило, Ярило; на нашу думку, ім’я Журило не слід пов’язувати з журбою.

ЖУРОК — похідне від жур — обрядова страва (вівсяний кисіль); ім’я з берестяної грамоти.

З

ЗАВИД — 1) заздрісний; 2) той, кому заздрять; документальне ім’я князя 1125–1132 р.; ім’я боярина київського Володимира Мстиславовича.

ЗАДЗЕВИТ, ЗАДЗИК — задній, останній син; південно­слов’янське; князь литовський Задзевит Ольгердович 1378 р.

ЗАДОРА — 1) бадьорий, енергійний; 2) задерикуватий.

ЗАДРАГ, ЗАДРАГОВИК, ЗАДРАГОВИТ — дуже дорогий; сербське.

ЗАЄЦЬ, ЗАЙКО, ЗАЙЧО, ЗАЯЦЬ — заєць; похідне від індоєвропейського зай — той, що скаче, стрибає; ім’я зафіксоване в багатьох слов’янських джерелах, починаючи з берестяних грамот.

ЗАЖИЛ, ЗАЖИТЬ — побажальне в значенні жити довго; чеське.

ЗАЖИНОК — народжений перед початком жнив.

ЗАЙДА — захожа людина, мандрівник.

ЗАЙДИСВІТ — мандрівник, бродяга.

ЗАЛЮБ — улюблений; в Богемії.

ЗАМАНТ — те саме, що Земовит.

ЗАПІЧНИК — Домовик, що живе за піччю.

ЗАРЕБОГ — Бог Зорі, згадується у ВК (дощ. 26).

ЗАСЛАВ — те саме, що Ізяслав (Густинський літопис).

ЗБИҐНІВ — 1) надмірно запальний (гнівливий); 2) скорочене від Ізбиґнів — ізбиток (надмір) гніву (вогню); ім’я польського князя Збіґнєв (ХІІ ст.).

ЗБИСЛАВ — 1) дуже славний (від ізбиток); 2) той, хто збирає славу.

ЗБРАСЛАВ — той, хто обрав славу; вживане у південних слов’ян, сербів, в Богемії та Моравії; варіанти імені — Сбраслав, Сбро­слав.

ЗВАН — покликаний.

ЗВАРОГ — те саме, що Сварог; Ю. Миролюбов записав на українському Подніпров’ї назву свята Зворожини (Діди осінні) і вважав, що первісна назва — Сварожини; словоформу Зварог подав також О. Фамінцин.

ЗВІЗДАН — від звізда.

ЗВІЗДОЧОТ — 1) той, хто знає (читає) зоряне небо; той, хто шанує зорі (від чтити — шанувати, поважати); 2) корінь зв-, дзв- первісно означав яскравий, дзвінкий (сильне світло і сильний звук виражалися однаково); пор. дзвеніти, звук, свист (перехід з — с).

ЗВІРОПОЛК — можливо, мисливець (в основі поняття вій­на на звірів), або в значенні дуже войовничий.

ЗВОНИМИР — оголошувач вісті про мир.

ЗВЯГА — дзвінкий, голосний.

ЗДЕБОР — той, хто здобуває у боротьбі.

ЗДЕНЕК — скорочене від Здебор.

ЗДЕРАД — той, хто здобуває радість.

ЗДЕСЛАВ — те саме, що Збислав; Здеслав І — князь Хорватської династії (кінець ІХ ст.).

ЗДИСЛАВ — те саме, що Збислав; ім’я боярина Київського Здислава Жирославовича.

ЗДОРОВЕГА — велетень, здоровило.

ЗДРАВКО — від назви рослини здравець; болгарське.

ЗДРАВОМИР — від здоровий і мирний.

ЗДРАВОСЛАВ — той, хто прославляє здоровий спосіб життя; ім’я-новотвір.

ЗДРАВОТВОР — лікар (дослівно творець здоров’я); ім’я-новотвір.

ЗЕЛЕНЯ — молодий.

ЗЕМЕБОГ — 1) ім’я Бога Землі, згадується у ВК (дощ. 36-А): «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які то ми внуки Божі»; 2) від старослов’янського зємя — низький, первісно як відповідник чоловічого роду (пор. сучасне: чорнозем, глинозем).

ЗЕМЕННИК — Бог Землі — чоловіча пара Богині Земіни (у литви і жмуді). Стрийковський у своїй «Хроніці» описує осінні жертвопринесення Земеннику, які відбувалися наприкінці жовтня. Мешканці кількох поселень сходилися в громадський будинок (вірогідно, первісно святилище), накривали спільний стіл із хлібом, пивом. На подвір’ї різали бичка і телицю, барана і вівцю, козла і козу, кабана і свиню, півня і курку, гусака і гуску — всіх по парі, тут же готували їх. Записана також молитва віщуна: «Тобі, Земенник, Боже наш, приносимо ми жертву і дякуємо тобі за те, що ти зберіг нас у минулому році в доброму здоров’ї, дарував нам в достатку всяких благ, хліба і добра і уберіг нас від вогню, заліза, мору і всяких ворогів наших». Далі кидали на землю, під стіл, в кутки хати шматочки жертовного м’яса і закликали Земенника скуштувати, щоб вберіг громаду й далі, в наступному році.

ЗЕМИСЛАВ — дослівно той, що славить Землю; ім’я польського князя.

ЗЕМЛЕДУХ — дух землі; мотивація наречення таким іменем: вірогідно, народжений на землі, на ріллі тощо; в Україні існує назва рослини земледух (лікарська назва медведка звичайна).

ЗЕМОВИТ — 1) від земля і витязь; 2) хто живе на землі; син П’яста; документальне ім’я князя Польського, князя Черського і Мазовецького (Земовит — Сомовит); Земовит, князь Добжинський.

ЗЕМОМИЛ — милий землі, землероб, що любить землю.

ЗЕМОМИСЛ — той, хто мислить про землю; документальне ім’я — син легендарного польського князя Лешка, батько князя Мечислава І (Мєшка), який охристив Польщу.

ЗЕРНО, ЗЕРНЬКО — від зерно; ім’я воїна князя Данила Романовича. Див. також жін. Зерня.

ЗИМА — народжений взимку; холодний.

ЗИМОРОД — народжений взимку (пор. також сучасну назву птаха зимородок).

ЗЛАТАН — золотий; болгарське; українське золотий походить від старослов’янського жолтий.

ЗЛАТИМИР — золотий мир.

ЗЛАТКО — скорочене від імен на Злат-.

ЗЛАТОВЛАС — золотоволосий.

ЗЛАТОДАР, ЗЛОТОДАР — 1) золотий дарунок; 2) той, хто дарує золото.

ЗЛАТОЗАР — золота зоря.

ЗЛАТОСВІТ — золотий світ, сонячний.

ЗЛАТОСЛАВ — золота слава; той, хто має золоту (осяйну) славу; згадується в 1224 р. у південних слов’ян Борут Златослав.

ЗЛАТОУСТ — красномовний.

ЗЛАТОЯР — епітет Бога Вогню (дослівно золотий і ярий).

ЗЛИДЕНЬ — уособлення бідності; уявлявся у вигляді худого, обірваного чоловічка, який поселяється за піччю і «поїдає» всі запаси сім’ї; позбутися злиднів можна, піймавши їх у якусь посудину чи коробку й віднісши подалі від дому; є спеціальний обряд вигнання злиднів з допомогою хлібного колобка.

ЗМАГОЛЮБ — дослівно той, хто любить змагання, боротьбу; ім’я-новотвір.

ЗМІЙ — від старослов’янського змія, південно­слов’ян­ського земея, що означає земля і пов’язане з давньою забороною (табу) називати імена священних тварин, тобто «земна істота». Змії за трипільської доби були символом земноводної стихії, оберегами родючості. Як ім’я людини, первісно несло позитивну інформацію. Символіка вогняного змія — жар кохання (пор. Перелесник, що уявлявся в образі літаючого змія). Змій — первісно Божество, пізніше — символ язичництва (згадаймо постійне «змієборство» християн). Змі­єві-Дракону поклонялися новгородські словени на Ільмень-озері, в VI ст. вони носили бронзові застібки з його зображенням. У білорусів є повір’я: коли Зміїний цар веде своїх зміїв у Вирій, можна вимолити в нього щастя, якщо поклонитися йому до землі й розстелити білу скатертину з хлібом-сіллю, то Зміїний цар на знак подяки скине один золотий ріжок зі своєї золотої корони. Хто матиме цей ріжок, буде мудрим ясновидцем, знатиме чужі думки, виходитиме з будь-якої скрути і не боятиметься отрути. Див. також жіночі імена Змія, Змієнога Богиня.

ЗНАМЕН — знаменитий; знаменний; від знамено; болгарське.

ЗОЗУЛЕЦЬ — самець зозулі (пор. ще народне зозуль), мотивація називання — народження на свята Живи (або Солов’їний Великдень — 2 травня).

ЗОРЕМИЛ — 1) милий для зору; 2) зорям милий; 3) той, хто милується зорями. Слово зоря походить від індоєвропейського жер — сяяти, споріднене з литовським zarija — жаринка.

ЗОРЕСЛАВ — 1) дослівно озорений славою; 2) дослівно зором славний (той, хто має променисті очі); 3) той, хто славить зорі; 4) народжений на зорі (на світанку).

ЗОРІЯНКО — лагідне, зменшено-пестливе від імен Зоре­слав, Зорян.

ЗОРЯН — скорочене від Зореслав.

ЗОРЬ — від зорі; ім’я легендарного праслов’янського волхва, якого Перун забрав до Лук Сварожих (літературна версія Зоряна Рекухи).

ЗУБ — від сл. зуб; ім’я відоме у всіх слов’ян; в Реєстрі Війська Запорізького: Зуб Кондратенко та ін. (1649 р.).

ЗУБАНЬ, ЗУБКО — 1) дослівно зубатий (народжений із зубами); 2) переносно той, хто вміє добре говорити.

ЗУХ — 1) з польської zuch — молодець; 2) скорочене від українського зухвалий.

ЗЮЗЯ — дитяче холод, народжений в мороз. За народними переказами, нібито існувало таке Божество як Дюдя (почуте в Києві). У білорусів Зюзя (Дюдя) — те саме, що Дід Мороз: «Зюзя на дворе — кутья на столе».

І

ІВА, ІВАН — верба, вербовий; те саме, що Ян; те саме, що Івор — вербовий (від іва — міфологічне Дерево Життя); Яньов-день — Купайло — свято шлюбу, продовження роду, в центрі якого сакралізоване дерево вербиця і символ родючої сили Купайло (Ярило). Пор. з грецьким Янус (святкують теж в день літнього сонцестояння). Історична особа має документально зафіксоване ім’я — галицький боярин Ізбигнів Івачевич. Не має нічого спільного з давньоєврейськими Іоанн, Іоханаан.

ІВЕРЕНЬ — від івер — зарубка на дереві; осколок Сонця чи Місяця (золота і срібла).

ІВОР — 1) від іва — сорт верби (дерево роду); 2) див. Іверень; тріска, осколок священного дерева; можливо, одна з архаїчних форм пізнішого імені Іван. Історично відомі імена: Івор Мирославович — боярин суздальський, Івор Молибогович — боярин галицький тощо.

ІГОР, ІНҐВАР — загальноприйняте в мовознавстві пояснення: Інґвар — раннє запозичення зі скандинавської: від імені Бога Ingvi та іменника varr — заступник; дослівно охоронець Бога Достатку. Однак можливе і походження від слов’янського гравець (пор. ігрець — той, хто грає на музичних інструментах).

ІДАНТІРС — значення не з’ясоване через грецьку транскрипцію; ім’я скіфського царя, сина Савлія. Він відомий своєю військовою хитрістю і перемогою над військом перського царя Дарія. Ідантірс застерігав Дарія: «Я досі нікого не лякався і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні!»

ІЗБИҐНІВ — див. Збиґнів; відоме ім’я боярина галицького Ізбиґнів Івачевич.

ІЗБОР — вибраний; ім’я сина князя Славена.

ІЗОК — назва місяця червня; народжений у червні.

ІЗЯСЛАВ, ІЗ’ЯСЛАВ — від старослов’янського дієслова із’ять — вилучити, відібрати, тобто той, хто відібрав славу. Ім’я багатьох князів у Русі. Один з них — онук Володимира-христителя, старший син Ярослава Мудрого, який виступив проти Києва з найманим польським військом і безславно загинув у братовбивчій війні.

ІЛАР — іллірієць (людина з племені іллірійців, що жили в південно-західній частині Балканського п-ва, від середньої течії Дунаю до східного узбережжя Адріатичного моря); згадується у ВК.

ІЛЬМЕР — мешканець місцевості біля озера Ільмень (озеро, з якого бере початок річка Волхов, тут жили ільменські слов’яни, Новгородщина).

ІНГО — не з’ясоване; ім’я хорутанського князя, можливо, близьке до Ігор (Інґвар).

ІНДРА, ІНТРА — арійський Бог-громовержець, ідентичний слов’янському Перуну; кілька разів згадується у ВК (дощ. 7-В тощо).

ІНДРИК — син Індри-громовержця, Бог підземних вод, джерел; у слов’янській міфології відомий як Індрик-звір, що прочищає «ключі істочниє», тобто джерела.

ІРІЙ — варіант імені отця Оря (див. ВК, дощ. 38-А); пор. українське діалектне жіночого роду ириця — дуже стара жінка, відьма — що, вірогідно, походить від давнішого вириця (пов’язане з вирій); знахар, чаклун, ворожбит; той, хто спілкується зі світом Вирію (Раю). Слов’янський Рай уявляли місцем, де перебувають душі померлих Пращурів і звідки приходять душі новонароджених дітей. З Раю прилітають віщі птиці, щоб віщувати долю народження, шлюбу і смерті. В цю теп­лу священну країну за морем-океаном відлітають на зиму птиці, там же знаходиться і терем Сонця, і його чудесний сад, де б’ють джерела Живої води і достигають молодильні яблука.

ІРІЙСЛАВ — той, що славить ірий; ім’я-новотвір.

ІРОГОСТЬ — гість з Ірію (Вирію); Райський гість.

ІСКРА — від іскра; історичне ім’я полтавського полковника, корсунського полковника тощо, стало прізвищем.

ІСТИСЛАВ — той, хто шукає славу (від іскати — шукати).

ІСТОМА — той, хто втомлює, томить (мучить, бентежить).

ІСТР — від назви річки (сучасне Дунай); в 945 р. ім’я посла до Царгороду.

К

КАДМ — значення не з’ясоване; можливо, від давньо­слов’ян­ського кадити; історична особа — син Скіфа, про якого згадує Геродот. Відзначався високою порядністю й почуттям обов’язку, виконав доручення Гелона під час війни з греками.

КАЗИМИР — від казати про мир, тобто передбачати, провіщати мир; ім’я багатьох польських королів і литовських князів.

КАЗКА — оповідач, казкар.

КАЛИНКА — від калина; ім’я знахаря, якого закатували християни в Москві 1677 року за «чародійство».

КАМЕН — кам’яний (в значенні міцний); болгари називають народжених на петрівку (мотивація частково християнізована; пор.: Петро — камінь).

КАПИЦЯ — вірогідно, від капище — слов’янський храм, місце поклоніння Богам; пор. український південний діалект кабиця — невеличка пічка, що її будують на подвір’ї для приготування їжі в теплу пору року; мовознавці вважають тюркським.

КАРИСЛАВ — покірний славі.

КАРН — можливо, від кара; ім’я згадується в літописах — посол Олега Віщого до греків. Див. жіноче Карна.

КВАСУРА — дослівно той, що квасить суру (готує священний напій); ім’я з ВК (дощ. 22): Бог Ладо відкрив Квасурі таємницю приготування священної сури.

КВІТАН — народжений у квітні.

КВІТКА — квітка; козацьке ім’я Квітка Гуляницький є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Горкушина); перейшло в прізвища (напр., український письменник Квітка-Основ’яненко; фольклорист Климент Квітка).

КЕЛАГАСТ — можливо, Кологаст; згадується як представник племені антів у візантійських джерелах в 565 р. (Свод древнейших…).

КИЙ — кий, клейнод (палиця з мистецьким навершям) — атрибут князівської влади; історичне ім’я князя-за­сновника міста Києва; згадується у літописах та ВК (дощ. 7-Б, 15-Б, 31, 38-А та ін.); історики вважають, що Кий, князь полянський, жив у кінці VІ — на початку VІІ ст.

КІСЕК, КИСЬКО — 1) похідне від кіска — коса (пор. варіант назви косак — козак); 2) похідне від кіт; ім’я зафіксоване у ВК: один з прабатьків слов’ян, названий сином Дажбога, Кишек Великий, внук Бастарна, правив у Голині (Голуні) — столиці Руськолані, яку руси залишили через прихід гунів і осіли в Києві (дощ. 17-А, 17-В, 19, 25, 35-А та ін.); варіанти імені — Кісте, Киська, Кишек.

КІТ — ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. — козак Кіт Костенко (Черкаський полк).

КЛЯ — закляття; ім’я з берестяної грамоти.

КОБА, КОБЯ — поширена думка, що це ім’я тюркського походження за аналогією до імені половецького хана Кобяка; однак є припущення, що ім’я утворене від слов’янського кобник — ворожбит; той, хто ворожить за польотом птахів; цікаво також порівняти зі словацьким коблина — податок священикові, що сплачується міркою зерна (міра сипучих речовин взагалі); кобь — ворожба; коба — капюшон в одязі волхвів, пізніше монахів.

КОВ, КОВА — чари; звідси коваль вважався чарівником; уявлення про Сварога як коваля, що вміє перетворювати старі металеві речі в нові вироби (міфологема перевтілення душ).

КОВАЛЬ, КОВАЧ — коваль.

КОЗА — від коза (можливо, народжений на Коляду, коли водять «козу», або під сузір’ям Козоріг; астрономічно для нашого часу — від 19 січня до 16 лютого).

КОЛ — кілок; ім’я згадується у ПВЛ — боярин, посол князя Ігора до греків.

КОЛА, КОЛО — можливо, від коло — сонце, а також небо (подібне до грецького polos — вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов’янське Сварга, коловорот); один із прабатьків слов’янорусів (пор. з ім’ям Колоксай — сина першого скіфа Таргітая).

КОЛЕН, КОЛЕНКО, КОЛІНКО — від коліно; можливо, покоління, потомство, нащадок.

КОЛИВАН — ім’я казкового велетня, під яким коливається земля.

КОЛОБ, КОЛОБОК — круглий, круглобокий.

КОЛОБРОД — той, хто бродить навколо.

КОЛОБУД — 1) той, хто будує коло (в старовину поселення будували колом); 2) той, хто пробуджує коло (сонце).

КОЛОВЕРША — дух, що допомагає відунам накопичувати багатство; уявляють у вигляді зайця або чорної кішки, що живе під підлогою чи під піччю, має спеціальний мішок для припасів, які приносить господареві (господині). Інша форма імені — Коловертиш; значення імені — швидкий, вертлявий.

КОЛОВР — коловорот, свастя; Коловр — полководець болгарського царя Крума в 812 р.

КОЛОВРАТ — коловорот (знак Сварги, Сварога); Коловрат — документальне ім’я хороброго русича, що відзначився в битвах з полками Батия в Рязані та Суздалі.

КОЛОГАСТ — сонячний гість, від коло — сонце; згадується в 560 р. під час повстання слов’ян проти римлян, батько посла антів Мезамира.

КОЛОДІЙ — дослівно коло діє; назва весняного Божества чоловічої сили та свята на його честь; молодиці виготовляють «колодки» (фалічні символи) й чіпляють не­одруженим парубкам, щоб спонукати до вибору нареченої та одруження.

КОЛОДКА, КОЛОДКО — те саме, що Колодій.

КОЛОКСАЙ — можливо, Сонце-цар; ім’я скіфського царя, наймолодшого сина першочоловіка Таргітая, який успадкував батьківський трон і став родоначальником племені паралатів. Див. легенду про це: Таргітай. Грецький поет VІІ ст. до н. е. Алкман писав: «Швидконогі Колоксаєві коні», — де коні є метафорою Сонця. Колоксай — не тільки культурний герой скіфів, але й астральне Божество, пов’язане зі святом весняного воскресіння Сонця.

КОЛОТ — можливо, скорочене від сколот (представник племені сколотів).

КОЛОТИЛО — 1) від колотити — розмішувати, збивати масло тощо; 2) від колотити — бити.

КОЛЯДА — 1) у Густинському літописі так називається Бог зимового Сонця (це досі єдине писемне джерело, що вказує на Бога Коляду, бо решта належать до усної народної міфології); 2) слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок; значення слова сучасне мовознавство пов’язує з нижньолужицьким колода, праслов’янським коленда, колокол, латинським calendae тощо; 3) так називали хлопчиків, народжених на свято Коляди (21, 22 грудня). Див. ще жіноче Коляда; також поширене українське прізвище, напр. Лук’ян Коляда є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

КОЛЯДИЧ — від свята Коляди; історична особа — руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича і Гедиміна, Колядич воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

КОМОНЕБРАНИЧ — кінний воїн (від старослов’янського комонь — кінь і брань — битва, боротьба); ім’я князя згадується у ВК (дощ. 25).

КОМОНИК — кіннотник.

КОНША — кінь.

КОПИР, КОПИРИН, КОПИРЯ — ймовірно, від копати, прокопати; географічна назва місцевості в стародавньому Києві — Копирів кінець (Копирів посад), ймовірно, названа за ім’ям власника — охоплює територію сучасної Академії мистецтв, Кудрявські схили та вул. Обсерваторну; львівський літописець передає цю назву як Капирев конець, що дає певні натяки на капище (ЕСГЛНПР).

КОРИБУТ, КОРИБУД — дослівно будь підкорювачем; Корибути — старовинний волинський шляхетський рід, до якого належав Дмитро Вишневецький, засновник Запорізької Січі. Родоначальником цього роду був Великий князь Литовський Гедимін. Нащадки цього роду стали засновниками багатьох шляхетських родин, серед яких польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди Збаразьких, Вишневеньких, Сангушків, Несвицьких, Ровенських, Порицьких, Воронецьких, Чорторийських, Корецьких, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіциних, Куракіних, Хованських та Трубецьких.

КОРІНЬ, КОРЕНЯ — корінь; символіка кореня глибока — зв’язок з родом, міцність, джерело росту: «Де є коріння, там виросте й гілля».

КОРОТАН, КОРОТЕНЬ, КОРОЧАН — ймовірно, близьке до українського Корочун; згадується в сербів Коротан в 1100–1200 р.; Корочан Людич — на службі у візантійців; Кратош — в Моравії.

КОРОЧУН — є припущення, що Корочун (Карачун) — одне з імен давньослов’янського Бога зимового Сонця, однак писемних відомостей про нього не маємо; дослівно короткий день; назва різдвяного пряника у вигляді вісімки, яким пригощають колядників; найбільш доведеним є його значення як періоду часу від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння. В Україні, вірогідно, тотожним обрядовому болгарському Бадняку і словенському Бідаю був Дідух. Дідуха (в якому перебувають духи Предків) вшановують на Різдво пирогом, схожим на великодній кулич, але якого називають крачуном: його випікають і ставлять на рушник (первісно — на солому) з різними колачами, підколачами, колачиками і підколачиками. Від порога до столу йому сиплють найліпшу солому. Поруч із Дідухом на стіл урочисто ставлять кутю. Підкидати ложку куті до стелі намагаються так, щоб крихти посипалися на сніп. Див. також Кречун, Куцень, Бідай.

КОСАК, КОСАН — чоловік із косою, козацьким чубом; воїн, козак; вживане в українців, білорусів, сербів, болгар.

КОСНЯТА — скорочене від Коснятин.

КОСНЯТИН — 1) українське запізнілий від діалектного косніти — зволікати, затримуватися; ім’я зафіксоване в 1018 p. 2) нерішучий, небалакучий (пор. також московське косноязичний).

КОСНЯЧ, КОСНЯЧКО — те саме, що й Коснятин. Ім’я боярина київського, воєводи Ізяслава Ярославовича.

КОСТИРА, КОСТИРКА, КОСТИРЯ — 1) від костер, костирище — дрова, спеціально складені для вогнища; 2) від костриця — давня назва рослини стоколос житній (кукіль). Відомий давньоруський волхв Костиря — хранитель святині Огнебога: «Аскольд і пізніше Дир усілися на землях наших, як непрошені князі, і почали князювати. Над ними досі ж були отці. По сьому Костиря, хранитель дому Огнебога, відвернувся від них, бо були вони охрищені у греків» (ВК, дощ. 6-Е); перейшло в українське прізвище: Тимко Костира, Іван Костирка (Реєстр Війська Запорізького, 1649 р.); 1651 р. — полковник миргородський Костиря.

КОСТРУБ — вірогідно, близький до Ярила — втілення чоловічої пристрасті; після Купальських свят його солом’яне опудало «хоронили» із спеціальними жартівливими обрядами. Це символізує спад продукуючої сили природи після літнього сонцевороту.

КОТИГОРОШКО — похідне від котиться горошина; ім’я казкового велетня — героя українських казок; див. також Котишко. Міфологема народження дитини чарівним способом, коли мати з’їла горошинку і народила сина-богатиря; як бачимо, сюжети «непорочного зачаття» відомі не тільки у християн, — вони є в казках багатьох народів світу, але ніхто не додумався з того робити релігію та ще й накидати її іншим народам.

КОТИМИР — ймовірно, те саме, що й Хотимир.

КОТИШКО — 1) можливо, скорочене від Котигорошко; 2) від котитися — народжувати потомство; 3) від кот (кіт); польський землероб Котишко — батько П’яста, дід Земовита — князя Польщі; саме Земовит вигнав з Польщі представника іншого роду — Попеля (в українських казках — Іван Попелян, в російських — Іван Попялов).

КОТЬКО — похідне від кіт або від котитися.

КОТЯН — похідне від кіт або від котитися.

КОЦЕЛ — не з’ясоване, можливо, тотожне іменам на Кот-; документальне ім’я моравського князя (861–874 р.)

КОЦЬ — від коц, килим, ковдра; карпато-руське.

КОЧЕНЬ — дослівно головатий; можливо, круглий (пор. качан).

КОШУЛЯ — сорочка; народжений у сорочці.

КОЩЕЙ — 1) худий, виснажений чоловік; від слов’янсь­кого кость — кістка або кощ, кощей — раб, прислужник; як вказує Г. Дяченко, «поруч з сідлальниками, конюхами, що сідлали коней, в Київському літописі згадуються й кощеї, які, очевидно, служили при рухомих обозах»; 2) можливе припущення, що це ім’я походить від старослов’янського кощюна — язичницька дума, пісня; пізніше християнізоване переосмислення слова кощунствовати (виконувати кощуни) — оскверняти християнську церкву (І. Срезнєвський, Б. Рибаков); 3) ім’я казкового персонажа, що уособлює потойбічне царство, ніч, зиму, холод; Кощей з давньоруських казок пов’язаний із міфом про смерть і воскресіння Богині Весни (Василиси Премудрої), міфологема близька до Білосніжки у північних народів та Кори-Персефони у греків.

КРАЙМИР — край світу; сербське.

КРАЙНАН — від край, країна; легендарний князь сербів, який привів плем’я в Іллірик.

КРАЙСЛАВ — край слави; сербське.

КРАК, КРЕК, КРЕХ — можливо, віщий птах крук. Легендарний полянський князь Крак (Кракус) — засновник міста Кракова. Дата його народження, смерті й роки правління не відомі. Мав двох синів Крака ІІ і Лєха ІІ та дочку Ванду. Його сини вбили страшного вавельського дракона, aле Лєх через заздрощі вбив свого брата. Інші варіанти легенди стверджують, що Крак сам убив зловісного дракона з печери біля гори Вавель. Нині в цій печері встановлений пам’ятник дракону, з пащі якого час від часу вириваються язики полум’я на радість туристам.

КРАЛЬ, КРАЛЕК, КРАЛЕН, КРАЛИК, КРАЛИЧ — від король, королевич; поширені в західних та південних слов’ян: сербів, хорватів, чехів, поляків; рідше — на Русі.

КРАС, КРАСЕН, КРАСУН, КРАСОТА — красивий, вродливий.

КРАСНОБАЙ — від красно баяти; гарний оповідач.

КРАСНОМИР, КРАСИМИР — красний (приємний) людям (миру) або прекрасний світ.

КРАСНОСЛАВ — красою славний.

КРАСНОЯР — від красивий і ярий.

КРАТ — від церковнослов’янського міра, мірка; переносно — добрий час; ім’я козака Крат Андрущенко із сот­ні Маркова Баженкова, згодом перейшло в прізвище, наприклад, Іван Крат (сотня Корчовська) — Реєстр Війська Запорізького 1649 р.

КРАЧУН — див. Корочун.

КРАЯН — земляк.

КРАЯТА — земляк; ім’я богемського князя.

КРЕМЕНЬ — кремінь; в значенні міцний.

КРЕС — народжений у місяці вогню (червень, сонцекрес); пор. кресати, кресало, викрешувати вогонь тертям дерева (живий вогонь); за Г. Дяченком, свято Купайла називається кресини.

КРЕСЕНЬ — те саме, що Крес.

КРЕСТНИЙ — в деяких районах Росії (Смоленщина, Середній Урал) збереглося уявлення про Крестного як нечистого духа, що живе на перехресті доріг, або невдоволеного покійника, що помер не своєю смертю; значення імені пов’язують не тільки із формою хреста (перехрестя, дерев’яні хрести, що ставилися на роздоріжжях), але й із поняттям хрещений батько, що може носити на собі відбиток давнього негативу по відношенню до чужої релігії, в яку насильно навертали. Існує вислів «крестной попутал», який пізніше перероблено християнами на «чорт попутал». У сучасних рідновірів приказка «Христос поплутав». Див. ще Хресний.

КРЕСЬКО — від кресати, кресало, викрешувати вогонь; ім’я козака Кресько Цукоренко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

КРЕЧУН — див. Корочун.

КРИВ, КРИВЕ — жрець, засновник племені кривичів (білорусів); кастові імена 21 покоління литовських жерців Криве Кривейте (Учитель Учителів), які зберігали вічний вогонь Знич (земний вогонь) у храмі Ромува (м. Вільно).

КРИВЕСЛАВ — від кривич і слава.

КРИВИЧ — людина з племені кривичів (східнослов’янські або литовські племена, що жили у верхів’ях Західної Двіни, Дніпра і Волги; предки білорусів).

КРИВОРІГ — кривий ріг; ріг — символ добробуту, ритуальний посуд; історичне ім’я князя з роду Білоярів, який розбив греків в м. Сурож (згадується у ВК, дощ. 4-В).

КРИКУН — крикливий.

КРИЛАЧ — крилатий.

КРИЦЯ — сталь; залізний, загартований (у значенні міцний, дужий, витривалий).

КРИШЕНЬ — один з Богів Кола Сварожого, згадується у ВК (дощ. 11-Б); ім’я надавалося народженим у місяці Кришні (вірогідно, зимовий період, найближче виведення слова від крига, крижень або від криж — Сварга, символ Сварога).

КРІПИШ, КРІПЧУН — міцний, кріпкий.

КРОК — чеське; за легендою, князь Крок мав трьох дочок: Казі, Тету, Лібуше, кожна з яких мала свій замок — Казін, Тетин і Лібушин (див. жін. Лібуша).

КРУГЛЕЦЬ — кулястий, повний, товстий.

КРУТ — крутий, грізний; історичне ім’я князя бодричів згадується в ХІ ст.

КУВАЧ — коваль.

КУДЕНЯ — від кудесник.

КУДЕС, КУДЕСНИК — чаклун, волхв; в давні часи було руським ім’ям, що позначало насамперед професійну діяльність; згодом перейшло в прізвище, Кудесников згадується в Каргополі в 1525 р. (А. Баженова).

КУДЕЯР, КУДІЯР — кудесник Ярила (за В. Казаковим); документальне ім’я боярського сина Кудеяра Тишенкова, який закликав кримського хана Давлет-Гирея спустошити Москву в 1571 p.; у російських казках та народних піснях Кудеяр зображувався як розбійник і душогуб, який потім нібито розкаявся і став християнином.

КУДЛАЙ — кудлатий, патлатий.

КУЄВДА — 1) від куйовдити; кудлатий, розкуйовджений; з кошлатим волоссям; 2) від куйовдитися — робити що-небудь дуже повільно; повільний (ЕСУМ).

КУЙ — 1) наказовий спосіб від кувати; 2) те саме, що й Кий; згадується в Іпатіївському літописі в рік 1259; в 1399 р. — Куй, король Дубровицький у Сербії.

КУЙБІДА — дослівно той, що скував біду.

КУНЕЦЬ — чол. рід від куниця; ім’я козака Кунець Сенюкович є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

КУПАВОН — збуджений, пристрасний.

КУПАЛБОГ — те саме, що Купайло; за ВК (дощ. 38-А), Купалбог «до Митнищ правитиме всяким омовінням».

КУПАЛДІЙ — від Купайла; історична особа — руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича і Гедиміна, Купалдій воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

КУПАЙЛО — Бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від купа — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також купатися). На думку архео­логів, у лісостеповій зоні України Купайла (Собутку) святкували вже три тисячі років тому. На честь цього свята поляки назвали священну гору Собутка (Слєнжа). Цікаво, що у росіян нема пісень з іменем Купайло і багатьох обрядів, які збереглися в інших слов’ян (за І. Сахаровим). На півночі Росії є тільки християнізована Аграфена Купальниця.

КУПЛЕНИК — куплений; той, над яким здійснили обряд «продажу»; див. опис обряду: чол. ім’я Продан, жін. — Кума та ін.

КУРИЛО — від курити, курява; народжений під час бурі (куряви), сильного вітру. Як ім’я відоме в Київській Русі та залишилося досить поширеним і за часів Козаччини в Україні — часто згадується в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.: Курило Луценко (сотня Олив’ятинська), Курило Ярошенко (сотня Шубцева), Курило Кондратів та Курило Змирний (сотня Стародубова), Курило Малазенко (сотня Савина) та ін.

КУЦЕНЬ — 1) куций, малий; найкоротший день; 2) народжений в період Куценя (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння), який ще має народну назву Корочун.

КУЦ, КУЦИК, КУЦЬ — 1) куций; те саме, що й Куцень; 2) чортик; козацькі імена Куць Тищенко, Куцик Черепненко (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

КУЧКО — від куча; ім’я боярина, який мав хутір Кучкове на місці сучасного Кремля, його вбив Ю. Довгорукий в 1147 р. З цього починається історія Москви.

КУЧМА — висока кошлата шапка; дослівно: кудлатий, патлатий.

КУШПЕТ — від кушпела, кушпетити — здіймати пил, куряву.

Л

ЛАДИМИР — 1) від лад і мир; 2) скорочене від Володимир.

ЛАДИМ — від лад; історична особа — руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, воював із христоносцями та татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

ЛАДО — Бог порядку (ладу), Дід-Ладо — пращур слов’ян; див. ще Ладобог та жін. Лада.

ЛАДОБОГ — Бог порядку, спокою, миру згадується у ВК (дощ. 38-А), де розповідається, яким Богам треба співати Славу: «І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі».

ЛАДОЛЮБ — той, хто любить лад, Бога Лада.

ЛАДОМИР — той, хто ладує, злагоджує мир (людей).

ЛАДОСЛАВ — той, хто славить Лада, див. ще Лади­слав.

ЛАЗКО, ЛАЗЬКО — від лазити, пролізати; українські козацькі імена: Лазько Микитенко, Лазько Кальченко, Лазків зять та ін. (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.)

ЛАЗЬНИК — у білоруській міфології — дух лазні (бані); йому залишають віник і воду, вважаючи, що він париться після півночі, тому не любить, якщо хтось затримується в лазні до ночі. Саме слово лазня походить від лазити — вилізати по драбинці на полицю, де парилися. Див. ще Банник.

ЛАПА — від лапа; ім’я новгородського воєводи 1364 p.

ЛАШКО — див. Лях, Ляшко; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ЛЕБЕДЯН — син Лебедя; ім’я згадується у ВК (дощ. 34, 36-Б): «Лебедян, його ж називали ще Славер», він княжив після Кия 20 років. Варіант імені — Лебедень.

ЛЕВКО — зменшене від лев (лев — символізує силу і владу); мотиви називання могли бути пов’язані із Зодією (у сузір’ї Лева за астрономічним язичницьким календарем Сонце перебуває з 11 серпня по 17 вересня); однак є версія, що Лев — не слов’янське, а грецьке ім’я (від Leon).

ЛЕЛЬ — Бог весняного оживлення природи; Лель — син Лади, брат Лелі; він же покровитель бджолярства та проростання хлібів; крім землеробського значення, він ще й опікун закоханих, допомагає обирати шлюбні пари; білоруси вважають, що Лель заколисує дітей, наводить на них сон. За польським істориком Длугошем, Лель і Полель — Божественні брати-близнюки, як у римській міфології Кастор і Полукс, що є помічниками людини, особливо воїнів, вершників, моряків; вони — втілення ідеї періодичної зміни життя і смерті, світла і темряви.

ЛЕПКО — гарний, вродливий (діалектне українське лепський, ліпший). Див. також жін. Ліпа.

ЛЕСЛАВ — улесливий (від давньоруського лесть); уславлений лестощами.

ЛЕСТЬКО — від лесть, лестити; історичні особи: син Казимира ІІ Справедливого; син Казимира І та ін.

ЛЕСЬ, ЛЕСЬКО — 1) діалектне десь — є, єсть; утворене з частки ле і вказівного займенника се, що зазнав редукції, як наприклад, у слові ось; 2) скорочене від Леслав (а не від Олександр, як це вважають нині).

ЛЕТЯГА — від нетяга, летяга — дослівно той, що весь час міняє місце, не має пристанища (ЕСУМ. 3. 227); історичне ім’я козацького осавула, учасника українсько-польської війни (згадується в 1633 р., «Історія Русів»).

ЛЕХ, ЛЄХ — родоначальник поляків (легенда про трьох братів: Леха, Чеха, Руса); можливо, близьке до російського Леший, Лешко, Лешак, що тотожне українському Лісовику; дослівно мешканець лісу. Пор. також зменшено-пестливі форми цього імені Лешек, Лешко, враховуючи польське походження племен радимичів і в’ятичів, які мігрували на територію Московії.

ЛЕХНО, ЛОХНО — від Лех, Лях; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ЛЕШКО, ЛЕЩЕК — зменшене від Лех; історичні особи: король Малої Польщі Лешко Краківський; Лешко Земовитович (до 963 р.).

ЛИХАЧ — лихий, злий; писемна згадка — ім’я попа Лихача 1161 p.

ЛИХОВИД — 1) лихий на вид (вигляд); 2) той, хто бачив лихо.

ЛИХОЛАТ — 1) той, хто має погані (лихі) лати (військовий обладунок); 2) пор. також московське переосмислення українського лихий (злий, поганий) — ліхой (бравий, зухвалий).

ЛИХОТА — скорочене від імен на Лихо-.

ЛІК — значення не з’ясоване; ім’я скіфа, сина царя Спаргапейта. В ті часи корінь Лік- був досить словотворчим (для власних імен) як у Греції, так і в Скіфії.

ЛІПОКСАЙ — сучасна народна етимологія: ліпий, вродливий цар; ім’я скіфського царя, одного з синів Таргітая, родоначальника скіфського племені авхатів. Див. легенду: Таргітай.

ЛІСКО — від ліс, можливо, народжений в лісі.

ЛІСОВИК — лісовий дух, господар лісу; він ніби зливається з деревами, ховається в гіллі чи в покручених коренях дерев, борода його переплетена лісовими зелами, він оброслий зеленим мохом; шум дерев — це його голос; іноді він з’являється людині в образі зайця, дикого козла, собаки, теляти, кішки чи навіть поросяти; про нього є безліч повір’їв і переказів. Іноді Лісовиків уявляють як цілу родину з жінками й дітьми, які живуть в лісових хащах, господарюють і харчуються як люди. Кожен ліс має свого Лісовика, і, якщо забреде чужий, трапляється сварка й бійка. Існує також уявлення про нього як про «царя Лісового», високого, поважного, в білому одязі, з довгою сивою бородою, справедливого й мудрого повелителя звірів; він ніколи без причини не зашкодить людині. Лісовик охороняє ліс від надмірного полювання чи вирубування, але допомагає тим, хто дотримується правил поведінки в лісі. За звичаєм, у Лісовика просять дозволу на вхід у ліс, полювання, збирання ягід та грибів, ночівлю в лісових хатинках (куренях). Його задобрюють їжею, яку кладуть на галявині (жертвопринесення): хлібом, сиром, великодніми крашанками тощо.

ЛІСУН — див. Лісовик.

ЛІТАВЕЦЬ — див. Перелесник.

ЛІТО — народжений влітку або на Новоліття, тобто на першого весняного Молодика (первісно літо — рік).

ЛОБ — головатий; переносно здоровий, міцний, грубий (пор. українське лобур, лобуряка).

ЛОБАН — головатий.

ЛОЗАН — від виноградної лози; священний напій; болгарське.

ЛОЗКА — 1) зменшене від виноградна лоза; 2) лоза — весняна хороводна гра, в якій увесь хоровод проходить у «ворота» з піднятих рук двох учасниць, при цьому співають обрядові пісні. Історична особа — Хведір Лоза, ХV ст., від якого пішли Лозки.

ЛОСЬ, ЛОСИК — 1) лось; 2) давня назва сузір’я Велика Ведмедиця; козацьке ім’я Лосик Шавуленко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Гуняки).

ЛУГОВИК — дух лугу; луговий, польовий дух; живе в норах на лузі, виходить в полудень і під час заходу сонця; в цей час його вважають небезпечним для людини: може наслати лихоманку, іншу хворобу. Вірування в Луговика характерні для північнослов’янських регіонів.

ЛУДСЛАВ — можливо, від луд — видозмінене люд і слава — славний людяністю.

ЛУЗАН — назва горішка, який, дозрівши, сам вилущується.

ЛУКАШ — стрілець із лука; історичне ім’я переяславського полкового обозного за гетьмана Богдана Хмельницького.

ЛУНЬ — сивий, сірий, білесий; лунь — хижий птах попе­лясто-сірого кольору.

ЛУЧ — промінь.

ЛУЧЕЗАР — від луч — промінь і зоря; народжений в променях зорі; болгарське.

ЛЮБ — від любити, любов; ім’я духа-охоронця шлюбного ложа. Уявляється в образі пухнастого золотошерсного кота, який тримає в роті стебло рослини, що називається стрілолист. Вважається, що Люб відганяє від спальні Нелюба — такого ж кота, тільки чорного. Любу приносять пожертви у вигляді спеціально випеченого хліба (жіночого і чоловічого символів), які ставлять у потаємних місцях спальні.

ЛЮБАС — коханець.

ЛЮБГОСТ, ЛЮБОГОСТ — любий гість.

ЛЮБИК — любий; скорочене від імен на Люб-.

ЛЮБИМ — любимий син.

ЛЮБИСЛАВ — той, хто любить славу (Богиню Славу).

ЛЮБМЕЛЬ — у білорусів Бог шлюбу; на весіллях його зображає гарний хлопчик років десяти-дванадцяти, вдягнутий у білу сорочку, червоні чобітки, червоний пояс і вінок з червоних квітів; він сидить біля молодих, кладе молодій у черевик гроші, бажаючи цим багатства молодому подружжю; йому співають пісню як весільному Божеству.

ЛЮБОДАР — дарунок любові.

ЛЮБОЗОР — 1) той, хто любить зорі; 2) любий, приємний на вигляд (для зору).

ЛЮБОМИЛ — від любий і милий.

ЛЮБОМИР — любий для миру (людей).

ЛЮБОМИСЛ — той, хто любить мислити.

ЛЮБОМУДР — той, хто любить мудрість.

ЛЮБОНІГ — той, хто любить ніжність (від давньоруського ніга, ніжність).

ЛЮБОР — скорочене той, хто любить боротьбу.

ЛЮБОЧАД — люблячий дітей (від слов’янського чадо — дитина).

ЛЮБОШ — скорочене від імен на Люб-.

ЛЮБОЯР — дослівно той, хто любить пристрасно — від любов і яр — пристрасть, нестримність.

ЛЮБЧИК, ЛЮБО — словенське Lubchek (тотожне грецькому Філіп, лат. Амадей).

ЛЮБША — скорочене від імен на Люб-.

ЛЮДЕВИТ — від люди і витязь; князь Людевит І Посавський (810–823) належав до Хорватської династії.

ЛЮДМИЛ, ЛЮДОМИЛ — людям милий.

ЛЮДОМИР — 1) мирний із людьми; 2) той, хто мирить людей; за давніх часів поняття люди і мир були тотожними, може бути, що Людомир означає взагалі громадський діяч.

ЛЮДОСЛАВ — 1) славлений людьми; 2) той, хто славить людей.

ЛЮДОТА — можливо, скорочене від імен на Люд-; документальне ім’я київського коваля-зброяра Х ст. (напис на мечі: «Коваль Людота»).

ЛЮМИР — від любий миру; ім’я слов’янського співця (“Русалка Дністрова»).

ЛЮТ — лютий, злий, суворий; народжений у лютому; Лют Свенельдич — ім’я сина воєводи Свенельда.

ЛЮТИЧ, ЛУТИЧ — від лютичі — назва слов’янського племені; ім’я відетнонімного походження: чоловік із племені лютичів; можливо, від лютий — епітет вовка, символ воїнської касти.

ЛЮТКО — те саме, що й Лют.

ЛЮТОБОР — лютий в боротьбі.

ЛЮТОБРАН — лютий в боротьбі (на полі брані — борні).

ЛЮТОМИСЛ — той, хто мислить суворо, люто.

ЛЯДА — за польським істориком Длугошем, Ляда — язичницький Бог західних слов’ян, тотожний римському Марсу, який первісно вважався Богом весняного цвітіння, пробудження природи, а пізніше — войовничості.

ЛЯХ, ЛЯШКО — зменшене від Лех, Лешко (українська форма лях — давня назва поляків); козацьке ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

М

МАВОК — дитина Мавки; див. жін. Мавка.

МАК — 1) квітка; 2) ім’я означає гарного і розумного; макове зерно — символ розуму; пор., що каже українська приказка про нерозумного: «Їж, дурню, бо це з маком»; «Аби цвіт — а маку ніт» (про гарного, але нерозумного); 3) макова голівка — символ Прародительки, голови Роду в часи матріархату. Припускають, що ім’я Мокоші (Макоші) пов’язане з маком, її зображення на рушниках також нагадують стиглу маківку — символ надзвичайної плодючості. Пор. маківка — купол церкви, святилища; Маковій — предковічне язичницьке свято Врожаю. Християнська церква до цього свята (1 серпня) притягла «за вуха» старозаповітну легенду про юдеїв Маккавеїв, які не мають ніякого відношення до християнства хоча б тому, що це сімейство рабинів стратив цар Ірод ще в 37 році до н. е. (тобто до народження Христоса). Батько, мати, семеро синів та інші родичі жорстоко знищували язичництво, впроваджуючи вогнем і мечем свою релігію — юдаїзм. Ірод знищив їх як узурпаторів духовної і світської влади в Юдеї.

МАЛ — малий; ім’я древлянського князя, за легендою, страченого княгинею Ольгою. Певний час в історичній літературі побутувала думка, що Малуша (мати князя Володимира-христителя) — дочка князя Мала (комусь було вигідно виводити його «чисто» князівське походження). Але існує й легенда про Малушу як дочку рабина (див. Малка), що заперечує її походження з цього князівського роду. Відомо, що нащадки Мала, як і все плем’я древлян, довго трималися язичництва і були в опозиції до християнки Ольги. Історики й літописці плутають князя Мала з мешканцем міста Любеча (на Чернігівщині) — Малком Любечанином; Мал, Малик, Малаш — козацькі імена (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

МАЛКО — зменшене від Мал; ряд дослідників (М. Брайчевський, Б. Рибаков, Д. Ліхачов) стверджують, що батьком Малуші був саме Малко Любечанин. На неслов’янське походження Малуші, її брата Добрині та сина Володимира вказують деякі побічні ментальні риси, що проступають зі скупих літописних і народних джерел: зв’язок із новгородським купецтвом, опіка дядька Добрині над малолітнім «претендентом на Київський стіл», слухняність Добрині щодо порад його матері, яка (в народному епосі) владно керує всім «сценарієм» захоплення влади, і нарешті — найняте на купецько-лихварські гроші військо, яке й садовить Володимира на Київський стіл. Наявність у Києві та в інших містах Русі синагог вказує на те, що в той час серед населення Русі вже було чимало юдеїв. Пор. також сучасне прізвище Малкович (нащадок Малка).

МАЛОГОСТЬ — малий купець.

МАЛУШ — від малий; козацьке ім’я Малуш Шостакович є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Гуняки).

МАЛЬЧИЧ — від малий; історичне ім’я козака.

МАЛЮТА — форма імені Мал; Малюта Скуратов був катом при московському цареві Івані Грозному.

МАМАЙ — 1) кам’яна статуя в степу (культова скульптура, те саме, що й бовван); пор. українське мамай — майоріти, бовван — бовваніти — виднітися вдалині; 2) за В. Ірклієвським, старе народне — головнокомандувач, воєвода, король, князь; тюркське відважний, відчайдушний; латинське юний, малий; 3) походження українського культурного героя козака Мамая досить давнє: існують фантастичні легенди про козака, який не старіє і живе сотні років, він з’являється в найскладніші моменти бою і допомагає козакам перемагати ворога. Мамай — образ незнищенного козацького духу. В Московщині Мамаєм лякали дітей: «Баю-бай, баю-бай, к нам приехал Мамай, просит: дитятко отдай...»

МАРИБОР — той, хто бореться з Марою (втіленням мороку, смерті); назва міста в Словенії на р. Драва, що відоме з ХІІ ст. як замок словенського лицаря Марибора, пізніше графство Маркбург.

МАРУН — народжений взимку.

МЕДОСЛАВ — пасічник.

МЕЖАМИР, МЕЖИМИР — від межа і мир; старослов’­янське межда — середина, границя; індоєвропейське *medhio — середній (ЕСУМ); історичне ім’я князя антів, який боровся з готами, його підступно вбили авари (обри) — вбивство посла вже в давні часи вважалося порушенням міжнародного права. Ця подія датується між 558 і 565 рр. (Свод древнейших…).

МЕЗАМИР — те саме, що Межамир.

МЕЗЕНМИР — те саме, що Межамир; ім’я Мезенмир згадується у ВК (дощ. 24-А, 24-Б).

МЕЗИСЛАВ — між славою, оточений славою; як ім’я одного зі слов’янських князів згадується у ВК (дощ. 25).

МЕНШИМИР — менший мир; брат Романа Мстиславовича, князь у Берестю (Густинський літопис).

МЕНЬШАК, МЕНЬШИК — 1) найменший в родині; 2) зменшене від Меншимир.

МЕСТИВОЙ — воїн помсти; старослов’янське мьсть — означає взаємно, поперемінно (ЕСУМ); ім’я князя бодричів; див. ще імена на Мсти-.

МЕСТЯТА — 1) місцевий; 2) мстивий.

МЕЧИСЛАВ — лицар, прославлений мечем; ім’я польського короля, першого з династії П’ястів, який охристив Польщу за православним обрядом, а потім пере­йшов у латинський (Мєшко І).

МЕША, МЕШКО — найменший; від мешкати, замешкатись — запізнитися; ім’я кількох польських королів; вважають, що Мешко — скорочене від Мечислав; наприклад, польський король Мєшко І (Мечислав I, близько 935–992 рр.) — перший історично достовірний польський князь із династії П’ястів (батько Болеслава І Хороброго), був одружений із дочкою чеського князя Дубравкою, розпочав християнізацію Польщі. Відомі й українські імена Мешко, наприклад, козак Мешко Теретинський є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Горкушина).

МИЗГИР — зоологічне тарантул, різновид павука, лат. Lukosa singoriensis (ЕСУМ); ім’я селян поширене в Росії 1550, 1597, 1626 рр. (А. Баженова); ймовірно, від цього слова утворено й прізвище Мезгач, зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

МИЛАН, МИЛАШ — скорочене від імен на Мил-; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

МИЛІЙ, МИЛКО — скорочене від імен на Мил-.

МИЛО, МИЛ — милий; болгарське.

МИЛОВАН — 1) помилуваний; 2) милований (той, яким милувалися).

МИЛОВИТ, МИЛОВИД — милий витязь; миловидий, гарний.

МИЛОДАР — милий дарунок.

МИЛОГОСТЬ — милий гість.

МИЛОЄ, МИЛОЙКО — від милий, коханий; сербське.

МИЛОМИР — милий для миру (людей).

МИЛОНІГ — від милий і ніжний (ніга — ніжність).

МИЛОРАД — від милий і радісний.

МИЛОСЛАВ — від милий і славний; милий Богині Славі.

МИЛОТИН — від милий; західнослов’янське.

МИЛОШ, МИЛЮТА, МИЛЯТ, МИЛЯТА — скорочене від імен на Мил-.

МИЛЯТИН — поширене скорочене від імен на Мил-; писемна згадка імені 1216 p.

МИЛЯШ — скорочене від імен на Мил-.

МИРОБОГ — від мир і Бог; існує народна молитва-оберіг: «Миробоже, виходжу я в путь, а ти поруч будь...»; ім’я жерця Бушівського святилища, викарбоване на кам’яній плиті (нині Вінниччина); окремого Бога з ім’ям Миробог не існувало.

МИРОГНІВ — мирний гнів, палкий мир.

МИРОГОСТЬ — мирний гість (купець).

МИРОДАР — той, хто дарує мир.

МИРОДЕРЖЕЦЬ — Бог Права — правитель Всесвіту, який «держить» увесь світ (мир); давній язичницький епітет (чи синонім) Бога Всевишнього; християни надають це ім’я своєму Дияволу, якого ще називають «мирской князь», що вказує на його язичницьке походження, яке було ненависне християнським попам. Див. ще Див, Дий.

МИРОЛЮБ — той, хто любить мир; улюбленець народу.

МИРОМИР — мирити мир; південнослов’янське ХІ ст.

МИРОНІГ — від мирний і ніжний (від ніга); 1171, 1185 рр. тисяцький і посадник Новгородські; 1239 р., поляк (А. Баженова).

МИРОНОС — від мир носити.

МИРОСЛАВ — той, хто славить мир (людей) або уславлений миром.

МИРЧО — скорочене від Мирослав; болгарське.

МИСЛАВ — 1) ймовірно, скорочене від Мирослав; 2) від мисль і славний; князь Мислав І з Хорватської династії (835–845).

МИСТИША — скорочене від Мстислав.

МИТРА — з давньоарійського сонце; Бог Митра в іранців — Бог Сонця і світла. Найпопулярніші міфи про Мітру оповідають про його дружбу з Сонцем та про здолання ним міфічного бика (відображений у мистецтві сюжет). Культ Мітри перенесли на захід кілікійські пірати; в межах Римської імперії він поширився і на Балканах; тому в болгарських народних піснях натрапляємо на це ім’я. Ймовірно, сучасне ім’я Митра походить від християнського імені Дмитро (пор. зменшені Мит­рик, Митя), яке в свою чергу походить від грецького імені Богині родючості Деметри.

МИТУСЬ — 1) дослівно лежати головами в різні боки, один проти одного, або навхрест; 2) старослов’янське митусь — взаємно: від мьсть — помста, подяка; іноді означає всупереч (ЕСУМ); ім’я славнозвісного давньоруського співця.

МИШАТА — маленьке ведмежа; ім’я згадується в берестяній грамоті.

МІЗГИРЬ — павук; російське.

МІЗИН — від мізинець (палець), найменший син: в Київській Русі було досить популярне ім’я; відомі й українські козацькі імена Мізин Віхторенко (сотня Івахниченкова) і Мізин Бритненко (сотня Ольшанська) а також прізвища Федір Мізин (сотня Куришкова) і Олекса Мізиненко (сотня Ольшанська), що є в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.

МІКЕ, МИКЕ — ім’я жерця західних слов’ян, згадується у Гельмольда.

МІНЕЦЬ, МІНЯЙ, МІНЯЙЛО — 1) дослівно виміняний або підмінений (пор.: невдала дитина — народне обміна, одміна, відмінча); 2) той, хто міняє різні речі, товари тощо; за ЕСУМ, ганчірник — сучасне «макулатурник». В давні часи, можливо, таке ім’я було пов’язане з обрядом, здійснюваним з обережною для дитини метою.

МІСЯЦЬ — 1) народжений при Місяці; присвячений Місяцю; 2) від індоєвропейського *mens, *mes, пов’язаних з *me — мірка (міряти час за Місяцем); назва Місяць виникла як заміна первісного Луна, що було мовним табу (заборона називати ім’я нічної Богині).

МІХ, МІХА — мішок, шкіра, бурдюк; ковальський міх (піддувало); див. українську билину про Міха Потока — чол. Потік.

МЛАДЕК — 1) молодець (чеське); 2) народжений на молодику (новому місяці).

МЛАДЕН — південнослов’янське; від молодець, молодий.

МОВЕСЛАВ — мовою славний; ім’я-новотвір.

МОВЧАН — німий, безмовний, мовчазний.

МОГУТА — могутній; ім’я борця проти насильницького впровадження християнства (згадується в Никонівському літописі 1008 р.; Ф. Дудко «Стрибожа внука»).

МОЙСЛАВ — князь мазовецький (1047), чашник Мешка ІІ.

МОЛИБОГ — 1) вимолений, випрошений у Богів; 2) народна назва жайворонка; ім’я батька боярина Івора Молибоговича.

МОЛНЕЗАР — зароджений блискавкою (Молнією, Молонією); народжений під час грози.

МОРГУН — той, що моргає.

МОРОЗ, МОРОЗКО — народжений в мороз; дух холоду, відомий Дід Мороз, свято якого за астрономічним язичницьким календарем — 6 грудня; повелитель Зими і зимових Святок; близький до Велеса.

МСТИБОГ — від старослов’янського мзда — плата: вдячність Богам; сучасні рідновіри вважають, що це ім’я означає месник за Богів (В. Казаков). У давнину слово мстити означало так само, взаємно: як людина Богові — так Бог людині. Первісно це слово не мало того негативного значення, яке виробилося під впливом християнства, адже християни відкинули правило кровної помсти «зуб за зуб, око за око», бо за зло, на їхню думку, треба платити любов’ю: «Любіть ворогів своїх...». Однак самі християнські пастори ніколи не дотримувалися принципів, які вони ж самі проголошували, впроваджуючи свою віру вогнем і мечем, знищуючи святині завойованих народів, убиваючи служителів їхніх культів. Отже, й поняття мстивий бог набуло біб­лійного відтінку, де старозаповітний Ягве (бог юдейської релігії) неодноразово проголошує: «Я бог мстивий і страшний».

МСТИСЛАВ — від старослов’янського мстити — платити взаємністю; дослівно подяка Славі; ім’я князя Тмутороканського (сина Володимира).

МСТИША — скорочене від імен на Мсти-.

МУДРОСЛАВ — уславлений мудрістю; ім’я-новотвір.

МУРАШ — мурашка; в значенні малий.

МУСОКІЙ — не з’ясоване, ймовірно, викривлене візантійцями; ім’я непереможного дулібського царя, який об’єднав слов’янські племена на Дунаї поблизу Доростола й загинув через зраду християнина з германського племені гепідів, потрапивши у полон до візантійського полководця Пріска (592 р.).

МУТИМИР — не з’ясоване; ймовірно, від мутити (каламутити, мішати) і мир; або смута — період сум’яття, невдоволення в суспільстві; відомий князь Мутимир І (Хорватська династія, 892–900 рр.).

Н

НАВА — за слов’янською вірою — один із трьох часових вимірів, що позначає духовний світ покійних Предків; коріння Роду; див. ще Права, Ява.

НАГНИБІДА — 1) дослівно той, що змушує Біду нагинатися; 2) той, хто зігнувся від біди.

НАДЕЖА — надія, надійний.

НАДІЙ — надійний; пара до жін. Надія.

НАЖИР — народжений для добробуту (жир — багатство); ім’я Нажир Переяславич є в літописі 1162 p.

НАЙДА — знайдений; див. також жін. Найда.

НАЙДЕН — те саме, що Найда.

НЕБАБА — дослівно не баба, в значенні не боязкий; ім’я козацьке, історичне — чернігівський полковник, учасник козацько-польської війни (“Історія Русів»).

НЕБО — те саме, що й Бог, Сварог; у слов’ян були окремі молитви Небу.

НЕБУЛ — захисне ім’я (обманне) не був; князь-воєвода

НЕВГОДА — неугодний.

НЕВЕР — 1) вірогідно, представник племені неврів, відомого з часів Геродота V ст. до н. е. як одне зі скіфських племен; 2) можливо, від невір (існує назва села Невірівка: так християни назвали поселення людей за те, що вони не визнали чужої віри — християнства).

НЕВЗОР — непримітний, неблаговидний (такі імена надавалися з метою оберегу від злих сил).

НЕГОДА — народжений в негоду.

НЕГОЙТА — не з’ясоване; південнослов’янське ім’я, що, можливо, означало те саме, що й Негода.

НЕГОРАД, НІГОРАД — радий ніжитися (ім’я з новгородської берестяної грамоти): від ніга — ніжність і радість.

НЕГОСЛАВ, НІГОСЛАВ — той, хто славить ніжність (нігу).

НЕДАЛ — не дав; ім’я з берестяної грамоти.

НЕДАН — неданий, ім’я з берестяної грамоти.

НЕДІЛКО — 1) нероба; 2) від неділя (день, в який не можна працювати; дослівно не робити діла).

НЕЖДАН — нежданий; ім’я з берестяної грамоти.

НЕЖИЛ — не жилець; охоронне ім’я з берестяної гра­моти.

НЕЗАМИСЛ — простак, незамислений.

НЕЗВАН — незваний; ім’я з берестяної грамоти.

НЕЗДАН, НЕЗДИЛО — нездатний; ім’я з берестяної грамоти.

НЕКЛАН — гордий, не здатний кланятися.

НЕКЛЮД — незграбний (від московського неуклюжий, нелюдимий).

НЕКРАС — некрасивий; історична особа — Некрас Рукавов, його спалила християнська інквізиція в Новгороді у 1504 p.; ім’я з берестяної грамоти.

НЕЛЮБ — нелюбимий, небажаний.

НЕМИР — 1) нелюдяний; 2) неспокійний, шумливий.

НЕНАШ — чужинець.

НЕПОГОДА — 1) уособлення вітряної холодної години; як протилежність Погоді — добрій і теплій годині; 2) у поляків те саме, що Посвистач, Похвіст, Стрибог; тобто цілком окреслене теїстичне поняття — Бог, який завідує погодою взагалі. Наприклад, Посвистача (Бога Вітрів) молили, щоб добру погоду дав і моря не турбував. Очевидно, Погода і Непогода є лише подвійними проявами одного Божества (Посвистача, Стрибога тощо). Так називали народжених у вітряну чи холодну погоду.

НЕРАДЕЦЬ — ледар; дослівно не радетель, тобто той, хто не турбується ні про що; ім’я згадується в літописах 1086 p.

НЕСМІЯН — невеселий; той, хто не сміється. Див. ще жін. Несміяна.

НЕСОЛЕН — несолений (в значенні невиразний).

НЕСТОР — ймовірно, не сторонній або нестійкий; ЕСУМ подає Нестор: від грецького нестос — повернений; П. Золін вважає не запозиченим у греків, а слов’янським, тотожним захисним іменам на Не-.

НЕСУЛ — дослівно не сулящий — той, хто не дає ніяких обіцянок; ім’я з берестяної грамоти.

НЕЧАЙ — нежданий (від старослов’янського не чаяти — не сподіватися, нечаяний — несподіваний).

НЕЧУЙ — від назви рослини нечуй-вітер, пов’язаної з вірою в її магічну силу зупиняти вітер на воді, рятувати човни й кораблі від затоплення, допомагати ловити рибу без невода. Збирають цю рослину зимою на берегах річок і озер опівночі з 1 на 2 січня (Водокрес Богині Дани). Мотиви називання — вірогідно, народження в цей час або якийсь інший зв’язок з цією рослиною.

НИСКИНЯ — не з’ясоване; ім’я древлянського князя.

НІГОСЛАВ — ніжністю славний.

НІЖАТА — скорочене від Нігослав; ім’я ладозького посадника.

НІКЛОТ — ймовірно, слов’янський аналог гр. Микола — переможець, нескорений; останній язичницький князь бодричів, який вів запеклу боротьбу проти христоносців і героїчно загинув у 1160 р. Його син Прибислав став засновником династії Ніклотингів — саксонських герцогів Мекленбурга, які правили до 1918 р.

НОВАК, НОВИК — народжений на Молодику.

НОВОЖИЛ — новий жилець.

НОВОМИР — нова людина в миру.

НОВОСЛАВ — той, що славить нове; ім’я-новотвір.

НОВОТВОР — творець нового; ім’я-новотвір.

НОВОЯР — 1) присвячений новому весняному сонцю; 2) народжений на свято Ярила; історичне ім’я князя, який воював з греками й варягами, згадується у ВК (дощ. 23).

НЯНЬКО — опікун; нянька; так називали старших дітей, які доглядали молодших.

О

ОБИДЕН — 1) повсякденний; 2) ображений (що сумнівно; російське).

ОБОР — оборонець, від давньоруського обора — загін (І. Білик).

ОБРЕТИН — від обрести — здобути; західнослов’янське.

ОВИННИК– вогняний дух, який має спільні риси з Домовиком, але його місце — овин (стодола); одяг Овинника чорний, мабуть, від сажі (на відміну від Домовика, який має білий одяг), очі горять як жаринки; ночами він підмітає стодолу, віє зерно, надає йому «спорню», а у знаючого господаря навіть молотить вранці. Йому приносять у жертву перший сніп, кидаючи його у вогонь, а також після обмолоту залишають сніп.

ОВСЕНЬ — походить з пелазгійського Ausel, етруського Usil; назва Овсень отримана під впливом назви Житнього Духа; у білорусів близький йому Жицень — Вів­сяний Дух. У народів, де головним посівним зерном є овес, ним засівають на Різдво, при цьому закликають Овсеня. Свято Овсеня згадується у ВК (дощ. 37-А): «Овсяна велика і мала»; а також дощ. 6-Б: «обирали князів із отців, і ті були од Овсеня до Овсеня» (тобто річне коло). У латишів зафіксоване весняне свято Овсеня, що збігається з нашим Ярилом — 23 квітня (Усинь). Дяченко вважає Овсеня Богом осіннього сонця і подає назву овсешнія песні — пісні, які виконують на свято Овсеня. На думку О. Фамінцина, він тотожний із образом Кози, яку водять на Різдво і є символом родючості. Інші варіанти Авсень, Усень, Говсень, Таусень.

ОВСЯНИК — народжений на свято Овсяної (Овсеня).

ОВЧИНА — народжений на овечій шкурі (використовувалася ритуально як символ багатства); писемна згадка імені 1530 р.

ОГЛЕНДЯ — той, хто оглядається або оглядає (спостережливий, передбачливий); ім’я боярина, який закликав до єдності слов’янські племена: руськолань, венедів і борусів; згадується у ВК (дощ. 8, 8(2)).

ОГНЕБОГ, ВОГНЕБОГ — Бог священного Вогню згадується у ВК (дощ. 38-Б); можливо, ідентичний з Симарглом, про що читаємо у ВК (дощ. 3-А): «Цьому Богу Вогнику Семарглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа, наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися». Див. ще Симаргл, Симир, Симарса.

ОГНЕВІД — див. Вогневід.

ОГНЯН — вогненний.

ОДИНЕЦЬ — єдина дитина в сім’ї.

ОДНОРУКИЙ — ім’я Бога-воїна (Тура, Яровита, Ареса або римського Марса); у скандинавів збереглася легенда про боротьбу Тура зі страховиськом Фенріром, в пащу якого він всунув свою руку, щоб перемогти його, і так позбувся руки. За це його й назвали Одноруким. Ці легенди були відомі балтійським слов’янам, є молитви до Однорукого, а також знайдено кілька маленьких статуеток із його зображенням.

ОДОАКР, ОДОНАЦЕР — можливо, перекручене греками чи римлянами Одинець, Одонат; історичне ім’я слов’янського вождя й полководця (близько 431–493 рр.), який впродовж 17 (або 14) років правив Північною Італією, а в 476 p. захопив Рим; згадується у ВК (дощ. 28-Д) та в універсалі Богдана Хмельницького 1648 p. Одоакр був запрошений на бенкет до Теодоріка, який, обіймаючи, підступно вбив його ножем, після чого сам став імператором Риму. Саме Одоакр юридично ліквідував Римську імперію. У Зальцбурзькому музеї (Австрія) є кам’яна плита з написом: «Одоакер — король русів». Густинський літопис називає його «князем роксоланським». (Докладніше: Лозко Г. Пробуджена Енея.)

ОДОБАША — не з’ясоване; західнослов’янське.

ОДЯКА — вдячність.

ОЗАР — московський новотвір від російського озаряющий (В. Казаков).

ОЗИМ — народжений на початку зими (дослівно: перед­зимний).

ОКОМИР — дослівно око миру (тут мир — в значенні громада); слов’янський князь племені верзитів Окомир у VІІІ ст. правив у Македонії, Беотії й Південній Фесалії; в 799 р. очолив повстання проти Візантії.

ОКТОМАСАД — грецька вимова імені скіфського царя V ст. до н. е.; брат царя Скіла. Коли скіфи побачили, що Скіл справляє Вакхічну містерію за грецьким звичаєм, тоді вони підняли повстання проти нього, Скіл втік до Фракії. Октамасада обрали царем, він виміняв одного фракійського полоненого на свого брата Скіла, якого одразу обезглавив. Так скіфи карали зрадників рідних звичаїв.

ОКУНЬ (АКУНЬ) — окунь; племінник князя Ігора Старого (син сестри), згадується в 944 р. як князь, що мав свого посла (Прастена) в посольстві русів у Візантії.

ОЛДОРЕХ — значення і походження не з’ясоване; згадується у ВК (дощ. 18-Б) з негативною характеристикою (ім’я швидше готське, ніж місцеве).

ОЛЕГ — тотожне слов’янським іменам: Волег, Вольга, а також Олех, Олехно, Олешко. Див. також жіноче Ольга (Вольга, Воля). Історична особа Олег Віщий — родич Рюрика, воєвода, князь новгородський; великий князь київський впродовж 882–912 рр.

ОЛЕЛЬ, ОЛЕЛЬКО — народжений на свято Леля, Лелі (о Лелі) — 22 квітня; улюблений, леліяний; можливо, форма від Полель — Бог Вогняного першопочатку Всесвіту; династичне ім’я уроджених князів Галицько-руських (Ольговичів, Світольдовичів) — «Історія Русів».

ОЛЕНЬ (АЛЕНЬ) — олень; згадується в Сербії 1370 р.

ОЛЕСЬ — див. Лесь.

ОЛЕХ, ОЛЕХНО — дослівно вільховий, народжений під вільхою.

ОЛЕШКО — зменшено-пестливе від Олех, Олег; козацьке ім’я Олешко Доротин (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ОЛИМЕР — можливо, викривлене Волимер, Волемир; в іноземних хроніках так називався цар русів, який керував флотом під час нападу на Данію.

ОЛЬГОСТ — те саме, що Вольгост.

ОЛЬМА — вірогідно, біда; ім’я християнина, який збудував церкву св. Ніколая на честь вбитого князя Аскольда. В історичній літературі, щоправда, існують припущення, що Ольма — лише перекручене Ольга. Але вони непереконливі; вірогідно, тут ідеться про мадярського правителя Олмоша, який жив у селищі Угорському під Києвом: в ПВЛ згадується «Ольмин двор» на горі.

ОЛЬСТИН — льстивий, улесливий; ім’я боярина згадується в 1185 p.

ОЛЯТА — скорочене від Ольстин.

ОНДЕРЕ — Бог дощу, який ще називався Вергунець; згадується у ВК (дощ. 30): «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець» (можливо, син Перуна); «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить вина і злаки».

ОНОГОСТЬ — гість з іншого краю.

ОПРИША — вірогідно, від давнього опришок — повстанець, борець за справедливість.

ОР, ОРІЙ — орієць, землероб (орач); ім’я Прабатька слов’ян-русів; згадується у ВК як батько засновників Києва: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх» (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення етимології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов’янщини, наприклад, скіфське слово опор — чоловік. За ВК (дощ. 6-В), від отця Орія до Діра пройшло 1,5 тис. років, отже, це ім’я існувало за скіфської доби.

ОРЕЛ — орел.

ОРІК — син скіфського царя Аріопейта і скіф’янки Опойї, брат Скіла (лише по батькові, бо матір’ю Скіла була гречанка, від якої той і навчився грецької мови і звичаїв).

ОРІМИР — 1) орійський мир; 2) мирний орієць; в Україні ім’я-новотвір.

ОРІОН — назва сузір’я; на думку сербського мовознавця С. Филиповича, Оріон (Арjан) — покровитель аріїв, великий мисливець, улюбленець Богині Зорі.

ОРІСЛАВ — славний орієць, той, хто прославляє отця Орія та оріїв (аріїв); в Україні ім’я-новотвір; у сербів Арслан — (арій славний) одне з імен Бога-громовника, символ перемоги Рода в природі (за С. Филиповичем).

ОРІЯН — те саме, що Орій; ім’я-новотвір.

ОРЛИК — від орел; імена й прізвища козаків, зокрема відомий генеральний писар Війська Запорізького Пилип Орлик, який уклав першу Конституцію України-Русі.

ОРЛИГОРА — дослівно орлина гора; ім’я-новотвір.

ОРЛИН — орлиний, син орла.

ОРОГОСТЬ — гість-орач; ім’я згадується в ПВЛ під 1100 роком.

ОСЕДЕНЬ — осілий, посидючий; ім’я огнищанина згадується у ВК (дощ. 26).

ОСКОЛЬД — 1) можливо, від осколок; 2) від назви річки Оскол; 3) варіант імені Аскольда — руського князя ІХ ст.: «Оскольд і Дір, що славно воювали з греками і генуезцями на морі й на суші, що зруйнували славні міста Синоп і Трапезонт і наголову розбили війська ворожі над рікою Осколом» (“Історія Русів» передає це ім’я через «