Салата сергій Анатолійович
Збереження інструментарію та наукова допомога фронту у роки Другої світової війни (1941-1944)
жүктеу/скачать 8.41 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 3.6. Відродження наукової діяльності та активізація спостережних тематик в добу післявоєнної відбудови (1944-1957)
- 3.7. Підключення до робіт з космічних досліджень та широка популяризація їх досягнень (1957-1991)
3.5. Збереження інструментарію та наукова допомога фронту у роки Другої світової війни (1941-1944) Початок війни на території колишнього Радянського Союзу 22 червня 1941 р. зруйнував нормальне життя обсерваторії, хоча в перші дні ще вживались заходи щодо намагання керівництва продовжувати наукову діяльність. У збереженому журналі спостережень на астрографі в наявності є записи С. К. Всехсвятського про спостереження комети 25 і 29 червня 1941 р., коли місто уже страждало від ворожих бомбардувань. 1-го липня були зняті об’єктиви астрографа, а 3-го числа цього місяця, як відомо із останнього запису, інструмент вже був розібраний. Наукова робота в закладі повністю припинилась, і основним завданням співробітників була підготовка до евакуації найціннішого наукового обладнання: меридіанного кола, пасажного інструмента, оптики рефрактора і астрографів, годинників, хронометрів і т. ін. [2, с. 173; 77, с. 4–5]. Майже всі чоловіки обсерваторії призовного віку пішли на фронт. 7-го серпня тодішнього керівника обсерваторії С. К. Всехсвятського наказом Наркомосу України було звільнено від обов’язків директора. Тимчасове виконання цих обов’язків було покладено на Олександру Петрівну Святоху [28, с. 89; 158]. Найцінніше устаткування, разом з іншим майном Київського університету, було вивезене баржею до Дніпропетровська, а звідти залізницею відправлено до Уфи. В обсерваторії залишились лише деякі переносні інструменти, частина годинникового господарства, невеликі труби, а також різне допоміжне обладнання. Бібліотеку у зв’язку з відсутністю можливості евакуювати навіть найцінніші видання було залишено повністю при обсерваторії [28, с. 89]. Співробітники Київського університету, які не були мобілізовані, були евакуйовані в різні куточки колишнього СРСР: Уфу, Ташкент, Куйбишев (нині – Самара), Оренбург [2, с. 173]. У перші дні окупації в обсерваторії знаходились наукові співробітники І. Г. Ільїнський, О. П. Святоха і технічні працівники Г. С. Полончук та Ф. А. Сторожук. Пізніше штат обсерваторії поповнили колишні співробітники Київського університету, Київського педагогічного інституту та ін. Директором Київської Астрономічної обсерваторії на прохання її співробітників невдовзі було призначено професора університету, математика Юрія Дмитровича Соколова (1896–1971). Він очолював обсерваторію з жовтня 1941 р., в часи окупації, по листопад 1943 р. Після звільнення Києва був призначений виконуючим обов’язки директора з листопада 1943 р. по березень 1944 р. до прибуття до міста С. К. Всехсвятського [2, с. 180; 28, с. 89, 90, 93; 155, арк. 1–2, 3–3 зв.; 173, с. 233]. Наукова робота в обсерваторії під час окупації майже не проводилась. Ю. Д. Соколов ставив основним завданням збереження обладнання, що залишилось, бібліотеки та іншого майна, а також допомогу людям, які не могли евакуюватись і були якимось чином пов’язані з обсерваторією. У науковій установі проводились спостереження змінних зір, метеорних потоків, покриттів зірок Місяцем, сонячного і місячного затемнень 1942–1943 рр. та ін. Відомо, що в першому кварталі 1943 р. за допомогою труби-шукача рефрактора визначили положення комети 1942g. І. Г. Ільїнський продовжував свої роботи з теоретичної астрономії [77, с. 5–6]. На початку 1942 р. у зв’язку із закриттям університету обсерваторія була передана у відання Кліматологічного інституту, який вів метеорологічну службу для німецьких військово-повітряних сил (Luftwaffe Dienst). Перепідпорядкування практично не позначилось на становищі обсерваторії, окупаційна влада цікавилась нею досить мало. Крім співробітників обсерваторії її часто відвідували службовці Кліматологічного інституту, що мали на її території городні ділянки. Восени 1943 р., перед звільненням Києва, обсерваторія отримала розпорядження від окупаційної влади здійснити евакуацію з Кліматологічним інститутом на захід. Але співробітники установи не виконали цього розпорядження. Ящики для укладання наукового обладнання, які були прислані в обсерваторію, були завантажені металом та камінням, а самі співробітники розсіялись містом. О. К. Король і О. П. Святоха, які перебували в науковій установі в останні дні окупації, були свідками вибухів та пожеж, що відбувались поблизу обсерваторії. Науковий заклад не постраждав [28, с. 91]. Через деякий час після призову на фронт С. К. Всехсвятського та І. І. Путиліна (демобілізували як кваліфікованих наукових працівників) і вони весь період війни продовжували займатись науковою і викладацькою роботою в евакуації. І. І. Путилін в об’єднаному університеті в Кизил-Орді. С. К. Всехсвятський був деканом фізико-математичного факультету Київського університету в Харкові, пізніше переїхав до Москви, а потім був направлений до Свердловська, куди евакуювали Державний астрономічний інститут ім. Штернберга (ДАІШ). У березні 1942 р. наказом Наркомосу УРСР було постановлено, що робота Київської обсерваторії відновлюється при ДАІШ, С. К. Всехсвятського призначено директором і доручено перевезти майно обсерваторії з Уфи до Свердловська (нині – Єкатеринбург). На початку літа 1942 р. до Свердловська прибуло київське обладнання. У той же час з блокади з Ленінграда був евакуйований науково-дослідний інститут земного магнетизму (НДІЗМ), до складу якого входила Павловська геомагнітна обсерваторія. На станції Косуліно (35 км на схід від м. Єкатеринбурга, за 3 км від Сибірського тракту) знаходилася геофізична обсерваторія Висока Дубрава (тепер – Верхнє Дуброво), і в ній киянами (КАО), ленінградцями (НДІЗМ) й москвичами (ДАІШ) за ініціативи директора Павловської обсерваторії Н. В. Пушкова і С. К. Всехсвятського було створено регулярну службу Сонця. Дані спостережень використовувались для розрахунку умов в іоносфері Землі, які визначали можливість радіорозвідки на коротких хвилях. Розроблялися методи короткострокових прогнозів геомагнітного та іоносферного стану, що було вкрай важливим завданням для визначення періодів стабільного радіозв’язку. С. К. Всехсвятський зібрав невеликий колектив Київської обсерваторії і в умовах евакуації організував його роботу [2, с. 174; 26, с. 226; 28, с. 93; 77, с. 7]. Слід зазначити, що на території обсерваторії Висока Дубрава в Косуліно було збудовано павільйон для сонячного телескопа, привезеного з Києва для проведення досліджень службою Сонця. Це стало можливим завдяки військовослужбовцям будівельного батальйону, оскільки НДІЗМ тоді належав Міністерству Оборони [2, с. 175]. Важливою науковою розробкою С. К. Всехсвятського в період евакуації було спорудження фотометра для вимірювань попелястого світла Місяця і запропоновано графічний метод рішення інтегрального рівняння, що дозволяє визначити поточне альбедо Землі, а отже, і оцінювати розподіл хмарності. З вересня 1941 по жовтень 1942 року (коли союзники передали коди для прийому метеоінформації) даний метод успішно використовувався радянськими метеорологами для прогнозу погоди. За цю роботу Сергій Костянтинович одержав подяку Верховного Головнокомандувача [174]. Перші місяці після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників характеризуються швидкими темпами відновлення державних установ у місті. До таких установ належить і Київський університет. Так, наприклад, 6 листопада 1943 р. до Києва вступили радянські війська, а вже 10 листопада до міста прибув ректор університету О. М. Русько, який відразу ж розпочав налагодження роботи навчального закладу [28, с. 93; 160]. У лютому 1944 р. до Києва зі Свердловська повернувся С. К. Всехсвятський для з’ясування можливості повернення евакуйованого колективу обсерваторії. Спеціальним наказом керівництвом університету було запропоновано Ю. Д. Соколову передати С. К. Всехсвятському всі справи обсерваторії. У цьому ж наказі були відзначені заслуги Ю. Д. Соколова у збереженні бібліотеки та майна наукової установи у тяжкий для неї час [161]. Дозвіл на повернення був отриманий і 7 травня 1944 р. колишні і нові співробітники обсерваторії, з числа випускників Свердловського університету разом із обладнанням виїхали зі Свердловська до Києва [2, с. 182]. Після визволення Києва і повернення наукового закладу з евакуації його штат значно змінився. Він розширився і оновився співробітниками, в числі яких були такі відомі вчені як Д. В. Пясковський (1891–1977), А. О. Яковкін (1887–1974), О. Ф. Богородський (1907–1984) та ін. Деякі з них охоче прийняли запрошення С. К. Всехсвятського переїхати до Києва і вже на новому місці продовжувати свою наукову діяльність. Підсумовуючи наукову діяльність Астрономічної обсерваторії даного періоду, видно, що вона існувала одночасно в двох місцях, оскільки була розділена і частково евакуйована з початком Другої світової війни. Частина найціннішого обладнання та деякі співробітники обсерваторії були евакуйовані до Свердловська. На новому місці колектив АО, організований С. К. Всехсвятським, виконував вкрай важливе завдання для того часу, пов’язане із визначенням періодів стабільного радіозв’язку. Важливим фактом Свердловського місцеперебування АО є збереження найціннішого обладнання наукової установи та повернення його після визволення Києва, а також налагодження активної наукової роботи в установі. Після захоплення Києва німецько-фашистськими загарбниками АО, що залишилась у місті, в своєму територіальному розміщенні зі стаціонарними будівлями фактично не змінила специфіку роботи, хоча велась досить спрощено. Основною заслугою співробітників наукового закладу, які з різних причин не змогли евакуюватись, є те, що вони змогли зберегти витвір мистецтва архітектора В. І. Беретті – головну будівлю обсерваторії, деяке обладнання та бібліотеку з унікальними екземплярами книг, які не були евакуйовані в свій час, що дозволило після закінчення війни далі проводити наукову і навчальну роботу в АО. У цілому даний період в житті обсерваторії можна вважати достатньо складним, оскільки війна фактично забрала більшість співробітників на фронт і розділила її. Але по закінченні війни спостерігаємо досить інтенсивну роботу оновленого складу співробітників, пов’язану із відновленням наукової діяльності закладу та проведенням реконструкції в період післявоєнної відбудови. 3.6. Відродження наукової діяльності та активізація спостережних тематик в добу післявоєнної відбудови (1944-1957) Вже до осені 1944 р. склався досить чисельний колектив, зусиллями якого швидкими темпами відновлювалася нормальна робота в обсерваторії і було зроблено перші кроки у розгортанні наукової діяльності [28, с. 94–96]. Незважаючи на тяжкий період війни з 27 лютого по 3 березня 1945 р., в Києві широко відзначалось 100-річчя заснування Київської Астрономічної обсерваторії. Для підготовки до святкування було створено спеціальний ювілейний комітет під головуванням Народного комісара освіти УРСР, відомого українського поета П. Г. Тичини. Урочисте засідання відбулось 27 лютого у приміщенні Академічного театру ім. Івана Франка за участю представників наукових та громадських організацій Києва. На засіданні було зачитано багато привітань, у тому числі, від АН СРСР. Протягом трьох днів з 28 лютого по 2 березня у приміщенні Київської обсерваторії відбулась ювілейна наукова сесія, в якій взяла участь велика кількість вчених з різних куточків країни, серед яких Д. Я. Мартинов, Б. О. Воронцов-Вельямінов, В. П. Цесевич, О. Ф. Богородський, С. К. Всехсвятський та ін. Більшість доповідей було опубліковано [2, с. 185–187; 28, с. 96–97; 47; 64; 80]. Аналізуючи звіт С. К. Всехсвятського про роботу обсерваторії за 1945 р., можна сказати, що наукова діяльність установи досить швидкими темпами відновлювалась після закінчення Другої світової війни. У звіті вказано, що склад наукових співробітників збільшився, в обсерваторії з’явилось нове обладнання, описані результати виконання тематичного плану і наукових досліджень, описано проведення 100-річного ювілею наукового закладу, наведено список надрукованих наукових праць і т. ін. Це свідчило, що життя в обсерваторії відновилось [171]. Для приведення астрономічного обладнання в дію необхідно було прикласти значні зусилля. У 1948 р. були реконструйовані фотосферний телескоп і протуберанц-спетроскоп, які складали основне обладнання служби Сонця, що велась на обсерваторії в той час. Наприкінці того ж року на астрографі Репсольда був встановлений новий фотографічний об’єктив, виготовлений Державним оптичним інститутом в Ленінграді [77, с. 9]. Особливо слід відмітити спорудження і встановлення трьох нових металевих башт з куполами, що обертаються, виготовлених на одному із київських заводів [17, с. 186; 78, с. 59]. У 1951 р. служба Сонця поповнилась фотогеліографом системи Д. Д. Максутова, що дозволило замінити візуальні спостереження сонячних плям фотографічними [77, с. 10]. Широкого розмаху після закінчення війни набула науково-популяризаторська робота обсерваторії. АО стала центром природничонаукового просвітництва. Починаючи з 1946 р. при установі працював постійний лекторій, в якому читались лекції з астрономії, а також з інших питань природознавства. У період 1946–1948 рр. співробітниками обсерваторії було прочитано 275 лекцій, проведено 114 екскурсій, надруковано близько 70 популярних статей. Обсерваторія була ініціатором створення першого в Україні Київського планетарію, ще одного потужного популяризатора астрономічної науки, відкритого 1-го січня 1952 р. [188, с. 484; 78, с. 60]. Важливим досягненням у роботі даного періоду було відновлення видань обсерваторії. Зокрема, було прийнято рішення випускати «Труды», призначених для публікації результатів великих спостережних робіт. «Публикации»е розміщувались статті з викладкою окремих закінчених досліджень, а «Циркуляры» включали різноманітні термінові повідомлення. «Труды» вийшли всього в двох томах, опублікованих відповідно у 1956 і 1958 роках. «Циркуляры» видавались досить регулярно протягом кількох років, основним їх змістом були повідомлення служби Сонця, які за дорученням Астрономічної ради АН СРСР складались в Києві зі спостережень радянських обсерваторій. Після передачі функцій центру служби Сонця Гірській станції ГАО АН СРСР випуск «Циркуляров» значно зменшився, а потім взагалі припинився. Як наслідок, єдиним виданням обсерваторії залишились «Публикации», видання яких продовжувалось до 1962 р., після чого, у зв’язку із загальною реорганізацією відомчих наукових видань, їх замінив «Вестник Киевского университета. Астрономия» [71, с. 8–9; 77, с. 10; 159]. Разом із відновленням існуючої спостережної бази та придбанням невеликих приладів і різноманітного лабораторного обладнання за ініціативою С. К. Всехсвятського був складений широкий план подальшого розвитку обсерваторії. Він був розрахований на достатньо великі фінансові витрати і передбачав встановлення кількох приладів середньої потужності, включаючи рефлектор і баштовий сонячний телескоп, організацію кількох нових лабораторій із сучасним обладнанням, будівництво службового корпусу, житлових будинків та інших об’єктів на основній території, а також, створення філіалу обсерваторії в Каневі і т. ін. Але з різних причин, в основному пов’язаних із відсутністю необхідних фінансових асигнувань, даний план здійснити в повній мірі не вдалось [28, с. 99]. Результатом виконання плану було будівництво найважливішого із намічених об’єктів – лабораторно-житлового корпусу, який складався із службових приміщень та суміжної з ним житлової частини. Будівництво, розпочате ще у 1948 р., дуже затягнулося і було завершене лише наприкінці 1951 р. Спорудження корпусу значно покращило умови для проведення наукової і навчальної роботи, оскільки до того всі службові приміщення знаходилися в одному корпусі обсерваторії, побудованого ще у 1845 р. Там була розміщена бібліотека обсерваторії. Житлова його частина дала змогу поліпшити житлові умови багатьом співробітникам. Також велике значення мало влаштування системи опалення та центральної котельні, що обслуговувала всі три приміщення обсерваторії: головну будівлю, професорський флігель та лабораторно-житловий корпус [17, с. 186–187; 26, с. 226; 28, с. 100; 71, с. 9]. 25 січня 1952 р. С. К. Всехсвятський звільнився з обсерваторії, залишивши за собою посаду завідувача кафедрою астрономії Київського університету [172, с. 117]. Виконуючим обов’язки директора був призначений Головцин Василь Миколайович (1905–1968) – спеціаліст у галузі геофізичних методів розвідки. Його діяльність на посаді директора продовжувалась відносно недовго, січень 1952 – квітень 1953 і обмежувалась, в основному, адміністративними, організаційними та господарчими питаннями, оскільки його наукові інтереси були далекі від астрономії [28, с. 100; 81]. У квітні 1953 р. директором обсерваторії був призначений Богородський Олександр Федорович (1907–1984). Очоливши обсерваторію, він, перш за все, спрямував свої зусилля на зміцнення її інструментальної бази та підвищення теоретичного рівня робіт, що виконувались тут. Зокрема, його підтримка ініціативи співробітників обсерваторії М. Я. Яковкіна, П. М. Полупана та М. В. Стешенка, а також робітників механічної майстерні дали змогу ввести в дію у 1954 р. горизонтальний сонячний телескоп (ГСТ) (D=180 мм, F=766 см), який відіграв важливу роль в розвитку досліджень з фізики Сонця [82, с. 105]. Було придбано різноманітне обладнання для станції оптичних спостережень штучних супутників Землі, яка існувала в складі АО з 1957 р. Слід сказати, що в цей період всі дерев’яні спостережні павільйони, споруджені в різний час на території, замінені на цегляні. Для ГСТ побудували новий цегляний павільйон з врахуванням наміченої модернізації цієї установки [77, с. 11]. У 1956–1957 рр. у період підготовки до МГР споруджено дві заміські спостережні станції обсерваторії, розташовані на південь від Києва (поблизу с. Трипілля і на околиці с. Лісники). Кожна із них була забезпечена лабораторіями, павільйонами для спостережних установок, житловими приміщеннями і різними допоміжними спорудами. На заміських станціях був встановлений метеорний патруль для базисних фотографічних спостережень і прилади для радіолокаційних спостережень метеорів [71, с. 11]. Відразу після відновлення наукової установи розпочались дослідження в галузі астрометрії (меридіанні спостереження, вивчення руху і фігури Місяця), дослідження Сонця, розробка деяких питань загальної теорії відносності [77, с. 12]. Одним із головних напрямів наукової роботи в АО в післявоєнний час були дослідження Сонця. Розпочаті ще в 20-х роках ХХ ст. С. Д. Чорним візуальні спостереження сонячних плям розгорнулися у регулярну службу Сонця, організовану в роки війни С. К. Всехсвятським в м. Свердловську. З 1952 р. керівництво досліджень Сонця перейшло до М. А. Яковкіна [77, с. 13; 83, с. 5]. У 1955 р. у зв’язку із створенням ГСТ, спорядженим дифракційним спектрографом, значно розширились можливості для розвитку досліджень в галузі фізики Сонця. У подальшому на ГСТ було виконано велику кількість робіт з вивчення фізичних процесів, які проходять на Сонці [84]. Після переїзду до Києва О. Ф. Богородського у 1944 р. в обсерваторії розпочались дослідження із загальної теорії відносності з її застосуванням у галузі астрономії. Починаючи з 1950 р. в АО велось ряд робіт, пов’язаних із вивченням фізики планетарних туманностей. До вчених, що досягли вагомих результатів у цьому напряму, належать О. Ф. Богородський, Ю. К. Гулак, Е. В. Турчанінова. Після війни в АО під керівництвом С. К. Всехсвятського виконано різноманітні роботи, пов’язані з дослідженням комет, в спостереженнях яких, крім директора, брали участь багато співробітників установи. З фотографічних спостережень було визначено велику кількість положень комет. Результати опубліковані в «Астрономическом циркуляре» і «Публикациях обсерватории» [77, с. 14; 85, с. 216]. У цілому період післявоєнної відбудови характеризується відновленням повсякденної діяльності АО та активізацією наукової роботи в ній. Стрімке розширення штату надало змогу розширити тематику досліджень. Спорудження ГСТ створило всі умови для всебічного дослідження Сонця. Будівництво лабораторно-житлового корпусу значно покращило умови для проведення наукової і навчальної роботи, а його житлова частина надала змогу поліпшити житлові умови багатьом співробітникам. 3.7. Підключення до робіт з космічних досліджень та широка популяризація їх досягнень (1957-1991) 4 жовтня 1957 р. ввійшло в історію як початок космічної ери. Запуск першого в світі штучного супутника Землі в СРСР ознаменувало перехід людства на якісно нову ступінь науково-технічного розвитку. Перед світовою спільнотою відкрився новий простір для досліджень і реалізації свого потенціалу – космічного. Прорив у різних галузях науки надав можливість реалізації практичної космонавтики, яка вимагала великого теоретичного підґрунтя. Розвиток астрономії набув особливого значення, оскільки частково виступив теоретичним підґрунтям космонавтики. Дізнатися за допомогою космічних експериментів про умови і фізичні процеси, які відбуваються у космічному просторі, передбачити деякі явища та підтвердити або відкинути ті або інші теорії – далеко не весь перелік питань, вирішення яких стало можливим завдяки розвитку космічної галузі. АО відігравала в цьому процесі певну роль. 1 липня 1957 р. Міжнародною радою наукових союзів було проголошено тривалий науковий проект – Міжнародний Геофізичний рік (МГР). Обсерваторія брала активну участь у дослідженнях за програмами МГР і пов’язаних з ним наступних заходів міжнародного наукового співробітництва. Співробітники обсерваторії проводили спостереження Сонця за кількома спеціальними програмами, розпочали роботи за зовсім новою для установи тематикою – дослідження метеорів на основі базисних фотографічних спостережень. Фотографічні спостереження проводились з 3-х пунктів (територія обсерваторії в Києві і дві спостережні станції) за допомогою спеціальних установок зі світлосильними камерами [71, с. 11]. У період підготовки до МГР була створена, як окремий відділ установи, станція оптичних спостережень ШСЗ, керівництво якою було доручено О. К. Осипову. При обсерваторії було організовано групу спостерігачів, яка складалась спочатку з 8-ми наукових співробітників АО, 33-х студентів університету та 7-ми досвідчених аматорів астрономії. Із запуском першого ШСЗ розпочались регулярні їх спостереження, які тривали протягом понад 30-ти років. Регулярні спостереження ШСЗ мали на меті визначити їх положення для ефемеридної служби, а також для виконання різноманітних спеціальних програм [71, с. 12]. Музей Київської обсерваторії має у своїх фондах документи, рукописи, журнали спостереження, фотографії, шифровані телеграми, інструменти і прилади, публікації у фаховій літературі та засобах масової інформації, спогади спостерігачів, які свідчать про ті історичні події, які пов’язані із першими київськими спостереженнями ШСЗ [86]. У рамках МГР київські астрономи проводили полярні дослідження іоносфери на станції Тіксі поблизу моря Лаптєвих, підготовка до яких була розпочата ще у 1955 р. Група дослідників з Києва прибула до визначеного місця 19 серпня 1957 р., але, через деякі труднощі регулярні спостереження були розпочаті лише наприкінці року. Вони велись по 3-х основних програмах: спектральні, радіолокаційні і фотографічні. Музей астрономії зберігає архівні матеріали того періоду: звіти, результати спостережень, фотографії, деякі прилади подібні до тих, які використовувались на станції, спогади учасників експедиції до Тіксі, офіційну переписку з різними закладами з питань створення і функціональної роботи станції [87]. У відповідності із напрямами досліджень склалась структура АО. До неї було включено три відділи і одна станція: астрометрії, фізики Сонця, метеорної астрономії та станція спостережень ШСЗ. У середині 60-х років ХХ ст. обсерваторія вже була установою з цілком сформованою тематикою наукових досліджень і штатом досвідчених наукових співробітників. На початку 1966 р. до її складу входило 43 особи, з яких 25 – наукових співробітників. Важливим етапом у розвитку обсерваторії стало присвоєння їй Радою Міністрів СРСР в 1969 р. статусу наукової установи. Це сприяло закріпленню у штаті провідних наукових співробітників і позитивно вплинуло на подальший розвиток наукової діяльності обсерваторії [28, с. 103; 88, с. 145]. На початку 70-х років набув розвитку новий напрям наукових досліджень, пов'язаний з появою в АО у 1970 р. науково-дослідної групи з прогнозування сонячної активності, переведеної з фізичного факультету університету. У цьому ж році її було перетворено на відділ сонячної активності. Очолив його П. Р. Романчук, який згодом, у 1972 р. став директором обсерваторії [89, с. 4]. Введення в дію Трипільської електростанції зробило неможливим проведення оптичних і радіолокаційних спостережень метеорів на станції поблизу Трипілля. У період з 1974 по 1977 рр. поблизу с. Пилиповичі Бородянського району Київської області була споруджена нова спостережна станція [24, с. 329; 71, с. 13; 88, с. 146]. До початку 70-х років однією із найгостріших була проблема оновлення і модернізації спостережної бази. На той час в обсерваторії були прилади, виготовлені ще наприкінці ХІХ ст., а також невеликі установки, придбані в 50-х роках ХХ ст. У таких умовах основні зусилля з підтримання інструментальної бази на рівні, який би забезпечував виконання наукових досліджень, були направлені на вдосконалення приладів. Суттєвої модернізації зазнав ГСТ, виготовлені ешельний спектрограф, фотогід і скануюча система. У цей період розміщено замовлення на виготовлення целостатної установки та у 1976 р. укладено договір з ГАО УРСР на розробку і виготовлення нового меридіанного кола аксіального типу, встановленого в 1986 р. на території ГАО [90]. Установка на ГСТ нового магнітографа у 1975 р. та його подальша модернізація у 1981 р. дозволила розгорнути магнітографічні дослідження активних сонячних областей [89, с. 4–5]. У 1972 р. у зв’язку із затвердженням Держкомітетом СРСР з науки і техніки та Радою Міністрів УРСР тем, пов’язаних з прогнозуванням сонячної активності, та виділенням додаткових коштів було організовано три нові відділи. Дослідження циклічної сонячної активності виконувалося у відділі довгострокового прогнозування. У відділі був розроблений механізм генерації глобального тороїдального магнітного поля в надрах Сонця і т. ін. У заново організованому відділі сонячної активності виконано спектральні дослідження активних сонячних утворень. Особливу цікавість викликає виконання досліджень змін профілів ліній поглинання до і в процесі розвитку сонячного спалаху, а також перед появою активних центрів. Відділ фізики спалахів займався вивченням фізичних умов і особливостей субтелескопічної структури оптичних сонячних спалахів різної сили. Тут була вирішена проблема визначення електронної концентрації в плазмі спектральними методами. Відділ короткострокових прогнозів хромосферних спалахів займався розробкою статистичних методів прогнозування сонячної активності. Особливу цікавість викликають методи прогнозування різних індексів активності спалахів, які дозволили вести прогнозування спалахів на 1-2 дні вперед. Продовження досліджень у відділі фізики Сонця привели до розроблення теорії світіння протуберанців у передбаченні низькотемпературної сонячної атмосфери. Продовжувалися систематичні спостереження фотосфери Сонця на фотосферо-хромосферному телескопі. У відділі метеорної астрономії, за даними фотографічних спостережень метеорів, які були розпочаті в обсерваторії і на заміських станціях у 1957 р., складено каталог яскравих метеорів. Спільно зі співробітниками Астроради АН СРСР виконано модельні розрахунки і досліджено резонанси рухів по орбітах тіл, періоди обертання яких співпадають з періодом обертання Юпітера. Оригінальні результати даної роботи поклали початок нового підходу до розроблення задач, пов’язаних з космогонією малих тіл Сонячної системи. Слід відзначити дослідження з теорії відносності і релятивістської астрофізики, які були розпочаті в обсерваторії під керівництвом О. Ф. Богородського. Сам він є автором двох фундаментальних монографій з загальної теорії відносності: «Уравнения поля Эйнштейна и их применение в астрономии» (К. : Вид-во при КДУ, 1962) та «Всемирное тяготение» (К.: Наук. думка, 1971), в яких послідовно розглянуто розвиток проблеми гравітації від закону всесвітнього тяжіння Ньютона до рівнянь Ейнштейна. Монографії містять детальний розгляд астрономічних застосувань теорії відносності. Беззаперечно, вихід їх друком був визначною науковою подією [28, с. 105–110; 89, с. 4–6]. Відділ астрометрії продовжував виконувати спостереження на меридіанному колі, беручи участь у роботах за спільними програмами, що велися рядом обсерваторій світу. Результатом цих спостережень було створення каталогів положень яскравих та слабких зірок. Були проведені спостереження подвійних зірок та зірок високої світності, опорних зірок у полях з позагалактичними радіоджерелами, міжнародних опорних зірок (IRS) і створено відповідні каталоги [91]. Станцією спостережень ШСЗ, яка діяла в обсерваторії з 1957 р., продовжувалися спостереження ШСЗ: визначались приблизні положення супутників для ефемеридної служби, а також для визначення короткоперіодичних коливань щільності верхньої атмосфери. У період з 1965 по 1981 рр. спостерігалось понад 10 тис. проходжень різних ШСЗ, під час яких визначено в екваторіальній і в горизонтальній системах координат понад 67 тис. положень. У 1966–1972 рр. проводились фотометричні спостереження в рамках міжнародної програми «Спін». Визначено блиск 31 супутника та отримано близько 5 тис. моментів спостереження їх блиску. У 1958–1964 рр. проводились фотографічні спостереження ШСЗ, для яких використовувались камери НАФА 3с/25-С. О. К. Осипов керував спостереженнями покриттів зірок Місяцем. В основному, для цього використовували 10" рефрактор. З 1965 по 1981 рр. було вивчено близько 900 явищ [28, с. 110–111; 89, с. 6–7]. В обсерваторії проводились всесоюзні наради з прогнозування сонячної активності (1975, 1976 рр.), метеорної астрономії (1975 р.), спостережень покриттів зірок Місяцем (1978 р.). Результати досліджень публікувалися в «Вестнике Киевского университета. Астрономия», інших астрономічних виданнях та в окремих монографіях [89, с. 7]. У зазначений період КАО зазнала найінтенсивнішого розвитку. Розширення її штату, тематики, глибини та об’єму досліджень призвели до виникнення нових напрямів діяльності. Крім традиційних робіт розгорнулися новітні дослідження для того часу, такі як вивчення фізики Сонця, дослідження метеорів, спостереження ШСЗ і т. ін. Результати досліджень були досягнуті завдяки приладам, які сьогодні є пам’ятками науки і техніки і зберігаються в Астрономічному музеї АО. Київська обсерваторія із невеликого навчально-допоміжного закладу перетворилась в достатньо вагому наукову організацію, яка веде дослідницьку роботу по різноманітній і актуальній тематиці, при цьому також будучи базою для підготовки кваліфікованих спеціалістів у галузі астрономії. жүктеу/скачать 8.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|