Салата сергій Анатолійович
Обсерваторна гірка – визначне місце
жүктеу/скачать 8.41 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Збережені пам’ятки історії, науки і техніки Астрономічної обсерваторії
- 4.4.1. Меридіанне коло з павільйоном
4.3.4. Обсерваторна гірка – визначне місце Як зазначалось в Розділі 1, місце для будівництва астрономічної обсерваторії ретельно обиралось за багатьма критеріями. Обрана ділянка на той момент знаходилась на околиці міста, але мала, як відомо тепер, свою, насичену подіями, історію, яка дуже важлива для музеєфікації пам’ятки та її актуалізації. Обсерваторна гірка є природним підвищенням Старокиївської гори. У VІІІ – ІХ ст. частина стародавнього Києва займала лише невелику територію північної сторони Старокиївської гори, на решті її території був розміщений курганний могильник. Існує припущення, що Обсерваторна гірка входила до цього некрополя і тому дану місцевість літописи та окремі дослідники пов’язують з місцем поховання великого київського князя Олега (912 р.). Протоієрей П. Г. Лебединцев був першим, хто висловив цю точку зору у 1879 р. Він навів ряд переконливих зауважень, проаналізованих із літописів, які змусили переглянути дані щодо реального розміщення «Олегової Могили». Ймовірність її такого розташування допускають вчені Б. О. Рибаков і П. П. Толочко. У цілому, думки сучасних дослідників з цього приводу розбігаються [103; 104]. У Х – ХІ ст., у зв’язку із розростанням міста, Обсерваторна гірка стала частиною літописного ремісничого посаду «Копирев кінець», який за часів Київської Русі неодноразово зазнавав руйнувань внаслідок князівських міжусобиць, був знищений після навали військ хана Батия у 1240 р. Нове освоєння даної місцевості припадає на початок ХVІІІ ст., коли було споруджено церкву Вознесіння (1718–1879; збудована наново у 2001–2002) і розпочато формування мережі вулиць та провулків у сучасному вигляді [105; 187, с. 52; 188, с. 315–316]. У  ХVІІ – ХVІІІ ст. місцевість почали називати Кудрявцем, хоча одна з перших згадок цієї назви припадає на 1559 р., коли Кудрявець був придбаний Михайлівським Золотоверхим монастирем у шляхтича Андрія Янкевича.
Походження назви місцевості пов’язують з великою кількістю кущів і чагарників, що «кудрявилися» на схилах ярів і урочищ. Інтенсивна забудова даної місцевості розпочалась у 1830–40 рр., тоді ж була сформована сучасна система вулиць [187, с. 54–55; 188, с. 337; 106]. Тутешні території , розташовані між старим містом і Подолом, завдяки своїй підвищеності, здавна мали військово-стратегічне значення. Оборонні вали, збудовані у 1679–1682 рр. (так звані Шереметьєві), проіснували до середини ХІХ ст., коли під час прокладанні нових вулиць їх знесли. У 30-х рр. ХVІІІ ст. під час війни з Кримським ханством та Османською імперією у Києві було організовано головний склад боєприпасів і провіанту для армії, яка діяла під Очаковом і в Криму. У період 1732–1737 рр. оборонним будівництвом у Києві керував головнокомандувач російської армії генерал-фельдмаршал Б. -К. Мініх. У цей час під його керівництвом до Шереметьєвих валів, що залишились, було зроблено добудови, а також споруджено ряд нових оборонних об’єктів. У 1736 р. фортечні роботи велись щодня, і в грудні залишились неукріпленими лише деякі віддалені монастирі. Мініх підвищив старі оборонні вали, ретраншементом (внутрішня оборонна лінія) з’єднав укріплення Старого міста з Печерськом, а з другого боку охопив Кудрявець. Дані оборонні споруди ввійшли в історію як «Мініхові вали». Вони проіснували аж до 1834 р. [107; 108; 109; 202]. Предметом охорони пам’ятки є як загальний ландшафт, так і складові, розташовані в межах території пам’ятки: – частина пам’ятки археології місцевого значення «Культурний шар Копирева кінця» (XI–XIII ст.) (рішення київського міськвиконкому від 17.11.1987 р. № 1112); – вул. Ю. Коцюбинського, 9 – лікарня Лютеранської громади, 1913 р. – пам’ятка історії, архітектури і містобудування місцевого значення (рішення київського міськвиконкому від 27.01.1970 р. № 159; рішення київського міськвиконкому від 21.02.1986 р. № 49); – вул. Гоголівська, 28 – міська садиба, в якій жив відомий український художник-пейзажист В. Д. Орловський, протягом 1883–1912 рр. тут мешкав відомий український художник М. К. Пимоненко – пам’ятка історії місцевого значення (рішення київського міськвиконкому від 30.07.1984 р. № 693); – вул. Гоголівська, 32 – міська садиба, 1894 р. – поч. ХХ ст. (комплекс, що складається з трьох будинків), щойно виявлений об’єкт культурної спадщини (наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.03.2006 р. № 53); – вул. Гоголівська, 34 – міська садиба, 1890-ті роки, щойно виявлений об’єкт культурної спадщини (наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.09.2008 р. № 53); – вул. Бульварно-Кудрявська, 20 (колишня вул. Воровського, 20) – дитяча лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям, 1897–1898 рр., пам’ятка архітектури та містобудування, історії місцевого значення (рішення київської міськради від 17.01.2000 р. № 42, охорон. № 317); – вул. Бульварно-Кудрявська, 26 – Народна аудиторія, кін. ХІХ – поч. ХХ ст., пам’ятка архітектури та містобудування, історії місцевого значення (рішення київського міськвиконкому від 22.11.1982 р. № 1804, охорон. № 22); – вул. Обсерваторна, 3 – Обсерваторія, 1841–1845 рр., пам’ятка історії, архітектури та містобудування національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 р. № 442, охорон. № 890); – вул. Обсерваторна, 3 – Комплекс «Астрономічна обсерваторія Київського університету Св. Володимира», 1841–1860-ті рр., пам’ятка архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 р. № 662/0/16-17) [42, с. 217]. Обсерваторна гірка – це унікальне природно-культурне утворення, що має великий культурний потенціал, це унікальний фрагмент історичного визначного місця, що збереглось з давньоруських часів і простежується на всіх історичних картах, починаючи з плану Ф. Ушакова 1695 р. [42, с. 218]. Дана місцевість зберегла історико-культурне середовище сер. ХІХ – поч. ХХ ст. з історичним розплануванням, атмосферою того часу і великою насиченістю пам’яток археології, архітектури та містобудування, історії, садово-паркового мистецтва. У радянські часи територія Обсерваторної гірки зазнала певних змін. Хоча Астрономічна обсерваторія продовжувала функціонувати і використовуватись за призначенням, на її території спостерігались значні втрати і перебудови. Детальніше про втрати і перебудови Обсерваторної гірки в дану епоху подано в статті Л. В. Томілович [42, с. 206–217]. Але в цілому Обсерваторна гірка зберегла притаманний їй традиційний характер середовища і розпланування, які склалися історично. Велику роль у збереженні історико-культурної спадщини відіграє громадська ініціатива. Завдяки діяльності ініціативної групи міста Києва, яку склали, головним чином, мешканці будинків, розташованих в районі Обсерваторної гірки, було розпочато взяття на облік цього об’єкта. Результатом активної діяльності громадян в цьому напряму було підтримання Головним управлінням охорони культурної спадщини ініціативи громадськості міста і розпочато роботу стосовно внесення Обсерваторної гірки, як комплексної пам’ятки, до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. На даний час Обсерваторна гірка має статус пам’ятки місцевого значення [203].
За визнанням фахівців, пам’ятки науки і техніки у ХХІ столітті залишаються недостатньо відомими та дослідженими з багатьох причин [111]. Зокрема, це – швидкий розвиток та зміна наукових парадигм та інструментарію, складність та вузькоспрямованість технічного обладнання, відсутність певної універсальної схеми, що дозволяла б об’єднати різноманітні інформаційні дані про культурний об’єкт історії науки і техніки та сформувати повну картину ланцюга перетворень від ідеї, пошуків, виготовлення, вдосконалення, використання до нових ідей. Для вивчення пам’яток Комплексу Астрономічної обсерваторії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка застосовується комплексний підхід. Раніше пам’ятки науки і техніки обсерваторії описувались у спеціальній фаховій літературі як науковий інструментарій, в історичній літературі згадувались на різних етапах становлення Київської обсерваторії, але поєднане їхнє дослідження раніше не проводилось. Вивчення пам’яток на тлі хронологічного, географічного, фахового, біографічного та соціального контекстів дає відповіді на питання – чому саме в цьому місці, саме в такому вигляді і навіщо було встановлено даний науковий інструмент, ким він був виготовлений, які мав особливості, як і для чого його змінювали, як і ким використовувався, чому перетворився в пам’ятку, які інструменти використовуються сьогодні замість нього. Все це забезпечує повне розуміння предмету в історичній ніші, яку він займає. 4.4.1. Меридіанне коло з павільйоном Меридіанне коло (далі – МК) – стаціонарний астрономічний інструмент, закріплений на фундаментах у спеціальному павільйоні з можливістю руху лише в площині меридіану в напрямку південь-північ. Враховуючи обертання Землі, нерухомий прилад застосовується для точних вимірювань моментів часу «проходжень» небесних світил через умовну площину небесного меридіану та визначення висот світил відносно горизонту на момент проходження. Завдяки цим двом спостережним вимірам з відомими точними координатами самого інструменту на поверхні Землі після певних обчислень є можливість отримати координати світила на момент спостереження на небесній сфері. Об’єднавши спостереження за певний проміжок часу, можна отримати власні рухи (вікові зміщення) зірок, зоряні каталоги, параметри орбіт тіл Сонячної системи та інше. У 1870 р. Університетом Св. Володимира було замовлено новий меридіанний круг у Репсольдів. А вже навесні 1871 р. директор київської обсерваторії професор М. Ф. Хандриков особисто обговорив в Гамбурзі з майстрами параметри інструменту та деталі його виготовлення [28]. Саме в цей час фірма переживала чергові потрясіння, помер представник другого покоління Репсольдів Адольф (1806–1871), що тривалий час очолював знамениту майстерню, яка носила назву «Репсольд та сини». Відтоді виготовленням інструментів для астрономів та геодезистів стали опікуватись брати Ганс (1838–1919) та Оскар (1842–1919), фірма переїхала в інше приміщення. Можливо, тому так довго виконувалось київське замовлення – М. Хандриков зміг забрати МК у 1872 р., в тому ж році він був встановлений у підготовленому для нього оновленому павільйоні – галерея була розібрана, павільйон розширено і замість дерев’яних стін над старими фундаментами зведено цегляні. Реконструкцією керував архітектор Київського навчального округу Павло Шлейфер (1814–1879). Йому вдалося органічно поєднати реконструйований павільйон з головною будівлею, спроектованою В. І. Беретті. У завершеному вигляді павільйон має розміри 12,5 м у напрямку схід-захід, 8 м – у напрямку південь-північ. Центр інструменту знаходиться на відстані 7 м від стіни головної будівлі і на висоті 1,9 м від підлоги, яка, в свою чергу, вище рівня ґрунту на 1,4 м. Висота павільйону від підлоги – 5,6 м. Під меридіанним залом розташовано приміщення, де проходять масивні фундаменти, на яких стоять стовпи МК, повірочних інструментів – коліматорів, годинника та екзаменатора рівнів. Коліматори встановлені в павільйоні в площині схід-захід на відстані 2,5 м від МК. З західної сторони до павільйону приєднано майданчик для практичних занять зі студентами зі стовпами-фундаментами для переносних інструментів. Павільйон більше не реконструювався, лише у 1940 р. були розширені люки для спостережень з 0,7 м до 1,25 м, внутрішні стіни облаштовано дерев’яними панелями для уникнення накопичення конденсату в приміщенні. Люки відкриваються механічним способом через систему тросів. Над інструментом для захисту від пилу та механічних ушкоджень встановлено дерев’яний футляр, що рухається по рейках. Цими же рейками рухається спеціальний станок для можливості перекладки труб інструменту. Під МК влаштовано рухоме крісло для спостерігача, що переміщується в напрямку меридіану, корегується за зростом спостерігача і перетворюється в лаву для спостережень зенітних зірок. У ХІХ – початку ХХ ст. такого роду інструменти були основними в спостережній вимірювальній астрономії – астрометрії. До їх появи ще в дооптичній астрономії для подібних робіт використовували наземні або настінні квадранти, які являли собою спеціальні пластини з лімбом, що охоплює чверть кола,ї. Для відліку кутів використовувалась спеціальна рухома планка (згодом – зорова труба). Найвідоміші квадранти були великих розмірів, зокрема, інструмент хорезмського вченого-енциклопедиста Аль-Біруні (973–1048) мав радіус 7,5 м, квадрант перського астронома Насира Абу ат-Тусі (1201–1274) в Марагинській обсерваторії – 6,5 м, а занурений в землю квадрант обсерваторії узбецького математика-астронома Улугбека (1394–1449) в Самарканді був радіусом 40 м. Будувати та користуватись такими інструментами було незручно, точність вимірів вони давали не достатню. Так, у 1704 р. датський астроном Олаф Рьомер (1644–1710) у своїй книзі запропонував конструкцію принципово нового інструмента, який майже сто років ніхто не наважувався виготовити з причин недосконалості тогочасних технологій. Інструмент для придатної на той час точності вимірювань повинен був мати невеликі, але точні відлікові круги з рівномірно нанесеними поділками. У 1803 р. такий інструмент вперше виготовив аматор астрономії, брандмейстер міста Гамбурга Йоган Репсольд (1770–1830) [117]. Знайомство з фаховим швейцарським астрономом Й. К. Горнером (1774–1834) зробило відомим унікальний інструмент і змінило долю самого Репсольда – його майстерня з виготовлення астрономічних та геодезичних інструментів переросла у відому європейську фірму, в якій працювало три покоління Репсольдів до 1919 р. Меридіанні круги Репсольди виготовляли, переважно, на замовлення. Вони відрізнялись технічним вирішенням, розмірами, матеріалами та зовнішнім виглядом. Відомо близько 40 подібних МК, що були встановлені свого часу в обсерваторіях Лісабону, Санкт-Петербургу, Цюріху, Чикаго, Кембриджу, Неаполя, Харкова, Миколаєва та ін. У повному робочому стані збереглись одиниці, спеціальних павільйонів, що будувались для цих інструментів, вціліло ще менше. Ще під час проектування та будівництва АО передбачалось встановлення МК як основного інструменту. Для цього головна будівля була точно зорієнтована у напрямку схід-захід, а для двох стаціонарних телескопів (меридіанного круга та пасажного інструмента) було закладено фундаменти та зведено у 1845 р. спеціальні дерев’яні павільйони, що приєднувалися симетрично з двох сторін до головної будівлі обсерваторії. Перший МК був замовлений Університетом Св. Володимира 1842 р. у механіка Трауготта Ертеля (1778–1858) в Мюнхені, мав об’єктив 5 паризьких дюймів (13,5 см) і розпочав свою роботу в рік відкриття обсерваторії. Саме на цьому приладі перший директор обсерваторії В. Ф. Федоров визначив точні координати обсерваторії, що слугували появі Київського меридіану. Інструмент використовувався для навчальних цілей, для визначення часу і координат деяких світил. Систематичні спостереження на ньому не проводили через виявлення ряду серйозних вад, які не відповідали тогочасним вимогам точності: круг не був забезпечений мікроскопами для зчитування показів, не було забезпечено можливості малих переміщень у площині меридіану для точного наведення на об’єкт та ін. [118]. Вперше МК було описано М. Ф. Хандриковим [122], який у своїй роботі не тільки дав детальну схему МК, а й виділив його ряд характерних технічних відмінностей від попередніх зразків, встановлених в інших обсерваторіях. Зокрема, об’єктивна та окулярні частини труби МК влаштовані таким чином, що під час дослідження гнуття одна може бути переставлена на місце іншої, вперше в кубі були влаштовані спеціальні отвори в площині, перпендикулярній розміщенню труб, через які за допомогою коліматорів можна встановити точність встановлення інструмента в площині меридіану. Поділки на срібних смугах кругів мають подвійне розбиття через 2 та 10 кутових мінут – перша міра для точних вимірів, а друга для наведення на об’єкт. Конус, до якого прикріплено основний відліковий круг, забезпечено металевим кільцем, за яке спостерігач може рухати інструмент по висоті, не торкаючись ні до труб, ні до відлікових кругів. Для зменшення тиску інструменту на місця з’єднання зі стовпами і запобіганню їх руйнуванню кінці вісі приладу лежать на маленьких суцільних колесах, вісі яких пропущені через підвіски, а через верхні кінці останніх пропущено важелі, до яких прикріплено противаги. Таким чином, вага вісі з трубою зменшена в декілька разів. З  агальний вигляд МК представлений на рис. 6.
Київське Меридіанне коло складається з куба, окулярної та об’єктивної труб. Об’єктив має діаметр – 122 мм, був виготовлений фірмою Мерца з Мюнхена, складається з двох лінз (кронгас та флінтглас), фокусна відстань – 148 см. На окулярній частині встановлено мікрометр, що має два мікрометричних гвинта по двох координатах. У полі зору мікрометра натягнута сітка з 11 вертикальних та 2 горизонтальних павутинних ниток. Крім того наявні рухомі горизонтальна та вертикальна нитки для точних вимірів. Вісь інструмента (довжина – 74 см) має вигляд усічених конусів, приєднаних до куба, які закінчуються цапфами (циліндрами) довжиною 33 мм та діаметром 32,5 мм. Загальна довжина вісі – 74 см. Інструмент цапфами входить в лагери – латунні плити з вирізами, розміщені в латунній коробці, які прикріплені до чавунних плит, вмурованих у фундаментні стовпи. На вісі розміщено два відлікові кола (діаметр – 72 см). У бокову поверхню кожного кола врізані дві концентричні срібні смужки з нанесеними поділками. МК використовувалось для спостережень майже безперервно з 1872 по 1996 роки, за виключенням двох евакуацій – у 1915 р. до Саратова під час наближення фронту Першої світової війни та у 1941 р. – до Свердловська, звідки був доставлений до Києва у 1944 р. За час свого існування інструмент зазнав деяких модернізацій та вдосконалень, більша частина яких не зачепила механічну та оптичну його конструкцію. Винятком є модернізація 1898 р., коли після часткового ушкодження відлікового кругу, його було відправлено на реконструкцію до Гамбургу. Тоді для МК було виготовлено ще один відліковий круг і прилад, на відміну від подібних мав два рівноправних відлікових круга. В іншому система інструмента не змінилась з часів опису М. Ф. Хандрикова. Схема складових частин МК та їх модернізацій показана на рис. 7. 
На початку ХХ ст. в павільйоні було проведено електрику, в 1939–1940 рр. було влаштовано підсвітку кругів, у 1955–1956 рр. в майстерні обсерваторії було виготовлено автоматичний пристрій для фотографування відліків кругів на основі камер-фотокулеметів, у 1967 р. пристрій було замінено – встановлено більш сучасні камери та мікрометри-мікроскопи для точнішого зчитування поділок кругів. Касета камер вміщала 5 м фотоплівки, що дозволяло проводити неперервні спостереження протягом ночі. Зі зміною спостережних програм, після демонтажу та нового встановлення МК, з кожною модернізацією, після нетривалих спостережних перерв, після нечастих землетрусів, що переживав Київ, інструмент обов’язково досліджували. Основна увага приділялась визначенню помилок поділок кругів, дослідженню цапф та точності окулярного мікрометра [91]. З підвищенням вимог до точності почали досліджувати і враховувати й інші інструментальні похибки – гнуття труби інструмента, добові та річні температурні перепади та ін. Понад столітній період роботи київського МК дозволяє виділити декілька характерних періодів, розроблених Л. В. Казанцевою: І – основний (приблизно 1872–1920-ті), коли МК був фактично основним інструментом обсерваторії, на ньому спостерігав практично весь небагаточисельний її штат, проходили стажування студенти та ад’юнкти. Київська АО, як і більшість обсерваторій світу на той час, була спрямована на вимірювальні астрономічні роботи, переважав астрометричний напрям, результатом і підсумком роботи якого було визначення положень світила або світил. Першими роботами були астрономо-геодезичні спостережні визначення різниць довгот між Києвом та Варшавою, Києвом та Альтоном (М. Ф. Хандриков, В. І. Фабриціус). Складено каталоги зодіакальних (М. П. Диченко) та навколополюсних зір (В. І. Фабриціус), визначено напрямок апексу Сонця – вікового руху в просторі (М. П. Диченко); ІІ період – кооперативна робота, мав підготовчий період, був перерваний Другою світовою війною і тривав приблизно з 1946 по 1970-ті роки. В цей період київські астрометристи співпрацювали з міжнародними колегами для створення фундаментальних каталогів зірок. Робота розподілялась таким чином, що протягом декількох, а то й десятка років кожна обсерваторія спостерігала зорі певної смуги на небі, зручної для спостережень саме в певних широтах, далі ці спостереження об’єднувались і створювався єдиний каталог з положеннями і величинами власних рухів зірок, яким надалі користувались всі як еталоном. Через деякий час відбувалось пере спостереження зон, виділення об’єктів з певними характеристиками (каталоги слабких зір, зір надвисокої світності, інфрачервоних зір, подвійних зір та ін.) Спостереження в цей період велись практично кожної ясної ночі за конкретною програмою і вже не всім складом обсерваторії, бо на той час вже існувало багато інших спостережних програм; ІІІ період – перехідний тривав з початку 1980-х до 1996 р. Саме в цей період у світі почали встановлювати автоматизовані меридіанні інструменти нового покоління, що забезпечували об’єктивніші результати, вільні від власних похибок та швидкості реакції спостерігача – спочатку це були фотоелектричні інструменти, згодом – меридіанні круги з цифровими камерами. Першим автоматизованим інструментом став Карлсбергський автоматичний меридіанний круг, встановлений у 1984 р. в Обсерваторії дель-Рок-де-лос-Мучачос на острові Ла-Пальма в Канарському архіпелазі (Іспанія). Місце розташування обсерваторії вважається одним з найкращих у світі з точки зору астроклімату і використовується Канарським астрофізичним інститутом, що надає можливість вести дослідження іншим астрономічним установам, як тим, які розмістили свої телескопи на острові, так і тим, хто замовляє спостережний час на цих інструментах. У 1995 р. запрацював Аксиальний меридіанний круг Миколаївської обсерваторії [119], а на початку 2000-х рр. – Київський меридіанний аксіальний круг (МАК) розміщений у Головній астрономічній обсерваторії НАНУ, який спільно створювали і яким користуються ГАО НАНУ та АО КНУТШ [120]. Як часто буває з новим обладнанням, не все відразу починає гарно працювати, тому «старий» Київський меридіанний круг забезпечував неперервність спостережного ряду, пілотні спроби проведення якісно нових спостережних програм (створення опорних каталогів зірок в околах радіоджерел, попередніх каталогів космічних місій та ін.). Тривалий час МК залишалось основним робочим інструментом. З ним було отримано близько 20 каталогів положень різних небесних об’єктів, які, в свою чергу, були використані для створення міжнародних Фундаментальних каталогів. На основі спостережень з МК було виконано понад десяток дисертаційних робіт, багато дипломних та курсових, з ним набували навиків астрометричних спостережень практично всі студенти-астрометристи кафедри астрономії Київського університету. МК та його фундаменти-стовпи слугували понад століття точним геодезичним репером для картографування земної поверхні. Крім того, до 1920-х років МК використовувався для робіт Служби часу. З цим інструментом працювали відомі й маловідомі київські астрономи: засновник теоретичної астрономії в Київському університеті професор М. Ф. Хандриков, астроном-спостерігач та паралельно викладач у малювальній школі Мурашка В. Фабриціус, професор Університету Св. Володимира та Вищих жіночих курсів, перший київський астрофізик Р. Фогель, спостерігач з майже 40-річним стажем М. П. Диченко, «червоний професор» Д. В. Пясковський, майбутні відомі співробітники ГАО НАНУ О. Король та А. Гориня, один з організаторів Станції спостережень штучних супутників Землі в Києві М. Я. Чернега та інші. Після закінчення ІІІ періоду інструмент ще деякий час знаходився в робочому стані в очікуванні нових програм, а з 2004 р. розпочався принципово новий період в існуванні інструмента – він став спочатку музейною пам’яткою, а з 2007 р. – ще й пам’яткою науки і техніки. У перші три періоди саме до цього інструмента практично не водили відвідувачів – чатували його точність та боялись ушкоджень і перерв в спостереженнях. Тепер він дивує всіх охочих як своїм не зовсім звичним видом (як для телескопу), так і багатою історією. На даний час вже інші дослідження проводяться з цим інструментом – тепер вивчається його повна «біографія» як конкретного інструмента, так і як пам’ятки [121]. У приміщенні під меридіанним залом у 1930-х роках розміщувалась геофізична лабораторія з приладами, чутливими до температурних коливань, а під час окупації Києва у 1941–1943 рр. там переховувались від арештів колишні співробітники та ті, кого переслідувала окупаційна влада [2]. У цілому пам’ятка «Меридіанний круг Київської університетської астрономічної обсерваторії» дозволяє показати розвиток астрономічної галузі як у світі, так і в Київському університеті, та відношення суспільства до фундаментальної науки в різні періоди існування обсерваторії.
|