Таблиця 1. Перспективи економічного стану галузі вівчарства

Таблиця 1. Перспективи економічного стану галузі вівчарства

Як свідчать дані таблиці, збільшення поголівя в господарствах знижує собівартість їх утримання на фермах, а прибуткове ведення крупнотоварного вівчарства в господарствах Херсонської області забезпечується стабільною вовновою і мясною продуктивністю овець, зниженням собівартості 1 ц вовни до рівня 1557 грн., 1 ц приросту живої маси – 560 грн. Цей захід може бути успішно здійснений, тому що собівартість продукції формується безпосередньо в господарствах, де є резерви для зниження собівартості виробництва вівчарської продукції. Окрім того, необхідно підвищити ціни реалізації 1 ц вовни до 1600 грн., 1 ц баранини – 800 грн. В таких економічних умовах племзаводи „Асканія-Нова” та „Червоний чабан” ще можуть залишатися збитковими через високий рівень витрат на утримання поголівя овець, СК ім. Леніна та ПОСП „Світлана” – на рівні самоокупності. Решта фінансово міцних господарств може успішно вести галузь вівчарства, одержуючи в розрахунку на 1 вівцю від 20-50 грн. прибутку. Крупнотоварні ферми забезпечують в середньому по господарствам Херсонської області рентабельне ведення вівчарства на рівні +27,5%.

В ринкових умовах досвідчений господар прагне знайти такі рішення існуючих проблем в галузі вівчарства, що забезпечать йому максимальний прибуток за рахунок використання власних ресурсів. Адже всі види діяльності доцільні, якщо вони не суперечать законам держави та приносять прибуток господарю. Навіть при високій інфляції можна здешевити виробництво продукції, якщо в господарстві існує зіставлення доходів і витрат на кожному етапі виробництва.

Підбиваючи підсумки досліджень слід сказати, що в ринкових умовах крупні вівчарські господарства можуть бути конкурентоздатними. Саме в таких господарствах є як фінансові, так і організаційні резерви для збільшення по-голівя овець і здешевлення їх утримання, які полягають в:

- удосконаленні технології виробництва на крупних фермах, що скорочує витрати сукупної енергії в розрахунку на одну вівцю до 21,7 ГДж проти 28,1 ГДж на невеликих вівчарських фермах або 32,8%;

- організації госпрозрахунку на вівчарських фермах, що знизить витрати на утримання овець в середньому по господарствам зі 183 грн. на одну голову до 156 грн. або на 15%;

- зменшенні дорізу та падіжу овець і переробці утилізованої сировини, що забезпечить зниження собівартості 1 ц вовни на 27,9%, 1 ц приросту живої маси овець – на 74,1% 2.

- проведенні на крупних вівчарських фермах селекційно-племінної роботи, використанні наукових досягнень, що підвищить продуктивність овець і дозволить збільшити виробництво валової продукції на 30-40%;

- завоюванні ринку реалізації вівчарської продукції, що дозволить контролювати попит і ціни на вовну та баранину і тим самим створить умови для зростання прибутковості і рентабельності галузі до рівня 27,5%;

- скороченні адміністративних витрат на 10-15%.

За попередніми оцінками саме ці чинники дадуть можливість одержати кожному підприємству, яке утримує близько 5000 овець від 100 до 250 тис. грн. прибутку від галузі.

Але поряд з крупними вівчарськими господарствами правомірне існування і невеликих селянських (фермерських) вівчарських господарств, якщо їм забезпечити ринок збуту продукції і високі реалізаційні ціни на неї.

Для цих господарств витримати конкуренцію з крупними вівчарськими господарствами можна тільки використовуючи комплексну продуктивність овець: вовну, ягнятину, молоко, овчини, смушки. Якщо тривалість продуктивного використання вівцематок в стаді буде становити 5 років, то приватному господарю для організації вівчарської ферми на 50 овець необхідно мати початковий капітал у вигляді основних і обігових коштів на один рік використання стада близько 13,2 тис. грн., з них балансова вартість 50 овець – 3 тис грн., або 22,7% від загальної суми активів, вартість приміщень (амортизація) – 1 тис. грн., або 7,6%, поточні витрати на утримання і годівлю овець – 9,2 тис. грн., або 69,7%.

При збільшенні поголівя овець в стаді до 1 тис. голів господарству необхідно виділити на утримання овець до 315 тис. грн. активів. Збитковість галузі при реалізації відповідної кількості виробленої продукції зменшується в 2,7 рази при тих же витратах на одну вівцю – 183 грн. та однакових цінах реалізації вовни – 10 грн. за 1 кг, 6 грн. за 1 кг баранини. Але це вимагає більш інтенсивної організації праці на фермах, підвищення продуктивності овець та врожайності з 1 га кормової площі. Також необхідна кропітлива селекційна племінна робота, яку важко проводити в невеликих селянських господарствах через малочисельне поголівя та відсутність коштів для оплати праці селекціонера.

Для розширення галузі вівчарства до 3 тис. овець необхідно підприємству щорічно виділяти на утримання вівчарських ферм близько 945 тис. основних і обігових коштів, що створює можливість працювати на рівні рентабельності +10 - +15%.

Господарства з капіталом у 1,6 млн. грн. основних і обігових активів мають змогу утримувати від 5 до 10 тис. овець. Це забезпечує їм рентабельне ведення вівчарства на рівні +25 - +30% при умові дбайливого використання внутрішніх резервів галузі, високої продуктивності праці та володінні ринком реалізації вівчарської продукції.