Селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35



жүктеу 4.26 Mb.
бет1/20
Дата22.02.2016
өлшемі4.26 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК
ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА СТЕПОВИХ РАЙОНІВ

ім. М.Ф. ІВАНОВА «АСКАНІЯ-НОВА» -

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ

СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР З ВІВЧАРСТВА



ВІВЧАРСТВО
Міжвідомчий тематичний

науковий збірник

Випуск 35

Нова Каховка

«ПИЕЛ»

2009
УДК 636.32/38


Вівчарство: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Випуск 35

У збірнику висвітлено проблеми вівчарства, зокрема селекційно-племінної роботи з вівцями асканійської тонкорунної, каракульської, асканійської м’ясо-вовнової, цигайської, гірськокарпатської та інших порід, технології виробництва і переробки продукції вівчарства, використання імуногенетичних, біотехнологічних прийомів селекції, кормовиробництва, годівлі та економіки галузі
Рекомендовано до друку вченою радою Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова». Протокол № 7 від 17 серпня 2009 р.

Реєстраційне свідоцтво

Сер. КВ № 985 від 04.10.94 р.
Редакційна колегія:


ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

к.с.-г.н. В.І. Вороненко

ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА:

д. с.-г.н. В.М. Іовенко

д. с.-г.н. П.І. Польська, д. с.-г.н. Л.Ф. Крилова,

д.с.-г.н., проф. Т.І. Нежлукченко,д.с.-г.н., проф. Б.О. Вовченко,

к.с-г.н. П.Г. Жарук,к.с.-г. наук Т.Г. Болотова, В.П. Тараненко, В.П. Мусієнко

Відповідальний секретар:

к. екон.н. Л.В. Жарук

Перекладач Труш А.В.


Адреса редакційної колегії:

75230, смт. Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області,

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства тел./факс(05538) 6-16-55
Для науковців і спеціалістів сільського господарства

За достовірність поданого матеріалу відповідальність

несуть автори
© Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова

«Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний

центр з вівчарства

УДК 636.32/.38.082.23


ДО 75-РІЧЧЯ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ

ПОРОДИ ОВЕЦЬ
В.М. Іовенко, д-р с.-г. наук,

Т.Г. Болотова, О.М. Крилова,

О.Г. Антонець, кандидати с.-г. наук

О.В. Беседін
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова

Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства


Наведено в ретроспективі історію створення та розвитку першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної. Показано стан даного генофонду на сьогодні і перспективи його подальшого функціонування.
Ключові слова: порода, вівці, барани, вівцематки, жива маса, настриг митої вовни, мериноси, Асканія-Нова.
У 2009 році виповнюється 75 років з часу створення першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної, яка завдяки своїм високим племінним та продуктивним якостям мала великий вплив на розвиток племінного вівчарства в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності.

Тонкорунних овець на півдні України розводять вже більше 200 років. Ще у 1803 році відомий вівчар Рув’є завіз із Іспанії на острів Джарилгач 100 мериносових баранів, а ще через чотири роки із Саксонії 487 баранів та 948 вівцематок. Це поголів’я стало основою тонкорунного вівчарства у Таврійській губернії. Він схрещував завезених мериносових баранів з цигайськими вівцематками і в 1820 році у нього вже було 37 тисяч мериносових овець [1].

Мериносове вівчарство в Асканії-Нова бере свій початок з 1828 року, коли згідно з указом царя Миколи I німецькому герцогу Ангальт-Кеттенському було продано 48 тисяч десятин земель для розведення мериносових овець. У 1828-1830 роках з герцогства сюди було перегнано більше 10,5 тисяч мериносових овець. Впродовж трьох десятків років перебування під управлінням герцогів Ангальт-Кеттенського і Ангальт-Дессауського вівчарство Асканії-Нова зазнавало як значного росту чисельності поголів’я і продуктивності, так і катастрофічного скорочення, яке було обумовлене періодичними жорстокими посухами.

Вирішальне значення для розвитку асканійського мериносового вівчарства мала виробнича, економічна і організаційна робота німецьких колоністів Фальц-Фейнів, які у 1856 році купили маєток Асканія-Нова, в якому на той час нараховувалося 49 тисяч овець. У 1867 році чисельність асканійського стада була найбільшою – 94 тисяч голів. У подальшому чисельність овець на півдні Росії скорочується внаслідок значного зростання цін на зерно і виходом на світовий ринок тонкої вовни з Австралії та США [8].

Період із дня свого створення і до 50-60 років XIX століття в Асканії-Нова можна вважати роками панування електорального типу овець, у 70 роках – типу інфантадо, а у 90-х роках – типу камвольного мериноса рамбульє.

Асканійське стадо овець бонітували найкращі спеціалісти з Німеччини: Франц Білліб, Фальц (зять Фейна), Байор, Фель, Гейне, Кудле. З 1906 року для бонітування та керівництва селекційною роботою був запрошений професор М.Ф. Іванов, який працював з асканійським стадом до 1917 року. У післяреволюційні роки бонітування овець не проводили і воно було відновлено лише у 1922 році. Його проводили М.В. Дюмін, І.Д. Друльов, а з 1925 по 1935 роки у асканійському стаді знову працював М.Ф. Іванов [4].

Статистичні матеріали по вівчарству Асканії-Нова за період 1867-1927 роки були опрацьовані Л.К. Гребенем (табл. 1). Згідно з цими даними середній настриг немитої вовни з овець типу інфантадо становив 3,20-3,24 кілограма, з переходом до камвольного напрямку цей показник збільшився до 3,85-4,47 кг.
Таблиця 1. Продуктивність мериносових овець в Асканії-Нова у 1867-1927 рр.


Роки

Чисельність овець, голів

Середній настриг вовни на вівцю, кг

Вихід чистої вовни,

%


немитої

митої

1867-1876

78882

3,20

1,25

39,2

1877-1886

64608

3,24

1,32

40,9

1887-1896

69228

3,85

1,17

30,4

1897-1906

38601

4,47

1,39

31,2

1921

4737

3,98





1924

8561

3,85

1,25

32,5

1925

9873

5,81

1,90

33,0

1926

12115

5,44

2,15

39,5

1927

13475

5,20

1,98

38,0

З моменту свого заснування і до 1925 року асканійське стадо було товарним. Невелика елітна група вівцематок слугувала для отримання баранів для власного стада, а для елітного стада баранів завозили із-за кордону, або з російських племінних стад (табл. 2).


Таблиця 2. Завезення баранів-плідників в асканійське стадо

у 1866-1913 рр.


Роки

Кількість завезених баранів, гол

Тип вовни стада

Звідки завезені барани

1866

8

негретті

з Померанії

1870

11

рамбульє

з Німеччини

1879

19

рамбульє

з Німеччини

1881

9

мазаєвський меринос

від Мазаєва

1892

13

рамбульє

з Німеччини

1892

3

бесскладчастий рамбульє

з Німеччини

1912

3

рамбульє негретті

від Прутченко

1913

12

прекос

з Німеччини

У роки громадянської війни асканійське вівчарство зазнало великих втрат. За даними Гребеня Л.К. поголів’я скоротилося більше, ніж у 8,5 разів і склало на початок 1922 року 4,7 тисяч проти 40 тисяч овець у 1917 році [1].

Радянський уряд турбувався про розвиток мериносового вівчарства і вже у 1919 році був підписаний декрет «Про охорону і розвиток тонкорунного (мериносового) вівчарства», що сприяло поступовому відновленню галузі.

У 1925 році в Асканії-Нова М.Ф. Іванов разом з Л.К. Гребенем та іншими співробітниками розпочали роботу стосовно створення нової породи тонкорунних овець. Стадо після громадянської війни втратило свої позитивні якості, так біля 65% вівцематок мали коротку (5-6 см) вовну та, взагалі, поголів’я овець було дуже різнорідним. За даними бонітування цього ж року вовну 70 якості мали 26,6% маток, 64 якості - 32,2% і 60 якості - 40,2%, до елітної групи було відібрано лише 6 баранів і 210 маток [2].

У тому ж році із США в Асканію-Нова було завезено 23 барани і 100 вівцематок американського рамбульє, а з Німеччини – 40 голів м’ясних мериносів-прекосів. Ці партії овець, відібрані М.Ф. Івановим, мали позитивний вплив на покращення місцевих маток, у них збільшилася густота вовни, покращилися м’ясні форми. Саме завезення цих, кращих на той час за вовновою і м’ясною продуктивністю овець, тонкорунних порід, стало підгрунттям для створення першої вітчизняної породи.

При створенні асканійської породи овець М.Ф. Івановим було розроблено і оприлюднено методику, яка згодом стала класичною. У подальшому її широко використовували для створення і удосконалення багатьох порід овець та інших видів сільськогосподарських тварин.

М.Ф. Іванов у елітній групі вів селекцію за такою методикою:

- виділення та консолідація кращих генотипів і їх розмноження;

- створення з кращих генотипів високопродуктивних ліній;

- поглинання кращими генотипами гірших;

- створення шляхом комбінації нових високоякісних генотипів, які відповідали бажаному типові.

Для створення в стаді високопродуктивних генотипів застосовувався як однорідний, так і різнорідний підбір. Елітних баранів перевіряли за якістю потомків, на кращих баранів-поліпшувачів було закладено лінії.

За даними М.Ф. Іванова на час апробації (1935 р.) у породі було створено 7 ліній, родоначальниками яких були барани-плід-ники як асканійського походження (1/24, 7/23 і 2/26), так і американського рамбульє (1672, 8040, 8060 і 12/28). Значні питомі частки мали три лінії – 1/24, 8040 і 8060, решту ліній використовували нетривалий період для спеціальних цілей. Лінія 1/24 відповідала бажаному типу породи, для лінії 8060 характерною була підвищена складчастість, а для лінії 8040 – більша довжина вовни [4]. У стаді вирощували високоякісних племінних баранів з рекордними показниками продуктивності. У 1930 році від барана 14/28 у дворічному віці настригли 18 кг вовни, баран 758/33 при живій масі 152 кг мав настриг 17,2 кг, баран 527 «Красавчик»» мав живу масу весною 152 кг, а на кінець року - 171 кг.

Виведенню асканійської породи сприяло створення племінної бази тонкорунного вівчарства, що дало можливість відмовитися від імпорту тварин із закордону для поліпшення товарних господарств. За пропозицією М.Ф. Іванова у 1932-1935 рр. було створено мережу племінних господарств з розведення овець асканійської породи та виробництва в них племінного молодняку для колгоспів і радгоспів півдня України [5].

Така організація племінної роботи разом з використанням штучного осіменіння вівцематок забезпечила швидке поширення овець породи на півдні України. За даними перепису 1939 року на Україні нараховувалося більше 600 тисяч овець асканійської породи і її помісей. Продуктивність племінних стад у цей час збільшилася. Так, у господарстві інституту "Асканія-Нова" – до 6,4 кг, племрадгоспі "Червоний чабан" – до 6,05 кг, на кращих племфермах Генічеського держплемрозплідника – до 5,3 кг та вище.

У роки Великої Вітчизняної війни порода зазнала великих втрат. Поголів’я, що збереглося (639 голів на племінних і близько 800 голів на товарних фермах), стало основою для післявоєнного відновлення породи [3].

Робота з відновлення, розмноження та поліпшення продуктивних якостей овець породи здійснена у 1945-1960 роках. Поглинальне схрещування проводили з ретельним використанням положень методики М.Ф. Іванова. Баранів асканійської тонкорунної породи використовували на вівцематках різних порід: грубововнових, курдючних, напівтонкорунних (цигайських) і тонкорунних: кавказької, ставропольської і радянського мериноса. Ця тривала і кропітка робота була здійснена провідними вченими і спеціалістами галузі: Л.К. Гребенем, К.О. Бозріковим, К.П. Летучевим, І.Д. Козловим, З.В. Спєшнєвою, О.П. Толмачовим, М.Г. Капровою, І.К. Павлюком, В.А. Бібіком, П.Д. Ганжою, С.І. Шестопальком та іншими [5].

З 1956 по 1958 роки проведено апробацію племінних заводів асканійської породи: "Асканія-Нова" і "Червоний чабан" Херсонської та "Комуніст" Запорізької областей. В 1960 році чисельність овець породи досягла 2,2 мільйона голів, або 30 відсотків порідного поголів’я овець в Україні.

Збільшенню чисельності і продуктивності тварин, поліпшенню класності стад сприяло будівництво тваринницьких приміщень та створення оптимальних умов годівлі і утримання овець (табл. 3).

Середній настриг немитої вовни в племінних заводах досяг 6,2-7,1 кг. Було отримано тварин з рекордною продуктивністю: жива маса барана № 77 становила 183 кг (племзавод "Асканія-Нова"), настриг немитої вовни барана № 40 - 30,6 кг (племзавод "Червоний чабан"), жива маса вівцематки № 5116 - 120 кг (племзавод "Асканія-Нова").

У період відновлення заводських стад в залежності від якості баранів і типу вихідних вівцематок, їх лінійної належності в племзаводах створено три основних заводських типи овець асканійської тонкорунної породи, які відрізнялися за конституціонально-продуктивними якостями. Заводський тип овець племзаводу "Асканія-Нова", як основний для асканійської тонкорунної породи, відрізнявся міцною конституцією, помірною складчастістю шкіри на шиї та найбільш крупними тваринами, які поєднували високу вовнову і м’ясну продуктивність.

Заводський тип овець племзаводу "Червоний чабан" характеризувався міцною конституцією з відхиленням у бік вовновості, середньою величиною, більшою складчастістю порівняно з іншими заводськими типами, з довгою вирівняною за тониною вовною, чітко вираженою звивистістю штапелю, білим і світлим кольором жиропоту з високими захисними властивостями.




Таблиця 3. Динаміка чисельності і продуктивності овець в племзаводах породи за 1952-1960 рр.


Показник

"Асканія-Нова"

"Червоний чабан"

"Комуніст"

1952

1954

1960

1952

1954

1960

1952

1954

1960

барани-плідники

Всьо-го, голів

81

65

41

40

43

42

30

42

40


Жива маса, кг

132,4

121,0

128

115,7

125,0

120,0

101,0

110,3

130,0


Маса руна, кг

18,3

16,8

17,8

14,4

14,8

16,0

12,6

15,0

17,1


Довжина вовни, см

8,2

8,3

9,3

8,5

8,7

9,2

8,3

8,7

9,1


вівцематки

Всьо-го, голів

2310

3100

4407

7495

7106

9259

3439

3831

7314


Жива маса, кг

58,7

57,0

56,5

50,8

49,2

52,2

53,3

52,0

53,9


Маса руна, кг

5,6

6,0

6,6

5,1

6,1

6,6

6,2

6,2

5,3


барани річного віку

Всьо-го, голів

836

647

1187

2239

2727

3330

561

907

2055


Жива маса, кг

59,4

55,2

60,4

47,4

50,4

52,0

53,0

60,0

65,5


Маса руна, кг

8,0

9,1

7,7

5,4

6,2

7,1

6,4

9,2

8,6


Дов-жина вовни, см

8,3

8,4

8,7

7,7

8,2

8,9

8,3

8,4

9,8


ярки річного віку

Всьо-го, голів

1490

1030

1750

2243

1947

3725

2438

2389

3121


Жива маса, кг

48,2

43,4

43,5

36,3

44,0

38,9

39,9

41,4

41,6


Маса руна, кг

6,5

7,2

6,5

4,9

5,7

5,8

5,3

6,3

6,0


Дов-жина вов-ни, см

8,7

8,2

8,6

8,4

8,8

8,9

8,2

8,3

9,4


по стаду

Всьо-го, голів

4636

4842

7385

12017

11823

16356

6468

7169

12530


Маса руна, кг

7,0

7,1

7,1

5,1

6,1

6,6

5,7

6,3

6,2

Заводський тип овець племзаводу "Комуніст" відрізнявся міцною конституцією, вдалим поєднанням достатньо крупної величини з високими вовновими якостями: довжиною, густотою, чіткою звивистістю, вирівняністю, світлим жиропотом.

За період відновлення породи було створено нові лінії баранів 758, 952, 579 і 1106, які одночасно з традиційними лініями 1/24, 8040 і 8060 складали структуру стад практично кожного з трьох племінних заводів [5].

У наступний період (1960-1980 рр.) асканійську породу овець удосконалювали методом чистопорідної селекції в заводських стадах. В цей час у племзаводі Червоний чабан створено чотири заводські лінії баранів: 40, 49, 311 (1966 рік) і 100 (1978 рік). Авторами їх є О.П. Толмачов, В.А. Левінський, М.В. Штомпель. М.Г. Капрова та інші.

У племзаводі Комуніст авторським колективом у складі І.Д. Козлова, З.В. Спєшнєвої, І.К. Павлюка, В.Г. Бібіка, М.А. Овчаренка, В.П. Нікітіна було також створено чотири заводські лінії баранів - 8310, 1920 (1964 рік) та 81, 760 (1978 рік).

У 1980 році генеалогічну структуру асканійської тонкорунної породи складали 15 ліній, в тому числі у племзаводах "Асканія-Нова" - 7, "Червоний чабан" та "Комуніст" - по 4 заводських лінії. В цей час порода налічувала 1,6 мільйона голів і її племінну базу складали 6 племінних заводів, 7 племінних радгоспів та 30 племінних ферм. На той час чисельність стад у племзаводах досягла свого максимуму, була підвищена продуктивність тварин і поліпшені якісні характеристики вовни (табл. 4).

Зростаючі вимоги переробної промисловості до якості вовни поставили нове завдання щодо удосконалення асканійської породи та створення племінних стад з високими настригами і поліпшеними характеристиками вовни. У зв’язку з цим науковці інституту "Асканія-Нова" спільно із фахівцями провідних племзаводів з 1979 року розпочали методом внутріпорідної селекції цілеспрямовану роботу стосовно створення перспективного типу асканійських тонкорунних овець.

Позитивні наслідки використання в 1971-1980 рр. австралійських мериносів у племінних стадах алтайської, ставропольської, грозненської, киргизької та інших тонкорунних порід стали підставою для прийняття рішення щодо прилиття крові й асканійській породі, яке розпочали з 1981 року.

При створенні перспективного типу та нових австралізованих ліній за основу було взято методику академіка М.Ф. Іванова.

При схрещуванні асканійських тонкорунних маток з австралійськими мериносовими баранами було поставлено ряд завдань.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет