2 2 0 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
джується гіркотою байдужості (індиферент
ністю знаків, що тягне за собою охолодження
в суспільних і людських відносинах), тільки
симулякр, що супроводжується психодрамою
(з ганебною потребою в теплі, в присутності,
з едиповим обміном, з педагогічним інцес-
то.м, який прагне зайняти місце втраченого
обміну праці та знань). У цьому значенні Уні
верситет залишається місцем безнадійної іні
ціації, прилучення до порожньої форми вар
тості, і той, хто живе в ньому протягом кі
лькох років, знайомий з цією дивною пра
цею, із справжньою безнадійністю "непраці"
і "незнання". Адже сучасні покоління ще мрі
ють читати, вивчати, змагатися, однак душа
вже не лежить до цього,— одним словом, ас
кетична культурна ментальність повністю
скомпрометувала себе. Ось чому страйк біль
ше нічого не означає
1
.
Втім, сучасний страйк природно набуває тих самих
аспектів, що й праця: те саме напружене очікування,
той самий стан невагомості, та сама відсутність цілей,
та сама алергія на рішення, те саме кружляння інстанції
на місці, те саме виснаження енергії, та сама повто
рюваність у страйку сьогодні, що й у праці вчора, та
сама ситуація в контрінституції, що й в інституції: за
раження поширюється, коло замкнено — після цього
потрібно буде пробивати прохід десь в іншому місці.
Чи радше не так: взяти цей глухий кут як вихідну ситу
ацію, повернути нерішучість і відсутність цілі на на
ступальну ситуацію, на стратегію. Прагнучи за будь-
яку ціну вирватися з цієї смертельної ситуації, з цієї
ментальної університетської анорексії, студенти лише
вдихають нову енергію в інституцію, що перебуває в
Достарыңызбен бөлісу: |