Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
2 2 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
| 2 2 2 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Травень 1977 р. ПРО НІГІЛІЗМ З нігілізму зникли похмурі кольори у стилі В а т е р а і Шпленглера, туманні кольори кінця XIX століття. Він більше не бере свого поча тку ні у Weltanschauung (світогляді) декада нсу, ні в метафізичній радикальності, поро дженій смертю Бога та всіма тими наслідка ми, які з неї випливають. Нігілізм сього дні — це нігілізм прозорості, і деякою мірою він радикальніший і рішучіший, ніж його по передні історичні форми, адже ця прозорість, це перебування у підвішеному стані — не від'ємні ознаки системи та всієї тієї теорії, яка все ще претендує на її аналіз. Коли Бог помер, ще був Ніцше, аби розповісти про це, — великий нігіліст перед обличчям Ві чного і перед трупом Вічного. Але перед уда ваною прозорістю всього на світі, перед си- мулякром матеріалістичного чи ідеалістично го справдження світу в гіперреальності (Бог не помер, він став гіперреальним) вже більше немає теоретичного чи критичного Бога, не обхідного для розпізнання своїх. Світ і ми всі живими увійшли в симуля цію, у згубну, ба навіть не згубну, а індифе рентну сферу відстрашування: нігілізм, і то незвичним чином, повністю реалізувався не через руйнування, а через симуляцію та від страшування. З активного, насильницького фантазму, з міфу і сцени, якими він був, та кож і в історичному плані, він перейшов у прозоре, по-фальшивому прозоре функціону- життя щось від насильства, необхідного для життя,— такого, що його зазнано, чи завда ного, немає значення. Насильство ритуалу, насильство праці, насильство знання, насиль ство крові, насильство влади та політично го — усе годиться! Співвідношення сил, про тиріччя, репресії — з цим усе зрозуміло, все ясно! Сьогодні цього бракує, і потреба в цьо му дає про себе знати. І ми маємо справу з ці лою грою, наприклад, у тому ж Університеті (однак таким самим чином будується вся по літична сфера), коли викладач вдається до перенаділення своєю владою через "свободу слова", самоуправління групи та інші сучасні нісенітниці. Та цим нікого не пошити в ду рні. Просто для того, щоб уникнути глибоко го розчарування, катастрофи, до якої тягне втрата ролі, статусу, відповідальності та не ймовірна демагогія, яка розгортається в ньо му, необхідно відтворити в професорові хоча б манекен влади та знання, хоча б частку ле- ґітимності, що походить від ультралівих, — інакше ситуація буде нестерпною для всіх. Саме завдяки цьому компромісові— штуч ність фігури викладача, двозначна співучасть студента,— саме за таким примарним педа гогічним сценарієм речі й продовжуються, і цього разу можуть тривати невизначено до вгий час. Адже існує кінець для вартості і для праці, та не для симулякра вартості та си- мулякра праці. Світ симуляції трансреальний і безконечний: жодне випробування реальні стю вже не зможе покласти йому край — хі ба що всеохопний обвал і зсув, що лишається нашою найбожевільнішою надією. |