24 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
чатують на систему такого роду, видимими
знаками якої є, мабуть, це дивне ожиріння
або неймовірне співіснування щонайдивні-
ших теорій і практик, котрі відповідають не
правдоподібній коаліції розкоші, неба та гро
шви, неправдоподібній матеріалізації розкі
шного життя та протиріччям без розв'язку.
Політичне чаклунство
Вотерґейт. Той самий сценарій, що й у Ди-
снейленді (ефект уявного, яке приховує, що
реальності вже немає ні по той, ні по цей бік
штучного периметра): тільки тут ефект ска
ндалу, який приховує, що не існує жодної рі
зниці між подіями та їх викриттям (і в людей
з ЦРУ, і в журналістів з Washington Post іден
тичні методи). Та сама операція, спрямована
на регенерацію через скандал морального та
політичного принципу, через уявне — прин
ципу реальності, що гине.
Викриття скандалу — це завжди пошану
вання закону. І Вотерґейт досяг особливого
успіху в нав'язуванні ідеї, що Вотерґейт був
скандалом — у цьому значенні це була диво
вижна операція з інтоксикації. Добряча доза
реінвестиції політичної моралі у світовому
масштабі. Можна було б сказати разом з Бу-
рдьє: "Особливістю будь-якого співвідно
шення сил є те, що воно криється перед са
мим собою як таке, і що воно набуває повної
сили лише тому, що криється перед самим
собою як таке", розуміючи це так: капітал,
позбавлений моралі та докорів сумління, мо
же виявлятися лише ховаючись за мораль
ною надбудовою, і хоч би хто регенерував
цю публічну моральність (через обурення,
викриття тощо), він мимовільно працює на
Прецесія симулякрів
25
порядок капіталу. Як журналісти Washington
Post.
Однак це було б ще тільки політичною фо
рмулою, і коли Бурдьє виголошує її, він під
"співвідношенням сил" має на увазі істину
капіталістичного панування, і він викриває це
співвідношення сил також як скандал — тож
перебуває на тій самій детерміністській та
моралістичній позиції, що й журналісти Wa
shington Post. Він виконує ту саму роботу з
очищення та підняття морального порядку,
порядку істини, в якому зроджується дійсне
символічне насильство соціального порядку,
набагато глибше всіх співвідношень сил, ко
трі є для нього лише рухливим та індиферен
тним контуром у моральній та політичній
свідомості людей.
Усе, що просить у нас капітал,— це сприй
мати його як щось раціональне або боротися
з ним в ім'я раціональності, сприймати його
як щось моральне або боротися з ним в ім'я
моральності. Адже це та сама річ, яку
можна прочитати в іншій формі: раніше на
магалися приховувати скандал — сьогодні ж
намагаються приховувати, що це не скандал.
Вотерґейт — не скандал: ось що необхід
но сказати за будь-яку ціну, адже саме це всі
й намагаються приховати — цю дисимуля
цію, що прикриває поглиблення моральності,
моральної паніки в міру наближення до при
мітивної сцени (інсценування) капіталу: його
вибухова жорстокість, його незбагненна кро
вожерливість, його фундаментальна амораль
ність — ось що скандальне, неприйнятне для
системи моральної та економічної еквівален
тності, яка є аксіомою лівої думки від часів
Просвітництва до комунізму. Цій думці при
писують угоду з капіталом, та йому абсолю
тно байдуже до цього: він — страхітливе під-
|