Це не обов'язково призводить до відчаю смислу

30 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ 
Прецесія симулякрів 
31 
земного втручання? Де в усьому цьому істи­
на, коли подібна співучасть складеться чудо­
вим чином, навіть без відома авторів? 
Об'єднання системи та її крайньої альтер­
нативи як двох кінців кривого дзеркала, "по­
рочна" викривленість політичного простору, 
віднині намагніченого, перетвореного на ко­
ло, реверсивність правих і лівих, викривлен­
ня, що виступає злим генієм комутації, вся 
система, безконечність капіталу згорнулася 
на своїй власній поверхні: безконечне? І хіба 
не те саме відбувається з бажанням і просто­
ром лібідо? Об'єднання бажання і вартості, 
бажання і капіталу. Об'єднання бажання і за­
кону, насолода як остання метаморфоза зако­
ну (ось чому вона так щедро представлена в 
порядку денному): насолоджується лише ка­
пітал, казав Ліотар, перш ніж дійти в подаль­
шому до думки, що ми відчуваємо насолоду 
в капіталі. Приголомшлива мінливість ба­
жання у Дельоза, загадкове перекидання, яке 
змушує бажання, "революційне саме по собі 
і, ніби несамохіть, коли воно хоче того, чого 
хоче", прагнути власного пригнічення та 
вкладати свою силу в параноїдальні та фаши­
стські системи? Зловмисне викривлення, яке 
відсилає цю революцію бажання до тієї самої 
фундаментальної двозначності, що й іншу 
революцію —• історичну. 
Усі референції змішують свої дискурси в 
циркулярній манії в стилі Мьобіуса. Секс і 
праця не так уже й давно були тими двома 
термінами, що їх уперто протиставляли один 
одному: сьогодні і те, й інше знаходять своє 
вирішення через один вид попиту. Раніше 
дискурс історії набував сили, рішуче проти­
ставляючись дискурсу природи, дискурс ба­
жання — дискурсу влади, — сьогодні вони 
обмінюються своїми означниками та своїми 
сценаріями. 
Знадобилося б занадто багато часу, аби по­
біжно оглянути всю гаму оперативного запе­
речення, всі сценарії відстрашування, які, по­
дібно до Вотерґейту, прагнуть регенерувати 
якийсь агонізуючий принцип за допомогою 
симульованого скандалу, фантазму, вбивст­
в а , — такий собі курс гормонального ліку­
вання через заперечення та кризу. Весь цей 
час ідеться про те, щоб подати доказ існуван­
ня реального через уявне, доказ існування іс­
тини через скандал, доказ існування закону 
через порушення, доказ існування праці че­
рез страйк, доказ існування системи через 
кризу і доказ існування капіталу через рево­
люцію, так само як в іншому місці (історія з 
тасадаями) — доказ існування етнології че­
рез відмову від її предмета, не рахуючи: 
доказу існування театру через антитеатр, 
доказу існування мистецтва через антимис-
тецтво, 
доказу існування педагогіки через антипеда-
гогіку, 
доказу існування психіатрії через антипсихі-
атрію тощо. 
Усе переходить у свою протилежність, аби 
залишитися в пам'яті людей у своєму очище­
ному вигляді. Всі влади, всі інституції гово­
рять про самих себе із запереченням, намага­
ючись через симуляцію смерті уникнути сво­
єї реальної агонії. Влада може інсценувати 
своє власне вбиство, аби віднайти проблиск 
існування та леґітимності. Так з американсь­
кими президентами: члени родини Кенеді 
вмирали, тому що ще мали політичний ви­
мір. Інші — Джонсон, Ніксон, Форд — мали 
право лише на маріонеткові замахи, на симу­
льовані вбивства. Але їм усе-таки була потрі-

жүктеу/скачать 1.67 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: