Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
2 8 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Про нігілізм 2 2 9
| 2 2 8 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
діалектика з самого початку ностальгійна. Але якщо зануритися глибше, то у Бенджамі- на й Адорно існує інша тональність, тональ ність меланхолії, пов'язаної з самою систе мою, невиліковної й за межами будь-якої ді алектики. Саме ця меланхолія систем бере сьогодні гору над тими іронічно прозорими формами, які оточують нас. Саме вона стає нашою фундаментальною пристрастю. Це вже не сплін чи солодка меланхолія кі нця століття. Це й не нігілізм, націлений пе вним чином на те, щоб упорядкувати все шляхом руйнування, нігілізм як почуття зло стивості. Ні, меланхолія — це головна тона льність функціональних систем, сучасних си стем симуляції, програмування та інформа ції. Меланхолія — це якість, притаманна спо собу зникнення смислу, способу випарування смислу в операційних системах. Тому ми всі меланхоліки. Меланхолія — це те раптове охолодження, що характерне для насичених систем. У той момент, коли надія врівноважити добро і зло, істинне і хибне і навіть протиставити одна одній деякі цінності того самого порядку, ко ли більш загальна надія на якесь співвідно шення сил та якусь мету розсіялася без сліду. Повсюди, повсякчасно система занадто силь на: вона гегемоністська. Аби протистояти цій гегемонії системи, можна вдатися до хитрощів бажання та до революційної мікрології буденного, підноси ти на щит молекулярний зсув чи навіть зве личувати кулінарну справу. Та це не зарадить крайній потребі завдати системі поразки на очах у всіх. Це робить лише тероризм. Він є тією зброєю реверсії, яка стирає за лишок, подібно до того, як одна-єдина посмі- Про нігілізм 2 2 9 шка стирає цілу розмову, як один-єдиний спалах заперечення у раба стирає всю могу тність і насолоду хазяїна. Чим більш гегемоністською є система, тим більше вражають уяву найменші її невдачі. Виклик, хай навіть нікчемний, є відображен ням ланцюгових збоїв. Лише ця ні з чим не порівнянна реверсивність привертає сьогодні увагу на нігілістичній сцені, покинутій полі тичним. Вона єдина мобілізує уявне. Якщо бути нігілістом — це доносити, аж до межі нестерпності гегемоністських си стем, цю радикальну зброю глуму та насиль ства, цей виклик, на який система примуше на відповісти власною смертю, тоді я теро рист і нігіліст у теорії, так само як інші є те рористами і нігілістами зі зброєю в руках. Теоретичне насильство, а не істина, є тим єдиним ресурсом, що залишився у нас. Однак саме в цьому й криється утопія. Бо було б чудово бути нігілістом, якби ще існу вала радикальність, — так само як було б чу дово бути терористом, якби смерть, зокрема й смерть терориста, ще мала якийсь сенс. Однак саме тут речі стають нерозв'язними. Бо цьому активному нігілізмові, наповнено му радикальністю, система протиставляє свій нігілізм, нігілізм, що несе нейтралізацію. Си стема також нігілістична, в тому значенні, що вона має властивість обертати все, в тому числі те, що її заперечує, на індиферентність. У цій системі смерть сама вражає своєю відсутністю. Вокзал у Болоньї, свято пива у Мюнхені: мертві нейтралізуються завдяки ін диферентності, і в цьому тероризм є мимові льним співучасником усієї системи — не по літично, а в прискореній формі індиферент ності, насадженню якої він сприяє. Смерть не має більше сцени, ні фантазматичної, ні полі- |