Стратегічні орієнтири розвитку неперервної екологічної освіти у навчальних закладах Чернівецької області

ФЕНОМЕН ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ В КОНТЕКСТІ ПАРАДИГМИ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

жүктеу/скачать 1.39 Mb. бет 23/43 Дата 16.07.2016 өлшемі 1.39 Mb. #202157

ФЕНОМЕН ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ В КОНТЕКСТІ ПАРАДИГМИ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ Екологічна освіта охоплює галузі природничих знань та формує уміння й навички, необхідні для охорони навколишнього середовища. Вона є невід’ємною складовою загальної системи екологічного виховання та підготовки спеціалістів у найрізноманітніших сферах діяльності. Водночас екологічне виховання в навчальних закладах – це важлива складова екологічної політики держави. Багатозначний термін «культура» узагальнює доробок людської діяльності, представлений у продуктах матеріальних та духовних надбань, у ставленні до Природи і людей. Його використовують для позначення таких сфер суспільного життя, як етнічна, національна, соціальна, технологічна, виробнича, екологічна культура. Останній термін з’явився у 20-х рр. 20 століття на початку перетворення цієї важливої у наш час науки на засіб стримування безконтрольного нищення природних ресурсів, нещадної експлуатації усього живого і особливо людини. Екологічна культура існувала з давніх часів, коли люди обожнювали Природу, поклонялися їй, цінували все живе і собі подібних. Сьогодні ми змушені визнати, що, рухаючись космічними темпами у науково-технічному розвитку, який за інерцією називаємо прогресом, людина стала основною руйнівною силою в Природі і поводить себе не завжди як істота розумна. Декларуючи екологічну культуру «галуззю діяльності, що спрямована на організацію і трансформацію довкілля відповідно до власних потреб та намірів» [1], часто не зазначають важливий аспект – що це за потреби? Чи відповідають вони розумним межам, ємності локальних екосистем та біосфери в цілому, які людина так нещадно руйнує, потураючи нездоровим амбіціям, нескінченним бажанням, відверто грабіжницьким цілям? Суспільство, що не сповідує етичних і моральних засад, починає жити інстинктами, перероджується до тваринного стану у гіршому розумінні цього слова, бо навіть тварини не знищують подібних до себе, не псують місце свого проживання. Дослідники етики вважали, що «...наскільки непорушні істини математичні, безперечні твердження логічні, настільки ж достовірні факти моральної свідомості, бо вони кореняться в природі людського духу» [2]. «Людина перестає бути людиною, коли втрачає такі якості, як чесність, доброзичливість, співчуття, скромність, порядність, совість, яка є вродженим почуттям моральної відповідальності» [3]. На жаль, нині етика і мораль не в моді, захмарні цілі «створення бажаного устрою чи ладу в Природі та виховання високих гуманістичних цінностей і орієнтирів людського життя» бездіяльно спочивають у численних оптимістичних документах, статтях, підручниках, але не в практичній площині реалізації цих гасел. За влучним висловом відомої української поетеси Ліни Костенко, сьогоднішній стан українського суспільства можна кваліфікувати як «прогресуючу шизофренію», що посилюється старими, наче світ, пристрастями до грошей, зверхності, панування над людьми, Природою. Полюси багатства і бідності, сили і приреченості, знахабнілої зарозумілості та покірного безвілля стрімко розбігаються. Науково-технічне прискорення не зупинити жодними меморандумами, конвенціями, самітами, і воно вже давно перевищує темпи біоеволюції. Техносфера все потужніше тисне на біосферу, поглинає її, наче змій, збіднюючи біорізноманіття, погіршуючи фізичне здоров’я людей, породжуючи відчуття розпачу, песимізму, депресії, знижуючи їхню духовність. Причини екологічної, а відтак соціальної та економічної криз тісно пов’язані зі зниженням моральних і духовних якостей суспільства, які помітно відстають від техніко-технологічного розвитку, що зумовлює і пристосовує до своїх цілей освітню систему. Сьогодні екологом може бути кожен, хто в силу своїх можливостей, знань, умінь не хоче миритися з наближенням кінця світу, який зрівняє всіх: мільйонерів і держбюджетників, егоїстів і альтруїстів, вчених і виробничників, керівників і виконавців, можновладців і безробітних, служителів церков і парафіян усіх конфесій. У такий складний і доленосний час роль екологічної освіти і просвітництва важко оцінити, бо тільки нове мислення, свідомість, культура приборкають небезпечні старі стереотипи діяльності, моделі господарювання, управління, фінансово-економічні й політичні пріоритети. Ми живемо ілюзіями, міцно тримаючись за минуле, подумки уявляючи безтурботне і розкішне майбутнє, до якого нас спонукають численні суспільні приклади, ЗМІ, реклама, зовсім забувають про справжню реальність, що формує день завтрашній. За законами екології все живе прагне рівноваги, гармонії, тобто світ для свого розвитку потребує екологічної безпеки як основи життя, а потім і різної діяльності. Екологічна освіта і виховання здатні змінити соціально-економічній формат розвитку суспільства на соціально-екологічний, а в подальшому реалізувати передбачення і мрію нашого великого земляка, академіка В. І. Вернадського про перехід біосфери у ноосферу, сферу концентрації розуму, мудрості, а не знань, амбіцій, споживацтва. Йдеться про формування екологічної моралі, свідомості, а значить – екологічної культури, яка трансформується в імператив екологічних вчинків, норм поведінки та конкретні дії при розв’язанні практичних проблем природокористування і природовідновлення. Сучасна екологія – міждисциплінарна та інтегральна наука, але в кожній з природничих і навіть гуманітарних наук є свій екологічний потенціал, який варто виявити і використати для екологізації всіх галузей знань, якими нині послуговується суспільство. Нинішня кризова ситуація потребує активної трансформації знань у переконання, віру, волю, коли наукова свідомість формує екологічні моральні норми, критерії поведінки. Для цього варто екологічне мислення, свідомість наблизити до теоретичного рівня. «Основи екологічної культури для збалансованого розвитку». Глобальні й регіональні екологічні проблеми зумовлюватимуть тісний та активний діалог української культури з культурами інших народів, в основі яких лежить священна турбота і сакральна повага до Природи Землі. Екологічна культура вкрай необхідна при творенні нової системи господарювання, розумінні ролі людини у довкіллі, зміні її свідомості, способу мислення, практичної дії. Вона спиратиметься на вдосконалену соціальну практику, але з екологічно визначеними потребами і намірами; традиційні, але забуті та знецінені поведінкові етичні норми; науково обґрунтовані соціально-економічні розрахунки та прогнози гармонійного розвитку; комплексні природоохоронні урядові програми і принципи міжнародних екологічних самітів. Екологічна філософська система допоможе у створенні й реалізації національної екологічної Концепції збалансованого розвитку, що відобразить симбіоз філософських, етнокультурних, наукових, соціально-економічних, правових, морально-етичних, педагогічних знань і підходів у формуванні соціальної та економічної складових природоузгодженого, екобезпечного суспільства з відповідними системами освіти, виховання, культури та їх практичним втіленням у життя. Література: 1. В.С.Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібник / В.С. Крисаченко. – К: Заповіт, 1996. – 352с. 2. Нападиста В.Г. Історія етики в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст..) / В.Г. Нападиста. – К: Либідь, 2004. – 240с. 3. Білявський Г.О. Стан екологічної освіти в Україні, просвітницька діяльність та виховання екологічної свідомості людей силами Українського товариства природи // Трилисник (газета УТП)-2008. – №5. – С. 5-6. Марина Левентир, керівник гуртків Заставнівського районного еколого-натуралістичного центру дітей та юнацтва, Чернівецька обл. жүктеу/скачать 1.39 Mb. Достарыңызбен бөлісу: