Сумський державний університет міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства



бет21/33
Дата23.07.2016
өлшемі2.14 Mb.
#215992
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33

Література:

  1. Белоусова А.І. Деякі проблеми управління системою економічної безпеки суб’єктів господарювання (інноваційний аспект)/ А.І. Белоусова// Вісник ЖДТУ. – 2011. – №4(58). – С.177-179.

  2. Бехтер Л.А. Механізм забезпечення економічної безпеки підприємства/ Л.А. Бехтер. − [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/ 3568/1/138.pdf.

  3. Близнюк А.О. Сутність та особливості управління економічною безпекою підприємства/ А.О. Близнюк// Науково-технічний збірник. −2011.− № 102. – С. 268-274.

  4. Мойсейко І.П., Шолок О.О. Механізм управління фінансово-економічною безпекою підприємства// І.П. Мойсейко, О.О. Шолок// Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − № 21(2). – С.141-145.

  5. Новикова О.Ф. Економічна безпека: концептуальне визначення та механізм забезпе­чення / О.Ф. Новікова, Р.В. Покотоленко. Ін-т економіки промисловості НАН України.  До­нецьк : Изд-во «Прима», 2006.  407 с.

  6. Сумець О.М. Стратегії сучасного підприємства та його економічна безпека / О.М. Сумець, М.Б. Тумар. - К. : Вид-во "Хай-Тек Прес", 2008. - 400 с.


Особливості підбору кадрів для Служби Безпеки підприємства

Клименко Н.М., студентка гр.УБм-21 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник - Хворост О.О., к.е.н., доц.кафедри АГПФЕБ СумДУ

Економічна безпека підприємства – це досить широке поняття, яке охоплює фінансову, силову, інформаційну, техніко-технологічну, правову а також кадрову безпеку, котра є одним із основних чинників економічної безпеки підприємства. Головним рівнем економічної безпеки підприємства є залежність, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складників зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Зупинимося докладніше на одному з найважливіших аспектів організації економічної безпеки підприємства, а саме – на роботі з персоналом. З кадрами підприємства безпосередньо пов’язана не тільки більшість внутрішніх ризиків (і навіть певна частина зовнішніх), але також і потенційних чинників успіху. До того ж, взаємодія служби безпеки підприємства з підрозділом, що займається кадровою роботою, є показовим прикладом, який висвітлює принцип використання можливостей інших структурних підрозділів.

Професія охоронця належить до тих професій, потреба в яких у суспільстві постійно зростає. Охоронна діяльність стосується як безпеки різних матеріальних об’єктів, установ та організацій, так і окремих особистостей. Разом з тим діяльність охоронця все ще залишається поза увагою дослідників, хоча існує нагальна необхідність у вивченні проблем професійного добору, підготовки до дій в екстремальних умовах, чинників професійної діяльності тощо [4].

Оскільки професія співробітника охоронної служби набуває все більш масового характеру, то функції охорони виконують як державні структури, спеціальні служби безпеки, що створюються на підприємствах і фірмах так і приватні охоронні підприємства.

Обов’язкова умова під час організації безпеки підприємства - ретельний підбір і постійний склад співробітників, що входять в особисту охорону. Заміна будь кого з них в обов’язковому порядку повинна узгоджуватися з керівником підприємства.

Як правило, таких співробітників набирають по американській системі, що включає в себе психологічний тест з 500 питань. Основний акцент при цьому робиться на інтелект, психіку, емоційно - вольову сферу, чесність і порядність [2, с. 28].

Крім того, що співробітники повинні мати відповідні ліцензії, хорошу фахову підготовку і практичний досвід у цій сфері, бажано, щоб вони володіли такими якостями: здатністю оперативно приймати рішення; ініціативністю; вмінням вирішувати конфліктні ситуації; надійністю в роботі; здатністю правильно реагувати на критику; контактністю; ввічливістю і знанням правил хорошого тону; високими морально-етичними принципами; психологічною сумісністю з охоронюваною особою; готовністю йти на ризик.

До факторів, що знижують ефективність фізичної охорони, відноситься плинність кадрів з числа досвідчених охоронців, що включає в себе і переманювання особливо цінних фахівців

Успішне та ефективне виконання охоронцем своєї діяльності можливе за умови відповідності вимогам професії психологічних особливостей професіонала. Це є очевидним для тих, хто безпосередньо займається підготовкою та керівництвом персоналом охорони [4].

Останнім часом досить поширеним став психологічний відбір персоналу для різних сфер охоронної діяльності. Подібний відбір здійснюється за фізичними, медичними характеристиками людини. Метою психологічного відбору є набір для охоронних структур осіб, які за своїми психологічними характеристиками найбільш здатні освоїти професію охоронця та вдосконалюватися в ній. Оскільки охоронна діяльність містить небезпеку, насамперед, слід відсіяти осіб, які за своїми індивідуально-психологічними особливостями не можуть працювати в таких умовах.

Не будь-яка людина може ефективно оволодіти професією охоронця. Існують певні вимоги до стану здоров’я, можливості адаптації до умов роботи тощо. Тому професійний відбір передбачає відбір тих осіб, які мають найбільшу стійкість до впливу умов професійної діяльності, можуть адаптуватися до них за відносно короткий термін без шкоди для здоров’я та працездатності [1, с. 16].

Охоронна діяльність зовні досить проста і не вимагає високого інтелектуального навантаження. Новий співробітник досить швидко засвоює головні алгоритми і за відсутності екстремальних умов поступово втрачає уважність. Практика свідчить про те, що навички та вміння, які тривалий час не використовуються, поступово руйнуються або притуплюються, внаслідок чого знижується надійність охоронця. Тому, після зарахування охоронця на роботу увага до особистості співробітника охорони не зменшується, а передбачається, що ще протягом року він знаходиться в полі зору керівництва. Такий контроль визначається тим, що людині властиво в процесі адаптації до ситуації зменшувати міру своєї виконавчої надійності [4].

За кордоном існує система підбору персоналу кадрів як інтегрований, раціональний та неперервний процес. При цьому увага приділяється характеру, особистісним рисам, соціальній позиції, освіті, досвіду попередньої роботи [3, с. 36].

Наявність висококваліфікованих кадрів, досвід персоналу в певній галузі, здатність до розробки та реалізації інновацій, наявність системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів мають велике значення для досягнення стратегічних цілей підприємства.

Таким чином, читко налагоджена система підбору кадрів для служби безпеки підприємства – є однією з найважливіших складових економічної безпеки підприємства, яка має на меті виявлення, знешкодження, запобігання, відвернення та попередження загроз, небезпек і ризиків, які спрямовані на персонал та його інтелектуальний потенціал, і ті, які йдуть безпосередньо від нього, що повинно проявлятися в системі управління трудовими ресурсами та в кадровій політиці підприємства.



Література:

1. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы / К.М. Гуревич. – М. : Наука, 1970. – 272 с.

2.Логвиненко М.І., Кривошеєв А.М. Організація і управління майновою та особистою безпекою підприємця. Навчальний посібник. – Суми: ФОП Наталуха А.С., 2012. – 176 с.

3. Мак-Мак В.П. Охранное подразделение службы безопасности предприятия / В.П. Мак-Мак // Мир безопасности. – 1998. – № 3. – С. 36-38.

4.Тур’ян О.В. Психологічні особливості вивчення та підбору кадрів для приватних охоронних підприємств / О.В. Тур’ян // [Електронний ресурс] – режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NiO/2009_5/..
Особливості розпорядження майновими правами на окремі об`єкти інтелектуальної власності

Куліш Р.Ю., гр.Юм-21 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник Хворост О.О., к.е.н, доц. кафедри АГПФЕБ СумДУ

Загальні питання розпорядження правами інтелектуальної власності врегульовуються главою 75 Цивільного кодексу України. Особливості розпорядження майновими правами на окремі об`єкти ІВ находять відображення в спеціальних законах [1].

Відповідно до положень Закону України "Про авторське право і суміжні права" [2] розпорядження майновими правами на об’єкти авторського права здійснюється на підставі авторських договорів. У самому ж Законі визначення поняття авторського договору відсутнє.

Відповідно до статей 31, 32 зазначеного Закону на підставі авторського договору автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати (відчужити) свої майнові права будь-якій іншій особі або передати право (надати дозвіл) на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами.

Крім того, статтею 33 Закону передбачено авторський договір замовлення, відповідно до якого автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові.

Крім вказаних норм щодо видів авторських договорів, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ряд статей, зі змісту яких слідує, що авторсько-правові відносин можуть врегульовуватися іншими цивільно-правовими договорами. Про це свідчать норми статей 13, 16, 17, 46, 48, 49 Закону.

Так, відповідно до статті 13 Закону відносини між співавторами твору визначаються угодою, укладеною між ними.

Статтею 16 Закону встановлено, що відносини між роботодавцем та автором щодо службових творів врегульовуються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором. Відповідно до цих договорів мають вирішуватися питання щодо майнових прав на службовий твір та стосовно порядку та розміру виплати винагороди авторові за створення та використання твору.

У статті 17 Закону йдеться про договір про створення аудіовізуального твору. Своєрідність цього договору полягає в тому, що ним має бути врегульовано широке коло питань, зокрема, мають бути врегульовані питання щодо майнових прав на аудіовізуальний твір між авторами (режисер-постановник; автор сценарію, текстів, діалогів; автор музичного твору, спеціально створеного для аудіовізуального твору; художник-постановник; оператор-постановник) та організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору або продюсером.

Ще одна група договорів, які стосуються авторських прав, передбачена статтями 46, 48 та 49 Закону. У цих статтях йдеться про договори доручення на управління майновими авторськими правами повіреним або організаціям колективного управління.

Отже, предметом цивільно-правового договору може бути не лише передача (відчуження) майнових авторських прав, передача права на використання твору та створення твору за замовленням, а й інші дії пов'язані з розпоряджанням авторськими правами.

Виключні – невиключні права за ЦКУ і ЗУ. Крім того, якщо відносити «авторські договори про передачу (відчуження) прав» (стаття 31 Закону) до «договорів про передання виключних майнових прав» (стаття 1113 Кодексу), то виникає питання щодо передачі виключних/невиключних майнових прав на твори [3].

Зауваження: Слід пам"ятати що: поняття "перешкоджати" є більш ширшим, ніж поняття "забороняти". Наприклад, перешкоджанням може вважатись внесення об`єкта в митний реєстр ОПІВ і можливе призупинення митного оформлення.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України, виключним правом є право автора дозволяти використання твору іншим особам, а право на використання твору та право перешкоджати (забороняти) таке використання є невиключним.

Тому при укладенні договору потрібно враховувати зазначені особливості передання виключних майнових прав у сфері авторського права відповідно до статті 1113 Цивільного кодексу України.

Література:


  1. Цивільний Кодекс України. Книга IV «Право інтелектуальної власності»

  2. Закон України «Про авторське право та суміжні права» N 3793-XII від 23.12.93 р.

  3. Законодавство України про інтелектуальну власність: К.: Школа, 2006.-218 с.

  4. http://www.sdip.gov.ua/ua/industrial_prototypes.html - офіційний веб-портал Державної служби інтелектуальної власності України.


Цінова політика держави та правове регулювання цін та ціноутворення

Луцик А.С., студентка гр.Ю-96 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник - Шапіро В.С., асистент кафедри АГПФЕБ СумДУ

Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону «Про ціни і ціноутворення» від 21липня 2012р. № 5007-VI. Як передає кореспондент УНІАН, за дане рішення проголосували 263 із 411 народних депутатів України, зареєстрованих в сесійній залі [1, с.64].

Цей закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Відповідно до ст.10 Закону про ціни в Україні встановлено два види цін у залежності від способу їх формування: вільні та державні регульовані ціни. За загальним правилом, закріпленим у ст.11 цього Закону, вільними є усі ціни, які не є державними регульованими. Їх встановлюють продавці товарів (робіт, послуг) самостійно. Тож виробникам та продавцям товарів, щодо яких встановлено вільні ціни, перейматися Законом про ціни не варто. Потрібно лише спостерігати за тим, щоб їхній товар несподівано не став предметом цінового регулювання .

Які саме товари підлягають державному регулюванню? Законом №5007-VI не встановлено вичерпного переліку, але передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що їх виробляють суб'єкти, які мають монопольне (домінуюче) становище на ринку [3, с.13].

Щодо державного «цінопіклування», то варто зазначити, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім’ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення .

На сьогодні можна виділити два основних шляхи перекладення на бюджет питання усунення негативних наслідків для малозабезпечених верств населення, які можуть виникнути у результаті існування високих цін на певні товари. Ці шляхи відповідно до Закону про ціни такі:

- запровадження системи компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення (ст.9);

- відшкодування за рахунок коштів відповідних бюджетів суб’єктам господарювання різниці між економічно обґрунтованим розміром та державною регульованою ціною (ст.15). Зрозуміло, що бюджет на цьому намагатиметься «зекономити». Та й механізм отримання суми такого відшкодування навряд чи буде ясним та прозорим, поки держава не почне піклуватися про чесні та прозорі «правила гри» у відносинах з суб’єктами господарювання, які своїми дешевими але якісними товарами формуватимуть виборчий імідж влади [2, с.10].

Вирішення таких питань залежить від конкретних дій з боку влади, що має бути перш за все врегульовано на національному законодавстві.

Окрім встановлення державних регульованих цін існує ще й такий шлях регулювання цін як декларування зміни ціни та/або реєстрація ціни. У рамках цієї процедури суб’єкт господарювання у встановленому порядку здійснює інформування органів державного регулювання і контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної. Цей шлях відрізняється від встановлення державних цін тим, що держава, нібито не втручаючись у процес формування ціни, насправді контролює цей процес. Втручання ж відбувається тоді, коли будь-яка змінена ціна повинна бути зареєстрована.

Ключові зміни стосуються штрафних санкцій за недотримання вимог цінової політики. Закон встановлює такі адміністративно-господарські санкції стосовно підприємств: 1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки; 2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів; 3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету [2, с.16].

Крім того, відповідно до ст.3 Закону України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 23.02.2012 р. № 4448-VI органам державного нагляду (контролю), їх посадовим особам забороняється здійснювати щодо фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Виключення, що містять у собі цей та названий перед ним Закон, не дають права органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення перевіряти суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування. То ж не зовсім легітимним, але допустимим виходом з ситуації є такий: товар, на який встановлено державну регульовану ціну, значно занижену у порівнянні з ринковою, продається через платника єдиного податку. При цьому усі інші учасники продажу товару кінцевому споживачеві, окрім платників єдиного податку, дотримуватимуться законодавства про ціноутворення у повному обсязі [4, с.20].

Отже з вище сказаного можна підвести висновки та все ж з’ясувати яка мета зміни старого Закону про ціни на новий?

Для відповіді на це питання слід звернути увагу на деякі деталі обох Законів. Наприклад, у Законі № 507 з чотирнадцяти статей лише дві були присвячені контролю за додержанням державної дисципліни цін та відповідальності за порушення державної дисципліни цін. Тобто контроль та відповідальність, виходячи з кількості статей у Законі № 507, займали 1/7 його частину. У Законі про ціни цим питанням з двадцяти статей присвячено п’ять, тобто 1/4 частина. І присвячена ця частина більш детальному врегулюванню питань щодо органів державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, їх основних функцій та прав, державного спостереження у сфері ціноутворення, адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства про ціни і ціноутворення. Тобто Закон про ціни у порівнянні із Законом № 507 більше уваги приділяє питанням контролю та штрафів. І одразу помітно, що більш врегульованою стала «каральна» функція Закону «Про ціни і ціноутворення . Також законом в Україні встановлено два види цін у залежності від способу їх формування: вільні та державні регульовані ціни та шлях регулювання цін як декларування зміни ціни та/або реєстрація ціни. Отже новий закон все ж перевершив свого попередника.



Література:

1. Закон «Про ціни і ціноутворення» ухвалили в новій редакції // Уніан економіка. – 2012. – № 5, 21 травня. – С.64-67.

2. Марцин В. С. Трансформація функцій ціни в умовах ринкових перетворень [Текст] / В. С. Марцин // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 5 (107). – С. 9-21.

3. Ребізант.Р.С. Аналіз Закону «Про ціни та ціноутворення»// Податкове планування. – 2013. – № 2, 3 лютого. – С.13-15.

4. Ціноутворення та контроль за ним: кому та для чого це потрібно або Огляд нового Закону про ціни // Бухгалтерія. – 2012. – № 39 (1026), 24 вересня . – С.20-23.
Завдання конкурентної розвідки

Марковський Д.А., студент гр.УБм-21 юридичного факультету СумДУ

Науковий курівник - Хворост О.О., к.е.н., доц. кафедри АГПФЕБ СумДУ

Конкурентна розвідка найчастіше вирішує завдання з'ясування цілком конкретних показників і обставин, найчастіше, маючи форму доручення керівництва "дізнатися, - а як у них? Чому вони можуть, а ми - ні?", Зменшивши таким чином різними способами частку накладних витрат у ціні . В принципі, конкурентна розвідка ставить перед собою безліч завдань. У своїй роботі я розберу лише деякі з них:

1. Визначення основного унікальної торговельної пропозиції конкурента. У голові споживача фіксується одна, або максимум дві асоціації торгової марки і визначального його якості. Якщо Windows - сама багатофункціональна система, то змагання на цьому полі зажадає колосальних фінансових ресурсів. УТП можна частково нейтралізувати, додавши другу, яка є невід'ємним недоліком, наприклад постійно "висне", або протиставивши якість в іншій площині - "Linux - безкоштовна операційна система". Далеко не завжди УТП широко відома - вона може і не збігатися з декларованим. Реальне УТП Windows - широкий вибір сумісних додатків, забезпечене його монопольним становищем на ринку. Саме з'ясування реального УТП є предметом конкурентної розвідки [1, с. 113].

2. Визначення цінової політики конкурента. Найбільш поширеним інструментом маркетингу є моніторинг цін конкурентів. Предметом розвідки є не прайс-лист, а таблиця знижкових коефіцієнтів до нього. Це найчастіше є закритою інформацією, ретельно закамуфльованої системою індивідуальних знижок і бонусів. Чим менше клієнтський ринок, тим складніше дізнатися ціни, тим вони унікальніше для кожного з клієнтів. Особливо важлива конкурентна розвідка при участь у тендерах.

3. Визначення методів просування діяльності або продуктів. Метод організації продажів може бути скопійований, а основні та до-полнітельние канали збуту - "відбиті". Найбільш вдалі схеми оплати торгових представників, системи знижок та винагород, маловідомі канали збуту, нові ринки, перспективність яких доведена на засоби маркетингового відділу конкурентів - все це є предметом інтересу.

4. Визначення лінії розвитку конкурента. Який напрям найактивніше розвиває конкурент і чому, чи варто битися з ним на цьому полі, що він легко "здасть", а за що буде битися "до останнього" - все необхідно знати, плануючи власну стратегію розвитку. Можливо, тільки ви зібралися зайнятися автоматами для продажу PIN-кодів, в цей самий час уже набраний персонал в аналогічний відділ найбільшого Інтернет-провайдера вашого регіону. Чи є сенс боротися?

5. Визначення кола реальних конкурентних переваг. Знання сильних сторін конкурента дозволяє, принаймні, дозволяє уникати дурниць при дискредитації конкурента, спрямувавши зусилля на очевидні достоїнства. З ними слід благородно погоджуватися і звеличувати й удосконалювати більш важливі, з вашої точки зору, вигоди співпраці [2, с. 114].

6. Визначення кола істотних недоліків конкурента. Це знання, особливо маловідоме для клієнтів, виробляє на них враження, будучи озвученим. Крім того, слабкість конкурента, особливо якщо вона невід'ємна, - це поле розвитку та пропаганди власної переваги.

7. Визначення кола та умов співпраці контрагентів-постачальників конкурента. Знання цін, відстрочок платежу, розмір товарного кредитування і тому подібних умов співпраці дає можливість домогтися для себе усло-вий не гірше, ніж у конкурентів.

8. Визначення кола та умов співпраці контрагентів-покупців конкурента. Те ж саме справедливо по відношенню до клієнтів. Покупці часто, якщо не завжди, перебільшують переваги співпраці з вашими конкурентами, щоб досягти бажаних, а не можливих умов.

9. Визначення кола та умов співпраці контрагентів сервісу конкурента. Постачальники, здійснюють обслуговування бізнесу конкурентів, як наприклад, транспортні компанії, що забезпечують зв'язок, надають оренду, впливають на загальний рівень витрат. Напевно серед них є дуже вдалі рішення, про які ви самі не припускали.

10. Визначення групи ключових контрагентів конкурента. Знання групи ключових клієнтів конкурента необхідно при плануванні власних продажів.

11. Визначення ключових осіб організації-конкурента і їх реальний статус. Буває, що директор компанії мало що вирішує, а п'ятьдесят п'ятий заступник впливає на політику компанії. Визначення топ-персоналу може допомогти передбачити майбутню політику конкурента, виходячи з психологічних особливостей, допомагає краще зрозуміти межі можливих дій конкурента.

12. Визначення зовнішніх ключових фігур підтримки та ступінь їх зв'язку. Виявлення персоналій, що підтримує конкурента і надає йому адміністративні, фінансові та інші ресурси, дозволяє знати межі можливостей конкурента і дає можливість послабити або навіть зруйнувати ці зв'язки. Для цього необхідно знати природу цього зв'язку. Найбільш стійкі зв'язки - це родинні, підкріплені взаємними фінансовими зобов'язаннями [4, с. 114].

13. Визначення джерел поточного фінансування конкурента. Джерело виникнення первісного капіталу і коштів на розвиток визначає запас фінансової стійкості конкурента і, як правило, прояснює попередній пункт.

14. Оцінка перспектив інвестиційних фінансових ресурсів конку-рента. Можливості залучення додаткових кредитів, позик, і інве-стіцій визначає фінансові можливості конкурента, що дозволяє про-гнозіровать його розвиток.

15. Визначення структури доходів за видами діяльності або продуктам. Визначення величини і структури виручки дозволяє судити про стійкість, пріоритетах і основному "ареалі харчування" конкурента. Якщо основний дохід консалтингової фірми приносять аудиторські послуги, вона може собі дозволити просування довідково-правових систем як і за демпінговими цінами, так і спокійно розлучитися з цим напрямом в майбутньому.

16. Визначення структури витрат за видами діяльності і продуктам. Структура витрат дозволяє судити про способи управління конкурентом його ресурсами, порівнювати їх зі своїми, визначати величину прибутковості діяльності кожного з продуктів конкурента. Ціноутворення конкурента легко передбачити, маючи таку інформацію [1, с. 115].

17. Визначення рентабельності видів діяльності або продуктів. Ефективність діяльності продуктів дозволяє проводити порівняй-тільних аналіз для поліпшення власних показників, а також показує межі можливостей конкурування.

18. Визначення механізму і структури створення додаткової вартості в розрізі економіки підприємства. Знання природи і місце виникнення доданої вартості ви можете легко передбачити за що конкурент буде боротися найбільш запекло, де ви можете нанести йому максимальний збиток при необхідності.

19. Визначення структури бізнес-процесів створення додаткової вартості в розрізі процедурного втілення. В якому місці і в який момент виникає найбільша додаткова вартість дозволяє судити про те, за що конкурент буде "триматися", що добре організовано, і де його слабкі місця. Треба пам'ятати, що в бізнесі безприбуткові ділянки набагато легше стають збитковими, ніж прибуткові.

20. Визначення планів технічного розвитку діяльності або про-продукту[3, с. 116]. Виявлення технічних новинок, зазвичай зване промислове шпигунство, дозволяє або копіювати, або протистояти їх появи на ринку. Саме злодійство технічних рішень, технологій і винаходів найчастіше називають конкурентною розвідкою.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет