Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

наголосимо ще раз, ця причетність мала суттєві обмежен­ня. Постійно перебуваючи в лещатах диктату Москви, УРСР мусила прямувати у фарватері радянської зов­нішньої політики. Міжнародна присутність УРСР пильно дозувалася, вона допускалася центром тільки тоді, коли це було йому вигідно. Саме цим, зокрема, пояснюється присутність УРСР на міжнародних конференціях повоєн­ної доби, коли голоси УРСР та БРСР були вкрай потрібні Москві. Коли ж потреба в цьому відпала, а саме почи­наючи з кінця 40-х років, зовнішньополітична присут­ність УРСР стала обмежуватися, зводитися головним чи­ном до діяльності в ООН.

Водночас слід визнати, що в міжнародній діяльності УРСР у період, що розглядається, були й важливі пози­тивні аспекти. Насамперед це визнання УРСР однією з країн—засновниць ООН та її вихід на міжнародну арену. Україна уклала перші за радянських часів двосторонні угоди з ПКНВ та ЮНРРА. В повоєнний період пред­ставники УРСР вперше стали учасниками великих між­народних конференцій. З 1944 р. в УРСР розпочалася підготовка дипломатичних кадрів, фахівців у сфері зов­нішньої політики та міжнародних відносин. Певною мі­рою розширилися можливості для розвитку міждержав­них зв'язків та участі в роботі міжнародних організацій. Українська дипломатія цієї доби зробила свій внесок у розв'язання проблем міжнародної безпеки, зокрема під­писала низку важливих міжнародних документів, пов'яза­них із проблемами роззброєння. І ще одне, можливо, найсуттєвіше: попри всі складнощі й обмеження поступо­во формувалися кадри українських дипломатів. Тепер їх досвід та знання активно використовуються в процесі розбудови Української держави, утвердження її міжна­родного авторитету.