Таємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков



бет5/16
Дата17.06.2016
өлшемі1.32 Mb.
#142441
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ГРУПА ОСТРОВА ДЖЕКІЛЛ. 22 листопада 1910 року група з семи чоловік, в руках яких зосереджено 25% світового капіталу, зустрілася на острові Джекілл, щоб розробити план створення центрального банку.

Це були: представник сімейства Рокфеллерів Френк Вандерліп, пізніше голова «Нешнл Сіті-банк» в Нью-Йорку; А.Піат Єндрю, тодішній помічник міністра фінансів США; Генрі П.Девідсон, який представляв Морганів; Чарльз Нортон, президент Першого Національного Банку; Бенджамін Стронг, помічник матері Моргана; Нельсон Олдріч, голова національного фінансового комітету і свекор Джона Рокфеллера; і Пол Варбург, представник Банку Варбург у Німеччині і Нідерландах.

 Їхній план втілився у створенні Центрального приватного банку США під назвою Федеральна ре­зерв­на система (ФРС). Закон про створення ФРС підписав президент В. Вільсоном 23 грудня 1913 року. Федеральна резервна система є приватним банком, що друкує долари, у якого США беруть гроші у борг під відсотки. Така ситуація суперечить Конституції США, де право друкувати гроші надано Конгресу США.

З установою Феде­раль­ної резервної системи було узаконено таємний уряд, що складається з найбагатших людей світу. Федеральна резервна система друкує валюту США. Єдиним президентом, серйозно налаштованим змінити Федеральну резервну систему і друкувати гроші США самостійно, був Кеннеді.

Банкір-мільярдер М.Ро­тшильд якось сказав, «Дайте мені можливість управляти грошима нації, і тоді мені буде все одно, хто приймає її закони».

Див. також: Федеральна резервна система.



ДЕМОКРАТИЧНІ КЛУБИ. Демократичні клуби, засновані в 1790-х роках в Сполучених Штатах французьким послом в США Єдмоном Жене, як виявилося, було побудовано на принципах європейських таємних громад, які здійснили революцію у Франції. Від президента Дж. Вашингтона зажадали присікти діяльність клубів до того, як вони потрясуть «уряд до самої основи». Майбутній президент Дж. Адамс сказав, що ці клуби невіддільні від клубів якобінців (дореволюційної) Франції. Стурбованість існуванням демократичних клубів змусила Конгрес США 1798 року прийняти кілька законів про іноземне підбурювання до заколоту. Ці нові закони надали президентові повноваження заарештовувати або видворяти з країни будь-якого іноземця, який намагатиметься «зганьбити» уряд США.

Див. також: Клуби якобінців.



Джентльменський Клуб Спалдінга. Див.: Пріорат Сіону.

Будинок Знань. Див.: Велика Каїрська ложа.

Давньоарабський орден братерства таємної плащаниці. Див.: Хранителі.

Староєгипетський орден братерства таємної плащаниці. Див.: Хранителі.

Стародавній орден ірландців. Див.: Молі Магуїрес.

ДРУЗИ. Історик Г.Хіг­гінс стверджує, що Асасинів також називали Друзи; деякі нинішні представники секти все ще поклоняються золотому теляті, проте не виявлено жодних згадок про ідолопоклонництво Гірського народу; вони мають зв’язок із стародавньою легендою про Джона Престере. У масонських спогадах ми знаходимо, що Друзи ділилися на три класи або ступені; що вони використовували систему знаків і паролів; що Тамплієри скопіювали всі свої таїнства з них; припускається навіть, що принц Лівану має стосунок до цієї сирійської секти. В інших джерелах стверджується, що Друзи — це своєрідний мікс з курдів, мардів-арабів, французьких колоністів і хрестоносців; що їхнє вірування — суміш юдаїзму, християнства і магометанства, де переважає останнє; у них є система духівництва, священні книги і таємні релігійні збори.

З другого боку, сер М.Грант-Даф згадує про результати дослідження, проведені якимось Аюбом Абела, згідно з яким книги, написані Друзами, не мають історичної цінності; що йому не вдалося знайти хоч якихось згадок про їхню справжню віру; що він вивчив чотирнадцять трактатів Друзів, написаних арабською, так і не зрозумівши їхнього змісту; що потрібний ключ, аби їх зрозуміти, і у Друзів є такий ключ, але вони ніколи не відкривали його будь-кому поза їхнім колом; що Друзи були залишками двох ідолопоклонницьких племен, які населяли територію Лівану в дохристиянські часи; що між ними було щось, що нагадує масонів, про який зовнішній світ не мав жодного уявлення.

 Останнє твердження означає тільки те, що існує загальне таїнство, що його використовують Друзи, і воно не має жодних аналогій з таїнствами, виявленими в західному світі. Є також дослідження леді Хестер Стенхоуп про існування книг Друзів, таким чином немає необхідності їх розшифровувати: це таємниці, написані містичною мовою.

1862 року полковник Черчілль стверджував, що існував Орден, у якого було багато аналогій з масонами; зокрема, там був річний випробувальний термін для тих, кого приймали в його члени.

 Нарешті, немає серйозних підстав стверджувати, що вірування Друзів приховано під їхньою езотеричною завісою — набагато вищою богословською системою, ніж це бачиться дослідникам. Немає й доказів, що Друзи, які жили в Ліванських горах, належали до масонів, досі цю думку не підтверджено фактами.

Див. також: АСАСИНИ.



ДРУЗІ ПО НЕЩАСТЮ. Міжнародна організація, що надає допомогу своїм членам у разі потреби. У ній існує складна система ритуалів і паролів. Орден «Друзі по нещастю» засновано 26 квітня 1819 року в Балтиморі, штат Меріленд, Томасом Вайлді і чотирма іншими представниками з Англії.

Група заявляє, що вона є найбільшим об’єднаним міжнародним братським орденом у світі, вона має 22 тисяч лож і кілька мільйонів членів. Ложі розкидані по всьому світу: в Норвегії, Швеції, Ісландії, Голландії, Бельгії, Кубі, Данії, Німеччині, Австралії, Швейцарії, Мексиці, Гаваях, Південній Америці, Фінляндії, Панамі, Франції, Канаді і США.

У обов’язки групи входить:

1. Провідування хворих.

2. Допомога нещасним.

3. Похорони покійників.

4. Виховання сиріт.

Три основні принципи Ордену — Дружба, Любов, Істина. Він прагне «зробити гарних чоловіків ще кращими громадянами, батьками, синами, чоловіками, братами». Девіз «Друзів«: «Ми прагнемо прославити і поліпшити образ чоловіка». У США і Канаді функціонує шістдесят будинків Ордену для дітей і літніх людей.

Орден «Друзі по нещастю» — перший братський Орден, що відкрито заявляє про активну роль жінок, які мають ступінь Ревек. На веб-сайті Ордену «Друзів по нещастю» сказано: «Наші Сестри ступеню Ревек — це важлива, невід’ємна частина братерства; вони працюють пліч-о-пліч з братами за втілення принципів і реалізації завдань нашого Ордену».

Є також молодіжні ложі для хлопчиків (Junior Odd Fellow Lodges) і клуби (Theta Rho) для дівчат, віком 12 — 21 років.



Контактна інформація:

Суверенна велика ложа

Незалежний Орден «Друзів по нещастю»

422 N. Trade Street Winston-Salem, NC 27101

(919) 725-5955

Президент У. Хардінг; віце-президент Ш. Колфакс.



Європейська павутина. Див.: Європейський союз.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. Іноді його називають «Європейською павутиною» або скорочено — ЄС. Стверджують, що нинішні європейські лідери — це його дійові особи, які прагнуть реальної влади в Європі, які намагаються реалізувати план створення об’єднаної Європи.

За інформацією на веб-сайті europa.eu.int, ЄС — це «сімейство демократичних європейських країн, покликаних до спільної роботи за мир і процвітання». Це не держава, яка замінить нинішні країни, а міжнародна організація. ЄС — фактично унікальне утворення. Його члени створили загальні органи управління, куди вони делегують частину своїх повноважень з тим, аби рішення із специфічних питань, що представляють загальний інтерес, могли ухвалюватися демократично на європейському рівні. Євросоюз створено ще перед Другою світовою війною.

Ідея європейської інтеграції належить французькому міністрові закордонних справ Роберту Шуману. Запропонував він її 9 травня 1950 року. Ця дата — «день народження» структури, нині відомої як ЄС, щорічно згадується як День Європи. П’ять установ ЄС виконують специфічні завдання: Європейський парламент (обирається державами-учасниками); Рада Євросоюзу (представництво країн — членів союзу); Європейська комісія (виконавський орган); Європейський суд (що забезпечує дотримання законів); Європейський аудиторський суд (контролюючий бюджет ЄС). Є також п’ять інших додаткових важливих органів: Європейський соціально-економічний комітет (висловлює думку організованого громадянського суспільства з економічних і суспільних проблем); Комітет регіонів (висловлює думки регіональних і місцевих органів влади); Європейський центральний банк (відповідає за грошово-кредитну політику і курс євро); Омбудсмен (розбирається зі скаргами громадян про порушення діяльності будь-якої установи ЄС); Європейський інвестиційний банк (сприяє вирішенню завдань ЄС через фінансування інвестиційних проектів).

З весни 2004 року Євросоюз почав розширюватися на схід.

Європа існує 2,5 тис. років, але постійно перебуває у стадії розвитку. Франція і Німеччина ініціювали європейську інтеграцію протягом сорока років. Тепер доводиться вирішувати проблему — хто керуватиме величезною структурою, що нараховує десятки країн і 455 млн населення.

ЕСЕНИ. Автори «Сувоїв Мертвого моря» есени — єврейська група, що існувала з VІ століття до Р.Х. до, як мінімум, до І століття після Р.Х. Багато хто вважає, що есени були вчителями Ісуса, вони також навчали математика Піфагора. Оскільки ця група володіла основами сучасної геометрії, припускають, що вона була передвісником масонів. Попри відсутність будь-яких згадок про есенів у Новому Заповіті, вважається, що вони були серед перших наставників християнства.

 Н.Вебстер, англійська письменниця початку ХХ століття, ще до знайдення «Сувоїв Мертвого моря» зазначала, що «Есени були не християнами, а таємною громадою, пов’язаною страшною клятвою нерозголошення довірених їм священних таємниць. Це були єврейські таємні традиції, відомі зараз як Кабала. Справді, есени були кабалістами, хоча, поза сумнівом, кабалістами вищого рангу. Вони зіграли важливу роль як перше таємне суспільство, традиції якого простежуються донині».



Зелений Дракон. Орден японського таємного товариства, який присвятив себе удосконаленню людського тіла — організму часу, або ефірного тіла. Майстри цього таємного мистецтва, як стверджується, володіють великою силою, зокрема силою пророцтва. Вони здатні керувати окремими органами свого тіла. Одна з вправ, покликана розвинути силу Зелених Драконів — змусити зерно прорости лише силою волі. Нездатність досягти поставленої мети суворо карається.

Вважається, що тільки троє представників Заходу стали членами Ордену Зеленого Дракона. Один з них — Карл Хаусхофер, військовий аташе, який працював у Токіо до Першої світової війни. Хаусхофер пізніше став нацистом, членом Товариства ВРІЛ, був прихильником расистської політики Гітлера. За легендою, Орден Зеленого Дракона підтримував телепатичний зв’язок зі схожою праворадикальною окультною групою у Тибеті, відомою як Товариство Зелених Чоловіків. 1944 року син Хаусхофера брав участь у замаху на життя Адольфа Гітлера. Наприкінці війни Хаусхофер вбив свою дружину, а потім звів рахунки з власним життям.

Дивися також: ТОВАРИСТВО Зелених чоловіків; ТОВАРИСТВО ВРІЛ.

Зелених Чоловіків, ТОВАРИСТВО. Нацистська окультна група, відома як Товариство ВРІЛ. У 1926 — 942 роках здійснила низку подорожей до Тибету, намагаючись встановити контакт з його печерними оракулами. Під час цих експедицій вони зустрічалися з групою тибетських монахів, відомою як Адепти Агати. 1929 року дехто з адептів (алхіміки) повернувся до Німеччини і створили ложу під назвою «Товариство Зелених (омолоджених) Чоловіків» у Берліні. Вважалося, що його лідер, якого називали Монахом зелених рук, здатен бачити майбутнє. Він був радником Адольфа Гітлера.

За легендою, Орден Зелених Чоловіків телепатично спілкувався з Орденом Зеленого Дракона. Вони вперше зустрілися у Німеччині під час Другої світової війни, аби допомог-ти нацистам. Зелені Чоловіки, під жорстким контролем сил нацистської безпеки, намагалися впливати на німців, аби перетворити їх на арійських суперменів. Оскільки Зелені Чоловіки не сприяли військовим успіхам, а отже, у цій справі потерпіли невдачу, вони 1943 року потрапили в немилість нацистів і опинилися у концтаборі. Коли радянські війська захопили Берлін, вони знайшли тіла тибетських монахів, які вкоротили собі життя.

Дивися також: Орден Зеленого Дракона; ТОВАРИСТВО ВРІЛ.

Змієголові. Дивися: Тріади.

Ілюмінати. Від лат. illuminatus — освітлення. Товариство було засновано 1 травня 1776 року єзуїтським священиком та професором Інгольштадтського університету в Баварії Адамом Вейсгауптом (1748—1830). В Ордену були єзуїтські правила з дуже суворою дисципліною.

Чому Вейсгаупт обрав 1 травня для створення своєї таємної антихристиянської організації, неможливо чітко пояснити. Одна з можливих версій пов’язана з іменем римського імператора Діоклетіана, який правив у 284 — 305 роках н.е. і жорстоко переслідував християн, які відмовилися поважати імператора. Діоклетіан заборонив усі їхні зібрання, зруйнував церкви, знищив святі писання, знищив сотні віруючих. Так тривало до 1 травня 305 року. Діоклетіан захворів і зрікся від престолу. Однак переслідування християн не припинилося, хоча не було таким жорстоким, як за Діоклетіана. Можливо, професор Вейсгаупт дізнався про дату зречення Діоклетіана і через 1471 рік потому знову розпочав переслідування християн?

День заснування Ордену Ілюмінатів — 1 травня — й донині комуністи світу відзначають як день міжнародної солідарності трудящих; мовляв, це дата початку революції 1905 року. Однак це не заважає їй бути річницею заснування Ордену Ілюмінатів і початком нового переслідування християн.

Члени Ордену стояли на тому, що людина — така ж досконала, як і Бог, тільки — без Бога. Це була дивна позиція, бо Вейсгаупт дозволяв своїм послідовникам робити все для досягнення мети. Він писав: «Іноді слід говорити одне, іноді інше…щоб неможливо було визначити справжній напрямок думок». Однак, вступаючи в організацію, її майбутні члени давали клятву, де, зокрема, було сказано: «Я зв’язую себе обіцянкою вічного мовчання, непохитної вірності та підлеглості до Ордену…»

Організація Вейсгаупта швидко поповнювалася, особливо за рахунок «інтелектуалів» з університету. Фактично всі професори, за винятком двох, стали членами цієї організації в перші роки її існування. Вейсгаупт вважав, що здатність людини мислити швидше встановить атмосферу моральності у суспільстві, аніж Біблія. Навіть назва його організації — «просвітлені» — свідчила, що її члени здатні осягти істину працею власного розуму. Вейсгаупт навіть зізнався, що він створив нову релігію, якою на місці релігійної людини постане людина, здатна вирішувати свої проблеми власним розумом. Він писав: «Розум буде єдиним моральним кодексом людини. Коли врешті-решт розум стане релігією людини, проблему буде вирішено».

Ще одним гальмом на шляху прогресу людства Вейсгаупт вважав націоналізм. Він говорив: «З виникненням націй і народів світ перестав бути великою родиною… Націоналізм постав на місці любові».

Багато відомих фактів про Орден Ілюмінатів викладено у книзі Джона Робінсона, професора філософії Єдинбурзького університету в Шотландії, написаній 1798 року. Книга називається «Докази змови проти всіх релігій та урядів Європи, який планується на таємних зібраннях масонів, ілюмінатів і Товариств читачів». Професор Робінсон був масоном, коли його запросили вступити до Ордену Ілюмінатів, але почуття обережності йому підказало, що він спершу повинен ознайомитися із засадами Ордену. З того часу Робінсон дійшов висновку, що його створено, «аби знищити всі релігійні заклади і скинути всі європейські уряди».

Засновник Ордену Ілюмінатів Адам Вейсгаупт хвалився, що його організація недосяжна для зору суспільства. Він писав: «Велика сила нашого Ордену в його таємничості; нехай він ніколи і ніде не з’являється під своїм ім’ям, але завжди і повсюди прикривається іншим ім’ям та іншим заняттям». У своїх роботах він також вказав світ, у якому сховає Орден: «Найкраще для цього підійдуть три нижні ступені Масонства; люди звикли до нього, мало від нього чого очікують, тому мало його завважують». Він був упевнений, що така таємничість забезпечить йому успіх: «Наша таємна організація працює так, що їй нічого не можливо протиставити».

Вейсгаупт писав: «Людина не така вже й погана, за винятком того, що її створено на деспотичних принципах. Вона погана, бо релігія, держава та негативні приклади псують її. Коли, нарешті, релігією людей стане розум, цю проблему буде вирішено».

Він описав систему піраміди влади Ордену Ілюмінатів таким чином: «Безпосередньо я керую двома членами, в них вкладаю весь свій дух; у кожного з них, своєю чергою, є двоє інших, і так далі. Так можна привести в дію тисячі людей. Так просто можна передавати накази та впливати на політику». Структура Ордену Ілюмінатів була абсолютно секретною, доки баварська поліція не здійснила рейд на їхню ложу та не конфіскувала секретні документи.

Ще однією причиною впевненості Адама Вейсгаупта в успіхах Ордену був той факт, що він приписував його членам всесвітню могутність. Він відчував, що це дасть йому можливість заманити до нього людей, які підуть на все, аби втамувати спрагу влади. Він писав: «Справжня мета Ордену — влада над світом. Щоб досягти цього, необхідно знищити всі релігії, скинути всі уряди й скасувати приватну власність».

Вейсгаупт вважав, що потрібен один світовий уряд замість окремих національних. Світовий уряд має бути з членів Ордену Ілюмінатів. Отже, кінцевою метою Ордену і, відповідно, всіх його послідовників, є влада — світове панування, влада світового уряду над всім світом.

Окремі дослідники минулого систематизували завдання Ордену Ілюмінатів для істориків майбутнього. Однією з них була талановита англійська письменниця та історик доктор Неста Вебстер. У книзі «Світова революція» вона розкрила завдання ілюмінатів:

1. Скинути монархію й уряди.

2. Знищити приватну власність.

3. Скасувати право наслідування.

4. Відмовитися від патріотизму.

5. Зменшити роль сім’ї (заснування інституту суспільного виховання дітей).

6. Знищити релігію.

Збираючись разом або переписуючись, члени Ордену Ілюмінатів користувалися вигаданими іменами. Вейсгаупт взяв собі ім’я римського раба Спар-така, який очолив повстання проти римського уряду.

1783 року баварський уряд почав слідство проти ілюмінатів та заборонив Орден. Але його члени сховалися, зберегли орден і створили нові товариства по всій Європі та Америці.

Ще 1777 року Вейсгаупта прийняли до масонського ордену — ложі «Теодора доброго наміру» у Мюнхені. А членом цього благородного ордену він став для того, щоб узяти його під свій контроль. Члени Ордену Ілюмінатів майстерно маскувалися, зливаючись з найвищими ступенями масонства. Припускається, що цей процес було започатковано 1782 року на Вільгельмс-бадському масонському конвенті у Гессе. На з’їзді були присутні представники масонів з усієї Європи, головував герцог Брюнсвік. Змішані таємні товариства стали відомими як «ілюмінантне масонство», їхні штаб-квартири було розміщено у Франкфурті — німецькому фінансовому центрі. Серед засновників цієї ложі були представники сім’ї Ротшильдів, найбагатшої банківської сім’ї, яку часто підозрюють у посяганні на світове володарювання.

Однієї з країн, де сховалися ілюмінати, була Америка.Перше їхнє зібрання було у Вірджинії 1786 року. Пізніше ще у 14 містах відбулися їхні зібрання. Було створено Галло-італійське товариство, послідовники якого з початком Американської революції почали називати себе якобінцями.

Орден Ілюмінатів брав безпосередню участь у Французькій революції 1789 року. Багато істориків вважають, що традиційне пояснення виникнення революції сфальсифіковано. Невидимою рукою, яка направляла Французьку революцію, був Орден Ілюмінатів. До цього вона існувала тільки 13 років, але була такою впливовою, що викликала революцію в одній з провідних країн світу.

План ілюмінатів полягав у проникненні в масонські ложі та перетворенні їх у філію свого ордену, а потому використати для знищення монархії. Що ж пропонувалося французькому народу замість колишнього товариства?

Відповідь на це запитання дає у книзі «Влада і таємниця єзуїтів» Рене Фуллоп-Міллер, який вивчав цю революцію: Фран-цузька революція являла собою першу спробу використання релігії розуму…як основи для нового суспільного ладу».

Хоча Орден Ілюмінатів став майже невидимим, злившись з масонством, все ж припускається, що він продовжує діяти й донині, спрямовуючи «суспільну свідомість у потрібному напрямку».

Дивися також: Масони.



Імперські клани Америки. Дивися: Kу-клукс-клан.

Інститут передових досліджень (ІПД). Група, яка з’явилася у результаті розпаду груп Круглого Столу, створених у Прінстоні, штат Нью-Джерсі після Першої світової війни.

Дивися також: Круглий Стіл; Королівський інститут міжнародних справ.



Іоанніти. Середньовічна секта Іоаннітів вважала, що не Ісус, а Іван Хреститель — справжній Месія. Вони гадали, що Ісус — звичайна смертна людина і що історія про непорочне зачаття придумано, щоб оправдати незаконне народження Ісуса. Вірування іоаннітів збігалося з поглядами лицарів- Тамплієрів у перші роки їхнього офіційного існування.

Дивися: Лицарі-Тамплієри.



Ірландці. Дивися: Молі Магуїрес.

Орден Ісмаїліти. За цією сектою ховається історичний факт навали Халіфату Фатіми. Суть у тому, що ісмаїліти були таємним магометанським орденом, який включав дев’ять ступенів та дотримувався таких інструкцій:

1. коран треба розуміти містично — як сховок прихованих істин у тексті;

2. безперечною владою наділені конкретні імами, або духовні вчителі;

3. цих вчителів має бути семеро;

4. Аллах послав семеро законників до людей, їх називали ораторами, у них було семеро безпосередніх підлеглих, яких називали Німі;

5. у кожного з цих підлеглих було дванадцять апостолів;

6. релігія підпорядкована філософії;

7. ймовірно, що орієнтувалися у філософії на Платона та Аристотеля;

8. ні в що не слід вірити, все є законним.

Стверджується, що Орден проіснував близько ста років. Можливо, у ньому, як ніде більше у масонстві, проявилися такі масонські аналогії, як знаки, символи та паролі. Слід особливо наголосити на особі Хамера, який згадується у різних, зокрема схід-них, джерелах. Він був вченим мужем, людиною великого розуму, що підтверджується його творінням МІСТЕРІУМ БАФОМЕТІС РЕВЕЛАТУМ.

Водночас є припущення, що пункти інструкції не мають жодного стосунку до ступенів у масонському розумінні. Неспростов-ним свідоцтвом цього є матеріали Хамера про те, що Орден Ісмаїлітів займається тільки навчанням. Спершу в каїрському коледжі, який називається Домом Мудрості, у період правління Фатимітів не було нічого таємничого, однак з часом все змінилося. Каліф Хакім-бі-емр-іллах відкрив двері всім охочим — і чоловікам, і жінкам.

Там з’явилися професори медицини, математики та логіки, важливою частиною філософії стало те, що арабська метафізика не обмежувалася знаннями з праць Аристотеля чи Платона, багато було взято і з індійської філософії. Цього цілком достатньо, щоб зазначити, що Орден Ісмаїлітів відіграє важливу роль в історії магометанства, однак масонство не має явних ознак.



Єзуїти. Виникло 1540 року як Товариство Ісуса. Єзуїти були військовим Орденом, створеним Ватиканом для боротьби з ворогами церкви та захисту церковних таємниць. Засновник Ордену Ілюмінатів Адам Вейсгаупт, створюючи своє товариство, скопіював структуру єзуїтів.

У Середньовіччя католицька церква мала свою розгалужену розвідницьку мережу майже в усіх країнах світу. У той час таємні служби не виокремлювалися в самостійні організації. Просто весь апарат церковної ієрархії постійно збирав інформацію про стан справ на місцях. Ці дані підсумовувалися цер­ковними чинами, які керували духовенством певного регіону та країни, а потім пересилалися до Риму. Інформація надходила різними каналами. По-перше, по ланцюгу — від парафіяльного священика аж до Папи Римського, по-друге, через Орден монахів та від спеціальних уповноважених Папи.

Можливості збору інформації були практично необмеженими. Якщо сільський священик міг у подробицях повідомляти керівництву про настрої у селах, які належали до його парафії, то духовник того чи іншого монарха міг дати не менш детальний звіт про стан справ при дворі і плани його хазяїна. Ефективним способом отримання відомостей була сповідь.

Безумовно, увесь цей великий механізм, який передавав інформацію до Риму, не завжди працював безперебійно, однак загалом римський престол майже до епохи Відродження залишався найбільш інформованим про справи в інших країнах.

Але ще більшу роль у розвитку церковної розвід­ки відіграв заснований у першій половині XVI століття Орден єзуїтів — «Товариство Ісуса», як вони себе називали. Засновником Ордену був дон Ініго Лопес де Рекардо Лойола, який народився 23 жовтня 1491 року на півночі Іспанії, у своєму родовому замку Лойола, побудованому в ХІІІ столітті. Дон Ініго був тринадцятою дитиною в знатній іспанській сім’ї роду лицарів Бертранів. Майже все дитинство дон Ініго провів у замку свого хрещеного батька, де навчився читати та писати, гарно фехтувати, їздити верхи та грати на мандоліні. У тридцять років дослужився до чина капітана, але 1521 року під час оборони міста Пампелуні в іспанській Наваррі його було поранено. Він вже не міг продовжувати військову службу, позаяк у нього було перебито обидві ноги і після лікування одна нога стала коротшою. Читаючи під час лікування після поранення багато релігійної літератури, дон Ініго вирішив посвятити себе служінню Богу. І 1534 року остаточно взявся за створення війська духовних лицарів. Його бажання підтримували шестеро послідовників: Петр Фабер, Франциск Ксаверій, Яків Лайнес, Альфонс Сальмерон, Микола Альфонс Бобаділья та Симон Родрігес — чотири іспанці, португалець та савояр-швейцарець.

15 серпня 1634 року у підземній церкві Монмартру, на місці якої 9 жовтня 1272 року було закатовано першого єпископа святого Діонісія, у передмісті Сен-Жак, семеро перших членів майбутнього Ордену дали клятву присвятити своє життя Богові. Клятва закінчувалася словами — Ad maioren Dei gloriam (Для більшої слави Божої).

На олтарі церковки 40-річний Ігнатій написав три великі літери — J.H.S. (Jesus Hominum Salvator) — «Ісус, людей Спаситель». Вони означили, що він та його друзі хочуть бути «слугами Спасителя Ісуса». Ці три літери стали девізом майбутніх єзуїтів.

Орден було створено передусім для боротьби з реформацією. Його членами ставали ретельно відібрані люди, яких навчали беззаперечно, сліпо коритися вищим особам. Єзуїтів навчали всіх прийомів духовного впливу на віруючих. Устав та правила єзуїтів були спрямовані на перетворення їх на заповзятливих проповідників та агентів католицизму, до того ж частіше — агентів таємних служб. Дуже часто священик, який сповідував короля або голову єзуїтської семінарії, був, по суті, резидентом, якщо використовувати сучасну термінологію, якому підпорядковувалася розгалужена мережа інформаторів.

Окрім служби розвідки, Єзуїтський орден мав і свою контррозвідку. Вона не була особливою організацією — обов’язок відловлювати шпигунів серед своїх покладали на кожного єзуїта. Весь світ було поділено на області — провінції. Голова єзуїтів такої області — провінціал — зазвичай керував і таємною службою у цьому регіоні.

Єзуїтська розвідка слугувала організатором багатьох успішних змов, повстань, підступних вбивств, інтриг як засобів вирішення важливих політичних питань. Укладалися та розривалися союзи між державами, возвеличувалися або піддавалися ганьбі придворні вельможі. Єзуїти прямо або опосередковано брали участь у найвідоміших політичних вбивствах кінця XVI — першої половини XVII століття.

Подальша історія Ордену єзуїтів виходить за межі нашого дослідження. Зазначимо лише, що 21 липня 1773 року Папа Римський Климент XIV за вимогою королівської династії Бурбонів написав буллу про знищення Ордену єзуїтів. У ніч на 16 серпня 1773 року всі приміщення Ордену єзуїтів у Римі зайняли війська, а генерала Ордену Лоренцо Річчі та інших керівників ув’язнили в Замку Ангела.

До цих подій в Ордені нараховувалося 23 тис. членів у п’яти асистенціях: італійській, французькій, німецькій, іспанській, португальській та тридцяти шести провінціях, які мали 3 551 резиденцію, 669 колегій, 661 новіціант, 176 семінарій та 223 місії.

Однак Ордени ніколи не зникають. Те саме трапилося і з Орденом єзуїтів, який зміг вижити і продовжити свою діяльність у Російській імперії. У Білорусії, частина якої 1772 року під час поділу Польщі увійшла до Росії, було 200 єзуїтів (97 священиків, близько 50 учнів та 50 конадьюерів). Їхнє майно оцінювалося у 30 мільйонів злотих.

У тодішній Західній Росії було близько 30 Орденів монахів: чоловічі — францисканці, домініканці, піари, місіонери, августіані, бернардини, кармеліти, тринітари, реформати, капуцини, каноніки, цистери, маріани, бенедиктини, рохіти, бріжди, боніфратри, камальдули, картузи; жіночі — домініканки, бернардинки, кармелітки, моріавітки, бенедиктинки, цистерки, бригадки, сестри милосердя. Була сила-силенна монастирів Тільки у Луцькій єпархії нараховувалося 54 монастирі на 65 парафіяльних церков.

А.Ільїн у своєму досліджені історії єзуїтів писав: «Катерина переслідувала свою мету, беручи знищений повсюди Орден під свій захист. Справа в тому, що вперше серед російських підданих виявилося стільки католиків. Катерина знала, що Папи завжди намагалися керувати тими, хто належав до латинської церкви, і не бажала допускати у свої володіння сторонню владу; вона й вирішила влаштувати для своїх підданих католиків окрему, незалежну від Папи, церкву, використовуючи для цього кмітливих, розум членів Ордену».

Єзуїти пережили у Росії найважчий період своєї історії. 1814 року Папа видав буллу, яка поновлювала Орден єзуїтів зі всіма їхніми правами. Завдяки новим історичним умовам повернення Ордену стало можливим практично для всіх країн Європи.

Тоді й виник конфлікт між імператором Олександром І, який повернувся із закордонного походу руської армії, та Товариством Ісуса. 1820 року, після смерті генерала Ордену Ф.Бжозовського, 22 березня було видано Указ «Про вигнання з Росії єзуїтів». Тим самим Олександр І прийняв рішення про вислання з Росії Ордену єзуїтів. Можливо, на вигнання Ордену єзуїтів вплинули відносини з Австрією — конкурентом Російської імперії за домінування у Європі.

Однак основною причиною, безумовно, була місіонерська діяльність Ордену в Росії. «Таким було справжнє становище Єзуїтського ордену: впливова держава під час переслідувань та скитань єзуїтів бере їх під захист своїх законів; вони виявилися невдячними й порушили ці, сприятливі для них, закони, вперто протиставивши їм власні і назвавшись місіонерами, всупереч Найвищому регламенту 1769 року, який забороняв Римсько-католицькому духовенству так називатися; вони діяли всередині держави як всередині країни, світлом Хрестовим не осяяної…» (З докладу міністра духовних справ та Народної освіти князя Голіцина).

Єзуїти втратили притулок у країні, яка підтримувала їх у важкий для Ордену період, а слово «єзуїт» у російській мові набрало негативного значення.

Досвід попередніх століть для єзуїтів не був марним. Ведучи свою основну діяльність за межами церкви, він вже не дозволяв собі політичних помилок. У другій половині ХХ століття Орден єзуїтів займає впливові позиції у Ватикані, в керівництві католицькою церквою, бере участь у складанні папських булл та послань. Безумовно, цей Орден є інтелектуальною елітою Ватикану. Його генерал (названий чорним папою) — найближчий сподвижник Папи Римського. Орден ділить всі країни на 89 провінцій, об’єднаних у 12 асистенцій — територіально політичних зон: північноамериканську, центральноамериканську, латиноамериканську, індійську, африканську, східноазійську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, англійську та слов’янську.

Діяльністю Ордену керують генерал, його асистенти та курія, до якої входить секретар, генеральний прокурор, генеральний економіст, генеральний постулатор та секретар у справах місій.

Орден об’єднує у собі масові організації — маріанські конгрегації та «Апостолат молитви». Конгрегації об’єднують віруючих за парафіями або професіями. Близько 70 тис. таких союзів на чолі з національними секретаріатами охоплюють більш як 7 млн осіб. «Апостолат молитви», або «Ліга пресвятого серця» видає більш як 1 100 журналів 60 мовами, які читають близько 40 млн осіб. Керівний друкований орган — «Чівільта католіка», редакція якого підпорядкована генералу та Папі Римському.

Єзуїти приділяють велику увагу засобам масової інформації та комунікаціям. Вони працюють на радіо Ватикану з моменту його заснування. Є у них власні телевізійні програми та сайти. Ордену належать 195 університетів, 500 коледжів та майже 9 тисяч шкіл. Тільки у США єзуїти відкрили близько ста університетів, інститутів та коледжів. Першим університетом, заснованим єзуїтами, став Джорджтаунський — єдина у США дипломатична школа. У Фордхемському університеті, що у Нью-Йорку, є «Інститут з вивчення сучасних російських проблем». Найстаріший, Григоріанський університет у Римі готує викладачів для католицьких навчальних закладів.

1983 року генералом Ордену став Пітер Ханс Кольвенбах. Його штаб-квартира — у Римі, на вулиці Борго Санто Спіріто, поряд з ватиканським палацом. Більшість документів про Орден єзуїтів зберігаються у «Секретному ватиканському архіві» (Archivio Segreto Vaticani).

Жодна установа католицизму не викликала проти себе більшої ненависті і водночас не вселяло такого почуття відданості до себе, як Орден єзуїтів. Для одних ім’я Лойоли та його учнів було синонімом скверни; інші бачили в ньому опору релігії. Орден, який піддавали жорстоким переслідуванням в антихристиянському столітті, який знищив сам глава християнства, поновився, коли католицизм протиставив свою реакцію революційним настроям. «Доля єзуїтів залежна від долі всієї католицької церкви. Вони служать їй зброєю проти спроб, які ворожі духу католицизму. З цієї точки зору історія може віддати їм належне» (Лоран).

За матеріалами щорічника «Єзуїти», Орден має свої представництва і в Україні.

Аналізуючи діяльність єзуїтів, необхідно наголосити, що нащадки Лойоли — далеко не безневинна організація. «U.S. News and World Report» зазначає, що єзуїти, безумовно, вмішуються у справи інших держави. Ось цитата зі статті: «Головну роль у революції сандиністів у Нікарагуа відіграли єзуїти. Деякі з них приєдналися до комуністів. Один зі священиків у Ель-Сальвадорі заявив, що його Орден працює для просування марксизму та революції, а не для Бога… Єзуїти приєдналися до лівих повстанських рухів у Центральній Америці та на Філіппінах та виправдовують втручання марксизму і римського католицизму у так звану теологію визволення. Коли США хотіли застосувати брудні методи демографічної політики Хейга-Кісінджера у Центральній Америці, саме єзуїти організовували людей та втягували їх у війну. Де з’являються єзуїти — там починається революція».

Це особливо актуально тепер для України. Відомо, що єзуїти по-різному намагаються посилити свій вплив на український народ, зокрема, через розподіл гуманітарної допомоги, організацію приватних закладів, догляд за хворими та старими людьми тощо. Але хто знайомий з минулим та сьогоденням Ордену, той знає: він керується далеко не альтруїстичними мотивами.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет