Таємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков

«1. Він використовує психологічний примус для залучення, нав’язування поглядів і утримання членів. Особливі привілеї для лідера і його оточення через їхню «обраність».

2. Він формує обране тоталітарне товариство й спосіб думки «ви багато втратите, якщо не вступите до нього».

3. Його засновник — самопризначений лідер, догматичний, месіанський, ні перед ким не підзвітний, що має божий дар.

4. Божественний заклик, що виходить від божественного джерела, доступий тільки цій групі, звичайно, за допомогою «божественного натхнення».

5. Він вважає, що «мета виправдовує засоби» для отримання фінансів і залучення людей.

6. Божественно натхненні послання людству про порятунок/допомоги.

7. Група здатна змінити/зупинити прийдешні катаклізми (повені, землетруси тощо).

8. Щоденні кількаразові звертання, молитви, заклинання.

9. Група зазвичай бере собі назви на кшталт: Небесна брама, Гілка Давидова, Центральна рада.

10.Члени культів будуть захищені божественними/неземними силами».

Найзнаменитішим культом в історії був Храм Народів, очолюваний преподобним Джімом Джонсом. Члени культу, головним чином, представники північної Каліфорнії, переїхали з їхнім лідером у джунглі Гайяни, в Джонстаун. Конгресмена від Сан-Франциско Лео Раяна і чотирьох інших, які приїхали в Гаяну 1978 року для розгляду скарг тутешніх людей щодо їхнього насильного утримання, застрелили просто в аеропорту.

Незабаром після цього, за наказом лідера, тисяча членів культу випили отруєну рідину й померли. Джонса знайшли серед мертвих, він, ймовірно, випив отруту разом з послідовниками його вчення. Батьки спершу давали отруту дітям. Під час масового самогубства було кілька окремих випадків непокори, але бунтарів змусили замовкнути і, зрештою, вони підкорилися більшості. Тіла знаходили скрізь. Деякі лежали взявшись за руки.

Джонс заснував Храм Народів у 1950-х роках в Індіані, проповідуючи єдність і національну гармонію.

Він і сотня його послідовників переїхали в північну Каліфорнію 1965 року. У Каліфорнії Джонс зробив вимоги до своїх послідовників вкрай суворими. «Церкву» було перетворено в «культ». Він заволодів власністю своїх прихильників. Члени зверталися до Джонса як до батька, їм заборонялося контактувати із зовнішнім світом. У своїх проповідях він почав пророкувати ядерну катастрофу. Усіх, хто не корився його наказам, суворо карали, часто били. Усі жінки вважалися дружинами Джонса. Щоб уникнути можливого скандалу з приводу дітей, що з’явилися від Джонса в послідовниць, у середині 1977 року він перемістив свій культ у Гаяну.

Пізніше було виявлено магнітофонний запис масового самогубства. Фрагмент запису наведено нижче.

Джонс: «Я намагався забезпечити вам гарне життя. Незважаючи на мої зусилля, брехлива жменька людей зробила наше життя неможливим. Якщо ми не можемо жити у світі, то давайте у ньому помремо. (Оплески.) Нас жорстоко зрадили. У найближчі кілька хвилин один з цих людей на літаку повинен убити пілота, я це знаю. Я не планував цього, але я знаю, що це відбудеться. Ми спокійні, бо не збираємося покінчити з життям — це революційний крок. У нас немає шляху назад».

Перша жінка: «Мені здається, що там, де життя, там надія».

Джонс: «Ну, коли-небудь ми всі вмремо».

Юрба: «Правильно! Правильно!»

Джонс: «Те, що ці люди, які пішли, зробили, зробить наше життя гіршим, ніж у пеклі. Але для мене найжахливіше — не смерть. Це життя прокляте. Вона не варте того».

Перша жінка: «Але я боюся помирати».

Джонс: «Думаю, що ні».

Перша жінка: «Я вважаю, що тих, хто пішов, занадто мало, аби 1 200 чоловік покінчили з життям. Я дивлюся на всіх дітей і думаю, що вони мають право на життя».

Джонс: «Але хіба вони не заслуговують на більше? Вони заслуговують на світ. Найкраще свідчення цього — залишити цей проклятий богом світ». (Оплески.)

Перший чоловік: «Усе кінчено, сестро. Ми вибрали чудовий день». (Оплески.)

Другий чоловік: «Якщо ви скажете нам віддати наші життя зараз, ми готові». (Оплески.)

Джонс: «Будь ласка, візьміть ліки. Це просто. Від них не буде страждань. Не бійтеся померти. Ось побачите: люди висадяться тут. Вони катуватимуть наших людей...»

Друга жінка: «Не треба боятися. Намагайтеся бути спокійними і заспокоюйте своїх дітей. Вони плачуть не від болю — просто воно трохи гірке».

Третя жінка: «Не треба плакати. Це те, від чого ми возрадуємося». (Оплески.)

Джонс: «Будь ласка, заради Бога, давайте зробимо цей крок. Це революційне самогубство. Це не самознищення».

Третій чоловік: «Батько привів нас сюди. Я за те, щоб йти з ним».

Джонс: «Ми повинні померти з гідністю. Швидше, швидше, швидше! Нам треба поквапитися. Припиніть істерику. Смерть у мільйон разів краща за таке життя. Якби ви знали, що вас може очікувати, то ви із задоволенням зробили б цей крок сьогодні ввечері».

Четверта жінка: «Як приємно було разом з вами брати участь у цій революційній боротьбі. Я не хотіла б нічого іншого, як віддати своє життя за соціалізм, комунізм, і я дуже вдячна Батьку».

«Ми віддаємо вам своє життя. Ми вчиняємо не самогубство. Ми, вчиняємо революційне самогубство, протестуючи проти умов нелюдського світу».

ЛІГА СПРАВЕДЛИВОСТІ. Таємне товариство, що складалося здебільшого з німецьких ремісників-емігрантів — тих, що зібралися в Лондоні в червні 1847 року для вироблення політичної програми. Серед найактивніших прихильників створення організації був Карл Маркс, який змінив назву групи на Комуністичну Лігу. Маркс тоді написав її конституцію — «Маніфест Комуністичної партії».

ЛЮДИ-ЛЕОПАРДИ. Таємне товариство Західної Африки, також відоме як Егбо. Відповідальне за захоплення рабів і доставку їх європейцям для відправлення в Новий Світ. Дисципліна в Егбо трималася на страху, іноді викликаному наркотиками, які згубно впливали на психіку. Для цього найчастіше вдавалися до бобів калабар. До початку ХХ століття їх використовували в медичних цілях. Вони були ефективні при лікуванні очних хвороб, кишкових розладах, хронічних запорах. Препарат з них уповільнює пульс і підвищує кров’яний тиск. Він також пригнічує центральну нервову систему.

Навіть після скасування рабства Леопарди провадили безбідне життя. Їм добре платили, аби вони тримали цей регіон у стану страху. Африканців переконували, що люди володіють силою леопардів, шкури яких носять. Групи Леопардів були найчисленнішими в районах, відомих зараз як Сьєрра-Леоне і Нігерія. Найсильнішими вони були в 1930 роках. Леопарди вірили в перевтілення, фізичне й уявне перетворення людини в звіра. Тих, хто міг досягти перевтілення, називали теріоморфами.

Теріоморфи, як стверджувалося, можуть існувати у вигляді людей і тварин, або й поєднувати їх. Вони можуть досягти цих перетворень і матеріально, і астрально. Схоже, віра в перевтілення породила віру в лікантропію (існування перевертнів) і вампірів.

Досі не існує реального підтвердження фізичного перевтілення. Леопарди живуть у світі «духовних теріоморфів», наслідуючи звірів у поведінці і зовнішності.

Прихильники перевтілень збираються у «священних гуртках», де здійснюють ритуальні танці, копіюючи рухами і звуками звички звірів — вважається, що дух звірів у такий спосіб швидше вселиться в тіло людини. Люди-Леопарди стверджують, що під час цих ритуалів змінюється їхнє сприйняття, загострюються органи нюху і зору, з’являється вправність і відчуття непереборної сили.

Леопарди задля пропаганди поширювали чутки про своє вміння перевтілюватися, аби поглиблювати страх перед ними. Іноді мандрівників знаходили мертвими, зі слідами пазурів на тілі, в тих районах джунглів, де живуть Леопарди. Хоча цивілізація майже витиснула Леопардів, проте цілком можливо, що окремі групи все ще існують у найглухіших джунглях Західної Африки.

Навіть у ХХ столітті Мальтійських Рицарів викривали в спробах перевороту. На початку 1930-х Джон Раскоб, один з тринадцяти родоначальників Американського Ордену Мальтійських Рицарів, розробив план, спрямований на недопущення Франкліна Рузвельта в президенти, але він зазнав краху, оскільки вмішався один з прихильників Рузвельта. Рузвельта врятував мальтійський рицар генерал-майор морської піхоти Смедлі Батлер.

Двоє мальтійських рицарів стали директорами ЦРУ США — Джон Маккоун і Вільям Кейсі.

У 1980-х роках італійська масонська ложа, куди входило багато мальтійських рицарів, очолювана Лічіо Джеллі, перетворилася на своєрідну «світову фашистську змову». Джеллі, у спілці з мафією, банком Ватикану і ЦРУ, замислив скинути італійський уряд. План передбачав активізацію ліворадикального тероризму в Італії, тоді як народ схилявся до фашистської форми правління. Сьогодні вважається, що Мальтійські Рицарі — це єднальна ланка між ЦРУ і Ватиканом.

Мальтійські Рицарі все ще існують, їхній центр — у Римі, котрий, як і Ватикан, більш як сорок країн світу вважають суверенною нацією.

Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського — це протестантське відгалуження Мальтійських Рицарів зі штаб-квартирою в Лондоні.

Цей Орден протягом свого існування мав різні назви — Рицарі-Госпітальєри, Рицарі Іоанна Єрусалимського, Рицарі Родосу і, нарешті, Мальтійські Рицарі. Він був одним з найвпливовіших військових лицарських орденів періоду хрестових походів у Святу Землю. Бере свій початок від Госпітальєрів Єрусалима, релігійного і благодійного Ордену, створеного 1048 року в Єрусалимі благочестивими купцями Амалфі для підтримки бідних і знедолених римських прочан.

Структура Ордену в його розквіт була досить складною — з огляду на його одночасно монархічний і республіканський характер. На чолі стояв Гроссмейстер. Він хоч і був наділений широкими повноваженнями, проте підкорявся законодавчим актам Головних зборів. Зараз існує два Ордени — католицький і протестантський, але обоє вони не визнають один одного, кожен вважає, що він один законний. Ступені Мальтійських Лицарів передаються у спадщину. Є ритуал посвяти в ступінь. Сам прийом туди обмежений. Спочатку кандидат має стати лицарем-тамплієром (www.cephas­ministry.com/).

Мальтійські рицарі — це народне ополчення Папи Римського, вони приймають присягу на крові. Папа як глава Ватикану одночасно є главою в інших країнах. По суті, це не має жодного стосунку до католицької релігії. Це насамперед представництво в одній з чотирьох головних «організацій» у боротьбі за світове панування — англійського масонства, франкмасонства, міжнародного сіонізму і Ватикану.

Член Мальтійських лицарів, що прийняв присягу на вірність Папі Римському, зобов’язаний, не щадячи свого життя, виконувати волю глави Ордену — у цьому разі він може розраховувати на лояльність. Нинішні члени Ордену Мальтійських Лицарів повинні під страхом смерті підтримувати політику Ватикану. Це для них не складно. Вони ВІРЯТЬ у цю політику і принципи. Погляди, проголошувані Папою, такі:

1. Жодного верховенства США й інших країн.

2. Жодних майнових прав.

3. Жодної влади зброї.

4. Новий міжнародний економічний лад (світовий уряд).

5. Перерозподіл багатства і робочих місць.

6. Заклик до народів про довіру ООН.

7. Цілковите роззброєння.

8. Сприяння ООН у боротьбі за мир.

9. Сприяння ЮНЕСКО в питаннях освіти і культури.

10. Сприяння взаємозв’язку.

11. Підтримка санкцій на честь батька Пьєра Тейяра де Шардена — священика- гуманіста Нового століття.

12. Підтримка переконання, що економічний принцип традиційної християнської чи католицької соціальної доктрини — це економічний принцип комунізму.

Див. також: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА ЄРУСАЛИМСЬКОГО; ВАТИКАН.

ХЛОПЧИКИ КАХАБА. Див.: КУ-КЛУКС-КЛАН.

МАСОНИ. Масони — це світове таємниче товариство (Вільні Муляри), чиєю проголошеною метою є взаємодопомога і братерство. Насправді ж мета масонів- досить-таки лиховісна.

Товариство поділяється на три секції, чи то ложі. Ложа початкового рівня має називається Блакитною, що, своєю чергою, поділяється на три ранги ступеня — щось на кшталт «рядового», «єфрейтора», «молодшого сержанта». Середня ложа відома як Обряд Йорка (іноді нею називається Червона ложа), вона поділяється на десять ступенів. Коли масон досягає вершини Обряду Йорка, він може вступити в Шотландський обряд, що поділяється на тридцять два ступені. У Шотландському обряді є тридцять третій ступінь, що його отримують тільки в особливих випадках.

Ступені мають символічне значення, звідси і їхні назви — «Ступінь визнання майстра», «Королівський видатний ступінь», «Ступінь лицарів-тамплієрів» і «Ступінь Милостивий князь». Людський хребет складається з тридцяти двох хребців. Тридцять третій ступінь символізує голову, розміщену над хребтом.

Багато масонських ритуалів, як і раніше, невідомі стороннім. Уривчаста інформація, зазвичай, не надійна. Відомо, що в «Королівський видатний ступінь» вступають із зав’язаними очима (відповідно до стародавніх правил), оголеними чи напівоголеними. Кандидат перебуває під контролем члена ступеня, поводиря гіда. Гід тричі стукає в двері кімнати, де має відбутися присвята.

Ті, хто в кімнаті, відповідають: «Що це за нечестива особа, чи особи, прийшли сюди, щоб порушити спокій і гармонію цієї нашої зустрічі Пурпурної Хартії Королівської знаті, що прилучає нас до Бога і брата Джошуа?»

Двері охороняє Тайлер, почасти озброєний мечем, що перешкоджає входу сторонніх людей. Традиція Тайлера бере початок з раннього масонства, коли ритуали здійснювалися в печерах.

Тайлер говорить: «Це не нечестивці, це друзі з братом і брат з друзями просять дозволу бути присутніми на вашій Королівській зустрічі Пурпурної Хартії Королівської знаті, що прилучає вас до Бога і брата Джошуа».

Відкриваються двері, і лідер групи задає кандидату кілька запитань, на які необхідно дати належні відповіді.

— Звідкіля ви?

— Із зовнішнього табору Ізраїлю.

— Куди йдете?

— У внутрішнє коло.

— Як ви потрапите туди?

— За допомогою пароля.

— Чи знаєте ви пароль?

— Так.

— Назву, якщо ви почнете: Шиб-Бо-Лет.

Кандидату кладуть на оголені груди меч чи інший гострий предмет, іноді циркуль.

— Чим вас допускають?

— Вістрям меча, що торкається лівої частини моїх оголених грудей.

— Чому до лівої частини?

— Бо тут моє серце.

— Ви щось відчуваєте?

— Три гострих уколи в лівій частині моїх оголених грудей.

— Що означають ці три гострих уколи лівої частини ваших оголених грудей?

— Зараз це укол моєї плоті, потім — гострий біль моєї совісті, якщо я колись щось розголошу.

Потім кандидата із зав’язаними очима лякають рушничним пострілом. Лідер запитує:

— Що ви чули?

— Голосне повідомлення.

— Що означає це голосне повідомлення?

— Господь пошле свій гнів на дітей Ізраїлю за їхню непокору.

Потім кандидат стає на коліна і просить про порятунок.

Кажуть, такі масонські ритуали практикуються тільки на найвищих рівнях. Це робиться задля забезпечення таємничості. Більшість масонів не можуть відкрити секретів, оскільки вони в них не посвячені. Ті ж, хто володіє секретами, довели, що здатні їх оберігати. Вважається, що масони не тільки зберігають свої секрети, а й поширюють дезінформацію, щоб ввести в оману громадськість. Свідчення того — велика кількість інформації про масонів, що містить абсурдні історичні неточності. Хоча масони стверджують, що вони не ставлять своєю метою замінити релігію, однак багато масонів використовують ложу як підміну релігії.

Своїм корінням масонство сягає Середньовіччя. Масони того часу, що видно з їхньої назви, працювали з каменем. З каменів тоді будували дуже мало будинків. Тільки замки королів і знаті, собори, абатства і парафіяльні церкви. У 1050 — 1350 роках у Франції масони побудували п’ятсот церков і вісімдесят соборів. Деякі з соборів будували більш як сто років. До будівництва залучалося два види мулярів — «чорнороби», які обробляли великі кам’яні брили, і «вільні муляри», які займалися зовнішнім виглядом будинків, використовуючи більш м’який, податливий будівельний камінь. Оскільки не завжди була достатня кількість мулярів, то для зведення кам’яних будівель вони переходили з місця на місце, де в них були спеціальні місця для відпочинку, які вони називали ложами. Як правило, у ложах вони не спали, надаючи перевагу постоялим дворам.

В одному з найдавніших міфів про масонів згадується про спорудження будівництва Лондонського моста. Побудований до цього дерев’яний міст, як співається в пісні, «звалив» 1176 року. На його місці звели кам’яний. «Прекрасна дама», як стверджувалося у пісні, була святою дівою, замурованою в одну з кам’яних опор мосту, щоб умилостивити гнів Божий. Вважалося, що саме тому міст простояв так довго. Міст проіснував до 1832 року. (Тоді було з’ясовано, що останків діви в опорах немає.) Його замінили не тому, що він розвалювався, а тому, що відстань між опорами була надто малою для проходження сучасних кораблів.

У ХІV столітті в Англії робочий час і заробітну плату мулярам було визначено Статутом тимчасових працівників. Масонам платили добре. Епідемія чуми вбила майже половину населення. Робітники з навичками будівництва, що вижили, користувалися великим попитом.

У Середні віки Європою правила Свята світова католицька церква, що сповідувала католицизм під керівництвом Папи. Чиї погляди не збігалися з вченням церкви, були змушені піти в підпілля. Єдиними групами, які могли вільно переміщатися з міста в місто без церковних санкцій, були гільдії каменярів, оскільки тільки вони мали необхідні практичні навички в будівництві церков і соборів.

Масони стверджували, що мають ці навички завдяки архітектурним знанням, що беруть свій початок з часів стародавнього Єгипту і будівництва пірамід. (Нині ці таємниці геометрії втрачено.) Існує ціла низка оповідок про те, чому саме масони першими оволоділи цими таємними знаннями. В одній з них розповідається, що Авраам з біблійного Старого Заповіту, маючи знання, що сягали ще допотопних часів, передав їх єгиптянам. Ці знання усно передавалися з покоління в покоління, доки грецький філософ Евклід не записав їх. Він назвав це геометрією. Геометрія у часи Римської імперії була відома як архітектура.

Відповідно до масонських вірувань, муляри брали участь у будівництві вавилонської вежі і храму Соломона в Єрусалимі. Вони стверджували, що отримали знання від «богів», позаяк були обраними і боги передали їм свої таємні знання (Див. Також: Ануннаки).

У сучасній науковій літературі зазначається: «У далекому минулому боги жили серед людей, з яких вони обирали наймудріших і найвірніших. Цим обранцям вони передавали таємниці великої мудрості, призначали їх жерцями чи то посередниками між ними — богами — і темним, непросвітленим знаннями людством, даючи йому в такий спосіб можливість пізнавати істину і життя. Ці темні люди дали початок тому, що нам відомо як античні таємниці. Тож масонство — це не просте багатовікова громадська організація, а посвята в багатовікову мудрість світу».

У Середні віки першою групою, яка називалася масонами, скорочено від Ордену вільних мулярів, були архітектори Ломбардії (північна Італія). Першою письмовою згадкою, що дійшла до нас, про «масонів» була праця з алхімії кінця ХV ст. З огляду на масонські вірування того часу, більшість немасонських істориків вважають, що корені таємного товариства сягають середньовіччя, часів лицарів-тамплієрів — групи, заснованої Гофре де Буйоном, який очолив перший хрестовий похід і завоював Єрусалим.

У середині ХІV століття лицарі-тамплієри змушені були бігти з країни. Вони розчинилися по всій Європі. За твердженням німецького масона Карла Готліба фон Гунда, їхнім масонським орденом, відомим як Орден суворого дотримання, керували «невидимі керівники», імена яких свідчили, що вони були гросмейстерами лицарів-тамплієрів. Його список був майже ідентичний іншому, виявленому в південній Франції в ХХ столітті австрійським істориком Левом Шідлофом. У другому списку хоч були ті ж самі імена, однак, вважається, що він належав до «Пріорату Сіону», який володів таємними знаннями про спадкоємців Ісуса Христа.

Таємні знання, якими володіли масони ще до Потопу, було втрачено, коли англійський король Генріх VIII відколовся від Риму. Він створив власну церкву — англіканську. І прагнув знищити всі нагадування про католицизм в Англії. У зв’язку з цим було знищено багато масонських рукописів. Під час релігійних чисток змінилося і масонство. Колишній досвід мулярів (відомий як творче масонство) було втрачено, його замінив новий — «споглядальне масонство». Уривчасті знання кам’яної кладки збереглися в масонських ритуалах і знаках. Щоб вияснити причину появи терміну «споглядальне», варто зазначити, що нові масони були великими майстрами вкладання грошей. У новій постпротестантській системі вони посилили свій вплив, поширили його на багато інших країн.

Деякі історики припускають, що засновником масонства в Англії був сер Френсіс Бекон, якому часто приписують авторство деяких найвідоміших п’єс світу, написаних під псевдонімом Вільям Шекспір. Є два книжкові свідчення, що відбивають масонські погляди Бекона — книга «Нова Атлантида» про можливий рай на Землі і De Sapientia Veterum, що означає «Стародавня Мудрість». Під утопією Бекон мав на увазі Новий Світ, і, як ми бачимо, свідчення того — Сполучені Штати Америки, створені під масонським керівництвом.

Наприкінці ХVІ століття Бекон був «головнокомандувачем» розенкрейцерів, які використовували ритуали і традиції, по суті, з доби хрестових походів лицарів-тамплієрів. Послідовники Бекона після його смерті заснували Лондонське королівське товариство сприяння природним знанням, що нібито служило прикриттям масонської діяльності. Королівське товариство проводило свої зустрічі в будинку, що називався Масонський зал, розташованому на вулиці Мейсонс Елли в Лондоні. У 20-ті роки ХVІІ століття розенкрейцерство і масонство були нероздільні, хоча сьогодні розенкрейцери і масони вважаються самостійними таємними товариствами.

Можливо, відповідно до плану Бекона, масонство стало важливим складником Америки, починаючи з перших поселенців Джеймстауна. Люди, які прибули до Північної Америки за 36 років до пілігримів, були послідовниками Бекона і масонства. Очолював цю групу сер Волтер Рейлі, якого стратили 1618 року за поширення еретичних масонських поглядів, що король Джеймс вважав за державний злочин. Король Джеймс мав рацію, що масони Нового Світу не збиралися миритися з колоніальним статусом під англійським правлінням.

На початку ХVІІІ століття масонські ложі в Америці планували завоювати незалежність, хоча знадобилося ще 60 років, щоб відбулася революція.

У ХVІІІ столітті масонські ложі було створено у Франції, але вони діяли під прикриттям «Об’єднаної Великої Ложі» в Англії. Попри чистки, що почалися після вступу на престол Генріха VIII, масони, як і раніше, стверджували, що мають стародавні знання. 1737 року шевальє Ендрю Ремсей, гувернер дітей королівської родини Великої Британії і високопоставлений масон, попрямував до Парижа, аби виступити з доповіддю у Великій ложі. Ремсей заявив, що масонство походить від грецької богині Діани і єгипетської богині Айсис, що

Воно має «безпосередній стосунок» до Хрестових походів лицарів-тамплієрів. Ремсей був виразником інтересів Чарльза Редкліффа і братом Ісаака Ньютона по філадельфійському товариству. (Ньютон і Редкліфф були гросмейстерами «Пріората Сіону”.)

Англійські масони вперше заявили 1723 року, що члени цього товариства можуть сповідувати будь-яку релігію. Це правило діє й донині. Якою мірою це стосується вищих ступенів, — невідомо.

У 1730-х роках імператор Святої Римської імперії Франциск, герцог Лоренський, став першим з європейської знаті масоном, який привселюдно заявив, що його посвячено у Гаазі 1731 року. У результаті такого широкого розголосу масонство миттєво поширилося. Віденський двір Франциска став центром масонської активності.

У замку Франциска Хофбурге була лабораторія для занять алхімією. Одним з найвизначніших досягнень в історії таємних товариств є збереження наукової думки в часи, коли вона вважалася єрессю і відповідно до релігійних догм мала каратися смертю.

Дехто гадає, що головною метою масонства є знищення християнства. З цією точкою зору була згодна католицька церква початку ХVIII століття. 28 квітня 1738 року Папа Клемент XII видав буллу In Eminenti, де зазначалося, що католикам, які перейшли до масонів, загрожує відлучення від церкви. Папа назвав масонство язичницьким і незаконним.

Масонство досягло Карибів у період розквіту работоргівлі: 1739 року на Ямайці з’явилося п’ять перших лож. 1740 року було створено ложу на Барбадосі, а 1749-го — на Сент-Домініку (пізніше відомому як Гаїті).

На початку ХVIII століття серед масонів були люди, яких називали магами (до середини ХVIII століття не було різниці між магією і наукою, відомою як натурфілософія). Найвидатнішим магом був граф Сен-Жермен, який говорив на всіх європейських мовах. Звертаючись до французького двору в 1740-х роках, він оголосив, що його біологічний вік — сотні років, і це завдяки тому, що він знає секрет еліксиру молодості.

Він стверджував, що знає Ісуса Христа і Клеопатру, що може, серед іншого, усувати дефекти в діамантах. Ці здібності, за його словами, з’явилися в результаті вивчення пірамід. Він сприяв сходженню доньки друга на російський престол. В історію вона увійшла як Катерина Велика. Серед його друзів були неперевершений жигун Казанова й Алессандро Каліостро — ключова фігура Французької революції.

Сучасником Сен-Жермена був Хаїм Самуїл Якоб Фальк, якого ледь не спалили в Німеччині за звинуваченням у чаклунстві, але йому вдалося 1742 року втекти в Лондон, де він ввів ритуали і погляди Кабали в масонське навчання.

Масони залишили помітний слід в Американській революції 1776 року, а потім — у Французькій. У 30-х роках ХІХ століття в США нараховувалося 50 000 масонів, багатьох з них сьогодні могли б назвати «найкращими і найяскравішими”.

Масони революційного періоду були серед знаменитих людей того часу: Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін, Олександр Гамільтон, Томас Джефферсон, Джеймс Медісон. Серед тих, хто підписував Декларацію Незалежності, тільки одна людина не була масоном. Масонські знаки зображено на сучасній валюті США. Але це не єдині масонські знаки на валюті. Є також масонські символи — Всевидяще око і девіз — Novus Ordo Seclorum (новий світовий лад). Ще один масонський девіз — Ordo ab Chao (лад з хаосу). Цей девіз означає, що масони використовують створюваний ними самими хаос для досягнення своїх цілей — встановлення нового ладу.

Шотландський масон Арчібальд Грейсі заснував перший ощадний банк у Нью-Йорку. Його маєток «Іст Рівер» — офіційна резиденція мера Нью-Йорка. Грейсі був відомий своїми вечірками, що їх відвідували видатні особистості — Вашингтон Ірвинг, Джеймс Фенімор Купер і Олександр Гамільтон.

Таємність і закритість масонських лож сприяли їхній ефективній боротьбі проти англійського престолу. Цілком можливо, що відоме «Бостонське чаювання» теж було справою рук масонської ложі.

Те, що американську революцію задумали масони, було таємницею не тільки для англійців, а й для багатьох американських солдатів. Як писав один з істориків: «Більшість американських солдатів вважали, що вони борються за справу здобуття незалежності від тиранії. Масонство для більшості з них, як і для більшості з нас сьогодні, це лише братерська організація, що вирішує соціальні проблеми і поповнює свої ряди новими членами”.

Велика державна печатка Сполучених Штатів містить масонську символіку. Печатка відбиває алхімічні традиції й алегорії єгипетської медицини. Орел, маслинова гілка, стріли і шестикутники — усе це окультні символи протилежностей: добро і зло, чоловік і жінка, війна і світ, світло і пітьма. На зворотньому боці — як і на доларовій банкноті — усічена піраміда, що символізує втрату стародавньої мудрості, розсіяної і загнаної в підпілля церковною владою. Згори — промені світла надії і Всевидюще око — символ Французької революції.

1826 року один масон порушив правила товариства і розголосив секрети. Його звали капітан Вільям Морган з Батавії, Нью-Йорк. Він написав книгу «Ілюстрація масонства» на прикладі одного з братств, що посвятили цьому тридцять років. У книзі були таємні клятви товариства, його цілі, символи.

Морган писав: «Причиною руйнації наших суспільних підвалин є масонство, вже нині досить впливове і яке з кожним днем дедалі міцніє. Необхідно, щоб люди знали про небезпеку, яка їм загрожує”.

На жаль, Морган не дожив до того дня, коли його книгу опублікували. Перед виходом книги Моргана і його видавця просто викрали. Видавця пізніше врятували друзі, стурбовані його зникненням. Однак Морган зник безвісти. Масон Генрі Веленс зізнався на смертному одрі, що брав участь у викраденні Моргана, що той знайшов смерть у воді — його скинули з Ніагарського водоспаду.

Джон Адамс, шостий президент США, свого часу писав про масонство й убивство В.Моргана. Ці свідчення лежать в архіві бібліографічних раритетів Університету Рочестер, Нью-Йорк.

Адамс, зокрема, писав: «Масонство, корпоративне масонство, відповідальне за викрадення вільного громадянина, за вбивство батька і чоловіка. Є переконливе свідчення того у звітах судів у справі викрадення Вільяма Моргана, в офіційних заявах спеціальних представників, що розслідували цю справу.

Воно у відповіді за перешкоджання розслідуванню, за зрив процесу через ліквідацію свідків і фактичне виправдання незаперечно винних».

Велика ложа Нью-Йорка виділила сто доларів одному з головних обвинувачуваних у справі Моргана. Одна зі структур того ж штату дала тисячу доларів, щоб допомогти і підтримати інших обвинувачуваних, дати їм можливість уникнути покарання.

Але, можливо, найяскравішим свідченням зрослого масонського впливу і сили товариства стало управління тими, хто очолює газети країни.

Схожі одна на одну справи мали зовсім різний розголос у засобах масової інформації — залежно від того, хто був головною діючою особою.

Однак скандал, що спалахнув, змусив багатьох масонів причаїтися. Закрилися дві тисячі лож. У Нью-Йорку, за деякими оцінками, членство скоротилося з 30 000 осіб до 300. Книга Моргана все-таки вийшла 1827 року. Серед розголошених Морганом секретів — клятва, що її давав кожен масон під час посвяти в «Перший ступінь Блакитної ложі». У клятві новий член товариства проголошував: «Зв’язую себе таким покаранням — мені переріжуть горло, вирвуть з коренем язика, а тіло поховають у морському піску — в місці, де припливи і відливи відбуваються двічі на день». Ніагарський водоспад тут не згадувався.

Під час сенатського розслідування було виявлено, що масони є на всіх рівнях державної влади, зокрема в уряді. Масоном був тодішній президент Ендрю Джексон. Черговий скандал породив антимасонську партію, що, зрештою, еволюціонувала в Партію вігів.

У 1880 роках у фінансовому кварталі Лондона, що отримав назву «Сіті», була найвища у світі концентрація масонів. Кожен банк цього кварталу, розміром в одну квадратну милю, мав свою ложу. У Банку «Лойд» була ложа Чорного коня Ломбард-стріт, у Банку Англії — ложа Банку Англії, створена ще 1788 року.

Існує версія, що в основі злочинів Джека-Потрошителя була мета приховати шлюб члена королівської родини з католичкою-простолюдинкою. Принц Едді, син принца Вельського, що був також гросмейстером англійського масонства, одружився з Енні Елізабет Крук. Оскільки Едді був спадкоємцем на трон, йому заборонялося одружуватися з католичкою. 1888 року Енні Крук викрали і силоміць утримували в психіатричній лікарні. Там їй давали наркотики і зробили некваліфіковано лоботомію. Подруги Енні, які знали про її шлюб з принцом, стали жертвами Джека-Потрошителя.

Є думка, що вбивства Джека-Потрошителя могли бути масонськими ритуалами. Чотирьом жертвам перерізано горло. У декого вийнято внутрішні органи і перекинуто через плече, що вказує на «трьох негідних убивць» з масонських вірувань — Юбела, Юбело і Юбелум, яких було ритуально вбито у такий же спосіб. Їх було названо Ювами.

Одна з жертв Джека-Потрошителя лежала при вході на площу Митр, біля таверни «Митр» — місце зустрічі членів кількох масонських лож, зокрема ложі Йоффа. Відповідно до масонської міфології, ці три ритуальні вбивства скоєно саме на узбережжі Йоффи. Просочений кров’ю фартух жертви знайдено недалеко від наступного будинку. Над ним на стіні крейдою було написано: «Ювы» — це люди, яких не будуть марно хаяти». Хоча цей напис сер Чарльз Воррен наказав стерти, він все ж таки потрапив до поліцейського звіту. У пресі промайнуло, що вбивцею був чоловік на прізвисько Шкіряний Фартух — явний натяк на те, що стародавні муляри (масони) носили шкіряні фартухи.

Це тільки одна з багатьох версій про вбивства цього відомого всьому світу серійного вбивці.

Наприкінці ХVІІІ ст. з’явилися масонські ложі в Китаї. Китайські масони поклонялися «Першому будівельнику». У ХІХ ст. масонів значно побільшало.

У ХІХ і навіть на початку ХХ ст. часто не дозволяли ховати на сільських цвинтарях, в освяченій землі, акторів та інших представників «шоу-бізнесу». Саме тому ці люди почали проявляти особливий інтерес до масонів.

Дослідник таємних товариств М.Гоффман вважає, що термін «алхімія», який часто використовували таємні товариства, має символічне значення, а не означає буквально прагнення перетворити олово в золото. Це програмування людей через керування масовою свідомістю, у результаті чого основні перетворені елементи людства мають сприяти примноженню багатства вищого класу. Людей змушують до пасивності під страхом «чистого терору» — закодованих послань (так звана сутінкова мова), поширюваних ЗМІ, які діють на підсвідомість. У людей, чия свідомість у такий спосіб контролюється, проявляються три руйнівні симптоми: (1) амнезія; (2) абулія (втрата волі); (3) апатія.

За масонською традицією, таємна природа сатани пояснюється його приходом із зірки Сиріус, що персоніфікується з давньоєгипетською богинею Айсис, відомою своєю здатністю використовувати «силу слова». Пентаграма в масонстві означає «яскрава зірка». Стверджується, що Сиріус — це Великий Архітектор масонства. У своїй книзі «Масонство: Змова проти Християнства» Ральф Епперсон стверджує, що таємницею вищих рівнів масонства є їхнє поклоніння Люциферу. Ще одне твердження: масони — дуалісти, вони вірять і в добро, і в зло однаковою мірою. Дехто вважає, що їхнє ядро поклоняється науці, і вірить, що всім — від простого атома до Всесвіту керує загальне геометричне правило.

Існує думка, що приводом для таємничості масонства є сам факт їхнього існування, необхідність в гнучкій політиці. Це клуб з впливових людей, об’єднаних однією метою, схованою від очей громадськості.

Інші гадають, що через важливість у масонстві числа 33 географічна 33-тя широта також здобуває величезне значення. Теоретики зазначають: хоча більшість багатств світу зосереджено вище 33-ої паралелі, велика частина населення світу проживає нижче її. Також стверджується, що саме на 33-й паралелі відбулося багато гучних вбивств, зокрема вбивство президента Джона Кеннеді. Бермудський трикутник, єгипетські піраміди і, теоретично, Атлантида теж розташовані поблизу цієї магічної лінії.

Крім того, на число 33 можна натрапити в різних сферах життя: у людській нозі 33 м’язи, як і число спіралей у повному наборі людської ДНК. У Святому Письмі цифра 33 згадується сім разів у сімох віршах. Цар Давид правив у Єрусалимі 33 роки (2 Самуїла 5:5, 1 Царств 2:11, 1 Царств 5:16, 1 Паралипоменон 3:4, і 1 Паралипоменон 29:27).

Католицький італійський поет Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) розділив свою «Божественну Комедію» на сто Пісень: Пісня перша — вступ, тридцять три Пісні — Пекло, тридцять три Пісні — Чистилище і тридцять три Пісні — Рай. Масони і їхні прихильники могли помітити, що Данте помістив зрадників-гостей у глибоку яму Пекла в 33-й Пісні Пекла.

8 березня 2004 року в Нью-Йорку масони знову прикували до себе увагу через інцидент, що дав громадськості деяке уявлення про масонські ритуали. Пострілом у голову було випадково вбито В.Джеймса, який проходив обряд посвяти до клубу «Феллоу Крафт», відділення Південної масонської ложі.

Була мета лише налякати, однак замість холостих патронів помилково використали справжні. У приміщенні, де проходив обряд, поліція знайшла також високу гільйотину і пастки для пацюків.

Представники Масонського інформаційного центру повідомили, що не існує ніяких масонських ритуалів, де використовували б гільйотини чи вогнепальну зброю, мимохіть зазначивши: «Іноді ложі придумують свої традиції, масонство існує із Середньовіччя, коли ще не було вогнепальної зброї».

Що ж до пасток для пацюків, то, за свідченням одного з масонів, під час посвяти перед ним поставили дві пастки й сказали, що одна з них справна, а інша — ні. Йому показали, що перша справді несправна. Потім запропонували випробувати іншу. Коли він торкнувся тієї — вона теж виявилася несправною.

Масонські обряди нагадують своєю таємничістю ритуали університетських товариств.

Девіз масонів — «Воля. Рівність. Братерство».

Найвідоміший масонський символ — літера «G» всередині квадрата і циркуль. Вважається, що літера «G» означає «Геометрія». За даними дослідників таємних товариств, нині у світі нараховується 100 000 лож і 6 000 000 масонів.

 Мафія. Сицилія — це кам’янистий острів з убогою рослинністю і жорстким кліматом. За всю історію острова його так багатократно захоплювали інші країни, що місцеве населення, яке завжди жило в безпросвітніх злиднях, занурилося у стійке почуття безвиході. Саме в такій атмосфері зародилася Мафія — таємне товариство, яке запропонувало населенню свої послуги із захисту від корумпованого уряду. Його назва — «Коза Ностра» (La Cosa Nostra), що означає «Наша справа».

Назва «Мафія» (також відома як Банда) стала загальною для національної (етнічної) організованої злочинності. Сьогодні ми говоримо «ірландська мафія» чи «єврейська мафія», але спершу йтиметься про мафію, що з’явилася в США під час масової імміграції до Сполучених Штатів вихідців з Італії і Сицилії у 1880 — 1914 роках.

Ці іммігранти були бід­ними людьми, що жили майже винятково у великих містах. Там було дуже важко знайти роботу. Багато іммігрантів — або переконавшись на місці, або виходячи з минулого досвіду в їхній країні — прийшли до висновку, що федеральна і місцева влада США корумпована, тому несправедливо до них ставиться. (Сицилія, як вже було сказано, тривалий час перебувала під чужою владою — греки, римляни, візантійці, мусульмани, нормандці, французи, іспанці й австрійці. Тож у сицилійських родинах існувало неписане правило — не дати владі можливості займатися приватними справами.) Невелика частина цих іммігрантів стала на шлях злочинності, вони об’єднувалися за принципом сицилійської Мафії. У деяких випадках боси залишали Сицилію і починали злочинну діяльність в Америці.

Члени Мафії живуть відповідно до кодексу омерта, що проголошує: «Хто викликає поліцію — той дурний боягуз. Якщо на вас вчинили напад, не називайте імені нападника. Якщо виживете — помститеся за напад самі. Поранений має сказати нападникам: Якщо виживу — уб’ю тебе. Якщо помру — прощу».

На зорі американської Мафії головним способом одержання грошей було вимагання, цей прийом називався «Чорна Рука». Натомість бізнес був під «захистом». Якщо гроші не платили, тоді траплялися великі неприємності. Просто серед ночі могли зайняти магазин, чи, більш прозаїчно, висадити його в повітря.

Іншою комерційною статтею доходу Мафії того часу було виготовлення фальшивих грошей. 1909 року в Нью-Йорку за таке шахрайство притягли до кримінальної відповідальності і засудили на 30 років Ігнасіо Лупо. Однак Лупо, дрібний клерк кримінального боса Пітера Морелло на прізвисько Мертва хватка, відсидів у в’язниці тільки 20 років, бо президент В.Хардинг пом’якшив його покарання.

Проституція завжди становила значну частину доходів Мафії. Члени банди, зазвичай, не тримали будинків розпусти, оскільки це вважалося за приниження. Натомість вони одержували частку своїх доходів за захист.

Сьогодні казино діють у США на законній підставі, а на початку ХХ століття ігровий бізнес ще не було легалізовано. Він був нелегальним і ним керувала організована злочинність. Ці казино не відзначалися великими розмірами, як, наприклад, сьогодні в Лас-Вегасі чи Атлантик-Сіті. Це були так звані задні кімнати, що існували під прикриттям клубів, магазинів чи перукарень. Там грали в карти або на ігрових автоматах. Популярною грою організованої злочинності вважалася гра «в числа», яка багато в чому нагадувала нинішнє лото.

Під час Великої депресії і сухого закону 1920-х і 1930 років Мафія зміцнилася. Мафіозі організовувалися в «родини». Було зовсім не обов’язково, щоб геть усі її члени мали один родовід. Хоча часом така родина була лише родиною боса, сини якого, мов ті принци, мали продовжити сімейний бізнес.

Під час сухого закону, коли уряд США заборонив продаж і вживання алкогольних напоїв, Мафія організувала так зване бутлегерство (торгівля спиртним під час сухого закону). Спікеси — нелегальні магазини — діяли у великих містах по всій країні. Алкоголь підпільно виробляли у непридатних для такого виробництвах приміщеннях або доставляли контрабандним шляхом з країн, де його законно виробляли.

Не всі гангстери ладили між собою. Між ними виникали і внутрішні, і міжкланові розбірки. Мафія набула слави дуже жорстокої організації. Часто всередині самої організації було вбитих більше, ніж за її межами.

Мабуть, найвідомішим прикладом такої жорстокості став День Валентина 1929 року, коли гангстери, що служили Аль-Капоне, розстріляли з автоматів семеро членів конкуруючої банди Моргана в гаражі Чикаго, штат Іллінойс.

Під час Другої світової війни уряд США спершу співпрацював з Мафією, оскільки група організованої злочинності допомагала добувати розвідувальні дані про нацистів і фашистів, які захопили Італію і Сицилію. Пізніше розвідслужби США звернулися із замовленням до американських гангстерів — власників казино на Кубі, аби ті ліквідували Фіделя Кастро.

Після Другої світової війни Мафія стала агресивнішою. Вона намагалася взяти під контроль профспілки. Впливала на вибори, аби «свої» потрапили до політичних структур.

Коли вельми успішним бізнесом у США ставали наркотики, Мафія одразу зайнялася їх контрабандою і продажем. У США одночасно діяло двадцять шість родин, приблизно одна на велике місто. Родини підтримували контак­ти через «комітет», куди входили боси родин. Загалом родини були господарями Нью-Йорка і його околиць.

Протягом десятиліть багато людей не визнавали факту існування Мафії, зокрема глава ФБР Едгар Гувер. Аж доки 1957 року, під час зустрічі «комітету» з представниками багатьох головних родин США не було зроблено рейд у невеликому містечку Апалачин.

На початку 1960-х президент Джон Кеннеді, брат генерального прокурора Роберта Кеннеді, зробив Мафію головною ціллю міністерства юстиції. Після вбивства президента в Далласі лідери Мафії поводилися підозріло, іноді хизуючись співучастю в злочині.

Одним з підозрюваним у вбивстві президента став ганстер Карлос Марцелло, уродженець Калогеро Міначеро, бос найстарішої американської мафіозної родини, яка жила в Нью-Орлеані (штат Луїзіана). Він був босом протягом 1950 — 1970 років.

Тоді вплив Марцелло поширювався від Нью-Орлеана на захід, а на час вбивства Кеннеді — і на околиці Далласа. Марцелло був злий на Кеннеді після того, як генеральний прокурор Роберт Кеннеді депортував його в квітні 1961 року з країни. Марцелло «викрали» (за його словами) і доставили в Гватемалу, не дозволивши навіть подзвонити. Опинившись у Латинській Америці, Марцелло зазнав неабияких випробувань — кілька днів блукав джунглями з поламаним ребром. Він повернувся до США через чотири місяці. За даними американського прикордонного контролю, його доставив льотчик ЦРУ (підозрюваний у вбивстві) Девід Феррі.

По поверненні, Марцелло, як стверджують, сказав Кеннеді «Вийміть камінь з мого черевика».

22 листопада 1963 року, у день вбивства у Далласі Кеннеді, Феррі працював з адвокатом В.Джіллом у справі обвинувачення Марцелло в порушенні правил імміграції (Марцелло виграв справу в день убивства). Відповідно до звітів ФБР, Феррі двічі восени 1963 року літав до Гватемали на літаках авіакомпанії Дельта, що свідчить про зв’язок Феррі з Карлосом Марцелло в справі незаконної імміграції.

Незадовго до вбивства Феррі і Марцелло зустрічалися. Вони провели разом вихідні (9-10 і 16-17 листопада) в Черчілл-фарм — приватних володіннях Марцелло, площею 6 000 акрів. ФБР записала 1 350 касет розмов Марцелло в період з лютого 1979 року по лютий 1980 року. Плівки опечатав суддя Морей Сір на початку суду над Марцелло за обвинуваченням у хабарництві й участі в змові 1981 року. Суддя керувався тим, що вони можуть викликати упереджене ставлення присяжних до Марцелло.

Відповідно до колишнього керівника Комітету з розслідування вбивства Р.Бейклі, Марцелло «вказує на причетність до убивства на трьох плівках. На одній плівці він попросив когось вийти з кімнати і поговорити конфіденційно в автомобілі — саме в цей час відбулося убивство. Марцелло сказав щось на зразок: «Не будемо тут про це говорити».

Слідчий Джон Девіс, який вважав, що за смертю президента Кеннеді стоїть організована злочинність, писав, що плівки, які свідчать про співучасть Марцелло і його брата Джо, попри дозвіл, отриманий 1988 року, на їхнє прослуховування, досі залишаються опечатаними.

Приватний детектив Ед Беккер заявив, що Марцелло повідомив йому у вересні 1962 року про план замаху на президента Кеннеді. Там передбачалося використання підставної особи, аби відвести підозру від банди. Беккер сказав, що повідомив ФБР про цей план за рік до вбивства. 1978 року Беккер повторив свою розповідь перед Комітетом з розслідування, там визнали її достовірною. Дехто вважає, що вбивство скоєно в дусі гангстерів. За Е.Лівінгстоном, «неможливо уявити, що Карлос Марцелло (та інші гангстери)... міг зробити все це самостійно або прикрити когось».

Френк Рагано протягом 27 років був адвокатом боса Сантоса Траффіканте, 15 з них він також був представником президента компанії «Тімстер» Джиммі Хоффа. 1992 року Рагано розповів про змову з метою вбивства президента, в якій брали участь Хофф, Траффіканте і Марцелло. Усі троє зараз уже небіжчики, але в той час Марцелло був ще живий, він сидів у в’язниці, де страждав на хворобу Альтсгеймера. Рагано сказав, що він став «мимовільним посередником» плану, коли зустрівся з Хоффом у штаб-квартирі «Тімстер» у Вашингтоні в січні — лютому 1963 року. Рагано мав летіти до Нью-Орлеана для зустрічі з Траффіканте і Марцелло, коли Хофф сказав йому: «Передай Марцелло і Траффіканте, що вони повинні убити президента».

Рагано додав: «Хофф сказав мені: «Це треба зробити». Джиммі молов щось невиразне. Я не сприйняв цього серйозно, оскільки знав, що Джиммі — гарячий хлопець, але швидко відходить. Марцелло і Трафффіканте ніколи не зустрічалися з Хоффом. У мене як у юриста, що працює на Хоффа і Траффіканте, була така можливість, тому мене використовували як посередника. Марцелло і Траффіканте були надзвичайно обережними. Вони завжди хотіли чесно зізнатися суду присяжних, що не були знайомі з Хоффом».

Рагано стверджував, що кілька днів потому він зустрівся з Траффіканте і Марцелло в Орлеанському готелі «Роял».

Рагано продовжував: «Я сказав їм: «Ви не уявляєте, що Хофф попросив передати. Джиммі хоче, щоб ви убили президента». Вони не розсміялися. Їхній вигляд злякав мене. Мені здалося, що ця думка для них не нова».

Рагано сказав, що коли він по поверненні до Вашингтона повідомив Хоффа, а той, нібито, сказав: «Це варто зробити».

22 листопада 1963 року Хофф дзвонив Рагано через три- чотири хвилини після виходу перших інформаційних новин.

“Чув гарну новину? — запитав Хофф. — Вони убили S.O.B. (англ. — son of a bitch — сучий син). Це означає, що Боббі вже не бути генеральним прокурором».

Марцелло 11 січня 1978 року дав імунізовані (захищені імунітетом свідка) свідчення перед Спеціальною комісією Палати представників з розслідування вбивства. Тоді Марцелло висловив «глибоку нелюбов» до Роберта Кеннеді. Він заявив, що його «незаконно викрали» урядові агенти. І визнав, що Девід Феррі співпрацював з його адвокатом В.Джиллом. Однак Марцелло спростував, що Феррі працював безпосередньо на нього і що в нього були з Феррі близькі стосунки.

Комісія прийшла до висновку, що «у Марцелло були причина, засоби і можливості вбити президента Джона Кеннеді, однак комісія не має у своєму розпорядженні прямих доказів співучасті Марцелло. У справі Марцелло комісія констатувала відсутність однієї ланки у доказовому ланцюгу такої змови: хоча б якогось зв’язку Харві Освальда і Джека Рубі з родиною Марцелло».

У головного обвинувачуваного Харві Освальда був дядько Дац Мюрре, який працював на Марцелло. Мати Освальда зустрічалася з людьми, що працювали на Марцелло. Через два дні після замаху Освальда вбив Джек Рубі, власник стриптиз-клубу в Далласі, що мав зв’язки з організованою злочинністю.

Комісія також встановила «зв’язок між Джеком Рубі і кількома особами, пов’язаними зі злочинним світом Карлоса Марцелло. Рубі був особисто знайомий з Джозефом Сівелло, компаньйоном Марцелло, який нібито очолював організовану злочинність у Далласі, і власником нічного клубу Нью-Орлеана Гарольдом Таненбаумом, з яким Рубі збирався налагодити співробітництво восени 1963 року».

Наприкінці 1960-х років окружний прокурор Нью-Орлеана Джим Гаррісон здійснив власне розслідування вбивства президента Кеннеді. Розслідування розкритикували, оскільки воно не передбачало варіанта участі Марцелло. Гаррісон, своєю чергою, завжди говорив, що не знайшов жодних доказів того, що Марцелло входив до складу організованої злочинності.

Таку позицію стосовно Марцелло пояснює стаття з журналу «Лайф» (8 вересня 1967 року), де відзначається, що Гаррісон був знайомий з помічником Марцелло Маріо Марино, і що Марино «оплачував рахунки в готелях», коли Гаррісон відвідував Лас-Вегас.

Агент ФБР Джозеф Хаузер 1979 року працював під прикриттям, розслідуючи злочинну діяльність Марцелло. За Хаузером, Марцелло міг знати Освальда і його дядька Чарльза «Даца» Мюрре і Освальд працював на нього. Це саме підтверджує незалежне донесення інформатора ФБР — Освальд одержував гроші від лідера злочинного угруповання Джо Поретто в одному з ресторанів Нью-Орлеана, що належали Ентоні — брату Марцелло.

1980 року Хаузер розмовляв з братом Карлоса Джозефом про те, що на початку 60-х родина Кеннеді стала перешкодою для нього і його брата. Джозеф Марцелло відповів: «Не хвилюйся, ми подбаємо про них».

За інформацією ФБР від 3 березня 1989 року, Марцелло, який сидів 1983 року у в’язниці Міннеаполіса (штат Міннесота), збираючись підкупити суддю, помилково прийняв тюремну охорону за своїх особистих охоронців — очевидно, через своє слабоумство. Марцелло сказав, що він тільки-но приїхав до Нью-Орлеана з Нью-Йорка, де зустрічався з Тоні Провензано, одним з лідерів клану Дженовезе і віце-президентом «Тімстер Інтернешнл». Марцелло сказав, що він і Провензано вирішили «розібратися з Кеннеді в Далласі».

Ще один підозрюваний у вбивстві президента Кеннеді — бос мафії Флориди (її центр був у місті Сантос) Траффіканте. Він контролював діяльність гангстерів на Кубі до революції Кастро. Траффіканте підтримував близькі зв’язки з кубинськими повстанцями, які не примкнули до Кастро.

Комісія повідомилао: «У Траффіканте, як і в Марцелло, були причини, засоби і можливості скоїти вбивство президента Кеннеді. Траффіканте був ключовою фігурою в розслідуванні міністерством юстиції організованої злочинності. За часи правління адміністрації Кеннеді він був у першій десятці списку лідерів синдикату, оголошених в розшук. Генеральний прокурор США Роберт Кеннеді особливо був зацікавлений у притягненні Траффіканте до відповідальності. Це збіглося в часі з використанням агентами ЦРУ, невідомими генеральному прокурору, послуг Траффіканте щодо усунення кубинського лідера Фіделя Кастро.

Комісія виявила, що Траффіканте в національному синдикаті організованої злочинності керував наркоторгівлею. Він відігравав роль головної ланки в кримінальному ланцюзі кубинських емігрантів, що брали участь в організації змови проти президента Кеннеді. Траффіканте вербував кубинців для реалізації плану ЦРУ з усунення Кастро. ЦРУ дав завдання колишньому агенту ФБР Робертові Махеу увійти в контакт з мафіозі Семом Джанканом і Джоном Роселлі й усунути Кастро. Вони, своєю чергою, залучили Траффіканте для здійснення цієї операції».

Траффіканте не заперечував перед спеціальною комісією своєї ролі в плані усунення Кастро, але «категорично спростовував всі обвинувачення в співучасті замаху на президента Кеннеді».

Що ж до зв’язку Траффіканте з Рубіном, то спеціальна комісія повідомила: «Рубін міг зустрічатися з Траффіканте у в’язниці Трескорніа на Кубі під час свого візиту до Гавани 1959 року. ЦРУ знало про це, але 1964 року не взяло це до уваги. Хоча комісія не змогла з’ясувати мету зустрічі, однак встановила, що зустріч була».

28 листопада 1963 року ЦРУ відіслало копію документа помічникові Ліндона Джонсона M.Банді, де повідомлялося, що 1959 року Рубін відвідував Траффіканте у в’язниці на Кубі.

У доповідній записці міністерства фінансів від 21 липня 1961 року, що стала надбанням громадськості 1976 року, говорилося: «Серед кубинських емігрантів Майямі ширяться непідтверджені чутки, що Фідель Кастро, коли видворив американських рекетирів з Куби і захопив казино, то тримав Траффіканте у в’язниці, щоб показати, що має до нього особистий інтерес. Це свого роду агент Кастро. Траффіканте — по суті, вихід для Кастро на нелегальну контрабанду в країні».

Е.Саммерс писав, що Рубін відправився до Гавани 8 серпня 1959 року, сказавши своєму лікареві, що збирається розважитися в «Тропікани». Там його бачили в компанії Льюїса Маквіллі — той керує «Тропіка нами», що належать Траффіканте.

Траффіканте помер після операції 1987 року в Х’юстоні (штат Техас). На смертному одрі він сказав своєму адвокату Френку Рагано: «Карлос Марцелло помилився — нам не потрібно було вбивати Джованні (Джона), ми мали вбити Боббі (Роберта)».

Відповідно до записів переговорів, зробленим ФБР, щодо смерті Джонні Роселлі в серпні 1976 року Траффіканте сказав: «Зараз у живих залишилися тільки двоє чоловіків, які знають, хто насправді вбив Кеннеді, але вони цього не скажуть».

Третім підозрюваним у вбивстві президента, якого найбільше згадували, був бос чиказьких гангстерів Сем Джанкана. На початку 1960-х він допомагав ЦРУ (грошима і людьми) у таємних операціях на Кубі з усунення Кастро. Якийсь час у Джанкана і Кеннеді була спільна коханка — Джудіт Екснер.

1988 року Екснер сказала: «Я збрехала, що президент Кеннеді не знає про мої контакти з гангстерами. Він знав про мої взаємини із Семом Джанкана і Джонні Роселлі, оскільки я їх з ним познайомила».

Протягом вісімнадцяти місяців (1960 — 1961 рр.) Екснер неодноразово передавала листи президенту від Сема Джанкана і Джонні Роселлі. Було, як вона підрахувала, десять зустрічей між президентом і Джанкана у Білому домі».

Екснер висловила думку про привід цих зустрічей: «Я, ймовірно, допомагала Джеку координувати дії з усунення Фіделя Кастро за допомогою мафії».

Екснер померла 24 вересня 1999 року від раку грудей у віці 65 років у Дуарте (штат Каліфорнія).

Джанкана не відрізнявся вмінням зберігати таємниці. Коли група ЦРУ і мафія розроблялили план з усунення Кастро, про це стало відомо Едгару Гуверові, бо Джанкана «розповів про це кільком своїм друзям».

За словами Чарльза (Чака), брата Джанкана, і його племінника Сема, президента Кеннеді вбила чиказька група найманих убивць, яку послав до Далласу бос Джанкана. Смертельний постріл з шостого поверху книжкового складу зробив один з молодших командирів Джанкана Річард Кейн. Самого Кейна вбито 1973 року під час «гангстерських розбірок». Є думка, що Джанкана замовив убивство своєї коханки Мерилін Монро, що її вбили його довірені люди за допомогою отруєної свічі. Джанкана помер 19 червня 1975 року у віці 67 років, коли свідчив Комітету з розвідки. Попри те, що він перебував під поліцейським захистом, його застрелили з пістолета 22 калібру. Один постріл у потилицю і шість у рот — мітка мафії за те, що багато говорив. Знаряддя вбивства було пізніше знайдено на березі річки Де-Плен. Це був напівавтоматичний пістолет «Suramatic.22».

Наприкінці 1960-х років, за рекомендацією президентської комісії, Конгрес ухвалив закон про загальний контроль над організованою злочинністю, що дав великі повноваження правоохоронним органам для боротьби з мафією. ФБР почало масований наступ на мафію, що суттєво підірвало її сили. Сьогодні родини мафії продовжують діяти в Нью-Йорку і Чикаго, менш впливові групи діють в інших містах.

Мафію регулярно пропагує Голлівуд. Найвідоміший фільм — «Хрещений батько», телевізійна програма «Сопрано».