Асоціація “Духовне відродження”: аналіз ситуації2

Асоціація “Духовне відродження”: аналіз ситуації²

“Духовне відродження” користується широкою повагою у місіонерських колах завдяки своїй різноманітній, гарній роботі у сфері трансляції радіопрограм, поширення Святого Письма та християнської літератури, підтримці та співробітництву пострадянських протестантських церков та західних місій, підтримці теологічної освіти, особливо через серію видань “Біблійна кафедра”, в рамках якої були надруковані десятки підручників для протестантських семінарій, поширенні благовістя та заснування церков, навчанні наступного покоління християнських лідерів в колишньому СРСР. У 2007-2008 рр. “Рашн Міністріз” зі штаб-квартирою у Уітоні, перенесла свою закордонну штаб-квартиру з Москви до Ірпеня у передмісті Києва, оскільки в Україні були більш сприятливі умови більш вільного протестантського служіння, ніж у Росії.

Після смерті Петра Дейнеки молодшого у 2000, його дружина Аніта була його достойним наступником з 2002 до 2010, коли президентська мантія була передана Сергію Рахубі. Українець російського походження, котрий емігрував у США, навчався у Біблійному інституті Муді і почав співпрацю з Дейнеками ще в 1991. Сьогодні місія продовжує свої традиції багатопланової діяльності, допомагаючи слов’янським біженцям, проводячи конференції, семінари, та навчальні сесії для слов’янських християнських служителів, а також через поширення християнської літератури. На поточний момент “Духовне відродження” має 200 тисяч копій Євангелії від Луки російською мовою для східної України та стільки ж українською для західної України. Це видання Євангелія від Луки містить “молитви покаяння, примирення та зцілення нації”.³

21 березня 2014 у своєму центрі в Ірпені “Духовне відродження” провело конференцію “Місія у професійній сфері: відповідальність задля трансформації суспільства” для молодих християнських лікарів, юристів, освітян та підприємців. Захід відвідали більш як 100 учасників, але “ескалація насилля та анексія Криму” підштовхнули до рішення обмежити масштаб події, хоча спочатку планувався захід на 1000 учасників.⁴ Але ще до демонстрацій на Майдані у листопаді 2013 “Духовне відродження” вважало роботу в Росії не настільки плідною, як в Україні. Можливо найбільш амбітний проект АДВ за останні роки – “Школа без стін”, децентралізована, неформальна програма для християнських лідерів. У 2012-2013 академічному році з 2972 студентів у 11 колишніх радянських республіках на Україну припадало 1017 студентів (34%), порівняно з 465 студентами у Росії (16%).⁵

Навернення до Бога

Тоді як західні місії, на кшталт очолюваної Рахубою, зустрічаються з новими викликами, адаптуючись до політичної нестабільності, необхідно звернути увагу на проблиски надії в українських подіях. Все більше людей шукають Бога заради втіхи та миру душі. Опитування, проваджене автором через електронну пошту наприкінці березня – початку квітня 2014, знов і знов підтверджувало цей духовний вимір. Другий пастор та журналіст з Одеси писав: “В період гніву люди пам’ятають про Бога”.¹ Віруючий протестант з Києва пише “Під час напруги... багато хто більш відкритий для роздумів про глибокі питання цінностей та мети в житті”. Найбільша надія України полягає в тому, “що тиск допоможе людям... визнати, що ми усі страждаємо на гріх та егоїзм”, що “нам необхідно спокутуватися... та підкоритись... повністю Божій владі”.² Протестантський місіонер з Москви бажає, щоб “люди бачили, як християни долають цю кризу та нарешті почали ставити питання та відчувати потребу прийти ближче до Бога та Його слова”.³ Протестантський місіонер з Києва писав: “Сподіваюсь, що... багато хто зголодніє по Богу та Його слову”.⁴ Інший місіонер з Києва сподівається, що криза “приведе невіруючих до усвідомлення своєї потреби в тому, що більше їх самих та до навернення до Бога”.⁵

Найгірші страхи

На противагу наведеним вище позитивним відповідям про найбільш позитивні наслідки кризи, більше половини респондентів відповіли, що найбільше побоюються перспективи війни та захоплення України Росією.⁶ При такому розвитку подій багато хто очікує часи випробування для євангельських віруючих та місіонерів в Україні. Американський протестантський правник з прав людини боїться перспектив “дискримінації та поганого ставлення до протестантів і інших неправославних груп, зокрема татар-мусульман” у Криму.⁷ Ймовірність вигнання Росією місіонерів з України часто непокоїть респондентів.⁸ Протестантський місіонер у Дніпропетровську у східній Україні також боїться російського “придушення євангеліків”.⁹ Євангелічний пастор у Харкові, що також у східній Україні, вважає, що вторгнення Росії в Україну буде означати “скасування української незалежності, ... громадянську війну, спустошення країни, диктатуру Путіна” та “Російської Православної Церкви як єдиної визнаної конфесії”.¹⁰

Менш апокаліптичний сценарій можливих наслідків російської окупації України наводить протестантський місіонер з Києва, який біль близький до істини:

Я боюсь, що люди будуть не настільки вільними, як бажають, якщо підпадуть під контроль Росії. Я боюсь, що релігійні меншини опиняться у ролі віри нижчого ґатунку, а тим, хто служить місіонером разом з меншинами, буде ще складніше потрапити в Україну.¹¹
Це пояснення, надане респондентом, здається найбільш вірогідним тому, що саме це відбувалось у Росії протягом останнього десятиліття, особливо останні декілька років. Лаурен Гомер, правник з прав людини, досвідчений у проблемах порушення релігійних прав у Росії та Китаї, детально задокументував цей прикрий тренд за правління Путіна.¹

жүктеу/скачать 443.5 Kb.

Достарыңызбен бөлісу: