Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
Огляд українського протестантизму
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Протестантський сепаратизм чи участь у політиці
- Напружені відносини українських і російських євангеліків
Огляд українського протестантизмуГоловний наслідок українського розділення (три православних юрисдикції та дві католицькі конфесії – східного та західного обряду) полягає в тому, що жодна з церков не може діяти на свій розсуд так, як православна церква у Росії. В результаті євангеліки мають набагато більше свободи, ніж в Росії. Українська криза також поглибила участь українських протестантів в політичному житті та загострила відносини російських та українських євангеліків. Тим не менш, перш ніж торкатися цих проблем, наведемо деякі факти відносно історії та демографії українських євангеліків. Україна, Санкт-Петербург та Кавказ були трьома колисками євангельського руху в царській Росії. Починаючи з 1860-х та 1870-х років, континентальний пієтизм поширився серед німецьких менонітських колоністів в Україні, а від них – серед українських селян. Драматичний ріст призвів в кінці ХІХ століття до появи баптистської та євангелічної деномінацій і до ще більшого зростання після Указу про віротерпимість у 1905. В 1920-х роках було стрімке зростання кількості цих самих протестантів та тільки-но з’явившихся п’ятидесятників. Під час безхмарних 1920-х протестанти були відносно вільними від комуністичних зазіхань тому що новонароджений радянський режим тоді сконцентрувався на викоріненні до того привілейованої православної церкви. Після періоду інтенсивних переслідувань всіх релігій у 1930-х, Сталін, під час Другої світової війни, навіть скористався допомогою віруючих в боротьбі проти нацистської Німеччини. Це нове використання релігії було найбільш очевидним в Україні, влучно охарактеризованої як біблійний пояс СРСР. В Україні, порівняно з Росією, церкви були непропорційно сильними (і залишаються такими до цього часу), включаючи православних, католиків, євангельських християн-баптистів, п’ятидесятників та адвентистів. Тільки один приклад: Україна, населення якої ставить 46 мільйонів, налічує 125 тисяч євангельських християн-баптистів (ЄХБ), тоді як Росія з населенням у 142 мільйони, лише 76 тисяч вірних ЄХБ.1
Сергій Тимченко, євангелічний вчений з Києва, бачить серед українських протестантів три політичні орієнтації. Деякі, як і в радянський час, все ще уникають участі у політичному житті. Вони “взагалі бажають стояти осторонь політики и вважають себе громадянами виключно небесної вітчизни’”. Інші, особливо на сході та півдні України, відмічає Тимченко, “підтримують дії Кремля”. Третя позиція – дещо нове для пострадянського досвіду – це погляд, що активна участь в політиці є християнським обов’язком, в цьому випадку – підтримка демонстрацій на Майдані у “боротьбі... за незалежне та справедливе суспільство”.2 Напружені відносини українських і російських євангеліківЩе одним наслідком української кризи стали все більш напружені відносини українських та російських євангеліків, що дисонує з давніми, близькими зв’язками, котрі завжди поєднували їх. Як і більшість населення, багато українських євангеліків мають родичів у Росії. Багато лідерів Російського союзу євангельських християн-баптистів мали українські коріння.3 Наприклад, перед розпадом Радянського Союзу українець Григорій Комендант служив в Москві Генеральним секретарем Всесоюзної Ради ЄХБ, а видатний член церкви ЄХБ та академік Александр Зайченко народився у Севастополі, є українцем за національністю та російськомовним за освітою та мовою. До того ж, після падіння Радянського Союзу сотні українських п’ятидесятників та баптистів поїхали місіонерами до Росії, особливо до Сибіру та Далекого Сходу, утворюючи нові церкви.1 Враховуючи внесок, що зробили українці задля поширення Євангелії в Росії, багато українських євангеліків були розчаровані відношенням своїх північних братів до нинішньої політичної кризи. Вони правильно відчувають, що, як правило, багато росіян, включно багатьох євангеліків, не можуть зрозуміти, чому українці бажають бути незалежними: “Багато росіян вважають, що Україна була, і має залишитися, провінцією Росії”,2 і вони заперечують думку, що обидва народи “дійсно представляють дві різні та відмінні культури”.3 Як сказав один пастор з Харкова “росіяни навіть українську незалежність вважають нещасливим непорозумінням”.4 Як вже було сказано, багато російських євангеліків займають традиційну, ізоляціоністську позицію неучасті у світський політиці, змішану з пасивною покорою владі, в цьому випадку – Путіну, згідно написаному у посланні до Римлян 13.5 Російських євангеліків цього напрямку відштовхнула активна участь багатьох українських християн в демонстраціях проти Януковича на Майдані.6 Прірва між обома сторонами примушує деяких сумувати за старими днями, коли євангеліки були разом у опозиції до атеїстичної держави. Журналіст Уільям Йодер відчув “печаль та ностальгію” в молитві члена російської баптистської церкви під час богослужіння 2 березня: “Нагадай нам, як це було, коли ми ще були братами!”7 Асоціація “Духовне відродження” та, пізніше, “Мішн Нетворк Ньюз” надрукували анонімну та досить гостру євангелічну критику російського християнського сприйняття української кризи яку варто повторити. Борис Головка (псевдонім) відмічає, що багато російських євангеліків притримуються позиції щодо української кризи, що віддзеркалює позицію Кремля.
Білоруський пастор наголошує, що Росія так і не зреклася свого комуністичного минулого. В Росії не було свого Нюрнберзького трибуналу, чи засудження діячів КДБ до ув’язнення. Насправді, її огидне минуле приховувалось, а архіви зачинялись. Росіяни виправдовуються, покладаючи всю провину на СРСР. Однак СРСР все ще глибоко вкорінене в серцях росіян, значна кількість яких називають себе “православними атеїстами”. Путін назвав розвал Радянського Союзу найбільшою трагедією, а нещодавнє знесення пам’ятника Леніну у Києві насиллям. Проросійські протестуючі в Україні та Росії з релігійним запалом вимахують старим радянським прапором з серпом та молотом. Популярні російські газети все ще називаються “Радянський спорт” та “Московський комсомолець”. Продовжуючи жити минулим, Росія постійно відшукує зовнішні загрози: євреї, армія США, фашисти, західноєвропейський лібералізм та аморальність тощо. Домінуюча православна більшість в Росії завжди вбачала в євангеліках осіб, що займаються підривною діяльністю. Сьогодні це доповнює офіційна російська пропаганда, котра обіграє факт, що виконуючий обов’язки “нелегітимний” Президент України Олександр Турчинов є баптистом, тобто “не є одним з нас”.... Таким чином здається, що новий націоналістичній дух російських євангеліків також включає намагання довести, що вони не є “іноземними агентами” – нове принизливе прізвисько.1 На противагу Борису Головці, менонітський журналіст Уільям Йодер, пов’язаний з Російським євангелічним альянсом та з Відділом зовнішніх стосунків Російського союзу євангельських християн-баптистів, тлумачить події, що супроводжують українську кризу, всупереч домінуючим західним та українським поглядам:
Одна організація досить різко відреагувала на це: Коментар доктора Уільяма Йодера – це суміш наївної віри владі Росії, вірності своїм роботодавцям та брак розуміння.... Неможливо казати про миротворчість, уникаючи істини та неспромогшись розрізнити агресора та жертву.... Йодер мав би розпочати з визнання очевидного факту російської інтервенції.... Але що ще більше впадає в око і розчаровує, це відсутність у нього співчуття та симпатії до трагічних подій в Україні.3 Більшість російських євангеліків не озвучують своїх політичних уподобань, натомість зайнявши позицію замовчування щодо українського конфлікту. Зокрема, російські євангелічні лідери не поспішають публічно коментувати українську кризу, а більшість їх офіційних заяв демонструють болючий дискомфорт, коли вони намагаються залишитися поза конфліктом. Наприклад, 13 березня Віталій Власенко, голова Відділу зовнішніх стосунків ЄХБ, писав: “Бог не займає одну сторону за рахунок іншої.... Ми бажаємо продемонструвати свою любов і Божу любов обом сторонам”.1 Без сумніву, непевність деяких російських євангелічних лідерів породжена страхом наслідків, якщо вони не підтримають політику Кремля щодо України.2 Як зауважила Тетяна Мухоморова, Путін має “такий вертикальний контроль у духовних колах”, що будь-яка церковна заява, що дисонує з політикою уряду, “буде дуже дорого коштувати”.3 жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|