Путін, український гамбіт якого поставив Патріарха Кирила в таке незручне положення, також парадоксально виконав майже неможливу задачу об’єднання українських церков навколо спільної справи. Протягом зими 2013-2014 українські православні та греко-католицькі священики і протестантські пастори відігравали центральну роль в демонстраціях на київському Майдані. Отець Кирил Говорун, колишній голова Відділу зовнішніх відносин УПЦ МП, котрий зараз навчається на теологічному факультеті Йельського університету, вважає протест проти Януковича не тільки політичним феноменом, а й “важливою релігійною подією”. День за днем, зранку та ввечері священики та пастори проголошували молитви на Майдані. Євангеліки розповсюджували Святе Письмо. В молитовних наметах можна було отримати душпастирську допомогу, їжу та першу медичну допомогу. Репортер “Нью-Йорк Таймс” Софія Кішковськи згадувала, що “драматичні образи священників, що стояли з хрестами між протестувальниками та силовиками, поширювались вірусно, коли в січні та лютому протистояння наростало”.1
Таким чином, православні, греко-католики та протестанти віднайшли спільну мету в підтримці демонстрацій на Майдані. Християни різних церков вперше протистали корупції та проросійському вектору президентства Януковича. Далі пряме вторгнення Росії ще більш об’єднало спільні екуменічні зусилля, зібравши разом “багатьох церковних лідерів, котрі ніколи насправді не спілкувалися один з одним публічно”.2 Як каже отець Говорун, християни різних конфесій та деномінацій ставши “братами по зброї” стали “братами у Христі”.3 18 лютого сили Януковича зруйнували екуменічний намет, але пізніше він знов постав на своєму місці і став поховальною каплицею для демонстрантів, вбитих снайперами.4 30 березня на Майдані на згадку про тих, хто там загинув, були проголошені молитви єпископів та священників УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, Римо-Католиків, та протестантських церков.5 “Коли вже не було що казати і робити, саме церкви допомогли українцям віднайти в собі громадян своєї держави”.6
Не лише у вуличних демонстраціях, але й в православних так католицьких церковних канцеляріях та на зборах протестантських пасторів, Майдан народив багатоконфесійне духовне товариство, яке раніш не зустрічалось в українському досвіді. Всеукраїнська Рада Церков та Релігійних Організацій, що репрезентує вісімнадцять релігійних об’єднань, стала центром спільної підтримки церквами політичних змін в Україні.
22 лютого, в той самий день, коли Янукович фактично втратив важелі влади, Рада видала заяву проти регіонального сепаратизму. Заяву підписали всі члени, включно її голову, митрополита УПЦ МП Антонія. За три дні Рада зустрілася з виконуючим обов’язки Президента України, Олександром Турчиновим, після чого публічно висловила підтримку новому уряду України. 4 березня Держсекретар США Джон Керрі зустрівся в Києві з Радою та подякував її членам за миротворчу роль в демонстраціях та міжконфесійну гармонію.7
Два інформованих московських вчених точно оцінили тектонічний зсув тепер мінливого українського духовного простору. Андрій Зубов, історик та фахівець з церковно-державних відносин, втратив свою посаду в престижному Московському державному інституті міжнародних відносин за видання передовиці, в якій порівняв дії Путіна проти Криму з захопленням Гітлером у 1938 Судетів, німецькомовної частини Чехословакії. Зубов вважає, що чим довше буде тягнутися конфлікт між Україною та Росією, тим більш вірогідне утворення єдиної української Православної Церкви, яка буде визнана Східним Православним Вселенським Патріархом: “Напевне одне: об’єднана українська церква може переформатувати карту православ’я”.8 Згідно Роману Лункіну, старшому науковцю Інституту Європи Російської академії наук, демонстрації Майдану “змогли досягти те, що було майже немислимим та недосяжним раніш: головні протестантські церкви та православні церкви різних юрисдикцій почали діяти разом. Тоді як у 2005 році [під час Помаранчевої революції] церкви були розділені на різні політичні табори, зараз вони – і це вселяє велику надію, щонайменше в релігійних колах – діють в об’єднаній патріотичній позиції... чітко визнаючи новий уряд в Києві”.1
Об’єднання українського православ’я?
Не дивно, що дискусії, спрямовані на подолання багатолітнього розділення українського православ’я відбулися у тандемі з міжконфесійною співпрацею. 22 лютого Синод УПЦ КП запропонував “діалог, спрямований на об’єднання” українських православних церков.2 Щоб не залишитись поза перемовинами, УПЦ МП нібито погодилась обговорити можливість, але поки Філарет (вилучений Російською Православною Церквою за чисельні провини декілька десятиліть тому) очолює УПЦ КП, розкол, вірогідно, не буде подолано. Між тим, більш ймовірний сценарій розколу УПЦ МП та Російської Православної Церкви. Пізніше, коли Філарет полишить сцену, умови припинення розколів українського православ’я стають більш обнадійливими.3
Ще одне складне питання українського релігійного ландшафту – це Українська Греко-Католицька Церква, продукт православної схизми, що відбулася століття, а не десятиліття тому. З’явившись наприкінці XVI століття на українських землях, котрі тоді були частиною католицької Польщі, це віросповідання зберігає православну літургію але підкоряється владі Папи Римського. Католики латинського обряду часто не довіряли, а російські царі та комісари зневажали цю Уніатську Церкву (це її російська принизлива назва), котра перенесла найсильніші репресії, ніж будь яка християнська спільнота в Радянському Союзі. Заборонена за царя Ніколая І в 1839, та в 1923 і 1946 за Леніна та Сталіна, вона була найбільшою катакомбною церквою в СРСР. Придушувана не лише КДБ але й Російською Православною Церквою, якій у 1946 Сталін передав всі уніатські приходи, Східно-Католицька Церква постала знов у 1989 на західній Україні завдяки горбачовській гласності.4 Сьогодні вона нараховує від чотирьох до п’яти мільйонів вірних у 3919 приходах.5
Навряд чи необхідно казати, що більшість греко-католиків відчувають гіркий біль щодо співпраці Московського Патріархату зі Сталіним в намаганні продовжити післявоєнну Голгофу. В свою чергу російські православні ображені через втрату багатьох їх церков в результаті легалізації Католицтва Східного обряду.6 Колишній агент КДБ Путін добре розуміє жорстку опозицію забороненої західноукраїнської Греко-Католицької Церкви до радянського режиму. У злобливому виступі у Брюсселі 28 січня 2014 президент Росії пригадав нібито “расистські та антисемітські налаштованих уніатських священників” серед темних сил, що виступили проти Януковича, його людини в Києві.7 Достатньо сказати, що попри століття ворожнечі між православними та греко-католиками, останні, надихнувшись екуменізмом Майдану, плекають мрію про єдину українську церкву, що включала б обох.
Достарыңызбен бөлісу: |