Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння
Новітнє посилення обмежувального законодавства
жүктеу/скачать 443.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- На захисті релігійної свободи
- Дійсний та можливий вплив української кризи на українських протестантів
- Ізоляціоністи проти активістів
- Політичний контекст
Новітнє посилення обмежувального законодавстваВикликає занепокоєння існуюча траєкторія подій у Росії. Дуже важливо, наскільки швидко посилилось обмежувальне законодавство після переобрання Путіна президентом у травні 2012 і знову після початку української кризи. Репресивні режими зазвичай нав’язують авторитарний контроль через несправедливі закони, щоб зробити вигляд законослухняних. Вони спочатку фокусуються на непривілейованих групах, включаючи релігійні меншини, а потім беруться за завдання викорінення політичних опонентів. Серед інших це стосується нацистів, радянських та китайських комуністів. Як полюбляють казати багато з нас, працівників сфери захисту релігійних прав, релігійна свобода подібна до канарейки у вугільній шахті, коли вона помирає, скоріш за все, всі свободи зустрінуть свій кінець. Насправді, Російська Православна Церква знаходиться у такій же небезпеці, як і інші релігійні групи. Всі церкви в Росії знаходяться у небезпеці у морі секуляризму та зневіри, як і в інших частинах світу. Непевна позиція церков особливо зрозуміла у авторитарному оточенні, коли сьогоднішній фаворит може швидко стати завтрашнім вигнанцем. Важливо пам’ятати, що за юридичними обмеженнями і переслідуваннями російських християнських меншин швидко прийшли юридичні обмеження та суворе переслідування Православної Церкви після більшовицької революції 1917. Російська Православна Церква – єдина релігійна установа, що має силу та моральний авторитет відмовити (і мала б це зробити) уряд від намагань нав’язати контроль над релігійним життям, що нагадує радянський період. На захисті релігійної свободиВрешті-решт, доля релігійної свободи в Росії та російського суспільного життя в цілому в руках російського народу та його політичних та громадських лідерів. Вони мали двадцять три роки з часу розпаду Радянського Союзу, щоби навчитись думати без ідеологічних маніпуляцій, користуватися свободами, наданими пострадянським законодавством та акумулювати фінансові активи і електроні засоби, що роблять життя і комунікацію незалежною від свого уряду. С точки зору вірян, ціле покоління мале можливість узнати про Бога та дослідити духовні виміри життя. В майбутньому, російські віруючі громадяни мають самі захищати себе, пропагувати свої вірування та змагатися за свої права. Вони отримали свободу у 1992 в результаті того, що багато хто вважає суверенним актом Бога, і зараз мають боротися, щоби зберігати її з допомогою дій і молитви. Як писав у Посланні до Галатів апостол Павло: “Христос визволив нас для свободи. А тому стійне в ній, і під ярмо неволі знову не піддавайтесь”. Великий німецький теолог Дитріх Бонхоффер був свідком сходження Гітлера до влади і підкорення їм германської еліті та церкви. Як зазвичай буває з тиранією, дуже небагато людей ясно бачили, що Гітлер вів свій народ до знищення, а не панування. Багато з тих німців, хто дійсно противився Гітлеру, були мотивовані вірою. Бонхоффер казав, що єдиними зрозумілими питаннями для християн Німеччини в той час були питання “Чого бажає Бог?” та “Що Він закликає мене зробити?” Його власна відмова прийняти владу Гітлера призвела до його передчасної смерті. Дуже жаль, однак, що перед своєю стратою він писав, що більшість християн поза межами Німеччини не підтримали дисидентську “Сповідницьку Церкву” в той час, коли вона могла вплинути. Будемо сподіватися, що християни в Росії та за її межами не зроблять такої ж помилки в цей критичний час. Лаурен Б. Гомер – адвокат з міжнародних прав людини, засновник Фонду права та свободи у Вашингтоні (Law and Liberty Trust, Washington, D.C.) Дійсний та можливий вплив української кризи на українських протестантівСергій Тимченко Будь-яка криза приносить біль і можливість змін та росту. Соціально-політична криза, через яку зараз проходять українці є болючою не лише внаслідок неочікуваного порушення Росією територіальної цілісності України, але також внаслідок шокуючого усвідомлення, що багато особистих друзів та рідних у Росії насправді підтримують своїх віроломних політичних лідерів. В той же самий час, ця криза дає їм можливість вирости як нація, оскілки вони стикнулися з питаннями ідентичності: Хто ми? Які наші цінності? Що ми можемо робити разом? Саме ці питання стали важливими для українських євангеліків, котрі серйозно поставилися до виклику сучасної кризи. На питання соціальної групової ідентичності можна відповісти тільки пропустивши їх через призму спільного світобачення, котре зазвичай підтримується груповою культурою та сприйняттям історії. Українські євангеліки, стикнувшись з цією кризою разом з українським суспільством, може, таким чином, або знайти позицію, спільну з більшістю чи частиною українського суспільства, або розробити зовсім аполітичний погляд. Ізоляціоністи проти активістівСьогодні українські євангеліки уособлюють досить різнобарвну групу, яка не є однорідною в культурному плані і, подекуди, не має солідного теологічного ґрунту для обговорення соціально-політичних проблем. Від попередніх поколінь євангеліків, що були переслідувані атеїстичним урядом СРСР, багато з них успадкували ізоляціоністське ставлення до суспільства. Інші, особливо ті, що були задіяні у євангелізаційних чи соціальних християнських меншинах, виробили активістській підхід до світу, з акцентом на трансформації світської культури завдяки євангельській звістці, яка приносить цінності Царства Божого – справедливість, милосердя та людської гідності у гріховний світ. Українські євангеліки, ідентичність яких була глибоко визначена Писанням, аніж оточуючою культурою, майже ніколи не розділялися по питаннях культурних відмінностей між східними та західними українцями. Сьогодні, коли Україна стикається з загрозою від Росії, українські євангеліки усвідомили, що мають прийняти рішення. Вони можуть у певній мірі комбінувати свою вічну християнську соціальну ідентичність з тимчасовою, земною ідентичністю, або закритися у сепаратистській, ескапістській релігійній позиції. Політичний контекстДля кращого розуміння дилеми, з якою зустрілися євангеліки, необхідно поглянути на політичну кризу в Україні. Протести проти жахливого корумпованого режиму розпочалися наприкінці 2013, рухомі жагою українців до створення справедливого суспільства, в якому б поважали закон, людську гідність та права людини. Майдан – центральна площа Києва, що стала епіцентром протесту – також уособлює символ людської надії на створення оновленого, справедливого суспільства. Російська пропаганда висвітлила розвиток цього протесту як насильницьке захоплення влади у режиму Януковича – грубе викривлення того, що трапилося насправді. Подальший розвиток (особливо захоплення Криму) чітко показав – Янукович був лише маріонеткою в російському плані підкорення України. Всупереч російській дезинформації, демонстрації Майдану не слід сприймати як громадянську війну. Заворушення на сході були спровоковані та підігрівалися російським втручанням. Кремль витлумачив можливий вступ України в Європейський Союз і бажання українців жити у суспільстві, вільному від корупції, як зраду слов’янського братерства. Щоб запобігти цим стосункам з заходом, Кремль готовий використовувати російську армію. жүктеу/скачать 443.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|