The Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»



бет25/31
Дата30.06.2016
өлшемі0.74 Mb.
#168932
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31

Парії спортивної сторінки


Штампи ніде не цвітуть таким пишним цвітом, як на спортивних сторінках. Так не має бути, і це добрі спортивні журналісти доводять кожного дня. Але слабші не можуть опиратися зручним банальностям.

Були часи, коли легкоатлетів, серед інших жахіть, називали «худяками», тенісистів — «сіточниками», бейсболістів — «кінськими шкурами», а футболістів — «свинячими». Та якщо ці потвори і відійшли з цього світу, то на зміну їм прийшло багато інших.

Такому засмічуванню немає вибачення, але пояснення є.

Передусім, сам предмет дуже великою мірою залишається незмінним. Стенлі Вокер, один з найбільших газетярів усіх часів, близько 50 років тому так підсумовував одну складову цієї проблеми у своїй книжці «Міський редактор»: «Майже кожне вбивство, самогубство, загибель корабля і зіткнення поїздів відбуваються за своїм власним сценарієм, і репортерові не доводиться шукати незвичайної заміни загальновживаним словам. Однак один бейсбольний матч великою мірою такий самий, як і будь-який інший. Кілька стандартних дієслів та іменників, які вживаються для опису бейсболу, футболу та боксу, починають набридати».

Коротко кажучи, подія втрачає новизну, а деякі журналісти прагнуть розцвітити свої матеріали; прості слова, такі як поразка, перемога і рахунок, здаються блідими, і їх змітає вибух синонімів. Автор тягнеться до брязкалець замість того, щоб покладатися на свої очі, вуха і розуміння справи, але, на жаль, саме брязкальця є спільним майном професійного племені. (Автори, які пишуть на політичні теми, працюючи над висвітленням довгої і одноманітної кампанії, стикаються зі схожими труднощами. І справді, спортивні штампи легко переносяться у політичні матеріали: і там, і там ви можете прочитати, що лідер забігу спіткнувся на вирішальному етапі, тим часом як темна конячка наближається так швидко, що все вирішить тільки фінішна пряма.)

По-друге, деякі автори все ще розглядають спорт як таку собі казкову билину про супергероїв, незаплямованих пилом і брудом повсякденних людських зусиль. Такий підхід не сприяє стриманості. (Найкращі автори, які пишуть про спорт, часто мають особливу прихильність до менш видатних спортсменів, які пробиваються до вершин — на грані своїх можливостей — радше завдяки праці й відданості спорту, ніж природним талантам.)

і нарешті, у тісному світі спортивних новин і подій існує мовний канібалізм — журналісти, редактори, тренери, шефи команд, самі спортсмени і рекламісти являють собою одну тісно спаяну команду і не соромлячись тягнуть вдалі вислови зі спортивних сторінок і одне в одного. Як написав одного разу Вокер на початку своєї кар’єри, «деякі з цих слів і фраз — сильні і яскраві. Проблема в тому, що, коли один автор придумує гарний вислів, його підхоплюють інші і повторюють, поки він не стає заяложеним». Пережовування цієї «жуйки спільного користування» кожного тижня викликає до життя потік нових штампів, при цьому старі нікуди не діваються.

Ритуал дурнуватих запитань і «готових до вживання» відповідей повторюється раз у раз: цитати з розмов у роздягальнях, роздуми тренерів до та після ігор, глибокі міркування менеджерів про перспективи команди у першості країни («Нам просто потрібно взяти більше очок, ніж візьмуть вони»).

Був колись один тренер університетської футбольної команди — хронічного аутсайдера, який мав картотеку заяложених цитат. До неї він звертався, розмовляючи з журналістами. Дивно тут те, що так не роблять інші — з огляду на всі ці яскраві вислови, які знову і знову зринають у пресі:

Ми просто хочемо, щоб «Орли» нас поважали. Для нас ця гра — питання честі. Якщо ми триматимемо м’яча, то виграємо. У них треба повірити. Ми втратили момент у другому таймі. Не можна дозволяти їм відбирати м’яч. Вони — дуже силова команда.

Авторів прирікає на повторення кліше не сам предмет, а їхня власна розумова лінь. Ред Сміт писав про спорт ледве не півстоліття, аж до своєї смерті 1982 року, але в його статтях останніх років ви знайдете менше штампів, ніж гадюк в Ірландії. «Я намагався зробити свою мову простішою, прямішою і чистішою, — якось сказав він. — Дивлюся на дещо з написаного раніше і кажу: "Ось тобі й маєш! Тут треба було трохи остудити"».

Автор, який бачить, що його зносить до спекотніших широт, не кажучи вже про смугу мертвих штампових штилів, має потурбуватися про зниження температури.

Тоді ми матимемо менше лідів, які кажуть нам, що «міннесотські "Вікінги" бояться своїх місцевих гравців як чуми», чи що бейсбольний менеджер Джефф Торборг «постійно наполягає — одна гра за раз». Або навіть так:

Сподівання лос-анджелеських «Доджерів» отримати приз на всіх парах летять вперед, хоч самі «Доджери» пасуть задніх. «Нас загнали у глухий кут...»

Між іншим, виграти той приз їм так і не вдалося. А будемо бачити більше ось таких лідів:

Нова модель Великої Червоної Машини перемогла після ремонту. Червоні з Цинциннаті показали в цьогорічному чемпіонаті таку добру гру, що навіть після заміни двох третин стартового складу минулої суботи вони розгромили оклендський «Атлетикс».

Можливо, колись ми не побачимо на сторінках газет і журналів висловів на зразок загнати у глухий кут, проламати оборону, повісити бутси на цвях і таке інше. Однак це не станеться саме по собі.

П’ятдесят років тому Вокер написав так:

Сьогодні публіка, яка читає про спорт, дуже добре поінформована, її вже не задовольняє просто екстравагантність стилю. Ледачим і некомпетентним авторам стає все тяжче проштовхувати свої незграбні статті, зшиті білими нитками штучної пишномовної образності. Слід давати читачам факти, і притому давати їх просто і прямо. Коли 75 і більше тисяч людей присутні на футбольних і бейсбольних матчах та поєдинках боксерів, коли ще мільйони слухають радіо, спортивний журналіст мусить усвідомлювати, що в нього — величезна і добре поінформована аудиторія, якій не подобається, коли її дурять або чогось недодають.

І таким було становище задовго до того, як телебачення розширило аудиторію тих, хто може не тільки чути, а й бачити все на власні очі.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет