The Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»

Цікавість — в людях

Якщо, наприклад, ви починаєте статтю про наплив кубинців у Майамі з огляду впливу емігрантів на економічне, культурне й політичне життя міста, то це, швидше за все, закінчиться абстрактним каталогом, позбавленим інтересу до людини. Якщо ж, навпаки, ви починаєте з розповіді про людину чи сім’ю, досвід якої репрезентує одне чи більше з таких явищ, читачі тим самим миттєво залучаються в чиєсь життя. Вони будуть стежити за ним з більшою цікавістю, ніж за парадом Питань і Проблем.

Досвідчені автори тематичних статей роблять наголос на цьому й успішно використовують цей прийом навіть там, де, здається, тяжко знайти щось цікаве для пересічного читача. Далі ми розглянемо початок статті покійного Сола Петта про федеральну бюрократію — гігантського матеріалу на 8500 слів, який висвітлює проблеми розмірів, проникнення і заплутаності державного апарату, намагається відповісти на запитання, як він таким став і якими є результати цього процесу. Стаття виявилася достатньо вдалою для того, щоб принести Петтові Пулітцерівську премію.

ВАШИНГТОН (АП) — Почнемо з почуттів двох американців, відділених одне від одного на два століття, проте об’єднаних однаковим обуренням.

Один сказав таке: «Він звів численні установи і послав до них рої службовців, щоб вони не давали спокою нашим людям і виїдали їхнє майно». Другий сказав таке: «Уряд — це щось божевільне. Воно таке заплутане, що мені доводиться наймати бухгалтера за 35 доларів на годину і юриста за 125 доларів на годину, щоб вони мені просто розтлумачували».

Друга думка належить Роджерові Грегорі, столяру і власнику невеликого бізнесу із Санді-Спрінгс, штат Меріленд, в інших питаннях людині добродушній. Першу заяву виголосив Томас Джефферсон в Декларації незалежності, у переліку претензій до англійського короля, яким було покладено початок Американській революції.

За іронією історії, у країні, яка починалася з глибокого неприйняття надмірно роздутого державного апарату, зараз — від моря до моря — лунають скарги на величезний, надмірно роздутий державний апарат.

Десь між Томасом Джефферсоном і Роджером Грегорі з нашим американським гормоном росту сталося щось не те. І зараз сороковий американський президент Рональд Рейган намагається якось приборкати і вгамувати бронтозавра небачених розмірів, всепроникності й заплутаності.

Розробляючи проект держави, Джеймс Медісон сказав: «Величезна складність полягає ось у чому: ви маєте, передусім, контролювати урядовий апарат, а по-друге — зобов’язати його стримувати самого себе». Та чи виконує він цю настанову?

Щодо цього вступу слід зауважити кілька моментів. Попереду ще 8200 слів, але вже перші три абзаци, завдяки використанню конкретики, чітко показують, про що йтиметься далі. А з переходом від конкретного до загального, іронічності становища, коли Америка скаржиться на надмірно роздутий уряд, головна тема статті стає ясною остаточно.

Наступні два абзаци викликають у читача запитання: як це могло статися? Чому? Відповіді на них — далі у тексті. Конкретизація у вступі статті такого складного абстрактного предмета, як федеральний уряд — це чудовий успіх.

Не вирішуйте наперед

У цьому мало визначеності, але так має бути. Відточена й «ущільнена» ідея — це результат, а не передумова написання статті. Ні ви, ні ваш редактор не можете знати заздалегідь, куди вас заведе перший задум. Остаточний напрям може виявитися несподіваним. Автори, які починають роботу, маючи детальний план, можуть зрештою зрозуміти, що від нього потрібно відмовитися, і таким чином час і сили виявляться змарнованими. Дехто, Боже борони, навіть заготовлює наперед лід або вступ матеріалу. Це — форма упередженості, яка шкодить вам у двох сенсах. По-перше, ви від початку обмежуєте статтю джерелами і матеріалами, які підходять для вашого заздалегідь окресленого плану. Ви можете випустити з уваги якийсь кращий кут зору. По-друге, і це гірше, ви можете залишити поза увагою щось справді важливе і таким чином спотворити правду.

Починайте готувати матеріал і розмовляти з людьми без якоїсь наперед заданої думки. Згодом, завдяки роботі ногами й головою, стаття набуде природних обрисів. Можливо, у вас буде намір, скажімо, написати статтю про регіон Аппалачів, виходячи з позицій державних посадовців та соціальних працівників, які розподіляють державну допомогу. Потім може виявитися, що три бабусі, які одними з перших почали отримувати пільгові продуктові талони і всі діти яких працюють на шахтах, відкривають кращі можливості. На цьому етапі вже можна змінити кут зору відповідно до цих нових обставин.

Однак спочатку закидайте широку сіть. Ви ніколи не знаєте, які факти й подробиці обернуться на коштовності, коли ви писатимете статтю. Той факт, що інспектор шахт є знаним місцевим квітникарем-аматором, мало що значить — до того, як ви дізнаєтеся, що власник шахти, якого він притягував до суду, також полюбляє квіти, і саме цей інспектор присуджував йому перемогу на виставці квітів штату. Ви не отримаєте цієї цікавої подробиці, яка надасть живості вашій статті, якщо ваші запитання і ваша цікавість не поширюються за межі предмета.

Оскільки вам потрібно передати читачам місце дії, настрій і атмосферу, можна порадити наслідувати приклад улюбленого прийому журналіста Ассошіейтед Пресс Х’ю Маллігана, який протягом тривалого часу був автором тематичних матеріалів, а потім став оглядачем: «Корисним для мене виявилося записувати свої почуття, спостереження і миттєві думки щодо того, що я чув і що бачив, головним чином тому, що я можу більше такого не подумати, коли сяду писати. Я веду нескінченні нотатки про все, що бачу, що чую, який запах відчуваю, що думаю і про що мрію».

Через те, що добрий автор на кожну статтю накопичує набагато більше матеріалу, ніж він може у ній використати, написання стає великим відсіюванням. Автори часто не мають змоги використати той чи той сюжет, характерну замальовку чи цікаві або комічні факти. Але чи стосуються ці речі предмета статті? Якщо ні, покажіть їм на двері. Ваш біографічний нарис про цілеспрямованого інженера розповідає про його дивовижну роботу та про якості нескінченно точного розуму, який її породжує. Загадкові події, які трапилися з його тещею у будинку з привидами в Шотландії — річ захоплююча, але вона справи не стосується. Позбудьтеся їх. Якщо у вас є три сюжети, які ілюструють дивні робочі звички інженера — наприклад, працювати з півночі до восьмої ранку — використайте одну з них, яка найкраще це робить. Не марнуйте часу й сил на інші, хоч би якими чудовими вони були.

(Як приклад біографічного нарису, який розповідає про свого героя з гідною наслідування стилістичною ощадливістю, а всі мікросюжети і описувані випадки суворо відповідають головному предмету, читайте в кінці цього розділу статтю на 550 слів спеціального кореспондента Ассошіейтед Пресс Жуля Ло про Велику Шістку Гендерсона.)

Процес відбору — це тортури для автора тематичної статті. Вправні автори роблять такий відбір під час написання кожної статті, і ніколи цей процес не є радісним. Як далеко має заходити відсів, залежить також від вказівки редактора, скільки є місця. Бунти в таких випадках не залишаються непочутими, однак розумні обмеження щодо обсягів, крім того, що вони є фатальною рисою газетного життя, являють собою швидше стимул до вдосконалення, а не просто заборону. Як сказав бостонський газетяр Дон Мюррей, нині професор Нью-Гемпширського університету, «творчість — це не продукт свободи, а результат конфлікту між свободою і обмеженням». Справжній майстер малює на малому полотні так само чудово, як і на великому.

Багато мук може принести прагнення до повноти, що не те ж саме, що й детальність. Журналістам, включно з авторами тематичних статей, не слід сподіватися на те, що вони можуть сказати останнє слово з якогось питання. Якщо ви намагаєтеся зробити це у таких темах, як ядерна енергія, чи десегрегація, чи генетичний чиннику розумовому розвитку — ви б’єтеся лобом в Еверест. Обмежте себе тією частиною теми, з якою можете впоратися. Такий ваш внесок буде набагато ціннішим.

Тематична стаття потребує структурування. Як у Ред-Рівер, у ній можуть бути різноманітні вигини й повороти, але вона завжди залишається в своїх берегах.

У неї немає бокових відгалужень. Читачі повинні мати можливість плисти нею, наче в човні, цікавлячись тим, що відкриється їм за наступним поворотом.