The Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»

Маленькі конкретні деталі

Жуль Ло у біографічному нарисі про Герберта Гувера зауважив, що на столі колишнього президента стояла склянка з дюжиною добре загострених олівців — на цю деталь звернув би увагу кожен добрий репортер. Проте Ло також зауважив, що гумки на олівцях були стерті. Ця подробиця розповідає про людину більше, ніж усі очевидні деталі: колір його краватки, блиск туфель, носовичок у нагрудній кишені.

Коли лауреат Пулітцерівської премії Сол Петт писав статтю про інтелектуальну працю Роберта Макнамари, він ніде не вживав слів мозок, як комп’ютер. Йому це було не потрібно. Він передав цю думку увагою до деталей під час обіднього інтерв’ю, в якому описав Макнамару так:

Він розсудливо зважував всі «за» і «проти» ще однієї чарки, оцінював усі чинники у виборі між рибою і м’ясом І, одного разу прийнявши рішення, вже не оглядався назад.

Ось початок статті про повільний занепад містечок на Великих Рівнинах. Таку статтю можна написати, і часто їх так і пишуть, абстрактно, з використанням демографії, тенденцій, статистики — підхід Великої Картини (зазвичай результати виходять нудними).

Репортер Ассошіейтед Пресс Шерон Коен обрала інший підхід. Вона починає з крупного плану старого чоловіка, а потім вибудовує свою оповідь на живих точних деталях. Те, що у неї виходить, не таке вже й далеке від роботи обдарованого кінорежисера.

ШЕЙЕННА, Північна Дакота (АП) — Недільний ранок. Норріс Рад співає гімни у маленькій зробленій з дощок церкві, в якій він молиться з часів, коли ще не було електричного освітлення. З місця, де він стоїть, відкривається плоска, замерзла прерія без кінця і краю. Та його очі бачать не тільки її.

Сімейна історія.

За милю звивистою гравійною дорогою, за забитим дошками погнилим будиночком школи на одну кімнату, є місце, де його дід Нельс посадив більш як 100 років тому перші дерева, застовпивши шмат американського фронтиру.

Саме на цьому вівтарі, за яким Рад приймає причастя, його самого одного ранку 73 роки тому хрестили.

А відразу за замерзлим тьмяним вікном — місце, де під грубими побитими негодою могильними каменями поховані його родичі, Ради й Генріксони, норвезькі іммігранти, які прибували кораблями, а потім залізницею у цей пронизаний вітром край.

Маленьке кладовище Грендфілдської лютеранської церкви росте.

Майже все інше навкруги — ні.

Розумний вибір маленьких подробиць надає статті набагато більшої життєвості, ніж просто констатація (підхід «показуй, а не розповідай»).

Дехто з авторів, можливо, запитає, навіщо потрібно витрачати цілий абзац на таке узагальнююче речення:

Сьогодні тайці набагато більше, ніж раніше, цікавляться своєю культурою.

«Волл-стрітДжорнел» мудро вирішив витратити такий цілий абзац:

Ресторани, обставлені у стилі 1940-х років, у яких грає стара тайська музика, ущерть набиті клієнтами — їм подають дорогі страви з бабусиної кухні. Книжки, присвячені тайській культурі й історії, буквально змітають з полиць. Театрам, у яких ставлять пекінську оперу — національне мистецтво Китаю, — урізали допомогу. Тепер її отримують тайські лялькарі, знавці місцевого фольклору.

Тепер ви і бачите, і розумієте.

Іноді тяжко чи незручно відкопувати вірні деталі, але тут Джо Смїт — автор статті, покладається на Джо Сміта — репортера. Автор тематичних статей Ассошіейтед Пресс Сід Муді писав про це у післяслові до своєї статті про подорож через океан на норвезькому судні з прямим вітрильним оснащенням:

Ви шукаєте деталі для опису, дієслова замість прикметників і прислівників. Звичайно, стерновий стоїть біля колеса, як вікінг. Але також він стискає губи у тонку лінію, щоб до рота не залітали краплі дощу, прикриває очі від вітру, стоїть непорушно, як індійський святий, вдивляючись у компас. Кісточки на пальцях у нього білі від холоду і від керма. Він веде корабель. Читач може мати власне уявлення про те, яким був вікінг, але ви тут, у дощі, щоб розповісти йому, що робить цей конкретний вікінг на цьому конкретному кораблі у цей конкретний шторм, і якщо ви не можете дати йому точних деталей, то можете йти донизу, де тепло і сухо, і пити кисле козяче молоко.

«Псевдоколір» не працює

Поза законодавчим зібранням штату кажуть, що він має посутньо м’який характер. У нього модна зачіска, елегантні вуса й окуляри в роговій оправі — можна подумати, що це професор із сусіднього Техаського університету.

Якщо цьому вірити, то так можна подумати про половину чоловічого населення. Зауважте також важкувату обставину перед сміливою характеристикою м’який характер. Папа Іван Павло II має м’який характер, м’яким характером відзначався і Віллі Саттон, грабіжник банків. І нарешті, як має виглядати професор з університету? Є професори, яких можна прийняти за сантехніків, трунарів, голів корпорацій, інженерів і шахраїв.

Одна за одною такі нісенітниці поєднуються у цілу низку слів, роблячи свій внесок у клішовані описи, які ви вже читали у тисячах безглуздих контекстів.

Порівняйте попередній опис зі стислим портретом зі статті Ассошіейтед Пресс про майстра, який відтворює старовинні меблі шекерів:

Сорокатрирічний майстер Шарль Кафаль сам скроєний за лекалами, які він вважає найкращими. Він тонкий, як прищіпка — шекерський винахід — а єдиною прикрасою йому слугує пишна руда борода.

Це багатий образ, що твориться малою кількістю слів, до нього далеко посутньо м’якохарактерному панові в окулярах, якого можна прийняти за типового професора.

Далеко йому і до такого речення:

На пагорбах, які цієї пори року зазвичай зелені, немає нічого, крім сухої сірувато-коричневої стерні.

Багато авторів поверхово пишуть у такому випадку щось на зразок уражених посухою пагорбів. Точніший же опису наведеному реченні створює у читача сильний візуальний образ.

Вимога наочності поширюється не на всі матеріали. Заява президента, звіт про підвищення облікових ставок, різноманітні урядові заходи — тут небагато шансів вдатися до візуалізації.

Справді, візуальні деталі, нанесені на строгий фасад, якому вони не пасують, подібно до графіті, — викликають лише роздратування.

Стаття про свідчення колишнього верховного судді Воррена Бергера перед сенатською комісією сухо подає його виступ у 10 абзацах. А одинадцятий починається так: «Сивочолий Бергер...». Та це цікаво хіба що його перукареві.

Майже у кожному матеріалі про свідчення адмірала Пойндекстера перед слідчою сенатською комісією у справі «Іран-Контрас» десь та випливала люлька, яку він постійно курив, — причому ніде це не було доречно.

У матеріалі про жінку, яка в розпачі телефонує в поліцію з проханням про допомогу, зауважується — у ліді, ніяк не менше, — що той телефон був «кремовий». Яка різниця?

У статтях про судові процеси автори, здається, вважають своїм обов’язком описати одяг головних учасників. Це зрозуміло, якщо прокурор одягнений у циркове трико, але:

Міллер, огрядний, одягнений у коричневий костюм, робив помітки, коли Шіфф виступав зі вступною промовою. Два сини Міллера, у сірих ділових костюмах, сиділи серед глядачів.

Ліст, одягнений у світло-коричневий костюм, сидів з кам’яним обличчям...

Коли Мур, одягнений у сорочку з довгими рукавами і краватку, йшов до будівлі тюрми...