Твори в чотирьох томах



бет41/50
Дата23.07.2016
өлшемі3.43 Mb.
#217602
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   50

У друкованих в нашому виданні фейлетонах замість документальних посилань, прізвищ конкретних осіб залишаємо ініціали (прізвище, ім'я, по батькові позначаємо ініціалами). Географічні, районноадміиістративні назви (місце дії) зберігаються.

Женишок. Вперше надруковано в жура «Перець».— 1952.— № 10.— С. 6.

Подається за першодруком.

С. 300. ..а може, надивившись Тарзана, чкурнув у ліс...— У той час, на початку 50х років, на екранах країни йшов американський голлівудський екзотичнопригодницький фільм «Тарзан», дія якого відбувалася в джунглях.

Ф'ю! Ф'ю! Вперше надруковано в жура «Перець».—1952.—№ 11.— С. 5.

Подається за першодруком.

С 301. Єнакіеве — промислове місто в Сталінській (Донецькій з 1961 р.) області

Отак робіть, як я роблю» Вперше надруковано в журн. «Перець».— 1952.— № 15.— С. 3.

Подається за першодруком.

Здоровенькі були! (Директорові Костянтинівського цегельного заводу «Червоний будівельник* Г. С. С). Вперше надруковано в жура «Перець».— 1952.— № 13.— С. 2. У журнальному примірнику, що зберігається в архіві письменника, після останніх слів у творі «Від вашого Перця» рукою автора зазначено: «Остап Вишня».

Подається за першодруком.

С. 304. Екскаватором здобуваєте глину чи вручну?.. «Дутик*, кажете, не дає?— Дутик — предмет з порожниною всередині, заповненою повітрям. Тут мається на увазі — пористий грунт (розм.).

Здоровенькі були! (Лист до директора Народицької МТС/Житомирсько'і області/А.М.П.). Вперше надруковано в журн. «Пе­реш»».— 1952.— № 22.— С. 2. В кінці журнальної публікації, що збе­рігається в архіві письменника, рукою автора зазначено: «Остап Вишня».

Подається за першодруком.

С. 306. МТС — Машиннотракторна станція, обслуговувала колгоспи сільськогосподарською технікою.

Здоровенькі були! (Лист Менделеві Ноєвичу Л., Мордкові Ароновичу В. та дванадцятьом іншим, которі і т. д. і т. ін.). Вперше надруковано в жура «Перець».— 1953.— № 3.— С. 2. В архіві письменника зберігається машинописний текст листафейлетону, під яким зазначено: «1953 рік. Остап Вишня».

Подається за першодруком.

И хорошая, и полезная книга. Твір не друкувався. Написаний як рецензіяусмішка для російської преси з приводу видання в «Библиотеке «Крокодила» (1952.— № 93) збірки фейлетонів Є. Весєніна «Будем знакомы». В архіві письменника зберігається автограф і відповідний йому машинопис на дві сторінки, з позначкою: «Не друкувалося». В кінці тексту машинописного примірника вказано прізвище автора, час і місце на­писання твору: «Остап Вишня. 1952 рік. Киев».

Подається за автографом.

С. 309. Мы ... подхватили пример «Крокодила», издаем «Библиотеку Перця» и вотвот вьлйдет первый десяток перчанской библиотеки.— У 1946 р. в Києві вийшов перший колективний збірник з характерною назвою — «Пробний виїзд» (вид «Радянська Україна», «Бібліотека «Перця», без №) , де поряд з творами письменниківперчан С. Олійника, С. Воскрекасенка, П. Сліпчука, Л. Грохи, В. Івановича, Ю. Мокрієва, Т. Масенка, М. Карпова, О. Громова було надруковано усмішки Остапа Вишні «Кукурікууу», «Дружнє листування», «Вареники з сиром» і «Кляті барометри». Проте спроба видання — «пробний виїзд» — серії сатири і гу­мору була продовжена, і вже на довгі роки, пізніше — з 1951 року, коли в «Бібліотеці «Перця» почали систематично виходити в серійному оформлен­ні індивідуальні й колективні сатиричні та гумористичні збірки. Кажучи в рецензіїусмішці, що в «перчанській бібліотеці» незабаром вийде десяток книжок української гумористики, Остап Вишня виходив із реальних фактів: у час написання згаданої усмішки під п'ятим номером вийшла і його власна збірка — «А народ війни не хоче» (К., 1952).

,

Витрішки. Вперше надруковано, під рубрикою «Малий фейлетон», у газ. «Київська правда».— 1953.—б верес. В архіві письменника зберігається машинопис твору, де зазначено: «Остап Вишня. 1953 рік», також — ви­різка з газети цієї публікації та вирізка під рубрикою: «Слідами виступів «Київської правди». «Витрішки».



Подається за першодруком.

С. 311. Оперативність ... точнісінько така сама, як у Омелька з «Марти­на Борулі».— Омелько — персонаж з п'єси «Мартин Боруля» (1886) І. КарпенкаКарого (І. К. Тобілевича).

ССТ — сільське споживче товариство.

Вовк чи собака. Вперше, під рубрикою «Перечниця», надруковано в журн «Перець».—1954.— № 4.— С. 9. Подається за першодруком.

Всує закони писати.. Вперше, під рубрикою «Перечниця», надруковано в журн. «Перець».— 1954.— № 4.— С. 9. Подається за першодруком.

Контора пише» Вперше надруковано в журн. «Перець».—1954.— № 12.— С. 3.

Подається за першодруком.

Аж пальці знати! Вперше, під рубрикою «Фейлетон», надруковано в газ. «Радянська Україна».—1954.—14 серп. Під фейлетоном зазначено: «Остап Вишня. Чигирин».

Подається за першодруком.

Удайбуди. Вперше надруковано в журн. «Перець».—1955.— № 4.— С. 3.

Подається за першодруком.

С. 317. Олег (?—912)—давньоруський князь. Владарював у Нов­городі, з 882 р;— в Києві.

0,5... Вперше надруковано, під рубрикою «Перечниця», в журн. «Пе­рець».— 1956.— № 2.— С. 8. Подається за першодруком.

Хвостова механізація. Вперше надруковано в журн. «Перець».— 1956.— № 6.— С. 9.

Ідіосинкразія. Вперше, під рубрикою «Сатира й гумор», з визначенням жанру — «Фейлетон»,— надруковано в журн. «Колгоспник України».— 1956.— № 6.— С. 47.

Подається за рукописом.

Пером по перах. Жартівливоусмішливі нотатки про похибки, приклади неуважності дитячої поетеси та редакції журналу «Барвінок» написані,

ймовірно, 1956 року. В архіві письменника зберігається два примірники тво­ру, на одному з яких зазначено час написання: 1956 рік. Тут же — помітка: «Не друкувалося».

Подається за машинописним текстом.

С. 323. М. Познанська — Познанська Марія Лвакумівна (нар. 1917 p.), авторка багатьох збірок віршів, поем для дітей та юнацтва.

«Онопрій Мінімум» Віктора Безорудька. В архіві письменника збері­гається машинописний текст під цією назвою з визначенням жанру — «закрита рецензія»; дата написання — «13.VI 1956 р.» Рецензію було написано для видавництва «Молодь», де розглядався рукопис першої збірки сатири й гумору молодого автора. Наступного, 1957 року книжка під цією назвою вийшла в світ.

Подається за машинописним текстом. . С. 323. Безорудька Віктор Григорович (1913—1985)—український радянський письменникгуморист, сатирик, автор ряду збірок оповідань і гуморесок, повістей, романів.

З НЕОПУБЛІКОВАНОГО. 1934—1943 ЧИБ'Ю

Табірний щоденник Остапа Вишні, збережений завдяки сумлінному догляду дружини письменника В. О. Маслюченко, має вигляд невеличкого зеленого записничка. Початок записів збігається з її приїздом до табору в 1934 р. на побачення з чоловіком.

Друкується вперше, за родинним архівом.

Подальша доля людей, згадуваних письменником, здебільшого неві­дома. Деякі особи — не з'ясовані

30.VII 34 року

С. 326. Чиб'ю — селище в Комі АРСР, з часу заснування (1931) до 1943 р. З 1943го — місто Ухта.

ИКВС (б[увшого1 ОДПУ).— Йдеться про Народний комісаріат вну­трішніх справ (раніше — Державне політичне управління).

С 327. «Блажен, хто вірусі.» — Тут наводяться слова Чацького з коме­дії О. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» (1824, дія 2, ява 7). В оригіналі текст звучить так: «Блажен, кто верует, тепло ему на свете!»

3I.VII 34

С. 327. Мороз Яків Мойсейович — начальник УхгсПечорських таборів. Прихильно ставився до Остапа Вишні, у 1934—1936 pp. давав дозвіл на побачення з дружиною. У 1937 р.— сам зазнав репресій.

l.VIII

Варя—Варвара Олексіївна Маслюченко (1902—1983)—дружина Остапа Вишні. Актриса українського театру й кіно. Розпочала театральну діяльність в 1922 р. Працювала в театрах імені Т. Г. Шевченка, імені І. Я. Франка, «Березолі», Харківському Театрі юного глядача, Харківському Червонозаводському. Після арешту Остапа Вишні була звільнена з роботи як дружина «ворога народу». 1935 р., маючи дозвіл на постійне проживан­ня з чоловіком, вирушила з Харкова на Печору, де перебував на заслан­ні Остап Вишня. Після скасування дозволу на постійне проживання зупи­нилася в м. Архангельську, влаштувалася там на роботу в Театрі робітни­чої молоді (ТРАМ). 1938 р. виїхала з дочкою в м. Раненбург Рязанської області (нині — м. Чаплигін Липецької області) на роботу в театр. 1938— 1943 рр. грала в периферійних театрах на російській сцені. 1944 р. разом з Остапом Вишнею переїхала до Києва. В театрі більше не працювала. Зні­малася в кіно, брала участь у постановках українського телебачення.



Добринін 1. Г. — інженергеолог, прихильно ставився до Остапа Вишні в таборі, підтримував його.

2.VIII


С. 328. З книгою нашою щось зовсім невиразне.— Відомостей про зга­дувану книгу, написану Остапом Вишнею спільно з Рамзі, немає. Але, як видно з листів письменника, начальство вело з ним переговори про напи­сання роману з історії таборів, на що він погодився (з умовою: надати йому можливість виїжджати до інших таборів і відвести для написання роману два роки), але не дістав дозволу ГУЛАГу (Головного управління таборів (рос.— лагерей), що знаходилося в Москві).

Рамзі М. А.— письменник, журналіст, нарком освіти Узбекистану. Був репресований. В. О. Маслюченко передала в Москві його лист одному впли­вовому партійному керівникові, земляку наркома (на жаль, прізвище його невідоме), з проханням про реабілітацію як незаконно засудженого. По­дальша його доля невідома.

Я. М. Мороз.— Див. приміт. до запису вщ 31.VII 1934 р.

Кузьмін — помічник начальника Ухтпечлагу Мороза Я. М.

4.VIII

С. 330. КВО — Культурновиховний відділ (рос.— отдел) табору.



5.VIII

С. 331. «Северный горняк» — газета, в редакції якої Остап Вишня пра­цював протягом 1934 р. 1 лютого 1935 р. його було переведено на рудник ЕджидКирта.

8.VIU

С. 333. Треба їхати на 11 промисел, дописати літпортрети інженерів Бутеніне, Расстреліна, Седойкіна, Бочарова.— Йдеться про роботу над нарисами, надрукованими в цьому томі.



Седойкін — далі в тексті — Седорикін — очевидно, одна й та ж особа. С. 334. Черняхівські.— Йдеться про родину київської інтелігенції Черняхівських.

Волошин (справжнє прізвище КирієнкоВолошин) Максим ліан Олек­сандрович (1877—1932) — російський радянський поет і художник.

9.VIII

С. 335. Гжицький Володимир Зенонович (1895—1973)—україн­ський радянський письменник. Був незаконно репресований. Довгі роки перебував разом із Остапом Вишнею на засланні в районі Печори, а також на руднику ЕджидКирта. Реабілітований наприкінці 50х років,



11.VIII

С. 336. Дацків — колишній директор театру «Березіль».

Бобинський Василь Петрович (1898—1938) — український радянський поет. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Досвітній Олесь (Скрипаль Олександр Федорович; 1891—1934) — український радянський письменник. Був незаконно репресований. Реа­білітований посмертно.

Пилипенко Сергій Володимирович (псевдоніми — Сергій Сліпий, Плу­гатар та ін.; 1891 —1943)—український радянський письменник, один із засновників літературної організації «Плуг», редактор газет «Більшо­вик», «Вісті», «Комуніст», «Селянська правда». Був незаконно репресова­ний. Реабілітований посмертно.

Яловий Михайло (літературний псевдонім—Юліан Шпол; 1891— 1934)—український радянський письменник, фундатор і перший пре­зидент Вапліте, автор роману «Золоті лисенята» (1927). Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

13.VIII

С. 337. УРО — «учетнораспределительный отдел» табору.



16.VIII

С. 338. «до другого пришестоия».— Йдеться про нескінченно довготри­вале очікуване друге пришестя Ісуса Христа, яке, за біблійною легендою, принесе людству спасіння.

22.VIII

С. 342. «Ничего не вечно под луной» — неточна цитата з вірша М. М. Карамзіна «Опитная Соломонова мудрость, или Выбранные мисли из Зкклезиаста» (1797): «Ничто не ново под луною: // Что єсть, то бмло, будет ввек. // И прежде кровь лилась рекою, // И прежде плакал чело­век...» Вислів «Ничто не ново (не вечно) под луною...» запозичено із Біблії (Екклезіаст, 1,9—10), де він має такий вигляд; «Что бьшо, то и будет; и что делать, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем».



25.VIU

C. 346. Гірняк Йосип Йосипович (1895—1989) український акторберезілець. Відбував ув'язнення разом із Остапом Вишнею. Після трьох років ув'язнення, протягом яких був переважно режисером театру в Чиб'ю, працював у театральних колективах України. В роки Великої Вітчизняної війни, залишившись в окупованому фашистами Харкові, виїхав до Захід­ної України, а згодом емігрував за кордон. У післявоєнний час жив у НьюЙорку. Автор спогадів про Остапа Вишню («Спомини».— НьюЙорк, 1982).

Гаско Мечислав Едмундович (нар. 1907 р.) — український радянський поет. Був незаконно репресований. Реабілітований наприкінці 50х років.

ВУАН — Всеукраїнська Академія наук; таку назву мала Академія наук УРСР у 1921—1936 рр.

Курбас Лесь (Олександр Степанович, 1887—1942)—український радянський актор, режисер, педагог, народний артист республіки з 1925 р. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Ірчан Мирослав (справжнє прізвище — Баб'юк Андрій Дмитрович, 1897—1937) — український радянський письменник. Був незаконно репре­сований. Реабілітований посмертно.

3I.VIII

С. 351. «Бруски» — роман російського радянського письменника Ф. І. Панфьорова (1896—1960), що вийшов у чотирьох частинах у 1928— 1936 pp.



«Піднята цілина» — роман російського радянського письменника М. О. Шолохова (1905—1984), перша книга якого вийшла в 1932 р.

Кулик Іван Юліанович (справжнє ім'я та по батькові — Ізраїль Юделевич, 1897—1941) —український радянський письменник. Був незакон­но репресований. Реабілітований посмертно.

Радек Карл Бернардович (1885—1938) — публіцист, літератор, партій­ний діяч. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

С. 352. Бухарін Микола Іванович (1888—1938) — радянський держав­ний, партійний діяч, займав керівні пости в ЦК, ЦВК СРСР, Виконкомі Комінтерну. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Бєдний Дем'ян (справжнє прізвище Придворов Юхим Олексійович, (1883—1945) — російський радянський поет. Безименський Олександр Ілліч (1898—1973) — російський радянський поет.

Хвильовий Микола Григорович (справжнє прізвище — Фітільов, 1890— 1933) —український радянський поет, прозаїк, публіцист, один із органі­заторів літературного процесу на Україні у перші роки Радянської влади, був засновником літературної організації Вапліте (1925—1928), а також вважається основоположником і теоретиком нової течії в пожовтневій літературі — активного романтизму (вітаїзму). 13 травня 1933 р. по­кінчив життя самогубством.

Куліш Микола Гурович (1892—1942) — український радянський драма­тург, один із активних організаторів Вапліте, а з листопада 1926 р,— її президент. 7 грудня 1934 р. арештований і незаконно засуджений на 10 ро­ків суворої ізоляції, яку відбував у ізоляційному корпусі табору на Соловках. Реабілітований посмертно.

1JX 34


C. 352. Добровольська Олімпіада — українська актриса, дружина Й. Й. Гірняка.

12.IX


С. 353. «Бесприданница» — п'єса російського' драматурга О. М. Островського, написана в 1879 р.

10.Х


С. 354. Єнукідзе Авель Софронович (1877—1937) —радянський дер­жавний і партійний діяч. Був незаконно репресований. Реабілітований по­смертно.

13.Х1


С. 355. «Часовщик и курица» — п'єса українського радянського драма­турга Івана Антоновича Кочерги (1881—1952), написана в 1933 р.

Карфункель — персонаж п'єси І. А. Кочерги «Годинникар і курка» («Майстри часу», 1933).

МАТЕРИАЛЫ К ИСТОРИИ УХТИНСКОЙ ЖСПЕДИЦИИ 1934й год

Остапа Вишню (Павла Михайловича Губенка) в грудні 1933 р. було безпідставно піддано репресіям. Відбувати роки «безневинної провини» письменника було заслано в Комі автономну область (утворена 1921 р. в складі РРФСР, з 1936 р.— Комі автономна республіка в складі РРФСР), де він перебував 1934 р. в Ухтлагу (Ухтинський табір, м. Ухта), а з 1935 р.— в Печлагу (Печорський табір, на р. Печора).

В Ухті письменникові довелося виконувати ряд завдань редакції табір­ної газети «Севернмй горняк» і деякий час працювати в редакції. Він пише російською мовою нариси, біографічнопубліцистичні розповіді про людей Ухттабору — його працівників, осуджених і вільнонайманих, тих, що на волі, і підневільних, кому випало в тяжких умовах табірного режиму на суворій Півночі освоювати цей природничо багатий край.

Як видно з щоденникових записів Остапа Вишні 1934 p., він, письмен­ник і журналіст величезного життєвого та творчого досвіду, вболівав за збереження в пам'яті наступних поколінь правди з історії освоєння цього краю. В нього, зокрема, є згадка про підготовку книги, яка б правдиво роз­повідала про людей та їхню працю в Ухті («_. книга готова». її можна дру­кувати і... для остаточного її ухвалення слід скласти редакційну комісію з авторитетних осіб...» та ін. (запис у щоденнику від 2.VIII 1934 р.) Далі письменник висловлює докладніші розмірковування: «Недооцінюють всетаки друкованого слова.

Помруть усі, і не залишиться інтересних подробиць про те, як жили й працювали тут люди на первих порах заснування ухтинської проми­словості

Архівний матеріал не збирається, люди роз'їздяться, губляться.

А все це можна було б збирати, систематизувати, а так й написати цікаві книжки про Ухту в період її «становлення» (там же).

Кількома днями пізніше письменник занотовує в щоденнику: «Треба їхати на II промисел, дописати лігпортрети інженерів Бутеніна, Расстреліна, Седорикина, Бочарова» (запис від 8.VIII 1934 р.)

«Літпортрети» згаданих осіб — Расстреліна й Бочарова — якраз і входять, окрім ряду не названих тут, до серії «Материалы к истории Ухтин­ской зкспедиции. 1934й год». Напевне, нариси (літпортрети), принаймні частина з них, мали друкуватися в газеті «Северный горняк» і, ймовірно, ввійти до книжки про Ухтпечтабір (підготовлена Остапом Вишнею разом з групою авторів, брошура матеріалів згадується в щоденнику в іншому місці). Та з виданням книжки чи брошури, як видно, нічого не вийшло. В запису від 11 серпня 1934 р. Остап Вишня занотовує: «Справа з 5літнім ювілеєм Ухтпечлага й досі не ясна. Але з усього видно, що нічого такого (не в останню чергу покладались надії на пільги, зменшення терміну за­слання й т. д,— /. 3.) не буде, бо нічого не робиться в зв'язку з п'ятиріч­чям. Є чутки, що ювілей одкладається».

Повернувшись із заслання, Остап Вишня, наскільки це сьогодні відомо, не згадував про свої ухтинські нариси, принаймні в друкованих виступах. Нічого не знали про них тривалий час і українські читачі, шанувальники таланту гумориста й дослідники його творчості. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Української РСР у 1967 р. отримало рукописи (авто­графи на машинописні тексти) Остапа Вишні під загальною назвою «Мате­риалы к истории Ухтинской зкспедиции. 1934й год». Тут же, на заглавному листку, зазначено: «Остап Вишня — биографические очерки». Нижче зроблено «від руки», напис: «Справка. Получил зти 6 подшивок, 113 стр. записок О. Вишни 10 марта 1967 года. Нач. отдела УМЗ МООП Коми АССР Власов сообщил, что «никаких других рукописей Остапа Вишни в наших архивах не имеется». И что «личное дело по истечении срока хра­не ния уничтожено».

Все материалы переслать в Союз писателей УССР. И. Головченко (на той час міністр внутрішніх справ УРСР.— ІЗ.). 10.Ш. 67. г. Киев».

Зі Спілки письменників ці матеріали було передано до Музеюархіву літератури і мистецтва Української РСР, де до 1988 р. вони зберігались у спецфонді На сьогодні їх передано до відкритих фондів Музею.

До «Материалов...» входить трохи більше двох десятків самостійних нарисів — і біографічних, тобто про окремих людей, і історикокраєзнавчих, якот: «Воркута», «Промисел № II им. ОГПУ». Одні з них написані як стислі, обсягом 1,3—5 с, нариси (наприклад, «Бурмастер Зинченко»), другі — як докладніші, розгорнуті нарисовохудожні розповіді, обсягом 7—10 і більше сторінок (приміром, «Яков Моисеевич Мороз»).

Примітна особливість ухтинських нарисів Остапа Вишні — їхній утверджувальний пафос. Але це, звичайно, не дає жодних підстав сприймати їх як схвальне слово письменника про табірне життя. Автор бачив там злигодні людей, несправедливість, вияви негативних рис вдачі деяких осу­джених і вільнонайманих і людські падіння, трагедії — це засвідчують чимало щирих, правдивих сторінок у щоденнику «Чиб'ю» та листя цього часу до дружини Варвари Олексіївни ГубенкоМаслюченко. Задум же

нарисів (літпортретів, кажучи словами автора), писаних для друку, поля­гав у тому, щоб наголосити на кращих рисах людей за тяжких умов життя, їхню здатність і за таких умов залишатися справжніми людьми. Тут пропонується кілька зразків ухтинських нарисів Остапа Вишні

Воркута. Твір на Україні і, ймовірно, в Комі АРСР не друкувався. В Центральному державному архівімузеї літератури і мистецтва УРСР (далі — ЦДАМЛ) зберігається автограф — рукописний текст, обсягом 25 с. На останній, під текстом,— підпис: «Остап Вишня» — і дата написан­ня: 4.VII.34. Над нею можна прочитати іншу, перекреслену олівцем дату — 25.VI.34. Напевне, перша дата позначає початок роботи над нарисом, а друга — її завершення.

Подається за автографом.

С. 357. Воркута — місто (з 1943 р.) в Комі АРСР, за Полярним колом. На початок 80х років мало 104 тис мешканців. Центр вуглевидобутку в Печорському вугільному басейні

Усу — річка на Півночі Комі АРСР, притока Печори.

Геолком — геологічний комітет, державна установа. Заснована в цар­ський Росії в 1882 р., а в 1930 р. Геолком реорганізовано в ряд геологіч­них науководослідних інститутів.

С. 358. УстьУсу — поселення на р. Усу, біля впадання її в Печору.

Адзьва — річка, притока Усу.

Зиряни — застаріла назва народу комі, вживається в сполученні комізиряни.

С. 360. АдзьваВом — поселення на р. Адзьва, правій притоці р. Усу. С. 369. Обдорськ (до 1933 р.) —Салехард, місто, центр ЯмалоНенецького автономного округу.

Федор Александрович Торопов. Твір на Україні не друкувався. В ЦДАМЛ зберігається автограф — 8 с тексту, на останній сторінці — підпис автора і дата написання нарису: «2.У.34 р.»

Подається за автографом.

Я. М. Мороз.— Див. приміт. до запису в щоденнику від 31.VH 1934 р.

С. 371. ...попал он (Торопов Ф. О. — /. 3.) сюда в результате «деяний», как говорится, известпими пунктами известной статьи... предусмотренными.— Осуджені «політичні», «контрреволюціонери», тобто й Остап Вишня, як відомо, за тих, табірних, обставин вважалися винними в цьому. Це ймовірно і стосовно до Ф. О. Торопова.

С. 372. ...Разрьгв Ф. А. Торопова с партией (більшовиків.—1.3.) бьш результатом «торжества» мелкобуржуазной идеологии; случайная [...] работа в партии большевиков.— Тут автор, можна гадати, не так дошукує­ться істинного стану речей, як повторює офіційну версію щодо цих фактів біографії Ф. О. Торопова.

С. 373. Інтернування — туг. затримання однією з воюючих держав гро­мадян іншої до закінчення війни.

ОГПУ (ОДПУ) — Об'єднане державне політичне управління при РНК СРСР, орган з охорони державної безпеки в 1923—1934 рр.; керу­вало республіканськими ДПУ.

Др Я. П. Соколов. Твір на Україні не друкувався. В ЦДАМЛ зберігає­ться авторський примірник — машинописний текст на 9 с, з багатьма авторськими правками (зроблені чорним олівцем), скороченнями, а також двома, написаними на окремих аркушах від руки вставками на с 5у і 9у. В кінці тексту значиться ім'я автора — «Остап Вишня». Дата твору не вказується, але вона, ймовірно, відноситься до червня або липня 1934 р.

Подається за авторським примірником.

С. 376. ...действительнш статские и действительные тайньиг советники — в царській Росії — високі громадянські чини. Дійсний статський радник — чин 4го класу, його спадкоємці належали до дворянства і зай­мали високі посади (директор департаменту, губернатор). Дійсний таєм­ний радник — громадянський чин 2го класу, отримували вищі державні посади (міністр та ін.).

Вот и получаются в Советском Союзе дра Соколовы, получаются всемирные герой летчики, завоеватели стратосферы Прокофьеви, Усглскины...— Тут відбивається активно утверджувана офіційною пропагандою, засобами інформації і мистецтва атмосфера 30х років, для якої характерні суцільне захоплення й уславлення рекордів, ударних починів, рухів тощо.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   50




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет