Своєрідність медійного ландшафту ФРН

Німеччина вважається країною ЗМІ високого змістовного рівня. Але ФРН стала також і країною «діджеїв і мильних опер». Музика й телевізійні серіали, блокбастери в кіно й бульварна преса в німецькій поп-культурі не менш важливі, ніж в інших країнах – так само, як висока німецька культура поезії, театру й опери.

Звичайно, в Німеччині існують свої медійні особливості. До них належать підкреслення значення федерального суверенітету в культурі й телерадіомовленні або паралельна наявність публічно-правових і приватних засобів масової інформації, що не завжди характерно для інших країн світу. Щодо свободи преси та слова Німеччина перебуває в світовому масштабі попереду. Існує плюралізм думок, плюралізм інформації. Преса перебуває не в руках урядів або партій, а передусім у руках представників громадськості. Вже понад півсторіччя свобода преси й слова в Німеччині захищена конституцією.

Конституційне розуміння свободи преси знайшло відображення в статті 5 Основного закону: «Кожен має право висловлювати й розповсюджувати свою думку усно, письмово чи шляхом зображення, а також без перешкоди одержувати інформацію із загальнодоступних джерел. Цензури не існує». Свобода комунікації в Німеччині передбачає, що органи влади зобов’язані давати інформацію журналістам. Правові норми у сфері преси регулюються законами федеральних земель про пресу. До них належить обов’язкова публікація вихідних даних, обов’язок журналістів ретельно перевіряти й повідомляти правдиву інформацію, а також право журналістів на відмову виступати свідком у суді. Орган самоконтролю видавців і журналістів – Німецька рада з питань преси, яка розглядає випадки порушення правил ретельної перевірки матеріалів і журналістської етики.

Поряд із книжкою вже протягом п'ятисот років існує засіб інформації у вигляді газети й журналу, який хоча постійно й модернізується за змістом, формою і розповсюдженням, проте залишається відносно незмінним попри появу все нових медіа. Як і раніше, преса – це значить глибокий аналіз і розкриття підґрунтя, тематизація і оцінка. Після часткового зникнення усталених ідеологічних переконань у німецькому суспільстві в сенсі традиційного спектра «праві-ліві» частково зникла і однозначна орієнтація преси. Німецький газетний ринок характеризується великим вибором назв і регіональною диференціацією. 333 локальні щоденні газети існують поруч із десятьма назвами над-регіональної преси, десять високоякісних газет – поряд із дев'ятьма газетами, що мають високий рівень продажу і скоріше присвятили себе бульварним темам. Усередині цієї категорії особливу роль відіграє впливова газета «Більд» (видавництво Акселя Шпринґера) з тиражем 3,6 мільйона примірників, що є єдиним надрегіональним виданням. Усього ж загальний наклад усіх близько 350 німецьких щоденних газет становить майже 24 мільйони примірників.

Але фінансування класичної щоденної преси перебуває під тиском: молодше покоління менше читає газети прибутки від оголошень і реклами зменшуються, потрібну інформацію нині швидше одержують з Інтернету, який майже для всіх вікових груп став провідним ЗМІ. Близько двох третин усіх німців перебувають «оnlinе», що становить 48,7 мільйона людей, старших 10 років. І все одно на кожного третього дорослого німця припадає одна продана газета, а кількість читачів іще більша. Деякі газети вважаються дуже впливовими в політичному та культурному сенсі, наприклад, надрегіональні високоякісні газети «Франкфуртер Альґемайне Цайтунг», «Зюддойче Цайтунґ» і багата на традиції тижнева газета «Ди Цайт».

Поряд із традиційними журналами для широкого загалу з'являється дедалі більше видань «за інтересами». Тираж майже 2300 назв загальної кількості журналів для широкого загалу сягає понад 120 мільйонів примірників. До тих, що їх найбільше читають, належать «Штерн», «Фокус» і «Шпігель» – журнали, які є активними учасниками суспільних дискусій або самі стають приводом важливих дебатів. Особливо вирізняється «Шпігель» як політичний часопис-тижневик, можливо, найвпливовіший. Найбільші видавництва, що випускають журнали для широкої публіки, – «Гайнріх-Бауер-Ферлаг», «Аксель-Шпринґер-Ферлаґ», «Бурда» і «Ґрунер+Яр» з концерну Бертельсманна. «Шпринґер» і «Бертельсманн» – це водночас медійні підприємства, які, маючи у своїй власності успішні радіо- й телевізійні станції, а також Інтернет-можливості, досягають мільярдних обігів і викликали дискусію про концентрацію ЗМІ в одних руках, а відтак можливість впливати на громадську думку через різні медіа. Попри розмаїття назв і продуктів, кількість самостійних видавництв у Німеччині постійно зменшувалася, починаючи з середини п’ятидесятих років. Провідні в економічному і технічному сенсі видавництва зуміли витіснити конкурентів на різних регіональних ринках. Економічний розвиток на ринку преси привів до утворення великих видавничих підприємств. В царині щоденної преси до них належать передусім «Аксель-Шпрингер-Ферлаг», що має частку в 40 відсотків від усієї реклами в газетах.

Серед усіх сучасних ЗМІ Інтернету відведена провідна роль.

Медійний ландшафт Німеччини, як і в більшості країн світу, через Інтернет і мобільну комунікацію опиняється перед деякими принциповими викликами. З одного боку, реальністю стала так звана «технічна конвергенція». Це значить, що в одному приладі або на одній базі об'єднані телефонія, використання Інтернету, відео, музика й телебачення. З іншого боку, внаслідок цього розмиваються межі між масою і мірою комунікації, себто комунікації, розрахованої на окремих осіб і спрямованої на широкий загал.

Ще й досі переважна більшість привабливого змісту ЗМІ визначається традиційними професійними продуктами преси та телерадіомовлення. Але дедалі більше – і передусім молодим поколінням – використовується так звана «community-communication», наприклад, блоги, що стають альтернативними джерелами інформації поряд із традиційними ЗМІ. За інформацією Deutsche Blogcharts, наприкінці 2007 року найбільш відвідуваними блогами в Німеччині були сторінки Basicthinking.de,bildblog (що критично розглядає публікації газети «Більд») і spreе-Ьlісk.сот. Тимчасом більшість активних користувачів блогами зазначає, що цим джерелам вони довіряють більше аніж звичним журналістам. Унаслідок цього в багатьох німецьких медійних підприємствах виникають нові пропозиції, які поєднують якісну фахову й надійну роботу редактора з інформацією, згенерованою користувачами. Таким чином, за будь-яких умов зберігається професійний стандарт німецьких ЗМІ, сполучаючись із «демократичними» і спонтанними елементами медійної продукції, що постачається самою публікою. Отже, під рубрикою «Цифрова Німеччина» змінюється не лише комунікаційний ландшафт, але й долучаються до актуального міжнародного розвитку політична активність, культура й економіка країни, вже залежна від «цифри».

Багатство німецького медійного ландшафту розширюється завдяки радіо й телебаченню. З'явившись у двадцятих (радіо) і в п'ятдесятих (телебачення) роках як публічно-правові програми, наприкінці вісімдесятих розвинувся І широкий спектр дуальної системи публічно-правових і приватних телерадіокомпаній. Для радіо і телебачення в Німеччині існують дві принципово відмінні форми організації та фінансування. Приватні телерадіокомпанії майже виключно фінансуються за рахунок рекламних надходжень, публічно-правові – за рахунок зборів за користування приймачами та реклами, зате зв’язані певними правовими зобов’язаннями стосовно своїх програм. Є дев’ять публічно-правових телерадіокомпаній, розподілених по федеральних землях і об’єднаних у Робоче співтовариство телерадіокомпаній у Німеччині (ARD). Вони всі разом роблять Першу програму німецького, водночас випускаючи і власні телевізійні та радіопрограми. Ще одна публічно-правова компанія, яка не випускає регіональних телепередач і не здійснює радіотрансляції – це ZDF.

Сьогодні поміж собою конкурують близько 460 станцій, переважна більшість яких має локальний і регіональний характер. Існує майже 75 публічно-правових телерадіокомпаній поряд із 385 комерційними. Загалом радіо в своїй історії змінило свою функцію. Після запровадження телебачення воно розвивалося як паралельний ЗМІ й нині за часом трансляції посідає майже однакове місце з телебаченням.

Телебачення поділяється на надрегіональне й регіональне, повнопрограмне й тематичне. При цьому Німеччина має декілька найбільших і в європейському, і в світовому масштабі публічно-правових (АRD i ZDF) і приватних телерадіокомпаній .Залежно від технічної платформи (наземна, супутникова, кабельна, широкоформатна, мобільна) чи: від методики прийому – аналогова чи цифрова – приймається понад двадцять різних публічно-правових телевізійних програм, включаючи обидва основні загальнонаціональні канали АRD i ZDF, а також програми, вироблені на регіональних студіях, – WDR,MDR, ВR, – документальний телеканал Рhоепіх і дитячий КІКА, які транслюються на всю країну. Додатково існують три міжнародні програми – Deutsche Welle («Німецька хвиля»), розрахована на закордон, німецько-французький канал «аrtе» і німецько-австрійсько-швейцарський культурний канал «Зsat». Крім того, стратегія цифрового телебачення АКТ) і 2БР спрямована на незалежне в часі телебачення (медіатека) і нові онлайнові та мобільні пропозиції. При цьому постійною загрозою є конфлікт з приватними компаніями, які бояться посилення конкуренції внаслідок занадто великого впливу на ринок компаній, що одержують субсидії.
Завдання до МОДУЛЯ 2

1. 
   Дайте відповіді на питання:
   

- Кого вважають засновником романтичного напрямку в німецькій літературі?

- Назвіть провідних архітекторів і видатні споруди сучасної Німеччини.

- Як проводить дозвілля більшість німців?

- Що святкують у Німеччині узимку (назвіть свята)?

- Як святкують у ФРН Пасху?

- Розскажіть про регіональні традиції німецької кухні.

-У чому полягає своєрідність німецького медійного ландшафту?
2. Підготуйте розповіді на теми:

-«Sehenswürdigkeiten von Berlin»;

-«Lebenslauf von T.Mann»;

-«J.S.Bach. Leben und Schaffen».

- «Die Geschichte der deutschen Kunst»;

- «Die Museumsinsel in Berlin»;

- «Die deutsche Oper».

«Die Besonderheiten der deutschen Küche».

Система освіти Німеччини представляє собою класичну структуру, що складається з початкової, середньої і вищої школи. На всіх рівнях цієї структури представлені як державні, так і приватні навчальні заклади, хоча кількість останніх незначна. Держава гарантує всім громадянам отримання обов’язкової середньої освіти, тому навчання у державних початкових і середніх школах безкоштовне. У більшості випадків безкоштовним є і навчання в державних університетах.

Усі заклади середньої освіти ФРН поділяються на п’ять основних типів: гімназія, реальна школа, головна школа, професіональна школа і загальна школа. Крім іншого, існує певна кількість приватних шкіл та шкіл для дітей-інвалідів. Професійна школа орієнтована переважно на учнів, які прагнуть оволодіти тією чи іншою робочою професією і не планують отримувати вищу освіту. Загальна тривалість повного курсу середньої освіти у Німеччині складає 13 років. Найбільш престижним типом середньої школи є гімназія, диплом якої дає змогу без вступних іспитів вступити на більшість факультетів університету.

Система вищої освіти сучасної ФРН також досить розгалужена і представлена класичним університетами, технічними університетами, загальними університетами, спеціальною професійною освітою і науковими дослідженнями, педагогічними інститутами, медичним коледжами, філософсько-теологічними і церковними коледжами, та також коледжами спорту. До числа ВНЗ не університетського типу належать професійні вищі школи (професійна освіта у галузі бізнесу, економіки, сервісу, сільського господарства і прикладного мистецтва) і коледжі мистецтва.

Зазначимо, що німецька «школа» користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть. І цей факт не є випадковим. Німецька освіта завжди була ґрунтовною. Вона прищеплювала громадянам працелюбство, прагнення до знань, навички пунктуальності й дисципліни. Історично освіта на заселених німцями територіях була справою церкви і держави. Ще з часів раннього Середньовіччя саме вони визначали її зміст та обсяг, несла тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

Популярність вищої освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Подальший розвиток вищої освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних учених і державних діячів. Пізніше визнаними центрами вищої освіти європейського рівня стануть Йєна, Берлін, Лейпциг, Геттінген. Успіх і популярність цих навчальних закладів пов'язані не лише з блискучим професорсько-викладацьким складом, а й з певними психологічними факторами німецької системи освіти, перш за все з високою організованістю і дисципліною навчального процесу.

Іноземні студенти навчаються у ФРН на рівних умовах з громадянами Німеччини, тобто, навчання у державних ВНЗ є для них безкоштовним, у тому числі, в разі отримання другої вищої освіти. Низка німецьких фондів і організацій надає вітчизняним та іноземним студентам і вченим спеціальні стипендії для проведення наукових досліджень і підвищення академічної кваліфікації. На відміну від німецьких абітурієнтів, іноземці під час вступу до ВНЗ ФРН повинні скласти обов’язковий іспит з німецької мови.

Для студентів-випускників ВНЗ та аспірантів з України існує низка стипендіальних програм, у впровадженні яких провідна роль належить Німецькій академічній службі з обміну студентами (DAAD). Також стипендії та гранти для аспірантів пропонують і різні фонди, зокрема, Фонд імені Гумбольдта, Товариство імені Карла Дуйсберга, фонди політичних партій.

Німеччину не випадково вважають країною ідей. Дослідження найвищого ґатунку здійснюються в сотнях наукових інститутів, об'єднаних у таких організаціях, як Співтовариство імені Гельмгольца, Товариство імені Фраунгофера або Співтовариство імені Лейбніца. Саме в позауніверситетських дослідних інститутах визначні науковці мають такі оптимальні умови для праці, які можуть запропонувати лише небагато установ у всьому світі. Тут працюють найпродуктивніші німецькі дослідники, з'являються найоригінальніші публікації. Особливо це стосується 78 Інститутів імені Макса Планка. Під дахом Співтовариства імені Гельмгольца об'єднані 15 німецьких науково-дослідних закладів високих технологій – Товариство досліджень важких іонів, Німецький центр ракових досліджень, Німецький електронний синхротрон у Гамбурзі, Інститут полярних і морських досліджень тощо. Щороку інститути імені Гельмгольца приваблюють тисячі зарубіжних дослідників.

Культурна спадщина Німеччини є досить багатою і різноманітною. Вона представлена шедеврами архітектури та скульптури, кінокласикою епохи німого кіно, великими філософами (такими як Кант, Гегель, Ніцше ), найбільшими в світі фізиками (Ейнштейн і Планк), кращими композиторами (Бах, Бетховен, Брамс, Гендель і Вагнер), сучасною музикою в стилі грандж і краутрок, генієм Гете і революційним театром Брехта. Це дійсне багатство Німеччини. Художнє мистецтво Німеччини надзвичайно яскраве і вражаюче.

Поза сумнівом, найбільшою фігурою німецької культури є Йохан Вольфганг фон Гете (1749-1832) – поет, драматург, художник, учений і філософ. Його найбільша робота представлена драмою «Фауст» – глибоким твором про пошук сенсу життя людиною. Дух Гете схожий на дух Німеччини. Німеччина знаменита своїми винятковими художниками. Готична скульптура Пітера Вішера і його синів, портрети в стилі ренесанс Альбрехта Дюрера і архітектурні шедеври у стилі барокко Бальтазара Нойманна є дивовижними зразками мистецтва.

У мистецтві тенденція постійного вдосконалення виражається в сучасніших формах – Німеччина відома продюсерами відмінного і перспективного кіно, серед яких можна виділити Райнера Вернера Фассбіндера і Вернера Херцога.

Для національних і релігійних свят ФРН характерне розмаїття форм, засобів і прийомів естетичного і емоційного впливу на людину. До найпопулярніших свят у ФРН відносяться День святого Миколая, Різдво, Пасха, День об’єднання Німеччини, Карнавал (Фашинг), День матері, родинні свята. Кожне свято має свій порядок проведення, але є і деякі спільні риси. Більшість свят починаються урочистим відкриттям. У ці дні проводяться демонстрації, святкові паради, мітинги. Обов’язковим складиком будь-якого свята є обширна культурна програма, яка включає в себе виступ професійних і самодіяльних колективів, народні гуляння, танці.

Щодо німецької кухні, то традиційно Німеччина вважається країною, де люблять м’ясо, ковбасу і сосиски з гірчицею або іншими приправами. Не дивлячись на те, що вегетаріанськіх ресторанів і ресторанів здорової їжі стає все більше у цій країні краще всього припинити думати про калорії і рівень холестерину. Все починається з хорошого німецького сніданку, що складається з булочок, варива, сира, холодного м’яса, яєць, зварених круто, і кави. Німеччина – це країна високоякісного пива, яке відомо в усьому світі. Пиво з Німеччини було визнане Європейським парламентом як «Традиційний харчовий продукт» – відзнака, яка присвоюється лише небагатьом продуктам. Цим воно завдячує славнозвісному «Закону про чистоту пива», який дозволяє лише натуральні складники.

Медійний ландшафт ФРН представлений широким спектром засобів масової інформації. Німеччина вважається країною ЗМІ високого змістовного рівня. Вона має свої медійні особливості, до яких належать підкреслення значення федерального суверенітету в культурі й телерадіомовленні або паралельна наявність публічно-правових і приватних засобів масової інформації, що не є характерним для інших країн світу. Щодо свободи преси та слова Німеччина перебуває у світовому масштабі попереду. Існує плюралізм думок, плюралізм інформації. Преса перебуває не в руках урядів або партій, а передусім у руках представників громадськості. Вже понад півсторіччя свобода преси й слова в Німеччині захищена Конституцією.

333 локальні щоденні газети існують поруч із десятьма назвами над-регіональної преси, тираж майже 2300 назв загальної кількості журналів для широкого загалу сягає понад 120 мільйонів примірників. Журнали, які є активними учасниками суспільних дискусій або самі стають приводом важливих дебатів, це – «Штерн», «Фокус» і «Шпігель». Німеччина має декілька найбільших і в європейському, й у світовому масштабі публічно-правових і приватних телерадіокомпаній. Залежно від технічної платформи (наземна, супутникова, кабельна, широкоформатна, мобільна) чи від методики прийому – аналогова чи цифрова – приймається понад двадцять різних публічно-правових телевізійних програм, включаючи обидва основні загальнонаціональні канали АRD i ZDF, а також програми, вироблені на регіональних студіях. Додатково існують три міжнародні програми – Deutsche Welle («Німецька хвиля»), розрахована на закордон, німецько-французький канал «аrtе» і німецько-австрійсько-швейцарський культурний канал «Зsat».

1. 
   Альтбах Ф.Д. Модели развития высшего образования в преддверии 2000 года / Ф.Д. Альтбах // Перспективы. – 1992. – №3. – С. 34 – 39.
   
2. 
   Баль Г.О. Психолого-педагогічні засади гуманізації освіти / Г.О. Баль // Освіта і управління – Т.І. – К., 1997 – №2. – С. 67–72.
   
3. 
   Библер В.С. Школа диалога культур / В.С. Библер // Современная педагогика. – 1988. – №4. – С. 25–29.
   
4. 
   Блинов В.М. История становления и развития профессионально-педагогической подготовки учителя в Германии / В.М.Блинов. – Владимир : ВГПУ, 2001 – 141 с. [1].
   
5. 
   Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Лингвострановедческая теория слова / Е.М.Верещагин, В.Г. Костомаров. – М. : Рус. Яз., 1980. – 462 с.
   
6. 
   Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура. Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного/ Е.М.Верещагин, В.Г. Костомаров. – М. : Рус. яз., 1983. – 571 с.
   
7. 
   Виндельбанд В. Философия в немецкой духовной жизни XIX столетия / В. Виндельбанд – М. : Наука, 1993. – 431 с.
   
8. 
   Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки 1945 – 2002 роки / В.П. Газін, С.А. Копилов. – К. : Либідь, 2004. – С. 209–245.
   
9. 
   Геймер X., Геймер Р. Система высшего образования в Германии – камо грядеши. Реформы и инициативы для XXI века / Х. Геймер, Р. Геймер // Образование и наука. – №3. – 1999. – С.57–61.
   
10. 
    Глузман А.В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования: Монография / А.В. Глузман – К. : Просвіта, 1996. – 312 с.
    
11. 
    Городникова М. Д., Карлин А. Л. Проверьте свои знания и умения трудности немецкого речевого общения) / М.Д.  Городникова, А.Л.  Карлин. – М. : Высш. шк., 1986. – 390 с.
    
12. 
    Демин А.А., Лавров С.Б. ФРГ сегодня / А.А. Демин, С.Б. Лавров. – Л. : Нева, 1973 – 173 с.
    
13. 
    Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття: Навчальний посібник для студентів Вузів / Г.Й. Давиденко, Г.М. Стрельчук, Н.І. Гричаник. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 504 с.
    
14. 
    Дьердь В. Немецкий образ подготовки будущих преподавателей / В. Дьердь // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі і вузі. – Рівне, 2002. – С. 129–133.
    
15. 
    Євгенєнко Д.А., Кубинський Б.В. Лінгвокраїнознавство німецькомовних країн / Д.А. Євгенєнко, Б.В. Кубинський : Посібник для студентів вищих закладів освіти та середніх навчальних закладів – Вінниця : Нова Книга, 2008. – 416 с.
    
16. 
    Затонський Д.В. Шлях через ХХ століття / Д.В. Затонський – К. : Дніпро, 1978. – 300 с.
    
17. 
    Зейгарник Б.В. Теория личности в зарубежной психологии / Б.В. Зейгарник. – М. : МГУ, 1973. – 390 с.
    
18. 
    Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945): Навчальний посібник. – К. : Видавничий дім «Комп’ютерпрес», 2001. – С. 110–149.
    
19. 
    Клюева Т.В. Die Schweiz, Luxemburg, Liechtenstein. Landeskundliches Lehrwerk / Т.В. Клюєва. – М. : НВИ-ТЕЗАУРУС, 1999. – 521 с.
    
20. 
    Коваленко Ю.И Профессиональное образование в ФРГ / Ю.И. Коваленко – М. : МГУ, 1988 – 260с.
    
21. 
    Кинелев В.Г., Миронов Е.Н. Образование, воспитание, культура в истории цивилизации / В.Г. Кинелев, Е.Н. Миронов. – М. : Просвещение, 1999. – 544 с.
    
22. 
    Комлев Н. Г. Компоненты содержательной структуры слова / Н.Г.Комлев. – М. : Изд-во МГУ, 1969. – 365 с.
    
23. 
    Корнієнко О.М. Національні цінності особистості: сутність та особливості / О.М. Корнієнко: Автореф. дис .канд. філос. наук. – К., 1998. – 18 с. [2].
    
24. 
    Корсак К.В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / К.В.  Корсак. – К. : МАУП, 1997. – 276 с.
    
25. 
    Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті / Г. Кречмер. – К. : Заповіт, 1999. – 248 с.
    
26. 
    Кумбс Ф.Г. Кризис образования в современном мире: системный анализ / Ф.Г. Кумбс. – М. : Просвещение, 1970. – 371 с.
    
27. 
    Лебедев В. Б. Учитесь говорить кратко и точно: Пособие по немецкому языку. — М.: Высш. шк., 1986.
    
28. 
    Левченко Т.І. Вплив історичних, філософських, психологічних чинників на формування педагогічної системи освіти XXI століття / Т.І. Левченко // Теоретичні питання освіти та виховання. – №7. – К. : КДЛУ, 2001. – С. 231–254.
    
29. 
    Левченко Т.І. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах / Т.І. Левченко. – Вінниця : Нова книга, 2002 – 512 с.
    
30. 
    Лысова Е.Б. Новые тенденции в подготовке учителей на Западе / Е.Б. Лысова // Педагогика. – 1994. – №3. – С. 33– 41.
    
31. 
    Малькова З.А., Вульфсон Б.Л. Современная школа и педагогика в капиталистических странах / З.А. Малькова, Б.Л. Вульфсон – М. : Наука, 1975 – 124 с.
    
32. 
    Мальцева Д. Г. Страноведение через фразеологизмы / Д.Г. Мальцева. – М. : Высшая школа, 1991. – 393 с. [2].
    
33. 
    Мещеркина Е.Ю. Исследования социальных изменений молодёжи в современной социологии ФРГ / Е.Ю. Мещеркина // Социальное развитие молодёжи: методологические проблеми региональные особенности. – М. : Социология, 1986. – С. 341–379.
    
34. 
    Миронов В.Б. Век образования / В.Б. Миронов – М. : МГУ, 1990. – 221 с.
    
35. 
    Муравлева Н. В. Австрия. Лингвострановедческий словарь. ­ М. : Метатекст, 1997. – 508 с.
    
36. 
    Німеччина у фактах. – Франкфурт-на-Майні, 1996. – 431 с.
    
37. 
    Норден А. Уроки германской истории / А. Норден. – М. : Государственное издательство иностранной литературы, 1948. – 294 с.
    
38. 
    Очерки истории германского рабочего движения. – Берлин : Академии-ферлаг, 1964. – 235 с.
    
39. 
    Оболенская С.В. «Германский вопрос» и русское общество конца XIX века / С.В. Оболенская // Россия и Германия. Сборник статей. – Вып.1. – М. : Наука, 1998. – С. 45–68.
    
40. 
    Писарева Л.И. Тенденции развития современной школы ФРГ / Л.И. Писарева // Педагогика. – 1991. – №2. – С. 47–55.
    
41. 
    Приветствие и обращение в немецком языке / Г.Улиш, Б. Гюгольд, Л. Уварова, И. Гапонова. – М. : НВИ-ТЕЗАУРУС, 1998. – 204 с.
    
42. 
    Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія / Л.П. Пуховська. – К. : Вища школа, 1997. – 180 с.
    
43. 
    Розанов Г.Л. Германия под властью фашизма / Г.Л. Розанов – М. : Международные отношения, 1964. – 516 с.
    
44. 
    Ромакин М.И., Юпатов Е.П. Высшие учебные заведения и научно-исследовательские учреждения Федеративной Республики Германии / М.И. Ромакин, Е.П. Юпатов – М. : ВИНИТИ, 1961 – 106 с.
    
45. 
    Русско-германские научные связи между Академией наук СССР и Академией наук ГДР. 1700 – 1974. / Сб. документов под ред. акад. П.Н. Поспелова (СССР), акад. Г. Шееля (ГДР) – М. : Наука, 1975. – 295 с. [2].
    
46. 
    Салимова К. Из истории школы и педагогической мысли в Англии в период промышленной революции // Из истории зарубежной школы и педагогики / Отв. ред. Н.А. Константинов. – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1959. – 430 с.
    
47. 
    Степко М. Ф., Клименко Б. В., Товажнянський Л. Л. Болонський процес і навчання продовж життя / М.Ф.Степко, Б.В.Клименко, Л.Л. Товажнянський. – Харків : НТУ «ХПІ», 2004. – 111 с.
    
48. 
    Тихонова М.Г. Объединённая Германия: образовательная политика / М.Г. Тихонова // Педагогика. – 1994. – №5. – С. 14–22.
    
49. 
    Товажнянський Л. Л., Сокол Є. І., Клименко Б. В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. – Харків : НТУ «ХПІ», 2004. – 144 с.
    
50. 
    Филатов А.М. СССР и ГДР: год 1953-й / А.М. Филатов // Вопросы истории. – 2000. – №7. – С. 123–135.
    
51. 
    Хюсен Г. Идея университета: эволюция, функции, проблемы / Г. Хюсен // Перспективы. – 1992. – №3. – С.31–34.
    
52. 
    Черняев А.С. М.С. Горбачёв и германский вопрос / А.С. Черняев // Новая и новейшая история. – 2000. – №2. – С.71–85.
    
53. 
    Чугунов Д.А. 90-е годы как начало новой немецкой литературы / Д.А. Чугунов // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика. – 2005. – №2. – С. 125–132.
    
54. 
    Шарыпина Т.А. «Мифический элемент» в драматургии объединённой Германии (Бото Штраус «Итака») / Т.А. Шарыпина // Филология. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. – 2007. – №2. – С. 292–296.
    
55. 
    Штирляєва, Т. В. Друга світова війна у дзеркалі літератури. Урок-семінар / Т. В. Штирляєва // Зарубіжна література в школах України (Київ). – 2008. – №5. – С.26–28.
    
56. 
    Bahrmann H., Links Ch. Chronik der Wende. – Berlin : Ch. Links Verlag, 1999. – 378 s.
    
57. 
    Bausinger H. Typisch deutsch. Wie deutsch sind die Deutschen? – München : Beck, 2000. – 260 s.
    
58. 
    Borodulina M. K., Tjupajeva G. S. Sprechen leicht gemacht. — M.: Высш. шк., 1987.
    
59. 
    Geschichte der Bundesrepublik Deutschland. Bd. I-V. — München: Bayerische Landeszentrale fur politische Bildungsarbeit, 1993.
    
60. 
    Glaener G.-J. Demokratie und Politik in Deutschland. – Opladen: Leske + Budrich, 1999.
    
61. 
    McCormack R. W. B. Unter Deutschen. Portrat eines rätselhaften Volkes.— München: Goldmann, 1994.
    
62. 
    Panassjuk H. H.-J. Deutschland: Land und Leute. — Минск: Вышэйш.шк., 1996.
    
63. 
    Rainer Stumpf Bildung für die Welt von morgen // Deutschland. – 2007. – № 1. – S. 8–9.
    
64. 
    Robel G. Ukraine, Partner Bayerns. Eine kleine Landeskunde. 1. Auflage. Bayerische Landeszentrale für politische Bildungsarbeit. — München, 1996.
    
65. 
    Schlaglichter der Weltgeschichte. — Bonn: Bundeszentrale für politische Bildung, 1994.
    
66. 
    Schlieben-Lange B. Soziolinguistik. Eine Einführung. — Stuttgart; Berlin Köln: Kohlhammer, 1991.
    
67. 
    Tannen D. Das hab' ich nicht gesagt! Kommunikationsprobleme im Alltag. – Hamburg : Kabel, 1992.
    
68. 
    Weidenfeld. W., Korte K.-R. (Hrsg.). Handbuch zur deutschen Einheit.— Bonn: Bundeszentrale für politische Bildung, 1996.
    
69. 
    Zimmer D. E. Deutsch und anders – die Sprache im Modernisierungsfieber. – Reinbek: Rowohlt, 1999.
    
70. 
    Aufstieg durch Bildung – die Qualifizierungsinitiative der Bundesregierung. – Режим доступу : http://www.bmbf.de/de/12042.php
    
71. 
    Bundesministerium für Bildung und Forschung. – Режим доступу : http://www.bildungsserver.de/innovationsportal/zeigen.html?seite=4733
    
72. 
    Innovationen in der Bildung. – Режим доступу : http://www.bmbf.de/de/1076.php
    
73. 
    Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland. – München : Beck, 1999.
    
74. 
    Chancen der Föderalismusreform nutzen. – Режим доступу : http://www.bmbf.de/de/1263.php
    
75. 
    Christoph Führ Deutsches Bildungswesen seit 1945. – Bonn : Inter Nationes, 1996.
    
76. 
    Strategieprozesse : Ideen für die Zukunft in Bildung und Forschung. – Режим доступу :http://www.bildungsserver.de/innovationsportal/zeigen.html
    
77. 
    www.nbuv.gov.ua/.../Egorova_U_st.pdf .
    
78. 
    http://www.tatsachen-ueber-deutschland.de/ru/content-home/facts-and figures/research-and-development.html
    
79. 
    http://www.bologna-berlin2003.de/pdf/bologna_declaration.pdf.