В. Г. Короленка Кафедра філологічних дисциплін стан розвитку освіти й культури в сучасній фрн навчальний посібник

У сучасній Німеччині з метою популяризації німецької мови та залучення в майбутньому висококваліфікованих фахівців, що навчалися у вишах ФРН та відповідно вільно володіють німецькою мовою, існують декілька фондів для іноземних студентів. Серед них провідне місце належить Німецькій службі академічних обмінів (Deutscher Akademischer Austauschdienst, DAAD), про яку згадувалося раніше.

Фонд імені А. Гумбольдта (Alexander von Humboldt Stiftung) пропонує стипендії на навчання та дослідження. Фонд Фрідріха Наумана (Friedrich- Naumann-Stiftung) підтримує іноземних студентів і випускників ВНЗ. Цей Фонд надає стипендії для студентів старших курсів, випускників ВНЗ, аспірантів. Товариство імені Карла Дуйсберга (Carl Duisberg Gesellschaft) пропонує стипендії на продовження освіти.

Німецька служба (Deutscher Famulantenaustausch) займається питаннями обміну студентами-медиками.

Фонд Конрада Аденауера (Konrad-Adenauer-Stiftung) надає стипендії для проведення досліджень в області політики. Фонд займається наданням грантів обдарованим студентам, аспірантам, випускникам ВНЗ, що бажають вивчати політологію.

Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необхідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD і самих закладах освіти. Документи слід подавати якнайраніше.

Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВНЗ листі вимоги.
Завдання до МОДУЛЯ 1

1. 
   Дайте відповіді на питання:
   

• 
  Назвіть основні види німецьких шкіл.
  
• 
  За якими основними профілями навчають у гімназіях?
  
• 
  У яких школах навчаються діти з особливими потребами?
  
• 
  Які типи закладів відносяться до ВУЗів у Німеччини?
  
• 
  -Коли і де був створений найдавніший університет Німеччини?
  
• 
  -Назвіть найбільші і найвідоміші виші ФРН.
  
• 
  -Чим відрізняється система навчання у німецьких та українських вишах?
  
• 
  -Як здійснюється підготовка вчителів у педагогічних вишах?
  
• 
  -Які умови вступу у німецькі вузи студентів-іноземців?
  
• 
  Назвіть провідні організації Німеччини, у яких відбувається науково-дослідна робота?
  
• 
  -Яку функцію виконує німецька служба DAAD?
  

2. 
   Підготуйте розповіді на теми:
   

• 
  -«Специфіка навчання у середніх навчальних закладах Німеччини»;
  
• 
  -«Розвиток вищої освіти на різних етапах історії німецького суспільства»;
  
• 
  Професійна педагогічна освіта у ФРН;
  
• 
  Умови навчання студентів-іноземців. Гранти і стипендії.
  

3. 
   Самостійно доберіть, прочитайте і прекладіть автентичні тексти за темами:
   

- «Die Geschichte der Bildung der BRD».

4. 
   Подискутуйте на тему: «Das Leben der Jugend in Deutschland».
   

5. 
   Підготуйтеся і візьміть участь у літературно-художній композиції «Die Universitäten Deutschlands».
   

У ХП-ХШ столітті отримав розвиток героїчний епос на сюжети з давньої історії: «Гуду руна» (1240 р.), «Пісня про Нібелунгів» (1200 р.), «Равенська битва» (середина ХШ століття) й інші. У цей час виникає, так звана, «куртуазна» література, у якій оспівуються подвиги лицарів і їхнє служіння вірі. Її жанрами стають рицарська лірика – мінезингери, і лицарські романи. Яскравими представниками цих жанрів були Вальтер фон дер Фогельвейде, Генріх фон Фельдеке й інші.

ХШ століття у Німеччині – це затвердження готичного стилю в мистецтві, що, базуючись на придворно-рицарській культурі, з'явився визначальним напрямком у розвитку культури всієї середньовікової Європи. Німецька готика – це собори в Лимбурзі і Бамберзі, Кельні, Фрейбурзі тощо. Це скульптура, яка передає пластику і рух людських тіл («Золоті ворота» у Фрейберзі, скульптури Бамберзького собору, собору в Наумбурзі тощо). У мальовничих готичних мініатюрах плескатість зображення змінюється його об`ємністю. З'являється живопис по склу – вітражі.

У другій половині ХШ століття зі зростанням міст і розвитком ремесел виникає бюргерська література, а на противагу рицарському мінезингу з'являється поезія ремісників – мейстерзінгери.

В якості літературної мови, починаючи з ХШ століття, виступає верхньонімецький діалект.

ХV-ХVП століття – час, коли політична роздробленість Німеччини негативним чином відбивалася на розвитку її культури. Культурне життя існувало здебільшого при князівських палацах. Разом з тим, це був період початку німецького Відродження. Найвищого розквіту мистецтво Німеччини досягло на початку ХVI століття. У цей час працювали такі найвидатніші німецькі живописці, графіки, теоретики мистецтва й учені, як А. Дюрер (1471-1528), Л. Кранах (1472-1553), Г. Гольбейн, М. Грюневальд (1460-1528), Бургкмайр (1473-1531) й інші. Скульптура творилася такими великими майстрами, як А. Крафт (1455-1509), П. Фішер Старший (близько 1460-1529 років) й інші. У скульптурних творах цього періоду вперше з'являється портрет.

Архітектура епохи Відродження у Німеччині – це бароко. Найбільш значним архітектором цього часу був Е.Голль (1573-1646). Значний внесок у розвиток літератури в цей період зробив М.Лютер, його духовні пісні й гімни, і особливо переклад Біблії німецькою мовою. У 1678 році у Гамбурзі відкрився перший Національний музичний німецький театр. Перша німецька опера була написана Г. Шютцем (1585-1672). Органісти Д. Букстехуде (1637-1707), Г. Бем (1661-1733) й інші були безпосередніми попередниками великих німецьких композиторів І. С. Баха (1685-1750) і Г. Ф. Генделя (1685-1759).

У ХVШ столітті німецька культура продовжила розвиток під знаком буржуазного Просвітництва. Першим представником Просвітництва у Німеччині був І. Готшед (1700-1766), який проголосив першість «здорового сенсу» у науці і літературі. Відомими літераторами цієї епохи були: поет Г.Клопшток (1724-1803) – попередник літературного руху 70-х років ХVШ століття «Буря й натиск», М. Віланд (1733-1813) – поет, сатирик і романіст, автор просвітницького «роману виховання» «Агатон».

Засновником романтичного напрямку в німецькій літературі став барон Гарденберг, відомий під псевдонімом Новаліс (1772-1801). Його ідеї розвивав у своїх численних творах літератор, публіцист і філософ Фрідрих Шлегель (1772-1829). Першим представником класицизму в німецькій літературі став Г.Лессінг (1729-1781), який обґрунтував реалістичну естетику національної німецької літератури. Видатними представниками німецького (Веймарського) класицизму кінця ХVШ століття були І.В.Гете (1749-1832), І.Ф.Шіллер (1759-1805) та І. Г.Гердер (1744-1803). Яскравим представником романтизму в німецькій літературі був Т.Гофман (1776-1822). Архітектура ХVШ стрліття – це пишне, монументальне бароко, її творці Б. Нейман (1687-1753), А. Шлютер (1664-1714), М. Д. Пеппельман (1662-1736).

У другій половині ХVШ століття в мистецтві Німеччини починають виявлятися тенденції класицизму. Ідеологом класицизму в Німеччині був мистецтвознавець І.І.Вінкельман (1717-1768). У ХVШ столітті у Німеччині отримало великий розвиток мистецтво порцеляни, що завоювало світову славу. Перша мунфактура була заснована у містечку Майсен, поблизу Дрездена, у 1710 році.

У німецькій літературі першої половини ХIХ століття розвиваються два напрямки: ліберально-буржуазне (А.Платний, К.Іммерман й інші) і буржуазно-демократичне (Л. Берні, К. Гуцков тощо). В поезії прославився великий поет Г. Гейне (1797-1856). Мистецтво цього періоду в Німеччині представлено такими напрямками, як романтизм: Ф.О.Рунге (1777-1810), І.А.Кох (1768-1839), К.Д.Фрідрих (1774-1840), П.Корнеліус (1783-1867) та інші; реалізм: Ф.Васман (1805-1886), К.Блехен (1798-1840), Г. Ф.Керстінг (1785-1847); імпресіонізм - В.Трюбнер (1858-1925), М. Слегфогт (1868-1932).

У ХVШ столітті найвидатнішим представником музичного мистецтва був Л. Бетховен (1770-1827). Романтизм у музиці представлений композиторами К.М.Вебером (1786-1826) і Е.Т.А.Гофманом (1776-1822). У цей час у Німеччині працювали відомі композитори Ф.Мендельсон-Бартольди (1809-1847), Р.Шуман (1810-1856), Р.Вагнер (1813-1883).

Трагічні події ХХ століття були важкими ударами для німецької культури. Численні діячі культури виявилися в еміграції. Тоталітарний режим, встановлений у Східній Німеччині здійснював тиск на культуру, обмежуючи її рамками соцреалізму.

В образотворчому мистецтві і літературі початку ХХ століття отримав широкий розвиток експресіонізм. В цьому напрямку працювали такі письменники, як Г. Кайзер (1878-1945), В. Газенклевер (1890-1940), митці, графіки і скульптори: Е. Нольде (1867-1956), Е. Хеккель (1883-1970), М. Бекман (1884-1950), М. Пехштейн (1881-1955) та інші.

Культуру Німеччини ХХ століття представляють всесвітньо-відомі письменники, поети і драматурги: Томас (1875-1955) і Генріх (1871-1950) Манни, Е. Ремарк (1898-1970), Б.Келлерман (1879-1951), Г.Гессе (1877-1962), М.Коммерель (1902-44), Г.Кайзер (1878-1945), Р.М.Рільке (1875-1926), Б.Апіц (1900-1979), Д.Нолль (нар. 1927), Г.Белль (1917-1985), А.Шмідт (1914-1979).

Завершуючи короткий історичний екскурс у минуле мистецкого і літературного життя Німеччини перейдемо до актуальних проблем сьогодення.

Питання культури сучасної Німеччини – справа федеральних земель, так записано в Основному законі. Землі розглядають себе як охоронці та будівничі культурного федералізму в Німеччині. Чому ж, власне, питання культури в цій країні не належать до того, що могла б і повинна регулювати нація як одне ціле? Німецька культура як вираження німецької нації перебувала ще з часів кайзера Вільгельма наприкінці XIX століття під підозрою в манії величі. Катастрофа націонал-соціалізму привела зрештою до послідовної переорієнтації. Після Другої світової війни поширилася думка, що Німеччина лише тоді зможе повернутися до світової спільноти, коли не матиме підстав для будь-якого натяку на перебільшений національний культурний пафос. А це, знову ж таки, привело до відмови від будь-якої загальнонаціональної культурної політики в Німеччині.

Культурні заклади розташовані в Німеччині набагато густіше, аніж у більшості інших країн. Федералізм у галузі культури пробуджує честолюбство кожної федеральної землі. Культурна політика – це політика на користь сприятливої економіки. Земля Баден-Вюртемберг відкрито агітує, послуговуючись культурою як «м'яким фактором привабливості економіки». Підтримка кінематографа також стала інструментом федерального управління. Гроші надходять звідти, де є виробництво. Рурська область, край гірників і сталеливарників, з кінця XX століття перетворюється на край успішної культури. У Берліні посаду Державного міністра з питань культури й ЗМІ у Відомстві федерального канцлера було засновано лише в 1998 році. І відтоді Німеччина розглядає те чи інше питання в галузі культури як справу всієї нації. Оскільки в Німеччині питання культури належить до компетенції земель, на федеральному рівні немає Міністерства культури. Культурно-політичні заходи федерації координує Державний міністр з питань культури.

Значним здобутком німецької літератури кінця XX століття стала творчість Патріка Зюскінда. Письменник розробив особливий літературний жанр, близький до постмодернізму: на основі попередніх літературних творів він подає асоціативний текст, що представляє собою певний шифр, який мусить розгадати читач. Проза П. Зюскінда іронічна, меланхолійна, про самотніх, навіть маргінальних героїв. Її художній часопростір – ілюзорний, мінливий. Це – простір культури і переживань маргінального героя, в ньому не діють класичні закони рівноваги і раціональності, натомість владарюють гра та імітація. Твори найпопулярнішого західного письменника перекладені на 46 мов світу. Попри різні оцінки «схимницького» способу життя П. Зюскінда, незаперечним залишається той факт, що без його творів важко уявити розвиток сучасного літературного процесу в Європі.

На сучасному етапі ФРН вважається країною книжок № 1 у світі. 95000 щорічних нових видань і перевидань висувають її у провідні літературні нації. Майже 9000 ліцензій на німецькі книжки щороку продають за кордон. Кожного року восени в Німеччині зустрічається видавничий світ на найбільший свій захід – Міжнародний Франкфуртський книжковий ярмарок. Він відбувається щоосені, починаючи з 1949 року, і є найвидатнішою міжнародною подією року в книжковій галузі. Кульмінація кожного книжкового ярмарку – присудження Премії миру Об’єднання німецької книжкової торгівлі. До лауреатів Премії належали, зокрема Вацлав Гавел, Хорхе Семпрун і Сьюзен Зонтаг. Крім того, з 2005 року на відкриття ярмарку вручається Німецька книжкова премія за кращий роман німецькою мовою. Поряд із Франкфуртською утвердився і дещо менший Лейпцизький книжковий ярмарок, який відбувається щовесни.

Попри Інтернет і телебачення у німців не зникло бажання читати. В літературному середовищі протягом останнього часу відбулося багато. Хоч покоління таких провідних авторів у повоєнній Німеччині, як Ганс Маґнус Енценсбергер, Зігфрід Ленц, Кріста Вольф і Нобелівський лауреат у галузі літератури Ґюнтер Ґрасс і досі користуються увагою читачів, однак їхня творчість на початку XXI століття вже не становить естетичної інновації. Якщо після Другої світової війни шукали моральних відповідей, а внаслідок 1968 року переважали соціаль­ні аналізи, роки після падіння Берлінського муру перебувають під знаком масової культури, де кожен захід стає грандіозною подією, а автор – поп-зіркою, до якої можна доторкнутися рукою. А нині? Що домінує тепер на німецькому книжковому ринку? Книжкова й читацька культура і досі посідає В Німеччині важливе місце. Книжковий ринок Німеччини мав у 2010 році загальний обіг у розмірі 9,3 мільярда євро. Загальне виробництво німецькими книжковими видавництвами предметів книжкової торгівлі становить 970 мільйонів примірників книжок та інших друкованих видань. Існує понад 4000 книгарень і 7500 бібліотек. Великі видавничі центри – Мюнхен, Берлін, Франкфурт-на-Майні, Штуттгарт, Кельн і Гамбург. Традицію оповідного жанру на високому Ірівні продовжують такі письменники, як Стен Надольни, Уве Тімм, Ф. К. Деліус, Бриґітте Кронауер і Ральф Ротманн, які заявили про себе вже наприкінці дев'яностих років. Страждання від сучасності, мистецтво – як останній прихисток самоствердження, ось куди спрямував свій шлях Бото Штраус.

Після того, яку вісімдесятих і дев'яностих роках література молодого покоління була сприйнята без особливого ентузіазму – за винятком міжнародних бестселерів «Парфумер» Патріка Зюскінда і «Читець» Бернгарда Шлінка, – з початком тисячоліття картина помітно змінилася. Сьогодні з'явилося нове бажання розповідати, яке через таких авторів, як Даніель Кєльманн, Томас Бруссіґ, Катаріна Хакер, Юлія франк або Ілія Троянов, заразило й німецьких нитачів. Тепер вони читають свою літературу з таким азартом, як ніколи. Про це свідчать наклади роману Кельманна «Обмір світу», що став світовим бестселером у 2006 році, та Троянова «Збирач світів». До найуспішніших авторів дитячої та юнацької літератури належить Корнелія Функе («Чорнильне серце»). Німецька книжкова премія також сприяє підвищеній увазі до літератури всередині країни та а кордоном.

Помітно, що колишні межі між вишуканішою літературою і розважальною белетристикою стають дедалі прозорішими. У літературних додатках часописів стало звичним гасло «нової читабельності». Минулися часи тісного зв'язку між політикою й літературою. Хоч мрії про бунт і впертість залишилися, проте єдине, що варте уваги, – автентичність у літературі. Функції змістилися, сприйняття змінилися, бо бракує не лише авторів, що створюють честолюбну в суспільному сенсі літературу, але й читачів, готових це читати.

Універсальні театри пропонують широку палітру постановок: від п’єси до опери, оперети, мюзиклу, балету і сучасного танцю. Сезонний репертуар таких театрів складається з 20-30 постановок. Щороку вони ставлять приблизно 10 нових спектаклів. Таким чином, глядач дістає можливість ознайомитися з багатьма драматургічними і музичними роботами. Сюди ж слід додати лялькові театри і театри для дітей і молоді, які можуть бути як складовою частиною універсального театру, так і самостійними театральними одиницями.

На відміну від цього театри, що спеціалізуються на мюзиклах, протягом багатьох місяців або років безперервно показують один і той же спектакль. Так само діють, перш за все, невеликі приватні театри, що дають протягом декількох тижнів один і той же спектакль, а потім що представляють нову постановку. Німецькі театри вносять також свій внесок до розвитку міжнародних культурних зв’язків і європейської інтеграції. Велику роль при цьому грають театральні фестивалі, наприклад, «Театри миру» в Берліні і «Боннер бієннале» в Бонні. Фестиваль «Горизонти» в Берліні є зустріччю європейській і неєвропейських культур. Тут же слід сказати і про обміни окремими постановками з театрами інших країн, і про співпрацю з іноземними акторами, співаками, танцюристами, директорами театрів, диригентами, режисерами, оформлювачами і іншими співробітниками театрів. На цій ниві успішно діє, наприклад, мюльхаймській «Театер ан дер Рур».

Згідно зі статистикою Союзу німецьких театрів, у сезоні 1997- 98 років було зареєстровано 5.393 постанов більш ніж 2.000 творів (драматичні, музичні, балетні і лялькові театри). Вони ставилися в 387 театрах і виконувалися більше 92.000 разів. 338 творів ставилися вперше або вперше виконувалися німецькою мовою. Найбільшою популярністю цього сезону користувалися:

- опери: “Чарівна флейта” Моцарта, “Хензель і Гретель” Хампердінка, “Богема” Пуччині;

- оперети: “Кажан” Штрауса, “Продавець птахів” Целлера і “Біла лощадь” Бенацки;

- п’єси: “Трьохкопійчана опера” Брехта, “Джим Кнопф” Енде, “Фауст” Гете;

- балети: “Ромео і Джульета” Прокофьева, “Лускунчик” Чайковського, “Жізель” Адама.

Поряд з маститими режисерами, наприклад, Юргеном Фліммом, Петером Цадськом, Клаусом Пейманом і Петером Штайном, сьогодні росте молоде покоління режисерів, що привертають до себе увагу свіжими ідеями і оригінальними інсценуваннями: наприклад, Мартін Кушей, Саша Вальц, Томас Остермайер, Тірза Брункен.

Фестивалі. У фестивальному календарі театралів, зокрема, помічені Берлінський театральний фестиваль, на якому в травні представляються якнайкращі німецькомовні постановки Рурській фестиваль мистецтв в Реклінгхаузене, який також проходить в травні і своїми класичними і сучасними творами звернений до найширшої публіки, фестиваль «Євро-сцена» в Лейпцігу. Тут же слід згадати такі фестивальні центри, історичне обрамлення яких – замки, палаци і церкви – створюють живописний фон для виконання, перш за все, творів класиків Бад-херсфельд, Людвігсбург, Швебіш-халль, Ягстхаузен, Вартбург під Айзенахом і багато інших. Великою популярністю серед публіки користуються також фестивалі “Киссингенськоє літо”, Фестиваль мистецтв ім. Кальдерона в Бамберге і свято “Хорнбергськіє стрілянини”.

Одній лише музиці присвячено понад 100 фестивалів. Кожні три роки (у вересні) в Бонні проводиться Міжнародний фестиваль музики Бетховена. У Аугсбурге (у серпні і вересні).

- Свято музики Моцарта з концертами в атмосфері епохи рококо, Фестиваль в Ойтіне присвячений композиторові Карлу Марії фон Веберу, що створив безліч опер і що народився в цьому місті, Фестивалі в Галлові і Геттінгене – Георгу Фрідріху Генделю, а в Мюнхені і Гарміш-партенкирхене – Ріхарду Штраусу. З 1876 р. в Байройте проводиться Фестиваль музики Ріхарда Вагнера. У 2000 р. до 250- роковин з дня смерті Іоганна Себастьяна Баха (28 липня) в Германії було приурочено понад 500 заходів, наприклад, Лейпцігське свято музики Баха або Тюрінгенськіє тижня музики Баха. Ні, мабуть, такого крупного міста, яке б не брало участь в хороводі музичних фестивалів. У Мюнхені проходить Фестиваль оперного мистецтва (липень), у Франкфурте-на-Майне – Франкфуртський фестиваль (вересень), в Штутгарті

- Європейський музичний фестиваль (серпень-вересень), в Берліні - Фестиваль джазової музики (листопад). Сюди ж слід додати Дрезден і Потсдам (Сан-суси) з їх музичними фестивалями, Ерфурт з його Літніми концертами в паренні Брюлер-гартен, Веймар з його Фестивалем мистецтв, фестиваль “Музичне літо”, що проводиться телерадіокомпанією “Міттельдойчер рундфунк”, Рюгенській фестиваль, присвячений операм Россіні, і Мозельськіє фестивальні тижні.

Кожен серпень в Гейдельберге проходить фестиваль, присвячений епосі романтизму. Заснований в 1986 р. піаністом і диригентом Юстусом Францем Фестиваль мистецтв. Шлезвіг-гольштейна – свого роду музичне свято в провінції – щорічно збирає в цій найпівнічнішій Землі Німеччини музикантів з світовим ім’ям і знаходить широкий відгук серед публіки Аналогічним по значенню заходом став останнім часом фестиваль в Мекленбурге-передней Померанії. У музичному фестивалі в Рейнгау кожне літо беруть участь першокласні солісти і ансамблі, що дбайливо відносяться до традицій як Старої, так і Нової музики.

“Музичне літо” в Хоріне – це концерти класичної музики, що проходять в стінах колишнього монастиря цистерцианцев і привертають слухачів з самих різних місць.

До кращих в своїй області належать, наприклад, такі німецькі солісти, як скрипаль Ганна-Софі Муттер, альтистка Табеа Циммерман, сурмач Людвіг Гютлер, співаки і співачки Хильдегард Беренс, Вальтрауд Майер, Курт Молль, Петер Хофмал, Рене Колло.

Вдаючись до масштабних музичних уявлень і самих незвичайних ефектів, сьогоднішні композитори намагаються відвести публіку в світ музики, в якому немає звичної гармонії. Це Ханс Вернер Хенце, Аріберт Райман, Карлхайнц Штокхаузен, аргентинець Мауріцио Кагель, що живе в Кельне, і Вольфганг Рим. Популярністю користуються сьогодні і “камерні опери” з невеликим складом виконавців. Сьогодні кожен може брати участь в дискусії з приводу сучасної музики. Цим він зобов’язаний, перш за все, телерадіокомпаніям, що транслюють серії концертів сучасної музики і що дають замовлення на нові твори. Сприяють цьому і зустрічі типу творчих майстерень.

Найбільш відомі з них – “Дні музики в Донауешингене” і “Міжнародних курсах Нової музики в період відпусток” в Дармштадте. Німецьку музичну раду підтримує виконання сучасних творів в рамках програми “Концерт Німецької музичної ради”.

Через федеральний державний пристрій Німеччини питання культури знаходяться у веденні Земель. Фінансування театрів тому також здійснюється в основному Землями і комунами. Федерація бере участь в цьому лише в дуже незначному об’ємі. В цілому на фінансову підтримку театрів і оркестрів держава щорічно виділяє 4,5 млрд. євро. Це складає приблизно 0, 2 відсотки сукупних витрат Федерації, Земель і общин. У німецьких театрах зайнято близько 45 000 чоловік. Побічно театри забезпечують робочі місця на багатьох підприємствах, що виконують їх замовлення.

Сьогодні все голосніше лунають вимоги підпорядкувати театр і його мистецтво законам ринкової економіки. При цьому багато хто не бачить того, що тільки завдяки державному фінансуванню в театрі забезпечується свобода мистецтва. В той же час німецькі театри пристосовуються до вимог сьогоднішнього дня і, використовуючи професійний менеджмент, модернізують свою фінансово-господарську діяльність. Частка приватних спонсорів у витратах на культуру складає лише 5 відсотків.

Щорічно близько 38 млн. чоловік дивляться і слухають приблизно 114 000 театральних постановок і концертів. Серед них – люди всіх віків. Ці цифри свідчать про неослабний інтерес до театру і музики і про те, що театр є невід’ємним компонентом якості сучасного міського життя. Система театральних абонементів дозволяє наперед бронювати місця на весь сезон. Для багатьох людей бажання побачити спектакль служить важливим приводом для того, щоб відправитися в поїздку. Багато туристичних агентств пропонують спеціалізовані поїздки, що включають відвідини театру (особливо це стосується мюзиклів).

“Нова німецька хвиля” на початку 80-х років показала, що німецькі музиканти можуть добиватися успіху і з текстами німецькою мовою. Ведучими рок-музикантамі країни стали Маріус Мюллер-вестернхаген, Петер Маффай, Херберт Гренемайер і кельнськая група “БАП”. Їх поклонники як і раніше заповнюють зали і стадіони, як і поклонники груп “Ді тотен хозен” і “Ді ерцте”, виступаючих в стилі панк-доля. З початку 90-х років німецький піп-ландшафт стає все більш різноманітним. Тут знаходить віддзеркалення кожна течія в міжнародному музичному житті. Група “Зеліг” підхоплює “гранж”, “Х-блокс” грає на стику долі і хип-хопа, “Джазкантіне” сполучає традиційний джаз з німецьким репом. “Фьюрі ін зе слотерхаус” і “Містер Уокинг він зе уотер” продовжують традиції англосакської народної долі. “Фантастішен фір”, Сабріна Сетлур, Ксавьер, Знайду і “Феттес брот”, виступаючи в стилі хип-хоп, добиваються успіху з текстами німецькою мовою. Веселій поп-музике груп “Пур”, “Прінцен”, Штефана Рааба протистоять складні тексти груп “Штерне” і “Елемент оф крайм”.

Понад 300 000 чоловік заробляють на життя, будучи композиторами, інтерпретаторами, педагогами, фахівцями з музики в наукових і державних установах, в ЗМІ і “музичній індустрії”. Музичну освіту дають спеціалізовані учбові заклади 23 вищих музичних школи, 65 університетів, 11 консерваторій і спеціалізованих академій, 9 церковних музичних шкіл і 4 вищих церковних музичних школи, 50 спеціальних учбових центрів і 40 академій вдосконалення майстерності.

Для виявлення молодих талантів проводиться цілий ряд конкурсів. Найбільш відомий з них “Молодь музичить”. Любов до музики щепиться з шкільної лави. У 1998 році в Німеччині налічувалося понад 1 000 державних музичних шкіл, близько 40 000 хорів, 25 000 любительських або напівпрофесійних оркестрів і безлічі музичних ансамблів. У загальноосвітній школі музика є обов’язковим предметом, там же щеплять любов і до колективного музичення. Виготовлення музичних інструментів має в Німеччині давні традиції. Усесвітньо відомі, наприклад, музичні інструменти з Фогтланда і скрипок з Міттенвальда.

Майже кожен четвертий молодий німець грає на якому-небудь музичному інструменті або співає в хорі. У музичних школах перевага віддається фортепіано, флейті і гітарі.

За кордоном побутує думка, що німецький театр надто гучний і нарцистичний. Але це театр, який спирається на систему, що викликає подив у всьому світі. Навіть у невеликих містах є театри опери й балету, а також драматичні театри; загалом же театральний ландшафт чітко виражений, існує щільна мережа державних і муніципальних, пересувних і приватних театрів. 120 державних театрів і понад 750 сценічних майданчиків, а також 185 приватних театрів роблять Німеччину важливою театральною країною. До найвідоміших з них належать «Талія театер» у Гамбурзі, «Берлінер ансамбль» і «Мюнхнер камершпіле».

Німецький театр у світі вважається одним з найекспериментальніших. Першість у мистецтві театру танцю ведуть німецькі танцювальні колективи. До провідних популяризаторів сучасного танцю належить Ліна Бауш; вона вважається найвидатнішим хореографом сучасності. Поряд із нею до світових зірок театру танцю можна віднести танцівницю і хореографа Сашу Вальтц, яка народилася в Карлсруе і ставить спектаклі в «Берлінер шаубюне». Як відгомін студентського руху шістдесят восьмого року виробилося розгалужене театральне середовище – «вільні групи» – ознака того, що й досі є невикорінена пристрасть до театру, яка хоче себе показати. У Німеччині багато витрачається на цю систему: і думок, і уваги, і грошей. Для багатьох – це розкіш, адже театри самотужки заробляють лише від десяти до п'ятнадцяти відсотків своїх витрат. Приватні театри також підключені до системи бюджетних субсидій, як-от відома берлінська «Шаубюне», заснована і сформована режисером Петером Штайном. Звісно, ця система давно вже досягла свого найвищого розвитку. Тепер вона переживає складну фазу, оскільки мистецтво знову вимірюється матеріальними мірками.

Петер Штайн тривалий час вважався неповторним явищем у німецькому театрі. На відміну від інших режисерів, його творчість розпізнається завдяки безперервності повторюваних мотивів, тем і авторів. Театр спогадів зі стилем постановки, який зберігає відданість тексту. Між нинішнім новим поколінням театральних діячів і Петером Штайном, Петером Цадеком або Клаусом Пейманом, керівником «Берлінер ансамблю», пролягли світи. Лексикою бунтарів 68-го року сучасний театр уже не охопиш. Такі поняття, як «просвіщати», «повчати», «викривати», «втручатися», сприймаються як віджилі. Театр молодих більше не почувається авангардом; він шукає власні форми вираження. Після молодіжної ейфорії дев'яностих років, пов'язаної з такими іменами, як Леандер Хаусманн, Штефан Бахманн і Томас Остермайєр, почалася фаза, коли ці режисери стали керівниками театрів.

Франк Касторф, відомий як «руйнівник п'єс», що розбиває тексти грою і знову відновлює їх, разом зі своєю «Берлінер фольксбюне» став взірцем цього покоління театральних діячів. Так само й Крістоф Марталер і Крістоф Шлінґензіф уособлюють зміну поняття театру, яка є відповіддю на всі переміни після «холодної війни» та прихід глобального капіталізму.

Такі режисери, як Міхаель Тальгаймер, Армін Петрас, Мартін Кузей, Рене Поллєш або Крістіна Паульгофер, створили форми постановки, що віддають перевагу стилю перед змістом; традиційна, близька до тексту оповідь скоріше чужа їм. Те, що визначало німецький театр протягом майже 250 років, а саме конфронтація з суспільством, поступилося барвистому розмаїттю, як свідчать щорічні Берлінські театральні зустрічі.

Берлінська театральна зустріч – це захід берлінських фестивалів, одна з найвидатніших німецьких театральних подій. З 1964 року на ньому щороку в травні ставлять десять «найпомітніших спектаклів сезону», які вибирає журі театральних критиків з-поміж 400 п’єс. Крім того, театральна зустріч – це можливість для молодих авторів представити на «театральному ринку» свої нові твори. Проте театр ніколи не існував відриві від часу, в якому він жив. Він має створювати кар тини нашого життя. А це праця, спрямована на спогади це й субсидують театр, і в цьому полягає його громадська функція.

Слава німців як музикальної нації і досі спирається на такі імена, як Бах, Бетховен і Брамс, Генделв і Ріхард Штраус. Студенти з усього світу прагнуть навчатися в німецьких консерваторіях, шанувальники музики відвідують музичні фестивалі – починаючи від Ваґнерівського в Байройті й закінчуючи Днями сучасної музики в Донауешингені. Поряд з фестивалями класичної музики сучасна музика представлена в Німеччині на понад 100 спеціальних фестивалях. У серіях концертів і оперних студійних виставах. «Дні музики» у Донауешінгені вважаються найважливішим у світі фестивалем сучасної музичної творчості. Найостанніші тенденції в музичному театрі представляє «Бієннале» в Мюнхені, а міжнародний музичний інститут у Дармштадті своїми «літніми курсами» проводить дискусію щодо найновіших музичних напрямів.

У Німеччині діють 80 музичних театрів, що фінансуються з бюджетних коштів, провідними є театри в Гамбурзі, Берліні, Дрездені та Мюнхені, а також у Франкфурті-на-Майні й Лейпцигу. В змаганнях за щорічну премію критиків «Оперний театр року» останнім часом найчастіше перемагав Штуттґарт. Берлінський філармонічний оркестр, очолюваний видатним британським режисером сером Саймоном Реттлом, вважається найкращим серед майже 130 професійних оркестрів Німеччини. Список із майже 130 німецьких професійних оркестрів очолюють Берлінський філармонічний оркестр під керівництвом Саймона Реттла, Державна капела Берліна під орудою Даніеля Баренбойма, Гевандхаус-оркестр (Рікордо Шайі), Бамберзький симфонічний оркестр під проводом Йонатанна Нотта і Мюнхенський філармонічний оркестр під керівництвом Крістіана Тілеманна. Франкфуртський «Ансамбль модерн» – суттєвий двигун сучасного музичного виробництва. Він щороку опановує близько 70 нових творів, серед них 20 виконуються вперше. Поряд із такими корифеями диригентського пульта, як Курт Мазур або Крістоф Ешенбах, особливо відзначаються серед молодих диригентів Інґо Метцмахер і Крістіан Тілеманн. Серед виконавців до найкращих солістів у світі належатв Вальтрауд Майєр (сопрано), Томас Квастгоф (баритон) і Сабіне Майєр (кларнет). Скрипачка Анне-Софі Муттер збирає величезну слухацьку аудиторію навіть серед тих, хто не є шанувальником класики.

Піонер електронної музики Карлгайнц Штокгаузен і його традиціоналістський антипод, оперний композитор Ганс Вернер Генце, з початку п'ятдесятих років значною мірою визначали розвиток сучасної музики. Нині вона представлена багатим стилістичним розмаїттям: Гайнер Ґьоббельс поєднує музику з театром, Гельмут Лахенманн доводить до екстремалвних інструментальні можливості вираження. Приклад Вольфґанґа Рімса свідчить про те, що, здається, знову стає можливим розвиток музикив бік кращого розуміння. З іншого боку музичного спектра протягом багатьох років користуються успіхом такі поп-співаки, як Герберт Грьонемайєр з піснями німецькою мовою група панк-року Dіе Тоtеп Ноsеп, хіп-хоп-група Dіе Fantastischen Vier, так само, як і Тоkіо Ноtel. Крім того, в минулі роки молоді митці, як-от співак Ксав'єр Найду (Soehne Mannheims), мають успіх з такими американськими стильовими напрямами, як соул і реп.

Успіх берлінської групи Wir sind Helden викликав нову хвилю появи молодих німецьких груп. Успіхом за кордоном користуються групи німецьких рок- і поп-музикантів «Seeed», «Nena», «Kraftwerk», «Scooter», «Rammstein», «Tokiohotel» та інші. Заснування «Академії поп-музики» у Манн-гаймі продемонструвало також політичну волю зробити німецьку поп-музику конкурентоспроможною на міжнародному рівні.

Кіно. Стосовно кіно як різновиду найпопулярнішого сучасного мистецтва слід зазначити наступне. Незадовго до зміни тисячоліть німецьке кіно було вирване із зимового сну вибуховим фільмом Тома Тиквера «Біжи, Лоло, біжи» (1998 р.). Сповнена експериментального духу комедія про руду Лолу, її долю, кохання і випадковість відтворює життєві почуття кінця дев'яностих років. Відчайдушний біг Лоли наввипередки з часом крізь увесь Берлін був сприйнятий усім світом як метафора неспокійного духу епохи. Режисер Том Тиквер і виконавиця головної ролі Франка Потенте своїм фільмом «Біжи, Лоло, біжи» здійснюють прорив на світовому рівні. У німецького кіно починається фаза піднесення. Уперше після ери Райнера Вернера фасбіндера (помер 1982 р.) закордон знову з цікавістю звертає увагу на німецьке кіно, яке святкує успіх на міжнародному рівні. Фільми національного виробництва останнім часом збільшили касовий дохід німецьких кінотеатрів. Знову появилися зірки, заради яких люди ідуть у кіно: Олександра Марія Лара, Мартіна Гедек, Юлія Йєнч, Даніель Бриль і Моріть Бляйбтрой. Самоусвідомлення цієї галузі, що значно зросло, знаходить відображення у створенні 2003 року Німецької академії кіно, яка тепер щороку вручає Німецьку кіно премію – «Лолу».

В міжнародному масштабі молоде німецьке кіно також має успіх: другий «Оскар» за фільм німецького виробництва протягом останніх п’яти років був присуджений 2007 року режисерові Флоріану Шенкелю фон Доннерсмарку за фільм «Життя інших». Цього ж року на кінофестивалі в Каннах приз за кращий сценарій і спеціальний приз одержує Фатіх Акин за фільм «На краю раю». Одразу шістьма Німецькими кінопреміями в різних номінаціях нагороджується в 2007 році екранізація Томом Тиквером роману-бестселера Патріка Зюскінда «Парфумер».

Якщо на початку нового тисячоліття несподіваний успіх німецькому кіно приносили комедії, наприклад, «Пишні роки минулися» Ганса Вайнґартена (2004 р.), то наприкінці першого десятиліття в центрі з'являється серйозний жанр. Проте тематика залишається: трагікомедія «Гуд бай, Ленін!» (Вольфґанґ Беккер, 2003 р.) з успіхом пройшла у понад 70 країнах, бо вона показує крах соціалізму, а фільм Доннерсмарка «Життя інших» (2007 р.) розповідає про життя і страждання людей у НДР – державі шпиків. Німецькі фільми мають успіх, бо своїми «національними» історіями вони торкаються універсальних тем. Але матеріал для своїх оповідей творці фільмів черпають із подій і змін, що відбуваються у власній країні.

Із силою, що перехоплює подих, розповідає Фатіх Акин, гамбуржець турецького походження, про життя в Німеччині. У своєму фільмі-драмі «Головою об стіну» (2004 р.), відзначеному преміями, серед яких і «Золотий ведмідь» «Берлінале», він показує на екрані з брутальною точністю, але без зайвої сльозливості історію кохання німецьких турка і туркені, їхнє перебування на роздоріжжі поміж культурами. У 2007 році у своїй драмі «На краю раю» Фатіх Акин оповідає історію шести людей Німеччині й Туреччині, яких доля поєднує одне з одним Золоту «Лолу» 2007 року одержала тюремна драма Кріса Крауса «Чотири хвилини». За свою гру в цій драматичній композиції про двох жінок і піаніно Моніка Бляйбтрой одержала Німецьку кінопремію за найкращу головну жіночу роль. Основним засобом підтримки на рівні Федерації є Німецька кіно премія, яка з 1951 року присвоюється за найкращі досягнення національного кіновиробництва. 2007 року одразу у шістьох різних номінаціях одержав премію фільм Тома Тиквера за романом Патріка Зюскінда «Парфумер». Піднесення німецького кіно спирається на багато факторів. Отже, воно має добрі перспективи.

Для більшості молодих митців розгляд теми націонал-соціалізму, як це зустрічається у творах Ганса Гааке, Анзельма Кіфера і Йозефа Бойса, - справа минулого. У мистецькому середовищі починає переважати «нове внутрішнє життя», розгляд світів досвіду, що вступають у суперечність, – у творах Йоната Меезе і Андре Бутцера відбиваються депресії та нав'язливі стани. Вони вважаються представниками «невротичного реалізму»-Франц Акерманн своїми «Меntal Марs» тематизує світ як вселенське село і вказує на катастрофи, що відбуваються за фасадами. Тіно Сеґаль, чиє мистецтво існує лише в хвилину перформансу і не може бути зафіксоване, шукає нові форми продукування й комунікації поза ринковою економікою. Зацікавленість у мистецтві, яка панує в Німеччині, можна помітити на провідній всесвітній виставці сучасного мистецтва documenta, що проводиться в Касселі кожні п'ять років. «Documenta» в Касселі – найважливіша виставка сучасного мистецтва в світі. Заснована за ініціативою художника Арнольда Боде, вона вперше відкрила свої двері 1955 року. Виставка, яка проводиться кожні п’ять років і триває сто днів, швидко набула світового успіху.

На противагу образотворчому мистецтву, чиє значення підтверджує бум заснування нових приватних музеїв, фотографії як самостійній формі мистецтва в Німеччині довелося довго боротися за визнання. Першопрохідцем сімдесятих років вважається Катарина Зівердинґ, яка своїми автопортретами вивчає межу між індивідуумом і суспільством.

У дев'яностих роках відбувся прорив після успіху трьох учнів подружжя фотографів Бернда і Гілли Бехер з Художньої академії Дюссельдорфа – Томас Штрут, Ан-дреас Ґурскі і Томас Руфф інсценують у своїх роботах висо-коглянцеву реальність з подвійним змістом і мають такий вплив на вироблення стилю, що їх у світі називають скорочено «Штруффскі».

Найбільше можливостей для модних експериментів випадає у великих містах. Тут є ціла когорта дизайнерів-новаторів модного одягу, які гумором і багатством ідей конкурують зі столицями моди Лондоном і Парижем. Тиждень моди Berlin Fashion Week, який проводиться влітку, з показами моделей відомих і молодих дизайнерів є центральною подією в світі моди німецької столиці. Знавцям уже давно відомий німецький авангард моди, до складу якого належать Тетчерз, Саботаже, Костас Муркудіс чи Айсділер з Берліна, а також Блутсгешвістер за Штутгарта, Аня Гокель з Майнца чи Сузанне Боммер з Мюнхена. Молоді німецькі творці моди, такі, як Маркус Лупфер, Бернгард Вільгельм і Дірк Шьонбергер, завоювали навіть Лондон, Париж і місто модної тусовки Антверпен. Проте найвідомішим німецьким модним дизайнером за кордоном є Карл Лагерфельд, який народився в Гамбурзі – творчий керівник французького дому високої моди Шанель.

Німецький виробничий дизайн має імідж, що створює чіткі й функціональні вироби. «Design made in Germany» – починаючи від кухні Бультгаупта і до електричної бритви «Браун», – користується надзвичайно високим авторитетом у світі. Законодавцями стилю залишаються, як і раніше, виробники меблів «Вількхан» і «Вітра», начиння для письма «Ламі», а світильників – «Ерко». Ще й досі тримають марку архітектурні традиції «Баугауза» двадцятих і Ульмської вищої школи п`ятдесятих років, хоча поряд із ними вже давно уславилось нове покоління: до нього належить, зокрема, Константин Грчич, що народився 1965 року, один з молодих інновативних дизайнерів. Цей мюнхенець надає звичайнісіньким предметам щоденного вжитку незвичайної поетичності. А новачки зі «Штудіо Вертиджет» з міста Галле – Штеффен Кроль і Кірстен Гопперт – поєднують у дизайні елементи гри й аналізу.

Щонайменше, аналогічні архітектурні і містобудівні гріхи були допущені у той час і на території колишньої ГДР. Цінний старовинний архітектурний фонд, що був переважно в міських центрах, був зруйнований. Мізерні засоби, виділені на житлове будівництво, використовувалися для створення крупних житлових масивів на міських околицях, де застосовувалося одноманітне панельне житлове будівництво. За деяким винятком (наприклад, реконструкція Земпер-опери в Дрездене або споруда нового п’ятифронтонного будинку в Ростоке) у архітекторів були мало можливостей для того, щоб пробити дорогу сучасній архітектурі.

Інші види прикрас, наприклад, капітелі, карнизи, орнаменти в стилі Art deco, покликані, згідно мистецтву архітектури, привертати погляд, у багатьох випадках руйнують постулат про своє чисто функціональне призначення. Така архітектура постмодерна - після багаторічних дискусій, що розгорілися, зокрема, навколо будівлі. Нової Державної галереї в Штутгарті (Джеймс Стірлінг, Майкл Уїлфорд, 1984 р. ) – знайшла сьогодні усесвітнє визнання.

До групи провідних німецьких архітекторів можна, зокрема, зарахувати:

1. 
   Готфріда Бема, який в 1986 році став першим німецьким лауреатом премії «Putzker Architecture Prize»;
   
2. 
   Гюнтера Беніша, за проектами якого були побудовані не тільки олімпійські споруди в Мюнхені, але і пленарний зал засідань Німецького Бундестагу в Бонні в 1993 р.;
   
3. 
   Фрая Отто, що проявив себе в області гнучких підвісних конструкцій і екологічно чистого будівництва;
   
4. 
   Освальда Маттіаса Унгерса, споруди якого відрізняються строгою геометричною формою;
   
5. 
   Йозефа Пауля Кляйхюса і Хардта-вальтхерра Хемера, які, будучи директорами по плануванню Міжнародної будівельної виставки в Берліні, зробили значний вплив на дискусію з приводу нової архітектури (Кляйхюс) і з приводу того, як поводитися із старовинним житловим фондом (Хемер);
   
6. 
   Фолькера Штааба, що дав цінні імпульси мюнхенської Пінакотеке сучасного мистецтва і сучасній будівлі Музею Георга Шефера в Швайнфурте;
   
7. 
   Акселя Шультеса, що переміг в 1993 р. на берлінському міжнародному архітектурному конкурсі “Закрут Шпре” і Відомства федерального канцлера, що відповідало (разом з Шарлотою Франк) за нову будівлю, в Берліні.
   

Зразком незвичайного динамічного будівництва може служити будівля головної адміністрації автомобільного концерну БМВ в Мюнхені з його помітною циліндровою формою (Карл Шванцер, 1972). Те ж саме можна сказати і про будівлю фірми “Бальзен” в Ганновері з його кубічними конструкціями, як би вставленими один в одного (Дітер Бало, Йорн Кенке, Клаус Штосберг, 1974).

Усесвітньо відомі олімпійські споруди 1972 року в Мюнхені з їх шатровою конструкцією (Гюнтер Беніш, Фріц Ауер, Вольфганг Бюксель, Ерхард Тренкнер, Карло Вебер). Споруди вписуються в парк, який і після Олімпійських ігор зберіг свою цінність як парк культури і відпочинку.

У будівлі філармонії в Берліні (Ханс Шарун, 1963) глядацькі ряди схожі на тераси виноградника, спадаючі до головної сцени. У корпус Міського театру Мюнстера вписана руїна будівлі епохи класицизму (Харальд Дайльман, Макс фон Хаузен, Ортвін Раве, Вернер Рунау, 1955). На початку 90-х років увагу фахівців особливо привернула нова будівля міської бібліотеки Мюнстера (Вестфалія), виконане у формі здвоєної споруди, одна частина якої нагадує корабель (Джулія Боллес-уїлсон і Петер Уїлсон, 1993).

Видатні музейні споруди створили Ханс Дельгаст (реконструкція Старої пінакотеки в Мюнхені, 1957), Александер фон Бранка (Нова пінакотека в Мюнхені, 1981), Ханс Холляйн (Музей “Абтайберг” в Менхенгладбахе, 1982), Петер Бусман і Готфрід Хаберер (Музей Вальрафа-Рихарца/Музей Людвіга в Кельне, 1986). У 80-х роках у Франкфурте-на-Майне виник цілий “музейний ландшафт”. Німецький музей архітектури (Освальд Маттіас Унгерс, 1984), Музей кіно (Хельге Бофінгер, 1984), Музей художніх ремесел (Ріхард Майер, 1984), Музей якнайдавнішої і стародавнішої історії (Йозеф Пауль Кляйхюс, 1989), Єврейський музей (Анте Йосип фон Костелак, 1986), Німецький музей пошти (Беніш і партнери, 1990).

Привабливою спорудою в центрі Франкфурту на Майне є культурний центр “Ширн” (Дітріх Бангерт, Бернд Янсен, Штефан Шольц і Аксель Шультес, 1985). Велика епоха музейного будівництва була продовжена спорудою трьох будівель в Бонні - Федерального художньо-виставкового павільйону (Густав Пайхль, 1993), Художнього музею (Аксель Шультес, 1993), Музею історії Федеральної Республіки Німеччина (Інгеборг і Хартмут Рюдігер, 1994) - і будівництвом нового Виставкового залу мистецтв в Гамбурзі (Освальд Матіас Унгерс, 1997). За проект Єврейського музею в Берліні. Данієль Лібеськінд отримав в 1999 р. Німецьку архітектурну премію.

Наближається до завершення споруда Лейпцігського музею образотворчих мистецтв (Хуфнагель, Пютц, Рафаалян), Німецького історичного музею в Берліні (Йео Мін Пий), Музею кельнськой єпархії (Петер Цумтор) і Нового музею Вальрафа-юїхарца в Кельне (Унгерс).
Вдалим прикладом органічно вписаної в ландшафт споруди може вважатися клініка “Фільдеркліник” (Бокмюллер, Веллер і партнери, 1975) у Фільдерштадте поблизу Штутгарту. Клініка в Ахене (Вебер, Брандт і партнери, 1988) і університетська клініка в Нюрнберзі (Йодіке та інші, 1993) є зразковими прикладами високотехнологічної архітектури.

Після 1945 року в Німеччині було побудовано безліч церков. З палітри сакральних споруд виділяється церква Кайзер-вільгельм-гедехтніськірхе в Берліні, яка була зруйнована під час другої світової війни. Егон Ейерман створив на цьому місці комплекс з руїн і нової сталевої конструкції з крупними вітражами (1963). Примітні також велична Вальфартськірхе в Невігесе, побудована Готфрідом Бемом (1967), церкви Санкт-боніфациус в Дортмунде (Еміль Штеффан, 1954), Санкт-міхаель у Франкфурте-намайне (Рудольф Шварц, 1954), Санкт-піус в Кельне (Іоахим Шюрман, 1961), Крістуськірхе в Бохуме (Дітер Естерлен і Вернер Шуман, 1959) і Ферзенунгськірхе до Дахау (Хельмут Штріфлер, 1969).

Із зростанням завдань, що стоять перед державою і комунами, зросла потреба в приміщеннях і в їх технічному оснащенні у Земельних парламентів і ратуш. Будівля ландтагу в Дюсельдорфі (Еллер, Майер, Вальтер, 1992), ратуша в Бенсберге (Готфрід Бем, 1964), будівля міської адміністрації в Гермерінге під Мюнхеном (Ауюр і Вебер, 1993), концертний зал і конгрес-центр в Любеке (фон Геркан, Марг і партнери, 1994) можна назвати видатними прикладами сміливої містобудівної діяльності державних і комунальних органів.

Це стосується не тільки вражаючих новобудов на Потсдамер-плац в Берліні (комплекс “Даймлера-Крайслера”, створений під керівництвом Ренцр П’яно, або центр “Соні”, спроектований Хельмутом Яном), але і до функціональних споруд останнім часом, наприклад, до Центру фотоникі в Берліне-адлерсхофе (Зауербрух, Хаттон), “Штадтор” в Дюсельдорфі (Пецинка, Пінк і партнери), Виставковому залу мистецтв в Галлові (Браун, Келер, Шлокерман), басейну в Лейпциге-грюнау (Беніш і партнери), висотній будівлі концерну РВЕ в Ессене (Інгенхофен), Федеральному суду по трудових спорах в Ерфурте (Вайнміллер, Гросман).

Прикладом найбільш вдалої санації старого фонду вважаються “Ді Хеккешен хефе” в Берліні (Фауст, Вайс).

Дизайн. Чіткість і функціональність й досі вважаються основними принципами типово німецького дизайну. Сьогодні «гарна форма» доповнюється шармом і вишуканістю. У Німеччині дизайн має давні традиції. На початку XX століття оформленням товарів, плакатів і будівель займався Петер Беренс (1868-1940). У 1907 році був створений Німецький союз художніх ремесел і промисловості з метою сприяння “облагороджуванню праці ремісників в умовах взаємодії мистецтва, промисловості і ремесел”. Світове значення придбав “Баухауз”, створений в 1919 році Вальтером Гропіусом (1883-1969) і що проіснував з 1919 по 1933 р. Те ж саме відноситься і до ульмськой Вищої школи художнього конструювання, заснованої в 1953 році Інгой Айхер-шолль, Отлем Айхером (1922-1991) і Максом Біллем (1908-1994). Йдучи спочатку слідами “Баухауза”, вона незабаром стала розробляти і власні концепції і за 15 років свого існування зуміла закласти в області дизайну світові критерії. Вона зробила також великий вплив на багато видатних дизайнерів. Отль Айхер, наприклад, розробив дизайн компанії “Люфтганза”, Другого німецького телебачення і Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені.

Александер Ноймайстер створив дизайн потягу “Интерсити-експрес” і потяги на магнітній подушці “Трансрапід”. Ханс Гугелот (1920-1965) спроектував форму гамбургської міської електрички (спільно з Хербертом Ліндінгером), а також електроакустичних приладів і електробритв фірми “Браун”. Фірмовий знак “Браун” довгий час – перш за все за кордоном – пов’язували з поняттям “Німецький дизайн”, що поєднував в собі функціональність, комплексність і технологічність. Дизайн продукції фірми “Браун” значною мірою визначав Дітер Рамс.

Інші німецькі фірми також задавали і продовжують задавати тон в промисловому дизайні наприклад, меблеві фірми “Вількхан” в Бад-мюндере і “Вітра” у Вайле (на Рейні), фірма по виробництву машинок “Ламі” і фірма, що пишуть, по виробництву освітлювальних приладів “Ерко”. Серед німецьких дизайнерів відомі і імена Хартмута Еслінгера, Еріка Шникермана і Курта Вайдемана.

У епоху інформаційного суспільства набуває всього більшого значення в справі оформлення нових ЗМІ. Разом з естетичним вимірюванням в розшифровці складної інформації він виконує і важливу функцію посередника між інформаційно-технічним прогресом і суспільно-культурним розвитком.

Рада з формотворчеству консультує і інформує промисловість, торгівлю, культурні установи, а також громадськість з питань дизайну. Один з головних напрямів його діяльності - презентації німецького дизайну за кордоном. За дорученням Федерального міністра економіки і технологій він присуджує раз на рік по черзі “Федеральну премію в області промислового дизайну” або “Федеральну премію спонсорів дизайну”. Разом з цим у Федеральних Землях є і інші установи, що займаються дизайном. Найбільш значні з них: Міжнародний центр дизайну в Берліні, Центр дизайну в Штутгарті і Центр дизайну Землі Північний Рейн-Вестфалія в Ессене.
Історичні і сучасні зразки дизайну виставлені також в Нових зборах в Мюнхені, Новому музеї мистецтва і дизайну в Нюрнберзі, архіві “Баухауза” в Берліні, Музеї “Вітра дизайн” у Вайле-на-Рейні, а також в Музеї мистецтва і ремесел в Гамбурзі. Інтереси дизайнерів перед лицем політиків і громадськості відстоює Німецька асоціація дизайнерів, що має свою секцію в Німецькій раді у справах культури.

Архітектурне середовище в Німеччині має багато регіональних центрів, але після возз`єднання основним з них став, безперечно, Берлін. У столиці на невеликій площі можна побачити архітектуру світу: чи то лорд Норман Фостер, який перебудував колишній Рейхстаг у новий німецький парламент, Ренцо Піано, Даніель Лібескінд, І.М.Пей або Рем Кольгаас – список всесвітньо відомих архітекторів, які формують нове обличчя Берліна, довгий. Славетні німецькі архітектори, як-от: Гельмут Ян, Геркан Марг і партнери, Ганс Кольгоф і Йозеф Пауль Кляйгуз, – також зробили свій внесок у зовнішній вигляд нової столиці. У Гамбурзі та Дюссельдорфі у старих портах з`являється нова експериментальна мова форм, а в багатьох містах виразні нові будівлі музеїв набули символічного значення – наприклад, Пінакотека модерну в Мюнхені архітектора Штефана Браунфельса, у Герфорді музей МАРТа Франка О.Гері, Ланген Фаундейшн японця Тадао Андо побіля Нойса або Музей образотворчих мистецтв у Лейпцигу берлінських архітекторів Гуфнагеля, Пютца й Рафаелівна.