Організація дозвілля. Національні та релігійні свята

Німецька центральна установа з туризму (DZI) – національне управління з туризму – розташована у Франкфурті-на-Майні. Разом зі своїми 29 відділеннями зі збуту, з яких 11 є власними представництвами, а 18 – спільними з іншими партнерами, ця туристична організація планує, координує та реалізує свою маркетингову діяльність і збут за кордоном.

Найулюбленіші міста іноземних туристів – Берлін, Мюнхен, Франкфурт-на-Майні та Кьольн. Більшість туристів прибуває з європейського зарубіжжя, зі США та Азії. Особливим попитом серед федеральних земель постійно користуються Баварія, Північний Рейн-Вестфалія та Баден-Вюртемберг.

Німецьких відпочивальників поряд із культурно-історичними пам`ятками ваблять також вишукані концертні серії, мистецькі виставки й театральні вистави, а також визначні спортивні події міжнародного рівня, вуличні фестивалі та сповнені гарного зимового настрою передріздвяні ярмарки – але це ще не все. У Німеччині люблять святкувати й багато святкують. А деякі народні свята, як, наприклад, Октоберфест у Мюнхені або «Крістофер стріт дей» у Кьольні, карнавал культур у Берліні, масляна в Майнці чи карнавал у Кьольні, давно стали відомими в світі як синонім гарного настрою та життєстверджувальної атмосфери.

Задоволення від Німеччини: здоровий відпочинок і піклування про власне здоров`я вже багато років мають попит у туристів. Результати аналізу німецького туризму 20010 року показали, що 69 відсотків німецьких відпочивальників першим рядком у списку своїх побажань записують оздоровчий і активний туризм. Також дедалі більше зарубіжних гостей вирішують провести відпустку й розслабитися на одному з 330 офіційно визнаних німецьких курортів чи закладів з цілющими джерелами. Чи то класичний масаж, чи китайська терапія енергії та руху «кігонг» – від узбережжя Північного й Балтійського морів і до Альп є багато готелів, які спеціалізуються на відпочинку, що сприяє розслабленню. Особливою популярністю користуються багаті на традиції морські курорти на узбережжі Балтійського моря: наприклад, Гайлігендамм – найстаріший і, певно, найвишуканіший німецький морський курорт з Гранд-готелем, визнаним у 2010 році найкращим пляжним готелем Європи. Окрім того, Гайлігендамм вважається загально мистецьким витвором класичної архітектури – «білим містом над морем». Зате південь виграє за рахунок цілющого клімату, термальних джерел і трав`яних ванн: улюбленими місцями бажаючих оздоровитися є Баден-Баден у землі Баден-Вюртемберг та місцевість Альгой. Проте лише небагато хто знає: 32 лікувальні лазні та термальні джерела перетворили землю Гессен в серці Німеччини в «землю лікувальних ванн №1».

Якщо гостей з-за кордону переважно ваблять великі міста, німці у власній країні охочіше їдуть у маленькі села й сільські регіони: їхніми найулюбленішими місцями відпочинку є узбережжя Північного й Балтійського морів, гори Шварцвальд і Боденське озеро. Адже в Німеччині налічується 14 національних парків, які розташовані здебільшого на півночі Федеративної Республіки. Усі вони відзначаються неповторною природою і краєвидами й покликані зберегти багатство природних видів рідкісних рослин і тварин. Найбільший із них – національний парк Шлезвіг-Гольштайнське мілководне море має площу 441000 гектарів. Найменший – національний парк Ясмунд зі славетними крейдяними скелями острова Рюген, що має площу 3003 гектари.

Крім національних, 95 природних парків і 13 біосферних резерватів. Але й узбережжя, озера, середні й високі гори набувають дедалі більшого значення як такі собі фітнес-центри на природі. Можливостей багато – тільки дев`ять довгих пішохідних маршрутів загальною довжиною 9700 км проходять Німеччиною. Усього ж мережа маркірованих маршрутів для піших прогулянок налічує понад 190000 км. А велосипедисти можуть освоювати країну спеціальними далекими доріжками загальною довжиною 50000 км.

Для національних і релігійних свят ФРН характерне різноманіття форм, засобів і прийомів естетичного і емоційного впливу на людину. Кожне свято має свій порядок проведення, але є і деякі спільні риси. Більшість свят починаються урочистим відкриттям. У ці дні проводяться демонстрації, святкові паради, мітинги, покладання вінків і квітів. Обов’язкова складова частина практично будь-якого свята – обширна культурна програма, яка включає в себе виступ професійних і самодіяльних колективів, народні гуляння, танці і т.д. Вулиці міст прикрашаються транспорантами і закликами, державними прапорами ФРН.

Державне і політичне об’єднання двох німецьких держав офіційно завершилось 3 жовтня 1990 року проголошенням єдиної Федеративної Республіки Німеччини. Цей день, за рішенням бундестагу, оголошений неробочим днем і надалі буде відмічатись як загальнонаціональне державне свято ФРН. Остаточно процедура його проведення, місце і перелік основних урочистостей з приводу Дня єдності були визначені після виборів 2 грудня 1990 року на засіданні бундестагу нового складу.

Головні урочистості вперше відбулися у Берліні. Святкування з приводу об’єднання Німеччини були розпочаті останнім засіданням Народної палати НДР, яке носило урочистий, заключний характер і закінчилось прийняттям рішення про саморозпуск вищого законодавчого органу республіки. Ввечері 2 жовтня 1990 року канцлер ФРН Г.Коль і прем’єр-міністр НДР Л. де Мезьєр виступили по телебаченню з короткими промовами. Затим в приміщенні театру «Шаушпільхауз» у західній частині міста відбулась урочиста церемонія, в ході якої правління НДР склало з себе повноваження.

Рівно о півночі сотні тисяч людей, які зібралися в районі Бранденбурзьких воріт і у приміщенні рейхстагу, стали свідками підняття чорно-червоно-жовтого прапору як символу єдиної німецької держави. В церемонії прийняв участь і виступив з короткою промовою президент ФРН Р. фон Вайцзеккер. Народні гуляння продовжувались далеко за північ і завершились феєрверком.

25-26 грудня напередодні зустрічі Нового року німці святкують одне з найбільших свят – різдвяне свято. Різдво з давніх часів відзначалось як свято радості й сімейного затишку. Ввечері 24 грудня, в так званий святий вечір, вдома збирається вся родина. На різдво батьки часто запрошують до себе дорослих дітей, діти – батьків. Запрошувати друзів і знайомих, а також зустрічати свято не вдома не прийнято, хоча в останній час іноді робляться виключення.

Різдвяне свято було відоме ще задовго до виникнення християнства, але лише з 353 року римляни, а потім і германські племена стали відзначати 25 грудня як «день народження Ісуса Христа». Проте зміст і походження різдва глибоко народне. Це свято у древніх германців було присвячене богу сонця і пов’язувалося із зимовим сонцестоянням, з «перемогою сонця над зимою». Воно символізувало пробудження життя, торжество розуму і добра. Різноманітні і багаті різдвяні обряди і звичаї пустили глибоке коріння у свідомості громадян ФРН. Невід’ємним атрибутом різдва є свічки – символ світла і радості, а також вічнозелена різдвяна ялинка – символ вічного життя. Свічки запалюються по одній в кожну із чотирьох неділь перед різдвом і встановлюються на спеціальній пірамідці з приладом, який обертається теплим повітрям.

До різдвяних традицій відноситься також вручення подарунків, які напередодні купують чи готують всі члени сім’ї, включаючи дітей, виконання різдвяних пісень і віршів. До столу підносяться різдвяні їства – смажена гуска чи індичка, смажений карп і спеціально зготований пиріг. Подарунки дітям вручає і різдвяний дід, схожий на українського Діда Мороза. Це відбувається в святий вечір, 24 грудня. Різдвяним дідом зазвичай переодягається один із членів сім’ї, але можна запросити його і зі служби побуту.

Після невеликої перерви за різдвом наступає інше загальнонаціональне свято – Новий рік. Але за популярністю серед населення країни воно, на відміну від України, значно поступається різдвяному святу. Прихід Нового року народи всіх країн світу святкують з незапам’ятних часів, хоча і в різні пори року. Спочатку у більшості країн Європи Новий рік співпадав з 25 березня, з релігійним святом благовіщення. Пізніше початок нового року пов’язували з Різдвом, Пасхою, і тільки з 1700, після введення в Німеччині, як і в Україні, грегоріанського календаря Новий рік почали святкувати 1 січня. У ФРН новорічне свято, а точніше 31 грудня, називають ще «сільвестр», на ім’я папи римського Сільвестра I , який помер 31 грудня 335 року.

У кожного народу свої звичаї і обряди, пов’язані зі святкуванням Нового року, але зміст їх заключається в одному – «забезпечити» в новому році благополуччя, удачу, щастя. За віруваннями майже всіх народів вважалось, що в новорічну ніч на землі розгулювали злі духи і демони, які намагалися завдати людям лихо. Для того щоб «залякати» їх, раніше діти у Німеччині клацали кнутами і вертіли саморобні тріщалки, дорослі стріляли з рушниць і били у дзвони. З часом, спочатку у заможних сім’ях, а з XIX століття повсюди на зміну тріщалкам прийшла різного роду піротехніка.

Разом з першим ударом годинника на ратушах і першим взаємним побажанням зібравшихся за святковими столами «Прозіт Нойяр!»(«З Новим роком!») у містах і селищах ФРН спрямовуються вгору тисячі різнокольорових ракет і вогняних фонтанів, що супроводжуються цілою «симфонією» оглушливих хлопків і вибухів. Широко розповсюджені у ФРН деякі традиційні різдвяні і новорічні страви – запечений «блакитний», як його тут називають, карп, смажена гуска або індичка. У місцях розселення собрів зберігся звичай подавати в новорічну ніч частування з 9 різноманітних страв, і навіть домашній птиці у новорічну ніч дають поклювати зерна 9 злаків. Популярним новорічним напоєм крім шампанського є пунш, приготовлений за святковим столом з рому, сухого вина, цукру і консервованих фруктів.

Окрім частувань на святковий стіл ставлять фігурки сажотруса з дерева, папіру чи нанизаного на палочки сушеного чорнослива. Сажотрус вважається в багатьох країнах Європи символом щастя. Його зображення можна також зустріти на багатьох новорічних листівках.

У деяких східнонімецьких землях зберігся звичай виходити в новорічну ніч на дорогу і кидати назад через голову знятий з ноги черевик. Носок чобітка вкаже, залишиться людина весь рік вдома чи поїде в інші краї. А в Саксонії і в наші часи деякі селянські ковалі виковують в новорічну ніч пару підков «на щастя в Новому році».

На відміну від різдва зустріч Нового року не несе вузького сімейного характеру, хоча більша частина населення проводить новорічну ніч вдома. На Новий рік люди часто запрошують до себе друзів, родичів і знайомих, або ж зустрічають свято в своєму робочому колективі на балах-маскарадах чи вечорах в будинках культури, гастштеттах, ресторанах.

Взимку німецька спільнота святкує ще одне яскраве свято – карнавал. Німецький карнавал має багато спільного зі знаменитим італійським карнавалом і російською масницею. Власне слово «карнавал» походить від латинського «карне вале», що можна перекласти як «прощавай м’ясо!». Так говорили римляни і венеціанці, коли в кінці VI століття за наказам папи на них був накладений щорічний піст тривалістю в 40 днів. У останні дні перед постом всі прагнули як слід наїстися і повеселитися перед тим, як сісти на на сувору вимушену дієту. Древні германці перейняли це свято і об’єднали його з раніше існуючими проводами зими. Релігійного посту дотримуються сьогодні тільки віруючі, але й тих небагато, а веселе свято зберегло свою популярність. Столицею карнавала з давніх – давен вважається невелике місто, яке не так давно відзначило свою 1100-ту річницю, Вазунген в Тюрингії. (У 2010 році жителі цього міста вступили в 476 карнавальний сезон).

Самому карнавалу, котрий починається в лютому і продовжується цілу неділю, передує існуючий богато століть (віків) церемоніал. 11 листопада ( 11-й місяць року), об 11 –й годині 11-й хвилині, тобто приблизно за 3 місяці до фашінга в Вазунгені збирається правління карнавалу – «рада одинадцяти», що складається з 11 «міністрів - блазнів» і оголошує початок карнавального сезону, який проходить під будь-яким жартівливим гаслом, наприклад: «ми, блазні, любимо свій ковпак» Гаслами часто слугують прислів’я і приказки на місцевому діалекті. «Рада одинадцяти» проводить коронацію «принца» і «принцеси» карнавального сезону. Потім «міністри» виступають з жартівливими промовами. Неодмінний атрибут карнавалу – блазнівський ковпак з дзвіночками ( нарренмютце).

О 23 годині 11 хвилині, тобто об 11 годині 11 хвилині вечора виголошуються нові «принц» і «принцеса» і попередня пара передає щойно обраній свої повноваження. Уся ця церемонія проводиться перед будівлею, де буде проходити карнавал. Потім святкова процесія на чолі з «принцом» і «принцесою» проходять по всьому місту. Її супроводжує гвардія 11 дівчат у гусарських костюмах і музиканти в святкових вбраннях.

Відкриття карнавального сезону 11 листопада не випадково. Саме цей день древні германці відзначали як свято виноробів (винарів) Так як виноград оброблявся в Німеччині переважно в південних землях, тож і карнавальні звичаї отримали поширення на півдні. Тим не менш у інших районах ФРН, наприклад, на побережжі Балтійського моря, в Мекленбург-Предпомеранії, є свої карнавальні особливості. Тут замість «ради одинадцяти» обирається «сільська община» із 25 членів. Члени «общини» одягають національні костюми, і зображають місцевих «видних» людей - чоботаря, вчителя, бургомістра і т.д. Ця традиція існує в північних районах Німеччини з XVI століття і останнім часом переживає своє друге народження.

Проміжок часу з 11 листопада до початку фашінга в лютому використовується для підготовки до карнавалу. Той, хто бажає стати його учасником, повинен бути не тільки в гарному настрої, але й в оригінальному костюмі. Костюми можна придбати напередодні свята. Програма фашінгу включає урочисту ходу «міністрів», «принца» і «принцеси», оголошення карнавальних законів, змагання ораторів в дотепності, визначення і нагородження власників кращих костюмів.

Ключовий момент святкової програми – символічне взяття ратуші. Перед нею на спеціально збудованому помості стоять «принц» і «принцеса», навколо – публіка. Під вітаючи крики відбувається «обстріл» ратуші з гармати, стріляючою карамеллю. Тим самим дається сигнал до відкриття пишної багаточасової ходи з кавалерією і пішими солдатами в старовинних костюмах і білосніжних перуках, в біло-зелених каптанах і треуголках з пір'ям. Бурхливий захват оточення викликають подарунки – учасники процесії розкидають по сторонам карамель і інші солодощі, на асфальт летять штучні та живі квіти, іграшки, рекламні сувеніри з адресами фірм. Хлопчаки можуть нешанобливо стріляти з іграшкових пістолетів у дорослих перехожих. Жінки в костюмах чи масках можуть розцілувати на вулиці будь-якого чоловіка чи зрізати у нього краватку.

Вечорами усюди проходять карнавальні бали і маскаради. По телебачення транслюються «урочисті засідання» найбільш відомих великих карнавальних товариств. Засідання проходять в залах за столами, уставленими вином та пивом. Подекуди на таких засіданнях вручають відомим політикам карнавальні ордени. Найбільш почесним вважається аахенський орден, (Аахен – місто в землі північний Рейн – Вестфалія), котрий щорічно присуджується аахенським клубом політичним діячам за «заслуги в боротьбі проти звірячої серйозності».

У денний час проводяться поквартальні походи (ходи) ряджених – на радість дітям і на утіху дорослим. Причому більшість глядачів самі прагнуть брати участь в ході, так би мовити, у неорганізованому порядку. Все це закінчується в останній понеділок листопада – «розенмонтаг» – багаточасовою ходою Бонном, Кельном, Майнцом, Дюсельдорфом і багатьма південними містами східної частини Німеччини, котрі традиційно вважаються «оплотом, (опорою)» карнавалу. Найтяжчим порушенням традицій фашінга вважається тужливий чи манірний (бундюжний) вигляд, надто строгий костюм.

Веснянє свято Пасхи (Великодня) прийшло в Німеччину разом з християнством і запозичене з староєврейського календаря. Воно відзначається в період між 22 березня і 25 квітня, в першу неділю після весіннього повного місяця. Німецька назва свята «остерн» є похідною від слова «остен» (схід). Це тлумачення підтверджується цілим рядом звичаїв, пов’язаних з старогерманським культом сходу сонця і пробудження природи. До цих пір зберігся звичай здійснювати на Пасху прогулянки назустріч сонцю, що сходить.

Церква відзначає це свято як день «Воскресіння Христа». Однак, на даний час воно дещо втратило свій релігійний сенс і відзначається як свято весни. Відмирає також звичай набирати при сході сонця воду з джерела, що тече у східному напрямку. Серед віруючих існувала думку, що ця вода володіє цілющими властивостями.

Сучасна Пасха (Великдень) у ФРН зберегла більшість народних звичаїв. У всіх народів у всі часи у святкові дні готувались певні страви, що мали символічне значення. Традиційними пасхальними стравами в ФРН є круглий рум’яний пиріг, смажена баранина, смажений заєць. Особливе місце в цьому ряді займає великоднє яйце. Воно є своєрідним символом свята. Повсюди в країні розповсюджений звичай розфарбовування великодній яєць. Для цього весною до продажу надходять спеціальні набори і перевідні картинки.

До цих пір зберігся звичай дарувати великодні яйця дітям, друзям, коханим, підвішувати їх до гілок дерев у саду або до спеціальних пірамід будинку. На свято запрошують до себе родичів, друзів і знайомих. Найактивнішими учасниками свята є діти. Якщо на Різдво подарунки дітям кладуть під ялинку, то на Пасху батьки ховають подарунки для дітей зазвичай в садку. Вважається, що їх там залишив «пасхальний заєць», - це ще один традиційний символ свята. Раніше він вважався священною твариною, що уособлює родючість. Після святкового сніданку більшість родин здійснюють прогулянки чи поїздки за місто.

Святкування Великодня у ряді районів ФРН має свої особливості. Так, наприклад, у місті Айзенахе (Тюрінгія) в пасхальні дні на вулицях міста влаштовують яскраву ходу, учасники якої йдуть в костюмах різних епох, їдуть старовинні колісниці, сучасні автомобілі, трактори. Все це відображає історію міста. Завершується процесія словесною дуеллю символічних фігур зими (одягнутий у білу теплу одежу старий) і сонця (святково одягнена, з вінком із квітів молода дівчина). Сонце одержує перемогу, зима відступає. Пасха з її народними звичаями і обрядами виливається таким чином у масове святкування.

До державних свят, які святкують у Німеччині навесні належать травневе свято та День матері. Історія першотравневого свята пов’язана з подіями кінця 19 сторіччя. В червні 1889 року Паризьким конгресом ІІ Інтернаціоналу було прийняте рішення щорічно проводити демонстрації трудящих в пам’ять про виступи робочих Чикаго, які організували 1 травня 1886 року страйк з вимогою восьмигодинного робочого дня і демонстрацію, що закінчилася сутичкою з поліцією. Як міжнародне свято 1 Травня вперше було відзначене в 1890 році в Німеччині, Австро-Угорщині, Франції, США і деяких інших країнах. Із самого початку учасники першотравневих демонстрацій виступили за встановлення восьмигодинного робочого дня і боролися за політичні і економічні права трудящих. Величезний революційний вплив на німецький робочий рух виявила Жовтнева революція у Росії. Першотравневі свята в Німеччині стали ще більш масовими і набули антиімперіалістичного спрямування.

В колишній НДР 1 Травня було святом солідарності з боротьбою трудящих капіталістичних країн, з національно-визвольним рухом. Першотравневі демонстрації проходили під лозунгами боротьби за мир і побудову вільного, демократичного суспільства.

Святкування 1 Травня в західній частині Німеччини має ряд особливостей. Численні західні німці називають травневе свято Днем праці. Офіційне оголошення його неробочим днем стало результатом тривалої і напруженої боротьби західнонімецьких працівників, профспілкових і громадських організацій за свої права. В цей день на всій території Західної Німеччини проходять демонстрації, мітинги, народні гуляння, ініціаторами проведення яких виступають об’єднання німецьких профспілок, прогресивні політичні і громадські організації. Центром першотравневих виступів трудящих в західній частині ФРН традиційно являється Гамбург.

Незмінним атрибутом святкування 1 Травня стала пурпурова гвоздика. Ця традиція бере свій початок у 1887 році, після того як червоними гвоздиками робочі прикрасили могилу п’яти вождів американського робочого руху, страчених по сфабрикованому звинуваченню.

Традиційним у Німеччині є святкування Днів моди. На міжнародних подіумах добре відома висока мода Highfashion made in Germany. Гравцями в питаннях моди на міжнародній арені вже понад два десятиліття є Ескада і Вольфганг Йооп, який відзначає успіх за успіхом завдяки своїй новій уславленій марці Wunderkind Couture. Великі святкові заходи та бали в Берліні, Франкфурті або Мюнхені нерідко справляють враження огляду-конкурсу німецьких виробників модного одягу: тут з`являються в одязі від Escada, Talbot Runhof і Anna von Criesheim – остання належить до найпопулярніших дизайнерів не лише серед німецької еліти. А в будень у Німеччині скорше віддають перевагу «приземленішому» одягу. Поряд із діловим бізнес-стилем німці полюбляють носити вільний спортивний одяг, наприклад, марки Boss або Strenesse. Обидві ці марки походять з півдня Німеччини, проте давно стали відомими на світовому ринку.

Не дивлячись на схильність німців до постійного поліпшення і модернізації, старі культурні традиції дуже їм дорогі. Багато мисливців до цих пір носять зелений одяг, сажотруси ходять в чорних, як смола, костюмах і циліндрах, деякі баварські жінки одягаються в дірндл (плаття з чотирикутним вирізом, з облягаючим ліфом на гудзиках з короткими рукавами і широкою сборчатою спідницею), тоді як їх чоловіки часто одягають традиційні баварські ледерхосен (шкіряні шорти), лоден (короткі жакети) і фетрові шапки. У повсякденному житті німці в цілому звичайні, хоча на півночі країни, де переважно сповідається протестантизм, дотримується менше національних традицій, чим на півдні, що славиться своїм пивним культом. У східній Німеччині багато літніх людей так і не звикли до туристів, тому слід поважати різницю в культурі. За винятком дуже близьких друзів німці до цих пір при зверненні до людей використовують слова Herr і Frau. Перехід від формального звернення Sie (Ви) до неформального du (ти) зазвичай відбувається за взаємною угодою і закріплюється підняттям тосту або рукостисканням. Не слід дуже напружуватися через це з людьми, яким менше 40 років; фактично, можна стати сміховиськом із-за надмірної ввічливості, звичайної проблеми всіх початківців вивчати німецьку мову.
2.3. Традиції німецької національної кухні
Поняття німецької кухні, як одного цілого, з'явилось лише в другій половині 19 століття, разом з об'єднанням німецьких земель в одну державу. У Німеччині з їжі ніколи не робили культу. Німецька кухня рясніє простими і ситними стравами, незважаючи на те, що тут завжди любили смачно поїсти. Особливих кулінарних шедеврів в німецькій кухні немає. Але, незважаючи на це, вона дуже популярна, особливо серед чоловіків, з-за ситності і великої кількості м'ясних інгредієнтів у більшості німецьких страв.

Ковбаси, сардельки і сосиски – основа німецької кухні. Сосиски з тушкованою квашеною капустою – найвідоміша страва німецької кухні. Доречі, капусти в Німеччині їдять багато, в основному в тушкованому і відвареному вигляді. Овочеві гарніри з моркви, стручкової квасолі, гороху та помідорів, також популярні. М'ясних страв у німецької кухні існує величезна безліч. Традиційні м'ясні німецькі страви – котлети, шніцелі, біфштекси, чвар, шморбратен, шнельклопс. А от рибу в Німеччині не особливо шанують. Її варять і гасять, проте великою популярністю вона не користується.

Перші страви в Німеччині готують такі ж ситні, як і основні. Наваристі м'ясні бульйони подають з галушками, яйцями і рисом. Також у бульйони часто кладуть локшину і м'ясо. У Німеччині не так багато десертів, більшість з них складаються тільки з фруктів.

Пальму першості з напоїв Німеччина раз і назавжди віддала пиву. Його в Німеччині п'ють багато, заїдаючи м'ясними закусками. Культурі вживання цього напою ми приділемо окрему увагу. Чорна кава з молоком також є популярним напоєм. А ось дуже непопулярний напій у Німеччині – чай. Слово «Kaffeekuchen» у Німеччині означає каву з тістечком, тобто посиденьки, під час яких випивається кава та з'їдається який-небудь десерт.

Німецька кухня вирізняється великою різноманітністю страв зі свинини, телятини, яловичини, птиці, дичини, риби. Популярні різноманітні овочі, особливо капуста, картопля, найчастіше у відвареному вигляді. Широко розповсюджені кисломолочні продукти, бутерброди, страви з яєць.

Німці надають перевагу негострій їжі, прянощі й приправи закладаються в страви дуже помірно, в цілому німецька національна кухня проста, багата, відрізняється великою розмаїтістю страв з овочей, м’яса, риби, борошна.

Характерно для німців використання на сніданок і вечерю всіляких бутербродів (дослівно хліб з маслом) із різноманітними олійно-масляними масами, овочами, ковбасою, рибою. Закусочний стіл багатий стравами з овочів, шинки, ковбаси і сосисок, сардин і особливо з оселедця з різноманітними соусами (роль-мопс), салатами з м'яса і різної риби, заправленими майонезом. Якщо вірити статистиці, то найулюбленіша їжа німців – сосиски. Причому, у кожному регіоні – свої сорти.

Картоплю в німецькій кухні готують також по-різному: печеною, смаженою, чи добавляють її до холодних салатів. Німці не дуже люблять пюре, віддаючи перевагу кнедликам. Смачною та поживною стравою є Eintopf – повноцінна страва, приготована в одному горщику, котра замінює цілий обід. У залежності від інгредієнтів може бути схожою на суп, салат чи гуляш. Туди зазвичай додають все, що попадеться під руку. Серед десертів дуже популярний Apfelstrudel (яблучний штрудель), родом з Австрії – гарячий яблучний пиріг.

Є в Німеччині окреме місто, в якому, не дивлячись на багатство національної кухні, можна знайти буквально, що завгодно. Це – Гамбург. У Гамбурзі, в різних його частинах, подають страви всіх кухонь світу. Якщо ви любите суші або китайську екзотику – зміїне і котяче м'ясо, то ласкаво просимо в центр! Якщо вам до смаку мексиканські такос, то вас чекають кафе і ресторанчики на площі Гросноймаркт. З радістю зустрінуть у Еппендорф – міському районі Гамбурга шанувальників індійської та арабської кухні. У будь-якому місці в Гамбурзі можна знайти італійські карпаччо, грецький гіроса і навіть югославські чевапчічі. Назвати це розмаїття особливістю національної німецької кухні складно, однак, така відкритість для всього нового – характерна особливість кулінарії у Німеччині, що відрізняє її від інших європейських країн. Тут шанують традиції своєї країни, але з радістю запозичують все краще з кухонь народів світу.

Супи в Німеччині не користуються особливою популярністю, найвідоміший з них Gulaschsuppe (гуляш) – схожий на угорську страву ungarische, гострий суп Bohnensuppe (квасолевий) i суп під назвою Zwiebelsuppe (цибулевий), схожий на французький суп із червоної цибулі. Загальновідомий національний продукт – це ковбаса.

Страви німецької кухні зазвичай ситні, калорійні та дуже смачні. Важлива роль тут відводиться м'ясу, особливо свинині, котру переробляють у найрізноманітніші способи. Навряд чи знайдеться людина, яка хоча б раз у житті не чула про німецьку ковбасу, наприклад франкфуртські ковбаски. Також дуже популярна капуста: варена, тушкована, квашена. З'явилася вона на території сучасної Німеччини дуже давно, але не втратила своєї ролі в німецькій кухні до сих пір. Зелену капусту маринують, а називається вона Sauerkraut (кисла капуста), червону готують із додаванням яблук і називають Apfelrotkohl (червона капуста з яблуками). Крім капусти дуже популярна спаржа. Спаржевий сезон триває з квітня по червень. У цей час багато ресторанів пропонують окрім свого традиційного ще й спаржеве меню.

Наприклад, щодо харчування. Звісно, що існує регіональна кухня як характерна смачна особливість кожної місцевості – свиняча смаженина з кнелями в Баварії або реберця з тушкованою квашеною капустою в Гессені. Проте водночас німецька кухня увібрала й багато нових віянь.

Регіональна кухня відіграє значну роль і в творчості провідних кухарів Німеччини. Понад 200 німецьких ресторанів були нагороджені жаданими зірками гастрономічного путівника «Гід Мішлен» у 2008 році. Після Франції саме Німеччина може похвалитися найбільшою кількістю тризіркових ресторанів. Найбільша концентрація зірок Мішлен спостерігається в шварцвальдському містечку Байєрсбронні. До найкращих німецьких кухарів належать Гайнц Вінклер (Ашау), Гаральд Вольфарт (Байєрсбронн) і Дітер Мюллер (Бергіш Гладбах). А «Кухарем 2008 року» довідник «Го Мійо» назвав Клауса Ерфорта, який стоїть біля плити в ресторані «Гестегаус Ерфорт» у Саарбрюккені. Він уславлений своєю фаршированою гусячою печінкою в тонкій, проперченій ананасовій шкоринці. Це також типово німецька кухня – бо сьогодні вона дедалі більш схожа на «всесвітній центр смаків».

Багато особливих регіональних страв, починаючи від кільських шпротів і закінчуючи білими ковбасками з солодкою гірчицею з Мюнхена. За останні роки німецька кухня стала різноманітнішою та більш орієнтованою на здорове харчування, легкою і багатою на вигадки Німці – найінтернаціональніші їдці в Європі: згідно з опитуванням «Інституту Алленсбаха» більш половини німців, обідаючи в ресторані, віддають перевагу іноземній кухні, переважно італійській, китайській та грецькій.

Інша тенденція – здорове харчування: 2011 року в Німеччині було продано екологічних продуктів харчування на 4,6 мільярдів євро. Повсюди у великих містах відкрито біологічні супермаркети – вони об`єднують те, що для німців стає дедалі важливішим, – задоволення і відповідальність, стиль життя і чисте сумління. По всій Німеччині наприкінці 2011 року було майже 350 біо-супермаркетів – на 50 більше, аніж рік тому.

Екологічне сільське господарство завойовує серед німецьких аграріїв дедалі більше прихильників. З 1996 року по 2010 рік кількість сільськогосподарських підприємств, які працюють за екологічними критеріями, зросла з 7353 до 17557. У німецьких супермаркетах і спеціалізованих магазинах здорової їжі понад 40000 продуктів позначені державним знаком для товарів, вироблених шляхом екологічного ведення господарства. Критерії для біологічної класифікації суворі: харчові продукти не можуть піддаватися обробці засобами хімічного захисту рослин або бути генно-модифікованими, а також мають вироблятися з тварин, які утримувалися за відповідних видові належних умов.

Пиво з Німеччини було визнане Європейським парламентом як «традиційний харчовий продукт» – відзнака, яка присвоюється лише небагатьом продуктам. Цим воно завдячує славнозвісному «Закону про чистоту пива», який дозволяє лише певні, натуральні складники. Тож і донині хміль, солод, вода і дріжджі є основою всіх сортів німецького пива. Поруч із великими пивзаводами маленькі традиційні регіональні броварні тримають оборону в серцях шанувальників пива. До них належать 80 відсотків дорослого населення Німеччини. Вони можуть вибирати з-поміж 5000 різних марок пива, які виробляються 1284 пивзаводами. Це – світовий рекорд.

Дуже популярне в Німеччині щорічне свято пива – Октоберфест. До найбільш відомих сортів пива належать: pils (пілс) – традиційне, гірке пиво та weizen (вайцен) – біле пиво верхньої ферментації, з 50% вмістом пшеничного солоду. Під час Октоберфесту з'їдається також величезна кількість ковбаси та голінок.

Проте споживання пива німцями постійно скорочується – зі 133 літрів у 1994 році до майже 112 літрів у рік на особу сьогодні. Зате рух за здоровий спосіб життя приніс, зокрема, і бум популярності мінеральної води: протягом останніх 30 років споживання мінеральної води німцями зросло вдесятеро, і тепер вони одні з перших у світі, випиваючи 132 літри води за рік на особу. З 233 джерел б`є понад 500 різних сортів мінеральної води.

З початку нового тисячоліття німецьке вино рислінг одержано нове життя, до того ж у міжнародному вимірі – тепер воно належить до стандарту в багатьох вишуканіших ресторанах світу. Лише американці збільшили свій імпорт рислінгових вин за останні чотири роки на сто відсотків Захоплення міжнародних знавців вин «німецьким винним дивом» рислінг викликав своєю легкістю та грайливістю – властивостями, якими він завдячує особливостям клімату та ґрунтів. Бо саме німецькі райони виноробства най північніші в світі. Виноград вирощується в Німеччині в 13 регіонах, де майже 65000 виноробних господарств виробляють велике розмаїття типових для регіону вин. Райони німецького виноробства – за винятком Саксонії та району Заале-Унструт на сході, – концентруються на південному заході та півдні Німеччини. Вирощуються майже 140 сортів винограду, проте велике ринкове значення мають лише десятків зо два, насамперед «Рислінг» і «Мюллер-Тургау».

Німеччина виробляє 65% білого і 35% червоного вина. Приблизно чверть із 9 мільйонів гектолітрів річного виробництва йде за кордон, головним чином у США, Велику Британію та Нідерланди.

Тривалий період визрівання та невелика літня спека роблять вина з Німеччини філігранними та не дуже алкоголемісткими. Різні види ґрунтів і такі сорти винограду, як «Мюллер-Тургау» та «Сильванер», сприяють тому, що німецькі вина славляться як надзвичайно багатоманітні.

Свою часту в успіх вносить також і нове покоління виноробів, які в 13 районах німецького виноробства (Ар, Баден, Франконія, Гессенська гірська дорога, Середня течія Рейну, Мозель-Саар-Рувер, Нае, Пфальц, Рейнгау, Райнгессен, Заале-Унструт, Саксонія, Вюртемберг) більшу увагу звертають на високу якість, аніж на високий урожай. Німеччина – класична країна білих вин – дедалі більше відкриває для себе червоне вино. Площі під виноградники, переважно під сорт «шпетбургундер», зросли вже більш ніж утричі. Можливо тут народжується наступне винне диво.