Курбатов С.В. Розуміння культури крізь призму підручника з соціології: спроба компаративного аналізу

Курбатов С.В. Розуміння культури крізь призму підручника з соціології: спроба компаративного аналізу

кандидат філософських наук, доцент кафедри соціології

Державний інститут проблем сім’ї та молоді

при Міністерстві України у справах молоді та спорту

Авторське бажання поглянути на детерміновану підручниками соціальну реальність sub specie cultura, "з точки зору культури", обумовлена, по-перше, тезою Е. Левінаса про те, що культура є сенсом, що надходить до буття, і, по-друге, тезою підручника за редакцією Д.С. Клемент'єва, яку я цілком поділяю: "Зараз людство переживає, мабуть, найбільш глибоку соціальну трансформацію. Тож не випадково саме культура опинилася у центрі уваги, перетворивши не лише всю сучасну соціологію, а й практично усі сучасні суспільні науки, у культуроцентричні" [3, 133] Аналогічні ідеї можна знайти у українському ("культура є ключовою соціологічною категорією" [2, 98]) та американському ("вивчення культури формує основи соціології" [5, 47]) підручниках. Тому можна стверджувати, що всі три підручники розглядають культуру як своєрідне дзеркало, в якому знаходить своє відображення соціальна реальність. Підтвердженням справедливості цієї культуроцентричної орієнтації може також слугувати відоме твердження Питирима Сорокіна: “Структура соціокультурної взаємодії має три аспекти, які важко відокремити один від одного: 1) особистість як суб’єкт взаємодії; 2) суспільство як сукупність взаємодіючих індивідів з його соціокультурними відношеннями та процесами та 3) культуру як сукупність значень, цінностей та норм, якими володіють взаємодіючі особи та сукупність носіїв, що об’єктивують, соціалізують та розкривають ці значення”[1, 218]. Саме «значення», «цінності» та «норми» є поняттями, що оптимально корелюють з мовою як своєрідною субстанцією перебування сучасної людини. Отже «мова культури» може претендувати на універсальний засіб інтерпретації соціальної реальності.

По-перше, розглянемо, у якому контекстуальному оточенні перебуває матеріал розділів, присвячених культурі, у вищезазначених підручниках. Російський підручник бере за основу наведену класифікацію Сорокіна, яка у якості головних компонентів соціальної реальності стверджує суспільство, культуру та особистість. Розділ другий цього підручника, що має назву "Основні складові соціального життя"[3, 105-196], складається з трьох параграфів: "суспільство" [3, 105-129], "культура" [3, 129-174] та "особистість" [3, 174-196]. На мою думку, присутність подібної тріади у підручнику виконую позитивну дидактичну функцію, адже у студентів виникає загальне уявлення про структуру соціальної реальності, що знаходить об’єктивацію у зрозумілих та сенсові насичених термінах, які, до того ж, досить часто вживаються у сучасній мові. Більш того, подібний порядок викладення матеріалу логічно пов'язує зміст першого розділу "Становлення і розвиток соціології" [3, 5-104] та третього розділу "Соціальні структури і процеси" [3, 197-301].

В українському підручнику розділ третій "Культура" [2, 98-129] знаходиться між розділом "Класична соціологічна спадщина" [2, 43-97] та розділом "Соціальна структура" [2, 130-187] (у якому мова фактично йде про соціальну структуру суспільства). Відсутність спеціального розділу, присвяченого тлумаченню проблеми суспільства дещо "розмиває" системність викладення матеріалу у цьому підручнику. Можливо, це пов'язане з колективним авторством посібника, до роботи над яким було долучено тринадцять фахівців, більшість з яких – авторитетні соціологи. "Авторитетність" же передбачає власне бачення предмету, тому складена внаслідок подібної колективної праці інтелектуальна мозаїка не завжди виглядає узгодженою та гармонійною. Слід зазначити, що у відомих мені американських підручниках теж відсутній спеціальний розділ, присвячений проблемам суспільства. У той же час англійські підручники з соціології вводять цей матеріал на початку курсу, створюючи, на мою думку, адекватний науковий контекст (див. наприклад Кріс Лівсі "Початковий рівень соціології. Навчальні рекомендації для студентів"(Chris Livesey ""A" Level Sociology. Teaching Notes for Students" – http://www.sociology.org.uk).

Американський професор Шафер присвячує тлумаченню культури теж третій розділ [5, 44-71]. У його книзі даний розділ знаходиться між розділом "Соціологічне дослідження" ("Sociological Research") [5, 24-43] та "Соціалізація" ("Socialization") [5, 72-97]. До речі, у подібному контексті перебуває культурна проблематика і в надрукованому у 1999 році п'ятим виданням підручнику "Соціологія: Головні поняття" ("Sociology. The Core") під редакцією професора Майла Хьюгеса (Michael Hughes) [4, 35-68]. Перехід від проблем культури до вивчення соціалізації здається мені слушним і цікавим з дидактичної точки зору, адже з макросоціологічної рівня культурної реальності ми переходимо до мікросоціологічної проблематики виникнення, формування та становлення особистості як джерела та головного структурного елемента соціальної реальності. Отже, можна стверджувати, що дані американські підручники фактично наслідують у цьому відношенні вищенаведену схему Питирима Сорокіна (на жаль, в українському підручнику цьому дуже цікавому соціальному мислителю не знайшлося "почесного персонального місця" серед представників класичної соціологічної спадщини, хоча посилань на його науковий доробок досить багато).

Також слід відзначити, що американські підручники подають матеріал, присвячений проведенню соціологічного дослідження на початку курсу (другій розділ підручника Шафера [5, 24-43] та друга частина першого розділу підручника Хьюгеса [4, 18-30]), у той час як російський та український підручники з відвертою слов'янською солідарністю присвячують цій темі останні розділи та глави (остання п'ята глава "Соціологічне дослідження" у підручнику за редакцією Д.С.Клемент'єва [3, 354-387] та останній десятий розділ "Організація та проведення соціологічного дослідження громадської думки" у навчальному посібнику за редакцією С.О.Макєєва [2, 375-449]). Я вважаю подібний "слов'янський підхід" не зовсім доречним, адже лише наприкінці курсу студентам відкривається головна "родзинка" соціології – як проводити соціологічне дослідження і вони лише постфактум можуть використати ці знання для дослідження вже вивчених соціологічних тем. Цей підхід можна розглядати як відбиток впливу радянського періоду розвитку вітчизняних суспільних наук з властивою останнім дедуктивною методою та схильністю до абстрактного конструювання соціальної реальності, тобто у даному відношенні ми маємо та можемо ідентифікувати певні світоглядні, навіть цивілізаційні розбіжності.

Перейдемо до розгляду структурного змісту розділів та глав, присвячених тлумаченню культури. У підручнику Шафера – це підрозділи "Культура та суспільство" [5, 47-48], "Розвиток культури у світі" [5, 48-51] (з дуже корисним матеріалом про культурні універсалії ("Cultural Universals") у наукових розвідках Джорджа Мер дока (George Murdock), який, на мою думку, збагатив би вітчизняні підручники з соціології), "Елементи культури" [5, 52-60] (з викладенням не менш корисної гіпотези Сапір-Ворфа ("Sapir-Whorf Hypothesis") стосовно генетичного співвідношення мови та мислення, посилання на яку ані в українських, ані в російських підручниках я, на жаль, не зустрічав), "Культура та пануюча ідеологія" [5, 60], "Різновиди культури"("Cultural Variation") [5, 60-66], "Соціальна політика і культура: білінгвізм" [5, 66-68]. Підручник за редакцією Клемент'єва пропонує наступні компоненти вивчення культурної реальності: "Поняття культури" [3, 129-133], "Структура культури" [3, 133-146] (з гарним аналітичним матеріалом про природу мови на підставі роздумів Бенедикта Андерсона, Мішеля Фуко та Дж. Оруелла), "Функції культури" [3, 146-147], "Типологія і динаміка культури" [3, 147-158], "Постмодернізм" [3, 158-162], "Глобалізація та сучасна соціокультурна динаміка" [3, 162-173] (з досить детальним тлумаченням концепції макдональдізації суспільства("McDonaldization of Society") Джорджа Ріцера (George Ritzer), теорії "зіткнення цивілізацій" С. Хантінгтона та концепції "локалізації" Роланда Робертсона у інтерпретації У.Бека, а також міркування з цього приводу З.Баумана). Навчальний посібник за редакцією С.О.Макєєва пропонує наступні підрозділи: "Поняття та ідея культури" [2, 98-103] (з цікавими думками про співвідношення типу раціональності та типу моральності як факторів конституювання певної історичної епохи), "Культурні епохи" [2, 103-109] (на основі порівняння відповідних теоретичних конструкцій Освальда Шпенглера та Питирима Сорокіна та виокремленням чотирьох культурних циклів у період з 1651 до 2025 року), "Визначення культури" [2, 109-114] та "Суспільство і культура" [2, 114-126] (спираючись, переважно, на творчу спадщину Е.Тайлера, Й.Гердера, В.Дільтея, Г.Зіммеля, М.Вебера, Ф.Знанецького та П.Сорокіна).

Cтосовно оформлення відповідного розділу необхідно відзначити відверті пріоритети американського підручника. І це не лише тому, що американці застосовують для більшості підручників(на відміну від росіян та українців) кольоровий друк та високоякісний папір. У розділі, присвяченому культурі у підручнику Шафера, є таблиця, що порівнює позитивні та негативні норми і санкції [5б, 58], графік динаміки змін життєвих пріоритетів першокурсників протягом 1966-1998 років [5, 59], географічна карта, що ілюструє поширення мов у світі [5, 53], вісім фотографій та дві карикатури [5, 63 та 68]. Крім того, певну "ілюстративну" роль відіграють досить вдало інтегровані у текст підручника міркування журналіста про користь знання основ соціології культури для власної професійної діяльності [5, 54], матеріал про порівняння тлумачень міміки у американській та китайській культурах [5, 56] та коротка стаття про зв'язок пануючої ідеології та бідності [5, 61]. Показовим є і те, що лише американський підручник, "найстарший" з обраних нами для даної розвідки, містить посилання на існуючі Інтернет-ресурси і навіть формує спеціальний блок завдань, пов'язаний з ними [5, 71].

Український та російський підручники, на жаль, побудовані за традиційним для радянської школи принципом "інформація, інформація і нічого, крім інформації". Дидактико-методичний компонент цих підручників видається мені дуже слабо розробленим. Перевагою українського підручника є те, що наприкінці розділу подаються "Основні поняття і терміни розділу" [2, 127-128], які дозволяють повторити та узагальнити вивчений матеріал. Знов таки, наприкінці американського підручника ми маємо спеціальний розділ "Резюме"("Summary") [5, 69] та "Головні поняття" ("Key Terms") [5, 70]. Крім того, там є спеціальний блок завдань "Питання, що розвивають критичне мислення" ("Critical Thinking Questions") [5, 69]. Подібні питання, як свідчить мій викладацький досвід, значно активізують інтерес студентів до предмета і дозволяють, говорячи мовою Батая, "інфікувати" їх соціологією та соціологічною проблематикою крізь призму культури. До речі, наприкінці російського підручника є тестові завдання, де "центральній для соціології" проблемі культури присвячено аж три (!) закритих та, на мою думку, не зовсім адекватних питання [3, 455-456]. Для порівняння, проблемам суспільства присвячено двадцять закритих питань [3, 449-455], а класичній соціологічній спадщині цілих сорок два (!) питання [3, 430-446]. Таким чином, не дивлячись на гучні –фрази, у пострадянській соціології (в усякому разі, на рівні дидактико-методичного компонента даного підручника) культура відіграє роль "попелюшки", що відповідає відсоткам державних бюджетів України та Росії, що витрачаються на цю, "ключову для суспільства" та "стратегічно важливу" галузь.

Аналіз змістовної частини відповідних розділів даних підручників може стати темої окремої наукової розвідки. В цілому ж я можу зазначити специфічний характер темпоральної орієнтації даних підручників. Американський підручник орієнтований на пояснення сучасного стану культури, при цьому сам термін "культура" береться у широкому розумінні. До того ж зі змісту цього терміну практично повністю еліміноване ціннісне забарвлення. З точки зору останнього положення, український підручник теж досить нейтрально трактує поняття культури у ціннісному вимірі. Але темпоральна орієнтація цього підручника націлена на минуле, на класичну соціологічну спадщину як інструмент пояснення культурної реальності. Відсутність таких понять, як "постмодерн", "глобалізація", "віртуальна культура" у відповідному розділі підтверджує цю тезу. Матеріал же російського підручника, не дивлячись на адекватний виклад сучасних соціологічних концепцій культури, за своїм ідеологічним забарвленням теж орієнтований на минуле. Оціночний підхід до культурної реальності і часом негативне сприйняття її сучасного стану підтверджується фразами на зразок: "цілеспрямована програма знищення історичної пам'яті, яка, через певні символи, стверджує найбільш фундаментальні цінності вітчизняної культури, не призвела до очікуваних наслідків" [3, 140]. Тобто сенсовий вектор цього підручника націлений на "традиційну культуру" у "великому минулому". Таким чином, на підставі співставлення матеріалу відповідних розділів трьох підручників можна виокремити певні світоглядні парадигми, що фактично формують "цивілізаційний месидж" цих суспільних організмів. Намагання ж прочитати цей "месидж", на мою думку, – це цікаве і перспективне завдання для всіх, кого цікавлять проблеми соціальної реальності у мультикультурному світі.

1. 
   Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543с.
   
2. 
   Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О.Макєєва. – К.: Знання, 2003. – 455 с.
   
3. 
   Социология. Учебное пособие / Под ред. Д.С.Клементьева. – М.: Эксмо, 2004. – 480 с.
   
4. 
   Sociology. The Core. 5th Edition / Michael Hughes, Carolyn Kroehler, James Vander Zanden. – Boston: McGraw-Hill College, 1999. – 548 p.
   
5. 
   Sociology. A Brief Introduction. 3rd Edition / Richard Schaefer. – Boston: McGraw Hill, 2000. – 558 p.