Володимир Шаян «Віра предків наших»

Це не невільники Візантії, це не наємники мародери се­редньовіччя. Це Орден, об'єднаний Братерством і Свідомістю своєї ПРАВДИ-ВИЩОЇ СПРАВЕДЛИВОСТИ, а в майбутньому свідомої світотворчости.

І рече ПЕРУН, улюблений їх Батько і Вождь, Друг і Брат,

— їхній ПЕРУНЦЬО... Таку ніжність і таку любов до Бога, що його світ уважає грізним і жорстоким, я теж не стрічав у нія­кій Вірі.

122

Що ж діється в хвилині смерти?

Оце Жар Птиця оживлює його Живою Водою Безсмер­тя. І він знає, що станеться. Його приймуть Сварог і Перун до його небес. Про смерть Героя говориться декілька разів у Книзі Велеса. З тими місцями ми стрінемося і довідаємося ще ціка­вих подробиць.

І так у Дощечці 37 Б прочитаємо:

ТАЇНСТВО ГРУДКИ ЗЕМЛІ Дощечка 37 Б, рядки 1-6. Переклад Проф. В. ШАЯНА.

1. Нехай спливаються, браття, наші племена до племені, а рід до роду і боріться за себе і за землі наші,

2. так, як пристоїть нам, а нікому іншому! Се бо ми Русичі, Славуни, а славимо Богів наших співами,

3. танцями, ігрищами і видовищами на їх славу. ч Ми беремо грудку землі до рани своєї і втовкаємо

4 в неї так, аби після смерти, коли станемо в обличчі Мармореї вона, рекла б: „Не смію винити того, який 5. є) сповнений землею і не можу відділити його від Неї." А Богове, що там перебувають, скажуть від себе: „Єси Русич і перебудеш! Тому, що ти взяв землю до рани своєї і приніс її до Нав'я."

Душа по смерті стає перед судом.

Тут першим суддею є Марморея, невідома нам постать з володіння Бога Смерти — ЯМИ.

В її назві чуємо Мару і Марану. Прочитаємо далі в Книзі Велеса, що ЯМУ та інші злопотуги не сміємо почитати ані мо­литвами, ані жертвами.

Посмертний суд душі побачимо в різних народів і віру­ваннях. Найбільше відомий посмертний суд у Єгиптян. Там сер­це покійного важать на вазі. Коли воно легше від одного пера, тоді душу покійного перепускають у дальшу подорож у країні Духів праведних. Коли ж його серце важке, себто переважує вагу пера, то це знак, що душа є важка від злочинів. Його ду­шу не пропускають до дальшого життя, але її проковтує зло-віщий звір всезнищення. Така душа за словами нашого вчення ..не перебуде".

123

Але ніде я не стрічав такого благородного суду, як Суд Перуна.

Грудка Землі, зрошена живою ще кров'ю Героя — це йо­го паспорт до неба. Цей паспорт не можна купити на „відпус­ті", як у середньовіччі. Його ціна — це кров, пролита за Бать­ківщину. Іншого свідчення його праведности йому не треба.

І знову стрічаємо тут найрідніший елемент потрясаючої до глибини душі сили...

Бо ж пам'ятаємо, що ранені Козаки затулювали рану грудкою Землі. Вона затримувала кров... або... Цю грудку Землі забирав Козак із собою до небес!

Це є ОСВЯЧЕННЯ КРОВ'Ю. СКОВОРОДА НАВЧАВ:

„Не бійся вмерти тілесно: бо будеш кожної хвилини тер­піти смерть духову. Відняти від душі вроджену чинність, це значить відібрати від неї поживу. Ця смерть є люта. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу, а це заміна зла."

„Не знаю навіщо носити меч, якщо не на січ, на яку він призначений. Не знаю, навіщо носиш тіло, якщо щадиш відда­ти його за те, для чого цим тілом одягнений."

Чуємо в цьому вченні тільки новіший вислів наших ста-ринних Віщунів.

Але, що це значить „уб'єш душу"? Спитаємо. Невже іс­нує смерть душі? Чи теж, яка доля душі, яка не буде виправда­на на суді Мармореї?

Сковорода навчав:

„Пробудиться Мисляча Сила Душі.

В інший круг Буття відходить наша Душа."

Який це круг буття, чи один для всіх? Чи той, що влас­тивий для даної душі, до якого вона — так би мовити — нале­жить за своєю глибшою природою.

124

Ці питання виходять поза межі цієї праці, вони нале­жать до Знання Таємного.

І він знав, що значать ці слова Перуна: „Єси Русич і перебудеш ним: Тому, що взяв Землю до рани своєї І приніс її до Нав'я."

Тому стрінемо в іншому місці Книги Велеса таку заяву: „ІДЕМО НА СМЕРТЬ, ЯК НА СВЯТО."

І тут відкриваються перед нами усі глибини вчення цієї Книги Велеса.

Смерть — це двері до Вічності. Смерть — це найбільше

Свято!

Але ми ще не все знаємо про вчення наших прабатьків, про Таїнство Смерти.

Мої читачі напевно повірять мені, що я вивчав це вчення про Безсмертність в усіх відомих релігіях.

Але я був потрясений до глибини душі і довго не виходив із дивного дива, коли прочитав, ще дивнішу річ із Знання Та­ємного саме у Книзі Велеса.

Послухайте уважно:

ДОЩЕЧКА 26, рядки 34-50

Переклад Проф. В. ШАЯНА

34. Там нема єгунштів

35. ані еланців. Лиш Право там княжити має. І це Право є істина, бо Нав'є є совершенне,

36. а не так як дано у Яві і триватиме по вік-віки у Святій Мудрості. Оце Заребог іде до країв

37. тих і розкаже пращурам нашим, як живемо на Землі і як страждаємо тут

38. і як стрічаємо багато зла а там зла немає і зелені трави

39. мають струни і струнять свої шелести про Божественну Волю і про Людське Щастя.
125

40. І так ми будемо бачити ці Райські Степи у Сварозі, які вони сині.

41. І та синь іде від Бога Сварога. І Велес

іде там дбати про їхні стада. І живуть вони

42. на цілинах і Живій Воді. І немає там закріпачених, ані немає рабів інших.

43. І інші там жертви, бо немає там хліба, але є виногрози і мід і дають зерно

44. до тих молебенів. І так проголосимо славу Богам, які є Отці наші, а

45. ми є їх Сини. І будете достойні

у чистоті вашого тіла і вашої душі,

46. яка ніколи не вмирає і не завмирає в часі смерти тіл наших.

47. А тому, що впав у полі, Перуниця дає Води Живої напитися, а напившися її він їде

48. до Сварозі на Білому Коні і там стрічає його Перунько і веде до Блаженних своїх

49. чертогів і там перебуде він час

і отримає нове тіло. І так має жити

50. і радуватися сьогодні і до вічних віків, творячи за нас молитви.

ПРО MY3HKY ЗЕЛЕНИХ ТРАВ Заки перейду до розгляду цієї важливої частини Книги Велеса, хочу відмітити найсшіьнішу рідну рису цієї поеми. Зелені трави мають струни. І струнять свої шелести.

Це знає і розуміє тільки українська душа. Хтось вихова­ний у Гайд-Парку Лондону, чи інших парках лордів, де трави є вистрижені на коротко і майже до коріння, ніколи не дога­дався б, що існує на світі музика шелесту трав.

Це українська поезія знає такі тайни. Вона знає, „про що тирса шелестіла" (С. Черкасенко). Вона розуміє розговори ду­бів, тайну лісового шуму. Леся Українка знає, що в лісі немає нічого німого, що все те, що там — живе, шумить і говорить і... має душу (пригадаймо поезії Антонича... ).

В моїй праці про джерела натхнень Лесі Українки дока­зую, що не тільки славний сивий Дід із урочища Нечімного був цим джерелом, але... дивне диво... саме Гимни Ригведи, які вона перша перекладала, за відкритими мною джерелами укра­

126

Немає теж нічого німого в степу. Хто з українських по­вістярів, зокрема 19-го століття, не включає в свої оповідання довші, прекрасні й натхненні описи природи? Опис сходу сонця набирає дуже часто змісту прослави.

Цієї істини про пов'язаність нашого життя з життям при­роди ми навчилися ще змалку з пісень матері, чи народньої коломийки. Воно — це відчування — стало частиною нашої ду­ші.

В нашій національній духовості пов'язання нашої душі з цілим світом Природи найкраще висловлене в „Слові про по­хід Ігоря".

Справді, справді, любов, відчуття й зрозуміння природи найкраще висловлені в українській літературі. Є такі літерату­ри, в яких природа ледве існує. Не хочу їх тут називати.

В новішій українській літературі Михайло Коцюбинсь­кий написав прекрасну поему про душу синів Карпат у „ТІНЯХ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ". Цей твір мав великий вплив на моє сві­товідчування. Мені здається, що я прочитав там більше, ніж на­писав Коцюбинський.

А наш філософ Сковорода відкриває нам очі і розум на те, що це таке Природа. Це не тільки Краса, що ми її бачимо нашими очима. Ні, ні, це глибша природа речей, це основа їх існування, це ПРАПРИЧИНА, — це метафізична основа Жит­тя, — це основна сила нашої душі.

Наша душа — це наша Природа.

Я вже відмічував цю характерну рису світовідчування Природи в Книзі Велеса. Без цієї основи ми не розуміємо Істо­ти Богів, про що буде мова.

Але ми всі не знали, про що саме співає ніжна музика трав на зелених українських степах. Вона співає про Божест­венну Волю і про Людське Щастя. Вона співає про радісне під­твердження Життя цілого Світу і про його Вічність.

Мені не треба ІНШОГО ДОКАЗУ АВТЕНТИЧНОСТИ КНИГИ ВЕЛЕСА, хоч доставлю цих доказів аж забагато — ЯК ЦЯ НЕПІДРОБНА ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІДЧУВАННЯ ПРИРОДИ.

127

Але навіть своїм рідним братам він не годен був розкри­ти до глибини свою душу, бо...

„дурним би назвали, од себе б прогнали, нехай понад морем, сказали б, гуля..."

Прогнали б, якби довідалися, що його душа розмовляє тоді з Богом.

І здається, що сьогодні історія повторилася б, якби він пробував, пізнавши, об'явити всю ту красу української душі, всю рідність і мудрість Книги Велеса...

Бо вся Божественна Природа тільки тоді прекрасна, тіль­ки тоді жива, коли в нашій душі є ті самі струни, які на спів лісів і степових трав відзиваються...

ОБРЯД СВЯЩЕННОЇ ЖЕРТВИ ДОЩЕЧКА 24 В, рядки 1-7.

В тексті Книги Велеса стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури.

Ця жертва відігравала важливу ролю в їх релігійно-обря­довому житті і віровизнанні, тому опис цієї жертви мусить ста­ти предметом детального розгляду. Він покаже нам найясніше зв'язок Віри наших предків із іншими культами індоєвропейсь­ких або простіше — арійських народів, а зокрема з культами Жертви Соми в Риґведі та Авесті.

Наведім насамперед текст у перекладі сучасною україн­ською мовою:

1. Це є жертва наша — МЕД-СУРА — на дев'ятисилі і шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці) ставлена

2. три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде нашою жертвою Богам у Прав'ї, яко вони (Богове) є

128

3. нашими праотцями: бо ж се ми походимо від ДАЖБОГА і стали славними від

5. майно, багатства), бо це Боги прорекли нам: „Ідіть до Русі!", а ніколи не рекли цього до

6. ворогів. Всематір Слава співала нам пісні, що оспівують звитяжства над ворогами і тому яко

7. це слово є від Птиці, від Сварога, яке летить до нас по лісах (себто з шумом лісів).

Довідуємося тут споконвічну тайну вітрового шуму в ду­бових гаях України. В нього вслухувалися Віщуни наших прапредків і чули в музиці цієї відвічної лісової пісні своє Божест­венне призначення, — славу наших предків і Божественний зов до Слави Русі.

Жертва Сури була важливим заповітом зв'язку з Богами і предками, з шумом дубових гаїв, в якому звучить зов Безмертности й Слави, призначення їхнього синівства від їх пра­отців — Богів, зокрема від їх рідного ДАЖБОГА. Все це вико­лисане в шумі відвічної пісні Всематері Слави.

Ось такий був зміст їхньої Жертви і молитви. А не моли­лися вони — як виразно про це кажуть — і не один раз, про т.зв. „матеріяльні" блага (говорячи сьогоднішньою мовою), бо ж отримали вони всі блага в одному: у своїй Батьківщині Ру-сі-Україні, даної їм Богами, саме їм, а не їхнім ворогам. Саме їм і більш нікому. Ця їхня Батьківщина є для них найбільшою і найсвятішою благодаттю і їм слід висказувати тільки вдяч­ність і славу Богам, а творити, боронити і закріплювати своє життя у цій Батьківщині, а зокрема боронити її жертвою жит­тя від ворогів, це їх Чин і їх свідомість Безсмертности.

Ось такий зміст їх Віри. Ось такий заповіт даний нам на­шими забутими предками. Саме тому цінимо й шануємо що Книгу Велеса, як шануємо послання до нас у „Слові про похід Ігоря", як шануємо скрижалі Шевченка та інших пророків України.

В цьому розділі нас цікавить, однак, саме дійство Жерт­ви, споконвічного священного обряду, як спадщини всіх арійсь­ких народів.

Отже, основою цієї жертви був торжественний акт про­лиття у вогонь напою. Вогонь — а сам він є Божеством — саме

129

Божеством Вогню, ДАЖБОГОМ, споживаючи цю жертву сам собою і через нього передає і споживає цю жертву для Богів, викликаних натхненним жертовним словом священнодійств Жертви.

Аналізою значення і походження словокореня СУЛ-СУР, я займаюся у моїй праці п.з. „Найвище Світло". Без студії цієї праці, все, що тут пишу, буде незрозуміле.

Священний звук цього слова пов'язаний з пракорінем, від якого походить означення й осмислення слова „Найвище Світло" саме як „Божого Діда" і „Прабога" відомого нашим предкам під іменем СВАРОГА, Божества Найвищого Світла, а отже й цілого Всесвіту. Він у своєму виді безконечного й без-початкового СВІТЛА є прасутністю Богів. Всі вони його СИНИ, безконечне світлопроявлення його всебічної, всеобіймаючої сутности. Звідси увесь сонячний світогляд наших прапредків, звід­си їх благословення і вдячність Богам Світла і Дня. Звідси їх священно віровизнавчеве підтвердження — а не прокляття — світу та існування.

Від цього пракореня дальші окреслення Сонця як СУЛ-НЕ і СУНЕ в нашому тексті.

Я був здивований і натхнений таким блискучим підтвер­дженням вірнбсти моїх досліджень. Вважаю це тріюмфом мо­дерної лінгвістики, яка дозволила мені добути із звуку слова його Божественний зміст.

Це було для мене рівночасно доказом автенгичности Книги Велеса. Розглянемо, як саме.

Отже слово СУРА стрічаємо в Ригведі. Воно означає рід олу, старинного напою відомого нашим предкам. В англійській мові воно звучить сьогодні „ЕЙЛ", а пишеться „АЛЄ". Слово СУРА згадується в Ригведі теж у зв'язку з Медом.

Це престаровинне слово звучить там „МАДГУ", але спо­руджували ол звичайно з інших рослин чи зерен. Очевидно, Су-ра приготована і виплекана на меді, мусила вважатися найви­щої якости. Звідси наш гимн подає „МЕД-СУРА", себто Сура на Меді, або медова Сура.

Ця медова Сура підлягала дальшому процесові її дозрі­вання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. В нашо­му тексті названо два зілля магічної сили, а саме Дев'ятисил і шал вія. Оба ці зілля відомі теж у народньому лікуванні. їх вла­

130

Тут слідує найцікавіше. Так заправлена CVPA була вис­тавлена три дні на сонці. Це скріплювало очевидно дію силь­ної і бурливої ферментації так, що алкоголічні і евфорично ак­тивні властивості цього напою були скріплені. Цей процес був закінчений своєрідною дестиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дестиляції.

Саме в цій дії приготовлення Сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовлення СОМИ в обрядах і жертві Ригведи.

Важливе ствердження: В Ригведі стрічаємо дальший сту­пінь розвитку цього культу. Висновок: в глибині передісторії наші спільні предки, себто прапредки народів, які помандрува­ли на схід і на південь, а далі до Індії, знали й передали (чи зберегли) цей спільний обрядовий культ жертви напою Сури. В Ригведі стрічаємо це слово на окреслення напою, що його пили мужі та герої отак, як сьогодні п'ється „Але" у староукраїнсь­кій вимові „ОЛ" — а сьогоднішній англійський „ЕЙЛЬ". Цей напиток відріжняється е Ригведі від його спеціялізованого ви­ду, головне для ритуальних цілей, який звався СОМОЮ.

Про важливість обряду і жертви СОМИ свідчить факт, що ціла дев'ята книга Ригведи присвячена цьому культові. В його глибоко таємний символічний і релігійно-магічний зміст не можу тут увійти. Це предмет окремої студії. Тут підкреслю-ю тільки, що улюблений напиток Бога ШДРИ — нашого ПЕ­РУНА, зокрема перед битвами чи перед докопуванням його численних геройств, через які він славний. Це преулюблений Бог Героїв — наш ПЕРУН — знаний під ріжними пестливо-дружніми іменами в нашому тексті як ПЕРУНЬ, ПЕРУНЕЦЬ, ПЕРУНЬКО. Він Бог і рівночасно боєвий Брат, найвірніший Друг наших Героїв.

Він любить нити міцні напої так як і наші воїни-герої.

Ведійська СОМА для нього підлягала окремому проце­сові приготовлення й заправи. її в старинних часах пили також учасники жертви, далі вона стала, мабуть, засильною, і її вжи­вали тільки для дійства жертви ІНДРІ та деяким іншим Богам.

І тут доходимо до ядра нашого доказу.

Із рослин, призначених до заправи чи самого приготу­вання СОМИ, витискали сік між двох каменів, які звалися

131

Так витиснений сік СОМИ вливали до напою заправлено­го молоком і виставляли на три дні на сонце для міцної фер­ментації. Ця дія була частиною дійства жертви і супроводжу­валася відповідним обрядом і гимнами.

Після трьох днів переціджували напій через вовнисту шкіру.

Під час жертви напій пили жреці, а далі виливали на во­гонь для нашого Божества.

Y дослідах Ригведи постало важливе питання, яку саме рослину уживали жреці Ригведи, яка надавала головну влас­тивість викликування піднесености почувань, настроєм почут­тя Сили і Відваги героя.

І тут слід ствердити, що сьогоднішня наука ще не роз­в'язала цього питання. За моєю теорією цих рослин було біль­ше, залежно від терену і дослідження їх властивостей жреця-ми. Тут подаю листу рослин, які знавці Ригведи подають як основу для виготовлення СОМИ. Назви подаю в латинській мо­ві.

Sarcostomma viminale, broviatigma, Asclepis acida, Sarco-stomma acida, Cannapis sativa.

Тут пригадую перш за все, що в нашій етнографії відо­мий теж напиток CYP виготований на основі сферментованого вівса. В Індії міг це бути риж, або цукрова троща (тростник).

Хлавний знавець Ригведи Макс Мюдер вважає, що запра­вою могли бути ріжні види нашого „ПОЛИНУ", який — як ві­домо — уживається до сьогодні до заправи „ОЛУ" — „ЕЙЛЬ" — або популярного пива.

Це очевидно не виключає уживання інших видозмін. Де­які учені вважають, наприклад, що основою був сік із афгансь­кого винограду. Без сумніву арійські народи, які мандрували до Індії, проходили довгими походами крізь країну, що зветься сьогодні Афганістаном. її населення говорить до сьогодні одні­єю з арійських мов. Первісні Арійці проходили головно через просмик Кабуль, який сьогодні не втратив свого стратегічного значення, як брама до Індії. Y своєму заборчому поході ще ца­рат пробував захопити впливи над Афганістаном, саме як бра­мою до Індії.

В часі цих історичних мандрівок первісні Арійці, зви­чайно, вивчали властивості рослин і тоді очевидно відкрили вище згадані роди саркостомми, які люблять гористий клімат.

Але мовні дослідження новішого часу подають ще прос­тішу теорію і вважають, що основою заправи СОМИ була відо­ма сьогодні Каннабіс сатіва. Слово Каннабіс відповідає мовно нашому слову „коноплі" і ця старинна назва відома теж на пів­ночі Европи серед балтійських народів.

Знаємо теж із Ригведи, що напій СОМИ вважався доро­гим і напевно могли існувати його різновидності. Для нашого досліду важливий сам спосіб приготовлення і ритуальна його підготовка.

Релігійна важливість на теренах Русі-України підкресле­на іце й тим, що основу цього жертвенного напою творив не просто ячмінь чи овес, але дорогий і благородний наниток МЕ­ДУ. Україна споконвіку експортувала цей дорогий напиток до Греції і напевно й далі.

Тотожність і дія дев'ятисилу та шелвії у заправі МЕДУ-СУРИ, ще вимагає досліду. Але наведений матеріял вповні ви­стачає як допоміжний матеріял до висновків щодо автентич­ності! Книги Велеса. Бо:

Відомості про культ СОМИ у Ригведі публіковані аж у другій половині 19-го століття, а саме із праць Макса Мюлера, а головно із студій Евгена Бурнуфа саме про культ СОМИ на ос­нові дев'ятої Книги Ригведи у французькій мові.

Отже здогадний фальсифікатор КНИГИ ВЕЛЕСА з почат­ку 19-го століття не міг бути таким глибоким знавцем Ригведи, а зокрема на початку 19-го століття. Та й взагалі припускати у нього, чи когонсбудь іншого, таке глибоке і детальне знання культу СОМИ в Ригведі і Гаоми в Авесті, як від якого небудь аматора фальсифікатора навіть у 20-ім столітті, просто немож­ливо; Тим важче припускати, що назви так рідкісних окрес­лень, як саме CYPA перед СОМОЮ і цілий обряд Високої Жерт­ви, міг бути відомий якомусь не спеціялістові ще навіть сьогод­ні. Це мусив би бути висококваліфікований професор, знавець порівняльної віронауки, яка розвивається щолиш сьогодні, піс­ля її спроб у 19-му столітті.

Але й тоді такий фальсифікат ученого не міг би носити Цих неповторних і непідробних знамен натхненної і щирої про­стоти і оригінальности, що нею дише Цілий збірник текстів Влесової Книги.

Подробиці культу МЕДУ-СУРИ невідомі теж в етногра­фії- Але хоч би хтось відкрив їх у якімсь закутку південної

України, то і тоді ніякий фальсифікатор не міг би „відкрити", що пісня ВсеМатері Слави звучала у відвічній пісні дубового гаю. Тільки той, що вслухався життям у цей споконвічний шум міг його „відчитати" своєю пророчою і натхненною душею...

Історія передає нам віщування на горі ДОДОНІ. Там натхненний віщун-пророк лежав на Землі і вслухався у шум споконвічного священного Дуба. І в цьому шумі читав долю тих, що його питали.

Чи був це Шум Дуба, чи незбагнений шум серця героя, в якому звучав або страх і непевність, або міцні удари серця сповненого Вірою у Правдивість і Чесність його боротьби?

Наш пророк чув голос Богів у споконвічному ПРАВ'Ї, себто у СВІТІ СПРАВЕДЛИВОСТИ, ПРАВА Й ЗАКОННОСТИ РОЗВИТКУ НАРОДІВ І ЛЮДСТВА.
ДОЩЕЧКА ЗО, рядки 31-35

Переклад В. ШАЯНА

31. „Якщо буде такий блудень, який

буде улещати Богам і відділювати їх від Сварога

32. такий буде прогнаний із роду тому, що не маємо Богів ріжних. Вишень

33. і Сварог і інші є множественні, яко Бог є один і множественний.

34. І хай не говорять, що маємо Богів много, бо оце

35. Святир іде до нас і хай будемо достойними його."

Я ніде не стрінув такого ясного і рішучого визнання ге­нотеїзму, як саме в тексті Книги Велеса.

Сварог є єдиний, всеобіймаючий. Сварог є єдиний, многопроявний. Сварог є многоіменний.

Він і інші Боги є многоназивні і тисячоіменні.

Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав'я.

Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією СВАРОГА, прикметною для Віри наших прапредків.

Закиди, видвигнені проти мене т.зв. „реформаторами" є безпідставні та незгідні з правдою, бо ж кожний мій учень у

перших лекціях довідується про генотеїзм як із навчання, так і з численних поем і гимнів.

Звужена і спрощена концепція, що мовляв, вистачить нереіменувати і назвати християнського Бога — ДАЖБОГОМ і ось він вже рідновірний!