Інші назви замку — Угочанський, Севлюський — по ходять від Угочанського комітату, до якого належало місто Севлюш (нині Виноградів). Уперше ця фортифікаційна споруда згадується в угор ській хроніці літописця Анфіма у зв'язку з приходом угор ських племен у Тисо-Дунайську низовину наприкінці IX сто ліття. Уже в X столітті на схилі Чорної гори стояла дерев'яна фортеця. Це було сторожове укріплення, яке контролювало шлях на правому березі річки Тиси і переправу через ріку. Перша письмова згадка про коменданта замку датова на 1308 роком і була пов'йзана з такими подіями. 1301 року помер угорський король Андрій III, останній із династії Ар- падовичів. Папа Боніфацій VIII призначив угорським ко ролем принца Неаполітанського з родини Анжу — Карла- Роберта. Цей король 1307 року подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут кам'яний замок. Але частина феодалів, до яких приєднався й Беке Боршо, хотіла бачити на угорському троні чеського короля Вацлава II і виступила проти Карла-Роберта. Цей виступ зазнав поразки. 1317 року королівські війська захопили замок і не лишили від нього жодного каменя. Згодом ко роль Жигмонт І у 1399 році подарував землю, на якій стояв замок, та й взагалі все місто барону Перені за відчайдушну сміливість у битві з турками 1396 року. Через три роки Пе рені за королівським дозволом починає відбудову замку. Потім він віддав замок ченцям ордену монахів-францис- канців під монастир, а для себе збудував біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся і до наших днів. На початку XVI століття рід Пелені знову поновив фортецю. Замок мав форму чотирикутника. Довжина будови стано
