Над Раховом вивищується гора Плечі. Хтось каже, що її
називають так тому, що на вершину треба все на власних
плечах виносити, бо гора така крута, що кінь туди не під
німеться. Інші кажуть, що така назва дісталася горі через
те, що вона подібна до людських плеч.
На цій горі, на відміну від інших, немає лісу й кущів. На
ній росте низенька, але густа трава, а в ній — самі квіти.
За народним переказом,-колись давно гора була такою,
як усі інші, — розлогою, з пласкою вершиною, тож на неї
легко було зійти. Серед зеленого поля тоді стояла неве
личка дерев'яна хатина. Жила в ній жінка-вдовиця, і була
вона босорканею. Хто їй хоча б поглядом не догодив, у того
щастя й радості не буде довіку. А хто шанував її, тому вона
допомагала. І мала босорканя двох синів-близнюків. Об
дарувала їх великою силою: ще хлопчиками були, а вже
з ведмедем боролися, а коли парубками стали, дерева
з корінням могли виривати. Та були ті хлопці чисті душею,
ніколи не робили лихого іншим.
Одного разу босорканя розбудила синів удосвіта і по
слала за дровами:
— Принесіть по в'язанці, — каже, — та самі не мордуй
теся, а дроворуба пошукайте та в нього й заберіть.
Не сподобалася синам материна наука, але змовчали
вони й рушили в ліс. У лісі й справді надибали дроворуба.
Чоловік саме склав дрова у в'язанку й сів перепочити.
— Що маємо робити? —^питає один брат у друго
го. — Забрати дрова — лихо зробити, не забрати — мамі
не догодити.
— А звідки вона знатиме? — відповів другий. — При
несемо їй дров, і все.
А босорканя все бачила: дивилась у відро з водою,
і там, наче в дзеркалі, було видно, що її сини роблять.
— 114 —
Легенди Карпат
Достарыңызбен бөлісу: |
