Силун йшов, від його кроку здригалася земля. Кажуть, що
Силун добре розумівся на ґаздівстві й мав безліч усякої ху
доби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, ста
да буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами.
А скільки було в нього птиці! Тисячі качок та гусей, курей...
Жив цей ґазда в чудесному палаці: з білого мармуру,
з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац
той мав стільки кімнат, що легко можна було заблудитися.
А в помешканні — добра всякого! Вночі Силун спав у зо
лотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень
звик відпочивати у кріслі срібному. На широкій долині слу
ги його землю обробляли, хліб вирощували, за худобою
доглядали, птицю годували. Люди мучилися, працювали
щоденно, багатство примножували, та не собі, а хазяїну...
Слуги і служниці Силуна жили не в палаці, а далеко від
нього, в дерев'яних зрубах та землянках. Не хотів господар,
аби світлиці смерділи гноєм чи людським потом. Ні чоло
віки, ні жінки, ні літні люди, Ні молодь не могли покинути
маєток Силуна і шукати іншої роботи. Мусили вони жити
і вмирати кріпаками.
Серед цієї прислуги працював у Силуна один хло
пець, Карпо Дніпровський, який прийшов сюди від бе
регів Дніпра. Він подався у мандри в пошуках щастя ще
—
1 1 0
—
Легенди Карпат
десятирічним хлопчиком, бо батько помер, а мати жила
бідно, і мусила бідолашна дитина їм чимось допомогти.
Карпо служив уже п'ятий рік... Як і всі інші, косив він
траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав
хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав,
Достарыңызбен бөлісу: |
