бо жалів слабких. Полюбили його всі слуги і служниці за
чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів
тих, хто панові дуже низько кланявся. Тяжко йому було
дивитись, як Силун усе забирає, а народ живе впроголодь.
Коли Карпові виповнилось двадцять років, вирішив він
повернутися додому — сподівався, що за віддану службу
щедро винагородить його Силун. Тільки про це тепер і ду
мав хлопець.
Однієї ночі вийшов Карпо надвір освіжитися. Проходив
коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь,
у якій скоро впізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба
ночує, чи все добре. Карпо подумав, що зараз саме і треба
з паном поговорити.
Коли Силун був уже близько, Карпо закашляв.
— Карпе, чому ти тут? — здивувався Силун. — Може,
дівча яке виглядаєш?
— Не дівча, пане — відповів Карпо,— а вас. Маю
з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, та хочу
тепер додому повернутися, аби матінку живою побачити...
Платню хочу за службу попросити.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто
не наважувався проситися йти від нього. Та й платні ніхто
не вимагав. Але Карпо й не думав відступати:
— Я чесно служив, пане. І моя робота, гадаю, чогось
була варта.
— Нікуди не підеш! — розізлився пан. — Це я вирішу
ватиму, коли й куди мої слуги будуть ходити.
— Я піду, пане, — не здавався Карпо. — Лише ще раз
вам скажу, що моя робота чогось варта.
—
1 1 1
—
Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат
Такої зухвалості простити пан уже не міг.
— Під землю хіба що тебе відпущу! — лютився він, по
Достарыңызбен бөлісу: |
