ва, квіти, трави, а їх пахощі розносив вітер, наповнюючи все навколо цілющим бальзамом, коли в сонячному про мінні купалися і перешіптувалися верхівки дерев, а лісове птаство створило мелодійний хор і своїм співом зачарову вало всіх лісових мешканців, на сонячній розлогій долині жили два сусіди: Горган і Бескид. І були в них дочки-красуні, подружки нерозлучні, навіть імена мали однакові — Би стрянка чорноока і Бистрянка синьоока. На день, на годину їм важко було розлучитися. Щойно з'являвся перший со нячний промінчик літнього дня, бігла Бистрянка чорноока від обійстя Бескидів і несла в долоні щойно зірвані чорні лісові ягоди своїй подрузі синьоокій. Не залишалася в боргу і Бистрянка синьоока. Тільки й бачили, як бігла вона від обійстя Горганів із великим кошиком грибів і несла їх своїй чорноокій подружці... Та раптом посварилися двоє сусідів, Горган і Бескид. І заборонили вони зустрічатися двом подругам. Важко зрозуміти юному серцю цю безглузду заборону. Як пташ ки у клітці, почувалися дівчата. Одного дня не витримали розлуки Бистрянки і побігли назустріч одна одній. Розсер дився грізний Горган і кинув наздогін дочці свій топірець. Здригнулася земля, і виріс на очах у дівчини велетенський гірський масив із каменистими насипами. Водночас угледів невблаганний Бескид свою дочку, яка, збиваючи ноги, на магалася знайти дорогу серед кам'янистих схилів до своєї подруги, і також кинув свій топірець. Виросли нові гори, вкриті буковими лісами, які вінчалися смерековими хаща ми і висотним криволіссям. Але Бистрянки, не втрачаючи надії, шукали стежки одна до одної, пробиралися хащами, бігли гірськими зворами, та все одно їх розділяли Горгани і Бескиди. - 143 -
