— Пане Вайс, — запитав мандрівник мільйонера,— скільки б ви дали в запоруку, щоб між нашою фірмою і вами договір ніколи не порушився? — Нащо я буду вкладати в запоруку, коли я сам є спіль ником торговельного банку?— гордовито відповів мільйо нер і показав банкову книжку. — Добре, розумію, ви є спільником, але мені потрібно знати, скільки б ви одразу могли вложити готівкою в інший банк. — Нині готівкою не тримаю в себе, лише сорок тисяч крон, — відповів мільйонер. — А ви скільки б дали? — Я нічого не дам, а ви свої гроші покладіть мені на долоню. Я — Шугай! Мільйонер зблід і поклав тисячі на руку Шугаєві. — Пане Вайс, слід тобі тихо сидіти тут протягом однієї години і не підводитися з цього стільця, а якщо раніше вихилиш носа або гукнеш кого, то мої хлопці швидко по рахуються з тобою! — попередив Шугай. Власник заводу ледве витримав годину і одразу почав стукати у двері, але випустити його ніхто не міг, бо Мико ла Шугай двері замкнув, а ключі забрав із собою. Рідня мільйонера викликала слюсаря, аби відімкнути контору, а Шугай саме повертав до бідної вдови. — Можна до вас на ніч? — спитав мандрівник. — А чому ж би ні, — відповіла Гелена, — у хаті місце є. А в хаті саме сидів бідний хлопець, що любив доньку вдови. Мандрівник і питає стареньку: — Бабусю, то він женитися хоче на вашій донечці? Стара важко зітхнула і сумно промовила: — Та хоче... Тільки як вони будуть жити?.. — Бабусю, ви не журіться, вашій донечці й сьому бідному парубкові я даю сорок тисяч чеських крон, хай здорові господарюють, а мені, Миколі Шугаєві, просять _
139 _
