Не могли пробачити непослух своїм дочкам батьки
і кинули їм навздогін прокляття: «Будьте вічні, як час...»,
«Біжіть і не вертайте назад...» Зашумів буковий і смереко
вий ліс Бескид, прогриміли кам'яними розсипами Горгани,
а там, де бігли дівчата, з'явилися два гірські потічки, що
продовжували свій біг, шукаючи зустрічі одне з одним.
Земля надавала їм сили і снаги, а в їхніх водах відбивалася
синь небес і темінь хащ. І вічні вони, як час, відтоді біжать
і не вертаються. Люди назвали їх Бистрицями, адже надто
плинуть їхні води, надто велике бажання зустрітися... А там,
де стояли їхні батьки, і сьогодні височіють гірські масиви.
ЛЕГЕНДА ПРО ОЗЕРО МАРІЧЕЙКА
Було все це ще в глибоку стародавність. Чорним во
роняччям налетіли тоді злі недруги на наш зелений край.
Вони руйнували села, губили народ, а хто вцілів, рятуючись,
пішов у гори. Але вороги довідалися, що гуцули ховаються
десь у дрімучих лісах, і рушили ордою слідом за нйми.
Марічейка, молода дружина чабана Івана, побачила
ворогів і прошептала коханому:
— Іванку, рідний! Скоріше біжи до наших, попередь
їх!.. А я спробую ворогів затримати.
— Не можу я залишити тебе.
— Згадай, милий, скільки наших там, у горах. Батьки
і матері, старі і діти... Весь наш народ... Він у небезпеці. Йди!
І пішов Іван, а горда Марічейка стала на шляху ворогів.
Її схопили й наказали:
*
— Веди до своїх гуцулів. Не то смерть тобі!
Йшли вони до самої ночі. Завела їх Марічейка в такі
дикі місця, відкіля і не вибратися. Розлютилися вороги
і накинулися на неї із шаблями... Затремтіла земля, дмух
нув страшний вітер, гримнув грім. І злетіли в небо камені,
— 144 —
Легенди Карпат
Достарыңызбен бөлісу: |
