Опришків, яких ще називали «чорними хлопцями», мо лодий Олекса міг бачити в горах і на полонинах. Пастухам «народні месники» довіряли, навіть дружили з ними, бра ли в них молоко й сир, відпочивали в пастуших таборах. Люди поважали опришків і вважали їх єдиними, хто може протистояти шляхті. А пастухи, у свою чергу, розповідали «чорним хлопцям», що робиться у світі і які плани у шляхти. Тому не дивно, що одного разу Довбуш вирішив долучитися до опришків. Влада сама визнавала, що^Довбуш, хоч і був в очах про стих селян воїном-визволителем, але кожного разу після набігів мав велику здобич. І для чергового нападу вибирав багатих і знатних персон. Перші згадки про виступи Олекси Довбуша та його опришків можна відшукати в документах, датованих 1738 роком. Тут необхідно уточнити, що його — 154 —
Олекса Довбуш. Чи був насправді його скарб? більш ранні дії, коли він був лише простим опришком, а не отаманом, швидше за все, просто не зафіксовані в докумен тах і опитувальних листах. Адже отаманом вибирають тільки того, хто вже зарекомендував себе в розбійницькій справі. У період із 1738 по 1739 рік Олекса Довбуш розгорнув свою діяльність в околицях Печеніжина, а потім — і в усьо му Яблунівському старостві. Спочатку він діяв разом із братом Іваном. Вони не раз навідувалися в рідне село і залишали рідним гроші. Також братів Довбушів можна було зустріти в Печеніжинській корчмі, де вони вивідували про події в окрузі. Саме в корчмі навесні 1739 року став ся випадок, який змінив життя Олекси. Посварившись із братом невідомо через що, він у запалі гніву схопився за
