опришків. Але історії про те, що десь у карпатських горах і лісах є печери, ями і саморобні льохи, набиті награбо ваним золотом, як і раніше, розбурхують уяву. А оскільки народні легенди дивним' чином переплітаються з істо ричними свідченнями, то можна припустити таке: істина про скарби Довбуша знаходиться десь посередині між правдою і вигадкою. Історія знає немало шукачів опришківського золота. Розповіді про пошуки скарбу можна почути в Закарпат ті, на Львівщині, а одну з легенд фольклористи записали в Румунії, в селі Луг (Мармороський повіт). Ці легенди, зо крема, пояснюють, чому Довбуш вважав за краще закопу вати скарби в землю. Нібито відібравши золото в багатих, Олекса роздавав частину бідним селянам, а також давав своїм батькам. До того ж він мав звичай ділити гроші на «праведні» і «грішні». До останніх належали ті, які нажиті не простою експлуатацією, а кров'ю, тобто награбовані шляхтичами підчас військових походів. Закопуючи «нечис ті» скарби, Довбуш накладав на них закляття. І тому, крім нього, відшукати це золото ніхто не міг. Але якщо скарб «чистий», то за бажання викопати його міг хто завгодно. Вірніше, той, хто дійсно потребує грошей. Зокрема, в селі Верхня Рожанка (Сколівський район Львівської області) ходить легенда, що в урочищі Згари заховані «нечисті» скарби, а в Кривому — «чисті». І раз «чисті» досі нікому не здалися, значить, наміри в тих, хто шукає це золото, не надто чисті. — 156 —
Олекса Довбуш. Чи був насправді його скарб? Відшукати ж скарб нібито можна тільки в новорічну ніч. Там, де закопано золото, тричі має блиснути вогник.
