обтикали квітами: чорнобривцями, васильками та іншими.
Брали також пучки колосся жита, пшениці й голівки маку.
І несли до церкви святити. Повернувшись додому, родина
сідала за стіл і споживала свячені фрукти з примовками та
побажаннями: «в саду рясного, в полі буйного», щоб садо
вина добре родила. Багато людей до Спаса не їли фруктів,
бо це вважалося гріхом. Годилося також молоду кукурудзу
вперше попробувати на Сгіаса — «на добрий урожай». Свя
чені пучки збіжжя і маку вішали в хаті на сволоку, а квіти
затикали за образи як обереги хати від злих сил.
Традиційні народні знання й досі допомагають селянам
орієнтуватися на місцевості, пристосовуватися до природи,
робити обрахунки і виміри, є основою для пізнання світу.
Так, день 14 вересня — свято Семена Стовпника — вва
жався основним для визначення погоди і врожаю на рік.
Казали, що «Семен Стовпник пускав погоду на 12 місяців».
Яка в цей день буде погода перед полуднем — така буде
і весною; погода за період «перед полуднем» — «з по
лудня» вказувала погоду на літо; як буде «із полудня до
вечора» — так буде восени; погода від початку вечора до
ночі вказувала погоду на зиму. Дванадцять днів після свя
та Семена Стовпника вказували погоду на всі дванадцять
місяців року.
Починаючи від цього свята, вважали гуцули, кожний
осінній і зимовий місяці вказували погоду на відповідний
весняний і літній місяці.
^
На Закарпатті також вважали, що кожний зимовий
місяць вказував погоду на відповідний літній місяць: сі
чень — на червень, лютий — на липень тощо. Народна
спостережливість, тісне спілкування з природою допо
могли виробити своєрідну метеорологічну службу, яка
— 172 —
Народні прикмети і повір'я гуцулів — для справжніх українців
Достарыңызбен бөлісу: |
