Природні умови, зокрема мала кількість придатної для рільництва землі, спричинили розвиток полонинського господарства зі своїми типами споруд, формами випасу, виробничих функцій організації побуту, способами пере робки молокопродуктівтощо. Головними заняттями гуцулів були скотарство і лісосплав. Щоб між сталими поселеннями та високогірними пасовищами (полонинами) було зручно мандрувати, гуцули вивели породу малих і витривалих ко ней, що теж отримали назву «гуцули». Робочий день на полонині, а також вигін.і загін худоби супроводжувався грою на трембіті — популярному карпатському духовому інструменті. Перевага господарства тваринницького характеру се ред гуцулів спричинила і особливий тип їхніх поселень, для яких властиве здебільшого розпорошене розміщен ня садиб («оседків»), і не тільки в долинах, а й на схилах і верхів'ях гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. Крім того, на Гуцульщині зберігся давній тип двору із за мкнутою за периметром системою будівель — гражда. На жаль, діючі гражди сьогодні не збереглися. Сьогодні їх можна побачити лише в Ужгородському музеї народної архітектури і побуту. Значну частину часу гуцули відводили допоміжним за няттям: збиральництву, лісорубству, сплаву лісоматеріалів. Із ремесел і домашніх промислів найбільш поширеними були обробка вовни та шкіри, гончарство, ткацтво, оброб ка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли. Одяг гуцули робили із домотканого вовняного сукна, овечого хутра та саморобної шкіри. Проте компоненти тра диційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, ви
