була високою, стрункою, білошкірою. Світлими були і її густі кучері, які вона відбілювала настоєм шафрану. Крім того, вона щоранку вмивалася холодною водою і любила кінні прогулянки. Не раз бачили вночі місцеві жителі, як скаже но скаче вона по окрузі на чорному як смола коні Винарі. А ще розповідали, що вона сама карає служниць — щипає їх або тягає за волосся, причому при вигляді крові стає про сто одержимою. Під час одного з візитів Ференц знайшов у саду голу дівчину, прив'язану до дерева і обліплену му хами й мурахами. На його запитання Ержебет безтурботно відповіла: «Вона крала груші. Я обмазала її медом, щоб гарненько провчити». У ту пору графиня ще нікого не вбивала. Хоча й безгріш ною вона не була: за відсутності чоловіка завела коханця, сусідського поміщика Ладис^іава Бенде. Одного разу вони вдвох мчали на конях дорогою і обдали брудом якусь по творну стару. «Поспішай, поспішай, красуне! — гукнула та їй услід. — Скоро ти станеш такою самою, як я!» Удома Ержебет довго вдивлялася у венеціанське дзеркало. Невже відьма сказала правду? Так, їй уже за сорок, але її форми - 90 -
Замни і фортеці Карпат так само бездоганні, а шкіра пружна. Хоча... У кутку рота з'явилася зрадницька зморшка... Ще трохи, і підкрадеться старість, і ніхто вже тоді не захопиться її красою. Із зіпсова ним настроєм господиня пішла спати... На початку 1604 року помер її чоловік, який підхопив лихоманку в одному з походів. Сусіди жаліли вдову, і ніхто не знав, що чекає на її підданих у тихому містечку біля під ніжжя замку. Ержебет Баторі невтомно шукала засіб, як повернути
